печерський районний суд міста києва
Справа № 757/31782/24-ц
"05" березня 2025 р. Печерський районний суд м. Києва
у складі головуючого судді Головко Ю.Г.,
за участю секретаря судового засідання Мхітарян М. М.,
позивачки ОСОБА_1 ,
представника відповідача-1 ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Грицаєнко В. В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шупеня О. М., про визнання недійсними договору дарування та договору купівлі-продажу,
У провадженні Печерського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Грицаєнко В. В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шупеня О. М., про визнання недійсними договору дарування та договору купівлі-продажу.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.07.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку загального позовного провадження.
19.02.2025 в системі «Електронний суд» від позивачки ОСОБА_1 до суду надійшла заяву про забезпечення позову, у якій позивачка просить:
1) накласти арешт на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 ;
2) заборонити ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) або іншим довіреним особам вчиняти будь-які дії з нерухомим майном - квартирою АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , у тому числі укладати договори, вчиняти інші правочини щодо нього.
3) заборонити суб'єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, що виконують функції державного реєстратора прав, вчиняти будь-які реєстраційні дії, приймати рішення щодо внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо квартири АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заяви позивачка зазначає, що застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру та заборони ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії із квартирою унеможливить відчуження, зміну, перетворення спірної квартири та вчинення ОСОБА_3 будь-яких дій, спрямованих на створення перешкод, унеможливлення виконання рішення суду, зокрема дій, спрямованих на поділ, об'єднання, відчуження квартири. У разі не застосування також заходів забезпечення позову, внаслідок вчинення дій ОСОБА_3 або іншими особами, квартира може бути продана іншим особам, що зробить неефективним застосування такого способу захисту як витребування квартири з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , зробить ОСОБА_3 неналежним відповідачем та унеможливить та ефективний захист, відновлення порушених прав та законних інтересів позивача. Остання буде змушена звертатись із новим позовом до нових набувачів квартири, заявляти нові позовні вимоги та підстави позову, що нівелює зазначений позов, унеможливить виконання рішення суду та захист прав та законних інтересів позивача.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову суд виходить з наступних мотивів.
Відповідно до положень ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо не вжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, серед іншого наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
При цьому, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
У відповідності з п. п. 3, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006 року позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» вирішуючи питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
З вимог позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 просить суд визнати недійсними договір дарування та договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Суд зважає на те, що набрало законної сили рішення Печерського районного суду м. Києва від 12.08.2024 у справі № 757/22502/21-ц яким, зокрема, визнано нікчемним договір купівлі-продажу квартири за адресою АДРЕСА_2 від 18.08.2020 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рогач В. В. (№ запису про право власності 37811907) набувач - ОСОБА_1 ; витребувано з чужого незаконного володіння на користь ОСОБА_5 квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
Та з огляду на те, що забезпечення позову яке просить вчинити позивачка, може перешкоджати виконанню судового рішення, яке набрало законної сили, в іншій справі, що виходить за межі мети забезпечення позову, яка полягає у вжитті судом, у провадження якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення у випадку задоволення заявлених позовних вимог саме у даній справі.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідно до заявлених позовних вимог.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Положеннями ст. 124 Конституції України визначений принцип обов'язковості судових рішень, який із огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.
При цьому відповідно до частини третьої статті 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до вимог ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При чому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Судом також враховується, наявність ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва №761/37152/17 від 23.10.2017 про накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
Таким чином, суд приходить висновку, що заявником не надано достатніх доказів наявності обставин щодо можливості заподіяння шкоди її інтересам до ухвалення рішення в цій справі.
Керуючись ст.ст. 149, 150, 151 ЦПК України, суд,
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Грицаєнко В. В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шупеня О. М., про визнання недійсними договору дарування та договору купівлі-продажу, залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Ю. Г. Головко