Справа № 530/1874/24 Номер провадження 22-ц/814/451/25Головуючий у 1-й інстанції Должко С.Р. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.
18 лютого 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого судді: Одринської Т.В.,
Суддів: Пікуля В.П., Панченка О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Ракович Д.Г.,
заявника - ОСОБА_1 ,
заінтересованої особи - ОСОБА_2 ,
представника заявника - адвоката Колєснікова О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Полтаві в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Колєснікова Олега Анатолійовича на ухвалу Зіньківського районного суду Полтавської області від 03 вересня 2024 року
у справі окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_2 , Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 , про встановлення факту перебування дітей на утриманні
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду у порядку окремого провадження із вказаною заявою, відповідно до якої просив встановити факт перебування на його утриманні трьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Заяву обґрунтовував тим, що під час спільного проживання із ОСОБА_2 в них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Третя дитина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не є спільною, а є донькою ОСОБА_2 , батько офіційно невідомий, оскільки запис про батька зроблений зі слів матері (на підставі ч. 1 ст. 135 СК України). Всі троє дітей перебувають на його утриманні. Шлюб між ним та ОСОБА_2 був укладений 15.12.2023. Дружина наразі знаходиться у відпустці по догляду за найменшою дитиною до досягнення нею трирічного віку, а він ІНФОРМАЦІЯ_4 був призваний на військову службу. Встановлення юридичного факту перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей необхідне йому для отримання підстави звільнення з військової служби у порядку підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, що діяла на час звернення до суду).
Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 03 вересня 2024 року відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_2 , Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 , про встановлення факту перебування дітей на утриманні.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, місцевий суд зазначив, що заявником не було залучено до участі у справі ІНФОРМАЦІЯ_5 , як і не було відповідного звернення до цього органу, який передує зверненню до суду у відповідності вимог ЦПК України. Також відсутні відомості про визнання права заявника на відстрочку від призову відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що свідчить про наявність спору про суб'єктивне матеріальне право та, відповідно, виключає можливість розгляду справи в порядку окремого провадження.
Із вказаною ухвалою не погодився заявник ОСОБА_1 та оскаржив її в апеляційному порядку через свого представника - адвоката Колєснікова О.А.
В апеляційній скарзі представник заявника просив ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі скасувати, а справу повернути до місцевого суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Вказував на помилковість висновку суду про наявність спору про право. Суд не врахував, що Міністерство оборони України та Військова частина НОМЕР_1 залучені до участі у справі та є належними сторонами. Встановлення факту перебування трьох неповнолітніх дітей на утриманні ОСОБА_1 не пов'язане із позбавленням батьківських прав. Чинне законодавство не передбачає іншого позасудового порядку встановлення цього юридичного факту.
Відзиви на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходили, що, відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, не перешкоджає апеляційному перегляду справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали місцевого суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла наступного висновку.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, перебування фізичної особи на утриманні.
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних юридичних фактів у порядку окремого провадження є те, що такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, та що встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право. Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, серед іншого, зазначив, що незалучення до участі у справі ІНФОРМАЦІЯ_6 до участі у справі, а також відсутність попереднього звернення заявника до ІНФОРМАЦІЯ_6 свідчить про неможливість розгляду даної справи у порядку окремого провадження.
Такий висновок суду першої інстанції є помилковим та суперечить нормам процесуального права.
Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. (ч. 3 ст. 42, ч. 4 ст. 294 ЦПК України)
У постанові від 10.01.2024 у справі № 686/11198/22 Верховний Суд зазначив наступне.
До заінтересованих осіб належать особи, які беруть участь у справі та мають у ній юридичну заінтересованість. Коло заінтересованих осіб визначається взаємовідносинами із заявником у зв'язку з обставинами, які підлягають встановленню і які можуть вплинути на їх права та обов'язки. Участь у справі цих осіб обумовлюється тим, що із установленням окремих обставин заявник може реалізувати свої права у правовідносинах, у яких беруть участь і заінтересовані особи. Для цих осіб характерним є те, що їхні суб'єктивні права та обов'язки мають юридичний зв'язок із суб'єктивними правами і обов'язками заявників.
Права заінтересованих осіб знаходяться у юридичному зв'язку із суб'єктивними правами заявників і зумовлюються встановленням юридичного факту. Інтереси заінтересованих осіб можуть суперечити інтересам заявника. Отже, притягнення (вступ) цих заінтересованих осіб має важливе практичне значення, оскільки вони мають можливість у процесі розгляду справи про встановлення юридичного факту заявити про порушення чи оспорювання їхніх суб'єктивних прав (постанова Верховного Суду у справі № 638/4/19 від 07 квітня 2020 року, провадження № 61-18132св19).
Заінтересовані особи беруть участь у справах окремого провадження з метою захисту своїх інтересів або інтересів держави.
Для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, які мають юридичне значення, у кожній справі після її порушення суд, залежно від мети встановлення юридичного факту, зобов'язаний з'ясувати, які фізичні особи чи органи державної влади можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи.
Залучення до участі у справі окремого провадження всіх заінтересованих осіб має важливе значення, оскільки допомагає суду уникнути ухвалення незаконного рішення та виключити можливість появи в майбутньому конкуруючого рішення з іншою заінтересованою особою, а також має на меті повно і всебічно дослідити всі обставини справи.
Вирішуючи питання про те, яка саме заінтересована особа повинна бути притягнута до участі у справі окремого провадження, крім вищезазначеного, слід також враховувати і взаємовідносини із заявником у зв'язку з обставинами, які підлягають встановленню і які можуть вплинути на їх інтереси та (або) обов'язки.
З урахуванням викладеної правової позиції Верховного Суду, колегія суддів апеляційного суду зауважує, що незалучення заявником до участі у справі окремого провадження всіх заінтересованих осіб не є підставою для відмови у відкритті провадження і не свідчить про неможливість розгляду даної справи у порядку окремого провадження, як помилково зазначив суд першої інстанції у даній справі.
Саме на суд покладено обов'язок з'ясувати, які фізичні особи чи органи державної влади можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи, та залучити таких осіб до участі у справі в якості заінтересованих осіб.
Тобто, суд першої інстанції вразі встановлення, що рішення суду у даній справі може стосуватись прав та інтересів ІНФОРМАЦІЯ_6 , суд може залучити цей орган до участі у справі в якості заінтересованої особи.
Також, апеляційний суд зазначає, що у справах щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення, зокрема, встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, на заявника чинним ЦПК України не покладається обов'язку попереднього звернення до заінтересованої особи.
Посилання суду першої інстанції на те, що заявник попередньо не звертався до ІНФОРМАЦІЯ_6 є необґрунтованим.
Місцевий суд в ухвалі про відмову у відкритті провадження у справі додатково зазначив, що подана ОСОБА_1 заява не відповідає вимогам ЦПК України, оскільки у заяві учасників справи, що є по суті заінтересованими особами відповідно до вимог ч. 3 ст. 42 ЦПК України, зазначено як «інша особа», а не як «заінтересована особа».
Колегія суддів апеляційного суду зауважує з цього приводу, що недотримання заявником вимог ЦПК України щодо форми і змісту заяви, поданої у порядку окремого провадження, не є підставою для відмови у відкритті провадження.
Якщо суд вважає, що заява оформлена з недотриманням вимог щодо форми і змісту, суд може залишити таку заяву без руху, керуючись ч. 1 ст. 185 ЦПК України, надавши заявнику строк для усунення зазначених недоліків. При цьому, суд не повинен вдаватись до надмірного формалізму і не допускати створення безпідставних та необґрунтованих перешкод заявнику у доступі до правосуддя.
Заявник у справі просив встановити факт перебування трьох неповнолітніх дітей на його утриманні з метою набуття ним підстави для звільнення від військової служби, на якій він наразі перебуває, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (в редакції, чинній на момент звернення заявника до суду із цією заявою).
Досудового порядку встановлення даного юридичного факту законом не передбачено.
Справи про встановлення юридичних фактів підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, що відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 18.01.2024 (справа № 560/17953/21).
Щодо наявності спору про право.
Обґрунтовуючи висновок про наявність спору про право, суд першої інстанції вказав на відсутність відомостей про визнання права заявника на відстрочку від призову відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Колегія суддів апеляційного суду з таким висновком суду першої інстанції погодитись не може з огляду на наступне.
По-перше, заявник у справі, ОСОБА_1 , 10.07.2024 був призваний на військову службу і встановлення юридичного факту необхідне йому для тримання підставі звільнення із військової служби відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», а не для відстрочки від призову у порядку Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
По-друге, вразі встановлення судом спору про право у справах окремого провадження, суд зобов'язаний не тільки констатувати його встановлення судом, а й зазначити між ким такий спір виник. (зазначити про осіб)
Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 у зв'язку із наявністю спору про право цивільне, не вказав між ким існує такий спір.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно із частинами першою, другою та третьою статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (частина перша статті 268 СК України).
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, спір про право може виникнути між учасниками сімейних правовідносин.
(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 201/5972/22)
У постанові від 02 жовтня 2024 року у справі № 333/7023/23 (провадження № 61-9238св24) Верховний Суд зробив правовий висновок, що доведення факту одноосібного утримання дитини батьком та пасинка вітчимом пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати та батько пасинка не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків та виховання дитини вітчимом не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Спір щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні (утриманні) дитини та/або ухилення від участі у матеріальному забезпеченні/утриманні підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов'язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п'ята статті 19 СК України).
У справі, яка переглядається, заявник ОСОБА_1 просив встановити факт перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей, двоє з яких є спільними дітьми із заінтересованою особою ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ), а малолітня ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є падчеркою заявника. (а.с. 7)
Таким чином, доведення факту одноосібного утримання заявником у даній справі падчерки може вплинути на обсяг батька дитини.
Разом із тим, висновок про наявність спору про право між заявником, як вітчимом, та батьком дитини, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як падчерки заявника, є передчасним на стадії відкриття провадження у справі, адже запис про батька у свідоцтві про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зроблений на підставі ч. 1 ст. 135 СК України, тобто зі слів матері. Згідно з п. 1 ч. 1 т. 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою. Права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Слід також зазначити, що до відкриття провадження у справі, за відсутності пояснень заінтересованих осіб у справі, неможливо встановити спір про право між заявником та заінтересованими особами.
З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про наявність спору про право за відмову у відкритті провадження у зв'язку із цим є передчасним.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи вищевикладені висновки апеляційного суду, ухвалу місцевого суду слід скасувати, а справу повернути до місцевого суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Розподіл судових витрат, понесених під час апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали, апеляційним судом не здійснюється, оскільки судові витрати підлягають розподілу за результатом розгляду справи по суті.
Керуючись п. 6 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 379, ст. ст. 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Колєснікова Олега Анатолійовича - задовольнити.
Ухвалу Зіньківського районного суду Полтавської області від 03 вересня 2024 року - скасувати.
Справу повернути до місцевого суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд.
У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 24 лютого 2025 року.
Головуючий суддя Т.В. Одринська
Судді В.П. Пікуль
О.О. Панченко