Справа №949/1340/24
24 лютого 2025 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:
головуючого - судді: Оборонової І.В.,
за участю секретаря: Волкодав А.А.,
представника позивача: Богельського І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дубровиця в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування - виконавчого комітету Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської області про позбавлення батьківських прав,
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Богельський І.В. звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування - виконавчого комітету Дубровицької міської ради Сарненського район Рівненської області про позбавлення батьківських прав та просить позбавити відповідачку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав, відносно її дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позовні вимоги обгрунтовує тим, що 25 серпня 2016 року між позивачем та відповідачкою був укладений шлюб, який рішенням суду від 12 липня 2023 року - розірвано.
Від даного шлюбу у сторін народилася дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідачка жодним чином не піклується про дочку, не цікавиться її успіхами, станом здоров'я та навчанням, не купує речей першої необхідності, матеріально утримувати її не допомагає. Вона не забезпечує дочку необхідним харчуванням, медичним доглядом та лікуванням, що негативно впливає на її фізичний розвиток, як складову виховання. Не надає їй доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання нею освіти, не виявляє турботи та інтересу до її життя, не розуміє її потреб та не надає підтримки, внаслідок чого створились умови, які шкодять інтересам дитини. Відповідачка не приймає участі у її вихованні, не спілкується, не телефонує та не відвідує її, хоча будь-яких перешкод для цього не існує. Всі питання щодо виховання дочки, вирішуються позивачем самостійно без участі та підтримки з боку відповідачки. Зазначене вище свідчить про те, що відповідачка свідомо самоусунулася від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання малолітньої дочки, а тому на думку представника позивача, позбавлення батьківських прав відповідачки є необхідним для забезпечення прав дитини, так як відповідачка своєю поведінкою жодним чином не впливає на її виховання.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Богельський І.В. позовні вимоги підтримав та просив позов задоволити. Додатково пояснив, що матеріали позову достатньою мірою свідчать про наявність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно з ч. 2 ст. 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
На підставі ч.6 ст.128 ЦПК України, судові повістки надсилалась відповідачці разом з копіями відповідних документів рекомендованими листами з повідомленнями за зареєстрованим місцем проживання відповідачки (а.с.26, 32). Проте, відповідачка в жодне із призначених судових засідань не з'явилася, причини неявки суду не повідомила.
В подальшому, в ході судового розгляду справи було встановлено, що відповідачка може проживати за межами України, але де саме, позивачу не було відомо.
Відповідно до ч.11 ст.128 ЦПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Тому судом, на підставі ч.11 ст.128 ЦПК України було прийнято рішення про необхідність інформування відповідачки про час та місце розгляду справи також і оголошенням про її виклик до суду на веб-порталі судової влади України.
Проте відповідачка, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце судового засідання, про що свідчить розміщене оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про її виклик (а.с. 62) в судове засідання також не з'явилася, причини неявки суду не повідомила. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Від представника третьої особи Позняк О.В. надійшла заява про розгляд справи без участі їх представника.
В судовому засіданні с відок ОСОБА_4 пояснив, що позивач перебував із відповідачкою у шлюбі, у період якого у них народилася дочка. Проте більше двох з половиною років тому, відповідачка залишила дитину і кудись поїхала, після чого він її більше не бачив. З дитиною вона не бачиться, де вона на даний час знаходиться, йому не відомо. Дитина почала проживати з батьком та бабусею, що є поруч з його будинком, а тому обставини виховання дитини йому добре відомі. В школу дитину заводить бабуся або позивач. Відповідачка не приймає участі у вихованні та утриманні дитини. За час коли відповідачка проживала з позивачем, то вона неналежним чином займалася вихованням дочки. Бували випадки, коли позивач був на роботі, то відповідачка серед ночі могла покинути дитину і поїхати десь у своїх інтересах.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснила, що позивач та відповідачка це - її сусіди. Крім того, з відповідачкою вона колись працювала разом на роботі, на якій вона себе проявила негативно. Відповідачка вела аморальний спосіб життя. Після роботи могла залишити дитину і піти у розважальні заклади. Вихованням дитини вона практично не займалася. Востаннє вона бачила відповідачку у маршрутці із речами більше трьох років тому, тоді вона їй повідомила, що їде в республіку Польща. Після того додому вона не приїжджала, і де вона на даний час, їй не відомо. Вихованням та матеріальним утриманням дитини займається її батько, з яким вона проживає, а коли він їде, то дитину забирає до себе її бабуся, яка нею опікується та доглядає.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснила, що позивач - це її син. У жовтні 2022 року відповідачка залишила позивача з дитиною та поїхала проживати в Республіку Польща. Коли вона телефонувала позивачу, то завжди його ображала, внаслідок чого вони перестали спілкуватися. Після того позивач з нею розлучився. На даний час, як їй стало відомо, відповідачка проживає із громадянином Республіки Польща, з яким вона намір одружитися. Весь час протягом шлюбу стосунки у позивача з відповідачкою були напружені. Вона зловживала алкогольними напоями, палила. Відповідачка на даний час не цікавиться дочкою, яка її давно вже не бачила. Протягом останніх двох років, відповідачка жодного разу не зателефонувала вчительці чи у школу, щоб поцікавитися, які у дитини оцінки, чи вміє вона читати і писати. Після того, як відповідачка поїхала, то вона взагалі не телефонувала дочці. Лише після того, як було засідання комісії з питань захисту прав дитини, на якому вирішувалося питання про доцільність позбавлення батьківських прав, то відповідачка інколи почала телефонувати дочці. Проте, під час таких дзвінків, вона практично нічого у неї питала, а самі дзвінки були не тривалі, оскільки дитина з нею боялася говорити. Телефонувала відповідачка до дитини раз у три, чотири місяці. Останнім часом дитина взагалі почала відмовлятися з нею говорити, пояснюючи це тим, що мама її покинула. Також вона розповідала, що до мами їхати і жити з нею не хоче. Матеріальну допомогу відповідачка довгий час не надавала зовсім, але коли дізналася про даний позов, то декілька разів надіслала кошти. Також додала, що одного разу, коли вони ще перебували у шлюбі і дитині не було ще і п'яти років, то позивач вночі до неї зателефонував і попросив приїхати додому, оскільки сам він на той час знаходився на роботі у м.Рівне. Коли вона до них приїхала, то дитина була в будинку одна. Після того, вона зателефонувала відповідачці і запитала, де вона, але відповідачка їй сказала неправду, відповівши, що вона у себе вдома. На той час вона була на вокзалі у м. Сарни і запитувала у людей, як доїхати до м.Дубровиця Сарненського району. Тоді вона залишила дитину вдома одну на цілу ніч і поїхала з подругами розважатися. Коли син ще проживав з відповідачкою, то відповідачка завжди кричала на дитину, через що дитина була налякана. Декілька разів відповідачка залишала дитину одну у барі, в сама десь розважалася. Відповідачка ніколи не розповідала дитині казки і не співала колискові. Також розповідала, що коли відповідачка поїхала і вона забрала дитину додому до себе, то вона близько одного року була замкнена і налякана. Тільки потім вона почала розповідати, що з мамою інколи їздила вночі у автомобілі. За маму дитина на даний час не згадує і жити з нею не хоче, а називає її не мамою, а по імені.
Суд, заслухавши представника позивача, свідків, з'ясувавши повно і всебічно обставини справи, оцінивши докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги слід задоволити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Згідно ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 11 січня 2017 року її батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.12).
Згідно копії рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 12 липня 2023 року, шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано (а.с.7).
Крім того, згідно копії рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 21 серпня 2023 року визначено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за місцем його реєстрації або проживання (а.с.32).
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що держави учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини.
Практика Європейського суду з прав людини (справа «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року) свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і тоді інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага. Також у своїй практиці, зокрема у справі «М.С. проти України» Європейський суд з прав людини наголосив, що на сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 150 СК України батьки зобов'язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину.
Відповідно до частин першої, другої статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (ч. 1, 2 ст. 155 СК України).
Відповідно до статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3)жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками».
Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду: від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19.
У постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 643/7876/18 зазначено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III "Про охорону дитинства", виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до статті 8 вказаного Закону, кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Згідно пункту 15 цієї постанови позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину.
Згідно ч.1,2 ст. 27 вказаної Конвенції, кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї складеного виконавчим комітетом Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської області, ОСОБА_1 , проживає разом із малолітньою дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Мати дитини - ОСОБА_2 за вказаною адресою не проживає, дитину не відвідує, не займається її вихованням, матеріально не допомагає, не купує речей першої необхідності, зі слів сусідів вона перебуває за кордоном (а.с.3).
Як вбачається із характеристики виданої Бережницьким ліцеєм Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської області, ОСОБА_3 навчається в Бережницькому ліцеї з 01 вересня 2023 року. На даний час вона проживає у неповній сім'ї разом із батьком, бабусею та дідусем. Дівчинка завжди доглянута, чиста та охайна. Тато постійно цікавиться її навчанням, відвідує батьківські збори, забирає дочку зі школи. Мати дитини у школі жодного разу не з'являлася, участі у вихованні дитини не бере (а.с.4).
Як вбачається із інформації щодо перетинання державного кордону України, яка надійшла від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України №19-88979/18/24 від 24 грудня 2024 року, за період з 08 листопада 2017 року по 24 грудня 2024 року, відповідно до витягу з бази даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в'їхали на тимчасово окуповану територію України», ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , востаннє здійснила перетин державного кордону України 21 жовтня 2022 року в пункті пропуску «Угринів» у напрямку «Виїзд» (а.с.53-54). Після чого будь-яких записів немає, що свідчить про те, що в Україну вона більше не поверталась.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Із висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської області встановлено, що в шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Дубровицького районного суду від 12 липня 2023 року, шлюб між подружжям було розірвано. Згодом ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання дочки з ним. Під час підготовки висновку органу опіки та піклування - виконавчого комітету Дубровицької міської ради з даного питання проводились відповідні бесіди з батьками дівчинки. Під час розгляду зазначеного питання, на засіданні комісії з питань захисту прав дитини 03 травня 2023 року, ОСОБА_2 в телефонному режимі підтвердила, що вона дійсно проживає в Республіці Польща, де має офіційне місце роботи, знімає окреме житло та має намір забрати дитину до себе. Також зазначила, що впродовж цього часу кошти на утримання дитини не висилала, не надала письмових підтверджень про участь її у вихованні доньки за останні шість місяців. За результатами розгляду зазначеного питання було підготовлено висновок органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання дитини з батьком та надано його до суду. Рішенням Дубровицького районного суду від 21 серпня 2023 року, визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_1 . На даний час ОСОБА_1 продовжує проживає за адресою АДРЕСА_1 разом з дочкою ОСОБА_3 та своїми батьками. Для дитини в сім'ї батька створено належні умови для проживання, зокрема для неї відведено окрему кімнату, де є окреме ліжко, багато іграшок та дитячої літератури. ОСОБА_3 забезпечена відповідним сезонним одягом та взуттям тощо. Мати дівчинки ОСОБА_2 з сім'єю не проживає, перебуває за кордоном, дитину не відвідує, матеріально не допомагає. Малолітня ОСОБА_3 є ученицею Бережківського ліцею, за місцем навчання характеризується позитивно. За період навчання дитини в ліцеї батько постійно цікавиться навчанням дочки, відвідує батьківські збори, забирає та приводить дитину до школи. Мати дівчинки жодного разу в школі не з'являлася, участі у навчанні та вихованні дитини не приймала. ОСОБА_1 в травні 2024 року звертався з заявою до органу опіки та піклування щодо проведення відповідної профілактичної бесіди з матір'ю дитини про зміну її ставлення до виконання батьківських обов'язків щодо дочки. Службою у справах дітей 09 травня 2024 року через додаток «Viber» за номером 0962171192 проведено бесіду з ОСОБА_2 із зазначеного питання. ОСОБА_2 підтвердила, що вона близько півтора року перебуває за кордоном на роботі. За увесь цей час, вона дійсно до дитини не приїжджала. Будь-яких письмових доказів щодо участі у вихованні, утриманні дитини не надала. На засіданні комісії з питань захисту прав дитини, яке відбулося 17 вересня 2024 року, в телефонному режимі ОСОБА_2 категорично заперечила проти позбавлення її батьківських прав. Члени комісії з питань захисту прав дитини висловили думку, що на даний час постановка питання про позбавлення батьківських прав матері є передчасною, непорозуміння між батьками не можуть бути підставами для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їхніх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків. Позбавлення батьківських прав є заходом крайнього впливу на осіб, які не виконують своїх батьківських обов'язків і має застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення батьками від виконання своїх батьківських обов'язків, та з урахуванням того, що такий захід буде застосовано в інтересах дитини. Враховуючи вище викладене, орган опіки та піклування виконкому Дубровицької міської ради вважає, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на даний час є недоцільним (а.с.28-30).
Частиною 6 ст.19 СК України визначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Водночас, висновок органу опіки та піклування не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії. Також вказаний документ не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов'язки, тобто є фактично джерелом доказування при наявності цивільного спору, оскільки несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування має рекомендаційний характер. Цьому документу може бути надана лише оцінка в сукупності з іншими доказами у справі при вирішенні по суті питання, для якого він був складений. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 по справі № 496/4271/16-а (К/9901/29090/18).
Дослідивши обставини справи, суд відхиляє висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської області від 18 вересня 2024 року, оскільки такий висновок є неналежно обґрунтований та такий, що не відповідає якнайкращому забезпеченню інтересів малолітньої дитини.
Як встановлено із пояснень в судовому засіданні представника позивача та свідка ОСОБА_6 , відповідачка ОСОБА_2 почала надсилати кошти для дитини лише після засідання комісії з питань захисту прав дитини, на якому вирішувалося питання про доцільність позбавлення її батьківських прав. Такі обставити спростовують зазначені у висновку органу опіки та піклування факти, що відповідачка допомагала матеріально утримувати дитину, які в тому числі слугували для прийняття рішення комісією про недоцільність позбавлення відповідачки батьківських прав.
Вирішення питання про позбавлення відповідачки батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у її право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.
Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідачки на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції.
ЄСПЛ у рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11, встановив відсутність порушень національними судами російської федерації статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного та сімейного життя), а також зауважив, що, якщо батько значний проміжок часу не підтримує стосунки з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантованого Конвенцією.
Судом встановлено, що із жовтня 2022 року дитина постійно проживала із батьком та бабусею в с.Бережки Сарненського району, а відповідачка виїхала із України у Республіку Польща, постійно там проживала, звідки час від часу спілкувалася з дочкою за допомогою певних месенджерів, проте жодного разу не відвідувала. Доказів неможливості відвідування дитини, неможливості приїзду до неї, до матеріалів справи не надано та відповідачкою не долучено.
Тому суд приходить до висновку, що відповідачкою свідомо обрано такі життєві умови, за якими її участь у вихованні дочки є мінімальною та недостатньою, а тому, перебуваючи на значній відстані, на території іншої держави, відповідачка мала усвідомлювати, що не зможе піклуватись про фізичний і духовний розвиток дочки, її навчання, підготовку до самостійного життя. Крім того, вона мала усвідомлювати, що не зможе надавати допомогу у забезпеченні необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що згодом негативно вплине на її фізичний розвиток, як складову виховання; не зможе спілкуватися з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не зможе надавати дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не зможе сприяти засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не зможе виявляти інтересу до її внутрішнього світу та створювати умови для отримання нею освіти.
Отже, судом встановлено, що із 2022 року, відповідачка не брала та не бере участі у вихованні дитини, не піклується про неї, її фізичний, духовний та моральний розвиток, не забезпечує матеріально, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду і лікування дитини, як складової частини виховання.
Встановлені обставини свідчать про наявність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, що не є порушенням статті 8 Конвенції, яка передбачає право особи на повагу до свого сімейного життя.
Крім того, періодичне спілкування за допомогою телекомунікаційних систем також не є таким виконанням батьківських обов'язків, а відтак особа, яка свідомо змінює країну проживання, не приймає участі у вихованні дитини, несе відповідні ризики порушення нормальних життєвих зв'язків та передбачених законом наслідків невиконання батьківських обов'язків, що в даному випадку і відбулось - малолітня дитина фактично залишились без материнського піклування.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», ч. 2, 3 ст. 150 та ст. 180 Сімейного кодексу України передбачено, що кожна дитина має право на піклування батьків, а батьки мають право та зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, матеріально забезпечувати та утримувати її.
Відповідно до ст. 164 Сімейного кодексу України батьки можуть бути позбавлені батьківських прав по відношенню до своїх дітей за ухилення від виконання батьківських обов'язків.
Згідно ст. 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
При ухваленні рішення суд, відповідно до вимог п. 2 Декларації прав дитини від 20.11.1959 р., також враховує, що дитині повинні бути надані можливості і сприятливі умови, які б дозволили їй розвиватися розумово, морально, духовно і в соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом в умовах свободи і гідності при найвищому забезпеченні інтересів дитини.
Згідно статтей 9, 18 Конвенції «Про права дитини», ратифікованої Постановою Верховної Ради України 27.02.1991р., № 780-Х11 батьки несуть основну відповідальність за виховання дітей. Найважливіший обов'язок матері і батька це обов'язок виховувати, ростити дитину; батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дітей, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, готувати до самостійного життя, забезпечити здобуття повної загальної освіти, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Приписами вказаної Конвенції, Закону України «Про охорону дитинства», Європейської Конвенції «Про здійснення прав дітей», ратифікованої Україною 03.08.2006 р., Конвенції «Про юрисдикцію, право, яке признається, виконується та співробітництво стосовно батьківської відповідальності та міру захисту дітей», ратифікованої Україною 14.09.2006 р., гарантовано та забезпечено право дитини з боку усіх державних та приватних структур, а також з боку батьків на належне батьківське виховання та піклування, забезпечення дитини сімейним затишком, розвиток індивідуальності та захисту всіх прав дитини навіть від самих батьків, що не суперечить вимогам ст.150 СК України.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 (провадження № 61-10531св21), Верховний Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Також Верховний Суд зауважив, що сам по собі факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.
Постановою Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі №520/8264/19 зроблено висновок, що поведінка особи, яка свідомо змінює країну проживання, не бере участі у вихованні дитини, свідчить про її ухилення від виконання батьківських обов'язків у розумінні ст. 164 СК України, і може бути підставою для позбавлення батьківських прав.
На підставі наданих суду доказів, судом встановлено, що відповідачка ніяким чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться її успіхами та станом здоров'я, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, її навчанням, підготовкою до самостійного життя. Вона не забезпечує її необхідним харчуванням, медичним доглядом та лікуванням, що негативно впливає на її фізичний розвиток, як складову виховання. Вона не спілкується з дитиною на належному рівні та в потрібному обсязі, не створює умов для отримання нею освіти, не виявляє турботи та інтересу до її життя, не розуміє її потреб, не надає підтримки, внаслідок чого створились умови, які шкодять інтересам дитини. Вона не виконує покладених на неї законом обов'язків щодо педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні дитини. Вищезазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, суд розцінює, як ухилення відповідачки від виховання своєї дитини, свідомого нехтування своїми батьківськими обов'язками та відсутності серйозного ставлення до дитини, байдужості до її долі. При цьому, жодних дій та будь-яких доказів, які б свідчили про бажання відповідачки встановити спілкування із дочкою та підтримувати із нею зв'язок, сприяти її матеріальному забезпеченню займатися її вихованням, приймати участь в її житті та утриманні, нею не вчинялося.
Аналізуючи зазначені обставини справи, суд приходить до висновку, що є достатні підстави вважати, що в діях відповідачки є свідоме нехтування своїми батьківськими обов'язками, повна байдужість до подальшої долі та життя своєї дитини, що можна кваліфікувати, як свідомо обрану нею винну поведінку у формі бездіяльності, внаслідок якої вона повністю самоусунулася від виконання таких обов'язків, покладених на неї законом та нормами суспільної моралі, свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками та байдуже відноситься до долі дитини.
За таких обставин, суд приходить до переконання, що свідоме і тривале нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов'язками щодо дитини є наслідком її винної поведінки та є підставою для позбавлення її батьківських прав, а тому, виходячи з наведених норм закону, встановлених судом обставин справи і визначених відповідно до них правовідносин, суд дійшов висновку, що позовна вимога про позбавлення відповідачки батьківських прав є обґрунтованою, правомірною і доведеною, оскільки позбавлення відповідачки батьківських прав відносно її дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , буде відповідати інтересам дитини.
Крім того, позбавлення відповідачки батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє відповідачки права на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
На підставі ст.ст.19, 141, 150, 155, 164-166, 180-183, 191 Сімейного Кодексу України, керуючись ст. 5 Закону України "Про судовий збір" ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування - виконавчого комітету Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської області про позбавлення батьківських прав - задоволити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно її дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Заочне рішення може бути переглянуто Дубровицьким районним судом Рівненської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області протягом тридцяти днів з дня складення повного заочного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повний текст рішення суду складено 05 березня 2025 року о 12-00 год.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає по АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий 11 серпня 2006 року Дубровицьким РВ УМВС України в Рівненській області.
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер невідомий, паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , виданий 20 вересня 2016 року Сарненським РВ УДМС України в Рівненській області.
Третя особа: Орган опіки та піклування - виконавчий комітет Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської області, вул. Воробинська, 16, м.Дубровиця Сарненський район Рівненська область, код ЄДРПОУ 05390997.
Суддя: підпис
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Суддя Дубровицького
районного суду
Рівненської області Оборонова І.В.