Справа № 553/1018/23
Провадження № 1-кп/553/337/2025
Іменем України
04.03.2025м. Полтава
Ленінський районний суд міста Полтави у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участі: секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисника - адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023170460000025 від 14.01.2023 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 309, частиною 2 статті 307 Кримінального кодексу України,
На розгляді у Ленінському районному суді міста Полтави перебуває кримінальне провадження № 12023170460000025 від 14.01.2023 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 309, частиною 2 статті 307 Кримінального кодексу України.
У судове засідання повторно не з'явилися свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , судова кореспонденція, направлена на адресу їх проживання, повернулася без вручення з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Прокурор ОСОБА_3 заявив клопотання про надання судового доручення органу досудового розслідування щодо проведення слідчих та розшукових дій з метою встановлення місця фактичного перебування свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Клопотання мотивоване відсутністю відомостей про їх місце перебування на цей час.
Обвинувачений ОСОБА_4 та захисник ОСОБА_5 не заперечували проти задоволення клопотання прокурора про надання доручення органу досудового розслідування.
Вислухавши думку учасників судового провадження, суд дійшов наступного:
Частиною 2 статті 318 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що судовий розгляд здійснюється в судовому засіданні з обов'язковою участю сторін кримінального провадження, крім випадків, передбачених цим Кодексом. У судове засідання викликаються потерпілий та інші учасники кримінального провадження.
Частиною 1 статті 327 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, якщо в судове засідання не прибув за викликом свідок, суд має право постановити ухвалу про привід свідка та/або ухвалу про накладення на нього грошового стягнення у випадках та в порядку, передбачених главами 11 та 12 цього Кодексу.
Відповідно до частини 3 статті 23 Кримінального процесуального кодексу України сторона обвинувачення зобов'язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.
Відповідно до частин 3-5 статті 333 Кримінального процесуального кодексу України, у разі, якщо під час судового розгляду виникне необхідність у встановленні обставин або перевірці обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження, і вони не можуть бути встановлені або перевірені іншим шляхом, суд за клопотанням сторони кримінального провадження має право доручити органу досудового розслідування провести певні слідчі (розшукові) дії. У разі прийняття такого рішення суд відкладає судовий розгляд на строк, достатній для проведення слідчої (розшукової) дії та ознайомлення учасників судового провадження з її результатами.
Під час розгляду клопотання суд враховує значення обставин, про встановлення або перевірку яких просить особа, яка звернулася з ним, можливість їх встановлення або перевірки шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та причини, з яких не були здійснені належні дії для їх встановлення чи перевірки на стадії досудового розслідування. Суд відмовляє в задоволенні клопотання прокурора, якщо він не доведе, що слідчі (розшукові) дії, про проведення яких він просить, не могли бути проведені під час досудового розслідування через те, що не були і не могли бути відомі обставини, які свідчать про необхідність їх проведення.
В ухвалі суду про доручення проведення слідчої (розшукової) дії зазначається, для з'ясування або перевірки яких обставин і які саме слідчі (розшукові) дії необхідно провести, та встановлюється строк виконання доручення. Слідчі (розшукові) дії, що проводяться на виконання доручення суду, здійснюються в порядку, передбаченому главами 20 та 21 цього Кодексу.
Для отримання відомостей щодо місця проживання чи перебування свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , що є необхідним для забезпечення їх виклику в судове засідання, належить задовольнити клопотання прокурора та доручити органу досудового розслідування відділення поліції № 1 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області провести відповідні слідчі та розшукові дії.
Крім того, під час судового засідання прокурором заявлено клопотання про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 , що обумовлюється існуванням ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні проступку та тяжкого злочину, може переховуватися від суду через побоювання майбутнього покарання, може незаконно впливати на свідків, показання яких матимуть доказове значення у суді, може вчиняти інші кримінальні правопорушення, вважає, що інший більш м'який запобіжний захід не зможе запобігти ризикам та забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків.
Обвинувачений ОСОБА_4 та захисник адвокат ОСОБА_5 просили змінити запобіжний захід на нічний домашній арешт, вказали на недоведеність прокурором ризиків.
Вислухавши думки учасників судового провадження щодо заявленого клопотання, суд доходить висновку про таке.
Під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 14.03.2023 до обвинуваченого ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням застави у розмірі 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 80 520 грн 00 к, термін дії якого неодноразово продовжувався, востаннє ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 10.01.2025 на шістдесят днів, до 10.03.2025, включно, з визначенням застави у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 60 560 (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) грн 00 к.
Згідно статті 2 Кримінального процесуального кодексу України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 1 статті 12 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 331 Кримінального процесуального кодексу України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Відповідно до статті 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Частиною 1 статті 183 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам, переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Вимогами статті 178 Кримінального процесуального кодексу України передбачені обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу, зокрема тяжкість покарання, яке загрожує відповідній особі, вік та стан здоров'я обвинуваченого, міцність соціальних зв'язків, в тому числі наявність родини та утриманців, наявність постійного місця роботи, наявність судимостей, дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувались раніше та інші обставини.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 183 Кримінального процесуального кодексу України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: 4) до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.02.2010 у справі "Гарькавий проти України" зазначив, що особа не може бути позбавлена або не може позбавлятися свободи, крім випадків, встановлених у пункті 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
Згідно пункту 1"с" статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: - законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Таким чином, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості переважають над принципом поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях статтях 177, 178, 183 Кримінального процесуального кодексу України.
Під час застосування та продовження запобіжного заходу - тримання під вартою стосовно ОСОБА_4 , слідчим суддею та судом було враховано наявність ризиків переховування від органів досудового розслідування та суду, незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні та вчинення іншого кримінального правопорушення.
Прокурор у клопотанні вказав, що ризики, передбачені пунктами 1, 3, 5 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, продовжують існувати і на даний час.
Водночас, вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, на які посилається прокурор, суд відмічає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності та надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, незаконно впливати на інших учасників провадження, вчинити інше кримінальне правопорушення суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів може вдатися до відповідних дій.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
ОСОБА_4 пред'явлено обвинувачення у вчиненні, у тому числі, тяжкого злочину, санкція ч. 2 ст. 307 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 6 до 10 років з конфіскацією майна.
Суд враховує відомості про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, є інвалідом дитинства 2 групи, виявляє ознаки вродженого недоумства рівня легкої розумової відсталості з порушенням поведінки, офіційно не працевлаштований, розлучений, не має стабільного джерела доходу, тоді як частина інкримінованих кримінальних правопорушень спрямована на одержання прибутку, відсутність даних про наявність постійного місця проживання, та міцні соціальні зв'язки за місцем проживання.
Суд відхиляє посилання сторони захисту про доцільність застосовування інших більш м'яких запобіжних заходів та зазначає, що наразі дієво забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та запобігти встановленим ризикам зможе лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Даних, які свідчать про зміну та виникнення таких обставин, які істотно впливають на можливість продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 та можуть бути визнані підставою для зміни запобіжного заходу на інший більш м'який, стороною захисту не надано та судом в ході судового засідання не встановлено.
Стороною обвинувачення доведено, що на даний час не зменшилися та продовжують існувати ризики, передбачені пунктами 1, 3, 5 частини 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України.
Застосований запобіжний захід - тримання під вартою стосовно обвинуваченого в повній мірі відповідає меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, в тому числі зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За таких обставин, клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 є обґрунтованим і підлягає задоволенню.
Строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів (частина 1 статті 197 Кримінального процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 3 статті 183, пункту 2 частини 5 статті 182 Кримінального процесуального кодексу України, з урахуванням викладених обставин кримінального правопорушення, ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, суд вважає за доцільне визначити заставу у розмірі 60 560 (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) грн 00 к.
Керуючись статтями 176, 177, 178, 182, 183, 196, 197, 331, Кримінального процесуального кодексу України,
Клопотання прокурора про надання судового доручення органу досудового розслідування щодо проведення слідчих та розшукових дій з метою встановлення місця фактичного перебування свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - задовольнити.
Доручити органу досудового розслідування відділення поліції № 1 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області провести слідчі та розшукові дії з метою встановлення фактичного місця проживання чи перебування свідків: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (відома адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ), та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (відома адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ).
Клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 - задовольнити.
Продовжити застосований до обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, на строк шістдесят днів, до 02.05.2025, включно, з визначенням застави у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 60 560 (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) грн 00 к., яка може бути внесена протягом строку тримання під вартою.
У разі внесення застави звільнити обвинуваченого ОСОБА_4 з-під варти та покласти на нього наступні обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: - прибувати за викликом до суду; - не відлучатися із населеного пункту, де він проживає без дозволу суду; - повідомляти суд про зміну свого місця проживання; - утримуватися від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні; - здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну (за їх наявності).
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави, обвинувачений ОСОБА_4 вважається таким, до якого у даному кримінальному провадженні застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Роз'яснити, що у разі невиконання обов'язків, застава звертається в дохід Державного бюджету України та може бути застосовано інший запобіжний захід.
Строк дії ухвали визначити до 02.05.2025, включно.
У задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт - відмовити.
Ухвала в частині продовження строку дії запобіжного заходу може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня проголошення, а обвинуваченим, який утримується під вартою, в той самий строк з моменту вручення йому копії судового рішення.
Повний текст ухвали складений та проголошений 06.03.2025.
Головуючий ОСОБА_1