06 березня 2025 року
м. Рівне
Справа № 564/701/24
Провадження № 22-ц/4815/159/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді : Гордійчук С.О.
суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С.,
учасники справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Веллфін»
відповідач: ОСОБА_1
розглянув в порядку письмового позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Михайлова В.О. на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 07 жовтня 2024 року, ухваленого в складі судді Цвіркуна О.С., повний текст якого складено 11 жовтня 2024 року, у справі № 564/701/24,
В лютому 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Веллфін» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит, в якому просить стягнути з відповідача на їх користь 15 000 грн заборгованості та 3028 грн судового збору.
В обґрунтування позову зазначено, що 01 березня 2021 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір про споживчий кредит №1472173 в електронній формі.
За умовами договору позики, позивач надає позичальнику грошові кошти в позику в сумі 5000 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою.
Вказує, що 17.03.2021 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду №1 до договору про споживчий кредит №1472173 від 01.03.2021, згідно якої сторони дійшли згоди внести зміни до п.1.1. у розділ «Предмет Договору» згідно якого останньому надано у позику грошові кошти у сумі 5000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути позику та сплатити проценти з користування позикою, зазначені у п.1.5 цього договору та п.1.3 договору у розділ «Термін дії договору» згідно якого строк дії договору становить 46 днів, але в будь-якому випадку до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором. Позивач також зобов'язується повернути заборгованість за відсотками та простроченими відсотками, у разі наявності, у загальній сумі 1730 грн. які він повинен був сплатити у строку до 27.03.2021.
Ураховуючи наведене, позивач просив суд стягнути з відповідача суму боргу за кредитним договором № 1472173 від 01 березня 2021 року в розмірі 15000 грн та судові витрати у розмірі 3028 грн.
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 07 жовтня 2024 року позовні вимоги ТОВ "Веллфін" задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВЕЛЛФІН» заборгованість за договором про споживчий кредит №1472173 від 01.03.2021 в розмірі 15000 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції представник відповідача подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог та стягнути на користь відповідача судові витрати.
Апеляційна скарга мотивована тим, позивач не укладав з ТОВ «Веллфін» договору про споживчий кредит №1472173 від 01.03.2021 року, не надавав відповідачу своїх персональних даних (паспорта, РНОКПП, телефону, електронної пошти тощо) для укладення відповідного договору та не отримував від товариства будь-яких коштів.
Також вважає неналежним доказом інформаційну довідку ТОВ «Платежі онлайн» вих. 516/02 від 20.02.2024 року, яка не є платіжним документом та не може підтверджувати факт перерахування коштів у будь-який спосіб ОСОБА_1 .
Окрім того, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що у грудні 2020 року Нацбанком України анульовано ліцензію ТОВ «Веллфін» на надання гарантій.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.
Судом встановлено, що 01 березня 2021 року між ТзОВ "ВЕЛЛФІН" та відповідачем ОСОБА_1 був укладений Договір про споживчий кредит №1472173 строком на 14 днів, відповідно до якого товариство надало відповідачу грошові кошти в позику в сумі 5000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути позику та сплатити проценти за користування позикою.
17.03.2021 між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору №1472173 від 01.03.2021, відповідно до якої Сторони дійшли згоди внести зміни до п. 1.1. Договору у розділі «Предмет Договору», виклавши їх у наступній редакції: «Позикодавець надає Позичальникові на умовах, що передбачені даним Договором, грошові кошти в позику в сумі 5000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов'язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою зазначені у п.1.5. цього Договору». Сторони дійшли згоди внести зміни до п. 1.3. Договору у розділі «Термін дії договору», виклавши їх у наступній редакції: «Строк дії Договору 46 днів, але в будь-якому разі цей Договір діє до повного виконання Позичальником своїх зобов'язань за цим Договором». Позичальник також зобов'язується повернути заборгованість за відсотками та простроченими відсотками, у разі наявності, у загальній сумі 1730, які він повинен був сплатити у строк до Інші умови Договору та Додатків до нього, не зазначені у даній Додатковій угоді, залишаються без змін. Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання Сторонами.
Договір про споживчий кредит підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, у відповідності до п. 1.2 Договору.
Згідно інформаційної довідки від 20 лютого 2024 №516/02, через платіжний сервіс "Platon" було проведено видачу коштів в розмірі 5000 грн на банківську карту НОМЕР_1 .
Згідно розрахунку заборгованості, вона становить 15000 грн, з якої: 5000 грн - основний борг та 10000 грн - заборгованість по відсотках, що передбачено умовами договору.
Порядок отримання та надання позики регламентується Правилами надання грошових коштів у позику у формі споживчого кредиту ТОВ "Веллфін", затверджених наказом ТОВ "Веллфін" № 60 від 30.12.2020 року.
Станом на 20 лютого 2024 року позичальник взяті на себе зобов'язання належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість в загальній сумі 15000 грн, що складається з тіла кредиту в сумі 5000 грн та процентів в сумі 10000 грн.
Статтею 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі, Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.)
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 181 ГК України господарський договір, як правило, існує в вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікаторомце дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно доЗакону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205,207 ЦК України).
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4ст. 263 ЦПК України, суд ураховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Згідно зі ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».
Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст.8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Убачається, що ОСОБА_1 прийняв умови та правила надання банківських послуг шляхом обміну електронними повідомленнями за допомогою одноразових ідентифікаторів, які підписано останнім відповідно до вимог ч. 6, 8 ст. 11, ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію». На спростування вказаних обставин відповідачем доказів не подано.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що він не укладав договір, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вказаний договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора.
Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 дійшов висновку, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами.
Оскільки ОСОБА_1 вважається ознайомленим з умовами правил в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію», тобто до моменту підписання кредитного договору, колегія суддів доходить висновку, що відповідач був повністю ознайомлений з порядком укладення та підписання кредитного договору, про що свідчить використання ним електронного підпису одноразового ідентифікатору.
Апеляційний суд звертає свою увагу, що до позовної заяви була долучена копія Анкети оферти, заповненої відповідачем ОСОБА_1 де вказано його особисті дані, а саме, серія та номер паспорту, ІНН, номер банківської карти, електронна пошта та номер мобільного телефону.
Доказів того, що його персональні дані (копія паспорта громадянина України, реквізити банківської картки на яку первісними кредиторами здійснювалося перерахування позичених грошових коштів НОМЕР_1 ) були використані товариством для укладення кредитних договорів від його імені, відповідачем не надані. Правомірність укладеного договору не оскаржував.
Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідач не був позбавлений можливості надати суду відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження цих доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до них.
Таким чином, апеляційний суд вважає доведеною обставину отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеними договорами.
Отже, наявні усі підстави вважати, що при укладенні спірного договору з ОСОБА_1 кредитодавець дотримався вимог ч. 2 ст. 11 Закону «Про споживче кредитування» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, на яких договір було укладено.
Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочинів, що спростовує доводи апеляційної скарги у цій частині.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19.
Крім того, суд відхиляє аргументи представника відповідача про те, що суд першої інстанції не звернув увагу на інформацію, яка міститься на веб-сайті Національного банку України, з якої відомо, що у грудні 2020 року Нацбанком України анульовано ліцензію ТОВ «Веллфін» на надання гарантій з огляду на таке. Анулювання ліцензії на надання гарантій не стосується частини ліцензії на надання коштів у позику. В разі анулювання лише ліцензії на надання гарантій, компанія може продовжувати іншу фінансову діяльність, яка дозволена. Це означає, що ТОВ «Веллфін» має право надавати споживчі кредити.
Інші доводи апеляційної скарги, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Михайлова В.О. залишити без задоволення.
Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 07 жовтня 2024 року залишити без зміни.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 06 березня 2025 року.
Головуючий суддя: Гордійчук С.О.
Судді : Боймиструк С.В.
Шимків С.С.