справа № 570/5545/24
провадження № 2/570/316/2025
03 березня 2025 року
Рівненський районний суд Рівненської області
в особі судді Кушнір Н.В.,
з участю секретаря судового засідання Полюхович М.В.,
розглянувши в порядку заочного розгляду спрощенного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО" до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу,
покликаючись на виплату страхового відшкодування потерпілій особі, при тому, що відповідач як винний у ДТП, залишив місце пригоди, представник позивача адвокат Дмитро Сакалюк у поданій до суду 24 жовтня 2024 року позовній заяві просить стягнути з відповідача на користь позивача в порядку регресу сплачене страхового відшкодування в сумі 11 862 грн. 40 коп. та сплачений судовий збір у розмірі 3 028 грн. 00 коп.
Відповідач відзив на позов не подав.
Сторони відповідно до ст.128-130 ЦПК України належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, до суду не з'явилися.
Враховуючи, що їх з'явлення не визнане обов'язковим, достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати їх особисті пояснення з приводу спору, суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, вважає, що можливо розглянути справу в порядку заочного розгляду у їх відсутність та у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд встановив такі обставини.
01 червня 2021 року Акціонерне товариство "Страхова компанія "ІНГО" (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) уклали договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №204266241), дійсний з 01.06.2021 до 31.05.2022, згідно з якого забезпеченим транспортним засобом є транспортний засіб Ford, державний номер НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 .
07 листопада 2021 року о 14 год. 38 хв. по вул.Замкова,24 в м.Рівне сталася ДТП за участю застрахованого автомобіля та автомобіля Nissan Leaf 3351 д.н.з. НОМЕР_3 , який перебував у нерухомому стані. Водій ОСОБА_1 , будучи причетним до ДТП, залишив її місце.
Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 26 листопада 2021 року ОСОБА_1 визнаний винуватим у скоєнні правопорушень, передбачених ст.124, 122-4 КУпАП та йому призначене стягнення у виді штрафу в розмірі 3 400 грн. 00 коп. Питання відшкодування збитків, спричинених потерпілому, не вирішувалося.
Згідно з ремонтною калькуляцією №4433423 від 23 грудня 2021 року вартість ремонту пошкодженого транспортного засобу Nissan Leaf д.н.з. НОМЕР_3 склав 8 639 грн. 75 коп.
За вказаною ДТП, яка є страховим випадком, позивач сплатив потерпілій особі ОСОБА_2 страхове відшкодування відповідно до складених страхових актів №4551828 від 23.12.2021 в розмірі 7 339 грн. 75 коп. та №4591548 від 12.01.2022 в розмірі 4 522 грн. 65 коп., що підтверджується копіями платіжних доручень №415 від 06.01.2022, №940 від 17.01.2022.
29 липня 2022 року з метою досудового врегулюванню спору позивач надіслав відповідачу лист в вимогою про відшкодування шкоди, який залишився без позитивного регулювання.
До спірних правовідносин суд застосовує такі норми права.
Відповідно до ч.1 ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Згідно з п.п.38.1.1. п.38.1 ст.38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів " страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю, зокрема, самовільно залишив місце пригоди.
Суд дійшов таких висновків.
Вимоги ст.264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог.
Розглядаючи справу, суд визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідив подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Відповідно до п.4 ст.61 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкова для суду, що розглядає справу, про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
На думку суду, в разі заподіяння шкоди внаслідок дій, що мають ознаки правопорушення, має місце кумуляція санкцій: одночасне притягнення особи як до кримінальної, так і до цивільно-правової відповідальності. Це є можливим тому, що покарання, як правило, впливає на особистість винної особи, а зобов'язання із відшкодування шкоди на майнову сферу правопорушника.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, вона відшкодовується її володільцем. З огляду на зазначені положення закону та з урахуванням приписів ст.11, 22, 23, 599, 1166-1168 ЦК України факт завдання фізичній особі шкоди, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах із особою, яка завдала шкоди, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов'язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).
Разом із тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому, потерпілий не є стороною договору страхування, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду у п.35-37 своєї постанови від 04 липня 2018 року у справі № 755\18006\15-ц (провадження № 14-176цс18) виснувала, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні у межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдавав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Предметом позову у даній справі є стягнення в порядку регресу суми виплаченого позивачем страхового відшкодування потерпілому, оскільки відповідач залишив місце ДТП.
За обставинами, викладеними у позовній заяві, позивач просив стягнути з винної у ДТП особи те страхове відшкодування, яке виплачене ним на виконання договору страхування №204266241 від 01 червня 2021 року.
У даному випадку факт настання страхового випадку ніким не оспорюється. Він зафіксований правоохоронними органами; відповідач, як особа, винна в ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності. Сам позивач визнав вказаний факт, добровільно сплативши страхове відшкодування, розмір якого не перевищує ліміту відповідальності страховика.
Оскільки позивач виплатив страхове відшкодування потерпілому, то він отримав права кредитора і у нього виникло право зворотної вимоги до винної особи в порядку регресу, тому наявне порушене право позивача, за захистом якого він і звернувся до суду. Відтак, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування відповідачем позивачу як кредитору збитків в порядку регресу у сумі 11 862 грн. 40 коп.
Справедливість, добросовісність та розумність згідно з п.6 ст.3 ЦК України є одними із засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить із положень ч.1 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з задоволенням позову суд стягує з відповідача на користь позивача документально підтверджені судові витрати у виді сплаченого судового збору.
З огляду на викладене, керуючись ст.263-265, 282 ЦПК України, суд
задоволити цивільний позов Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО" до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО" суму страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 11 862 грн. 40 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО" судовий збір в розмірі 3 028 грн. 00 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому випадку строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні оголошена лише вступна та резолютивна частина судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Акціонерне товариство "Страхова компанія "ІНГО", місцезнаходження: вул.Бульварно-Кудрявська,33, м.Київ, код ЄДРПОУ 16285602.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя: Кушнір Н.В.
Повне судове рішення виготовлене 05 березня 2025 року.