Справа № 487/1385/25
Провадження № 1-кс/487/1672/25
06.03.2025 року м. Миколаїв
Слідчий суддя Заводського районного суду м.Миколаєва ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання старшого слідчого в ОВС відділу СУ ГУНП в Херсонській області ОСОБА_3 про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження №42021231270000012 від 19.08.2021 за ч.1 ст.366-2 КК України,-
Старший слідчий в ОВС відділу СУ ГУНП в Херсонській області ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді з клопотанням про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження, у якому просив відновити матеріали кримінального провадження №42021231270000012 від 19.08.2021 за ч. 1 ст. 366-2 КК України, втрачених в умовах воєнного стану, а саме: витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань №42021231270000012 від 19.08.2021 на 1 арк; запит до Національного агентства з питань запобігання корупції від 13.10.2021 на 1 арк; запит начальникові Управління Держспецзвязку в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 07.10.2021 на 1 арк.; протокол допиту свідка ОСОБА_4 від 07.10.2021 на 4 арк.; договір оренди нерухомого майна № 65Е000-420/20 від 13.10.2020 з додатками №№ 1, 2 на 10 арк.; акт приймання - передачі майна від 21.01.2020 на 1 арк.; додаткова угода № 1 до договору оренди нерухомого майна № 65Е000-420/20 від 13.10.2020 на 1 арк.
В обґрунтування клопотання зазначено, що проведеним досудовим розслідуванням встановлено, що старший інженер УДСЗЗІ в Херсонській області, АРК та м. Севастополь ОСОБА_4 вніс завідомо недостовірні відомості до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2020 рік, які відрізняються від достовірних на суму понад 1,2 млн. гривень.
За вказаним фактом 19.08.2021 року слідчим відділом Головного управління Національної поліції в Херсонській області внесено відомості до ЄРДР за № №42021231270000012 за ч. 1 ст. 366-2 КК України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, введено воєнний стан в Україні на 30 діб, період якого в подальшому був неодноразово продовжено.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.01.2025 № 26/2025 строк дії воєнного стану продовжено з 05 години 30 хвилин 08 лютого 2025 року строком на 90 діб.
Згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309, вся територія Херсонської міської територіальної громади з 01.03.2022 по 11.11.2022 року була тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України.
До початку військової агресії РФ проти України матеріали вказаного кримінального провадження залишались в адміністративному приміщенні СУ ГУНП в Херсонській області, що розташоване за адресою: м. Херсон, вул Лютеранська, 4, однак під час евакуації з м. Херсона матеріали були втрачені. Доступ до вказаних матеріалів кримінального провадження через наявність об'єктивних причин був відсутній, тобто не було фізичної можливості отримати з таких матеріалів інформацію, що відображає хід та результати досудового розслідування, а отже, наразі, зазначити повний перелік слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, проведених у кримінальному провадженні не є можливим.
Враховуючи вищевикладені обставини, матеріали кримінального провадження за №42021231270000012 від 19.08.2021 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України вважаються втраченими.
У зв'язку з тим, що вказане кримінальне провадження через об'єктивні причини не завершилось направленням обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності до суду, а також у ньому не прийнято рішення в порядку ст. 284 КПК України, жодній особі про підозру не повідомлялось, на теперішній час у органу досудового розслідування виникла необхідність у відновленні втрачених матеріалів кримінального провадження для прийняття в ньому у відповідності до ст. 283 КПК України повного, законного та обґрунтованого рішення.
На теперішній час у розпорядженні слідчого відділу Головного управління Національної поліції в Херсонській області містяться копії документів кримінального провадження №42021231270000012 від 19.08.2021 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України, а саме:
Метою відновлення вище вказаних матеріалів та документів кримінального провадження є виконання основних завдань кримінального провадження. Оскільки, відповідно до ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до Наказу ГУНП в Херсонській області №365 від 15.05.2023 змінено місце дислокації органу досудового розслідування СУ ГУНП в Херсонській області на територію Заводського району м. Миколаїв за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Біла, 44.
Отже, вказане місце несення служби працівників Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Херсонській області дає підстави за загальним правилом територіальної підсудності звертатися з клопотаннями до Заводського районного суду м. Миколаєва.
Слідчий суддя, дослідивши клопотання та приєднані до нього матеріали, доходить висновку, що клопотання слідчого підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй, підписаного 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН) до складу ООН входять Україна, російська федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу. Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, - установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:
- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація.
Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, яка вступила в дію 26 січня 1910 року та
7 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є російська федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і російська федерація.
Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов'язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та Російська Федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов'язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов'язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв'язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.
31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та російська федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом російської федерації від 2 березня 1999 року № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, російська федерація зобов'язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов'язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та російською федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
Статтями 1 - 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
В порушення вимог Статуту Організації Об'єднаних Націй, Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, 24 лютого 2022 року о 5 годині президентом російської федерації надано наказ про повномасштабне вторгнення на територію України.
В подальшому цього ж дня Збройними Силами РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромах, військових штабах і складах ЗС України, а також підрозділами ЗС та інших військових формувань РФ здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна в тому числі на території м. Херсон.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 (затверджений Законом України від 24.02.2022 №2402-ІХ) у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введений воєнний стан із 05:30 годин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 14.03.2022 року №133/2022 (затверджений Законом України від 15.03.2022 року №2119-IX), в Україні продовжено строк дії воєнного стану із 05:30 годин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. В подальшому цей строк був продовжений.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року № 389-VIII (далі Закон), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309, вся територія Херсонської міської територіальної громади з 01.03.2022 по 11.11.2022 року булла тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України.
Законом України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення порядку здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану, надзвичайного стану» від 14.04.2022 року №2201-IX КПК України доповнено статтею 615-1, якою передбачено порядок відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження в умовах воєнного стану. Зокрема, відновленню підлягають втрачені матеріали кримінального провадження, яке не завершилося направленням обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності до суду.
Відповідно до ч.1 ст. 615-1 КПК України, відновленню підлягають втрачені матеріали кримінального провадження, яке не завершилося направленням обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності до суду.
Частиною 2 ст. 615-1 КПК України передбачено, що матеріали кримінального провадження, не направлені з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності до суду, підлягають відновленню за рішенням слідчого судді у разі надходження клопотання від прокурора або слідчого чи дізнавача, погодженого з прокурором, або сторони захисту чи потерпілого, за умови наявності витягу з Єдиного реєстру досудового розслідування або постанови про початок досудового розслідування, винесеної у порядку, передбаченому статтею 615 цього Кодексу, наявних у цьому кримінальному провадженні відповідних матеріалів фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інших носіїв інформації, а також копій документів, засвідчених з використанням кваліфікованого електронного підпису.
Згідно з ч. 3 ст. 615-1 КПК України, клопотання про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження розглядається слідчим суддею того суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в разі неможливості з об'єктивних причин здійснювати відповідним судом правосуддя - іншого суду, визначеного в порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до ч. 4 ст. 615-1 КПК України, у клопотанні зазначаються: 1) обставини втрати матеріалів кримінального провадження; 2) місцезнаходження копій документів кримінального провадження або відомостей щодо них; 3) перелік документів та інших матеріалів, відновлення яких прокурор, слідчий, дізнавач, сторона захисту чи потерпілий вважає необхідним; 4) мета відновлення документів та інших матеріалів; 5) особи, яким повідомлено про підозру (за наявності); 6) особи, які брали участь у кримінальному провадженні, із зазначенням їхнього статусу у такому провадженні; 7) перелік слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, проведених у кримінальному провадженні.
До клопотання про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження додаються документи або їх копії, у тому числі непосвідчені в установленому порядку, що збереглися у прокурора, слідчого, дізнавача, сторони захисту чи потерпілого, за умови їх засвідчення кваліфікованим електронним підписом.
Відповідно до ч. 5 ст. 615-1 КПК України, на підставі зібраних і перевірених матеріалів слідчий суддя постановляє ухвалу про відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити.
У разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження слідчий суддя своєю ухвалою закриває розгляд клопотання про відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження і роз'яснює учасникам судового провадження право на повторне звернення з таким клопотанням за наявності необхідних документів.
Оцінюючи вказані докази, слідчий суддя вважає їх достатніми для прийняття рішення про відновлення втрачених матеріалів в умовах воєнного стану.
Таким чином, враховуючи, що матеріали кримінального провадження втрачено, а їх відновлення необхідне для захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура, іншого шляху, крім як відновлювати матеріали кримінального провадження не має, слідчий суддя приходить до переконання, що клопотання слідчого про відновлення втрачених матеріалів в умовах воєнного стану підлягає задоволенню, а матеріали кримінального провадження підлягають відновленню в частині доданих до клопотання документів.
Керуючись ст. 615-1 КПК України, -
Клопотання слідчого задовольнити.
Відновити наступні матеріали кримінального провадження №12020230000000425 від 25.11.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України: витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань №42021231270000012 від 19.08.2021 на 1 арк; запит до Національного агентства з питань запобігання корупції від 13.10.2021 на 1 арк; запит начальникові Управління Держспецзвязку в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 07.10.2021 на 1 арк.; протокол допиту свідка ОСОБА_4 від 07.10.2021 на 4 арк.; договір оренди нерухомого майна № 65Е000-420/20 від 13.10.2020 з додатками №№ 1, 2 на 10 арк.; акт приймання - передачі майна від 21.01.2020 на 1 арк.; додаткова угода № 1 до договору оренди нерухомого майна № 65Е000-420/20 від 13.10.2020 на 1 арк.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1