Справа № 126/155/25
Провадження № 3-зв/126/5/2025
"06" березня 2025 р. м. Бершадь
Суддя Бершадського районного суду
Вінницької області
Хмель Р.В.
розглянувши заяву ОСОБА_1 про відвід судді Гуцола Володимира Івановича в розгляді справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП,
У провадження судді Гуцола В.І. надійшла справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП.
ОСОБА_2 , надав заяву про відвід судді Гуцола В.І. від розгляду адміністративних матеріалів про притягнення його до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст. 130 КУпАП, яку обгрунтовує тим, що є давнім знайомим судді, що на його думку завадить всебічному, повному, неупередженому та об'єктивному розгляді справи.
Дослідивши заяву про відвід, приходжу до наступних висновків.
Кодекс України про адміністративні правопорушення фактично не передбачає процесуальних норм, які регламентують порядок розгляду суддею справ про адміністративні правопорушення і не містить спеціальних норм, що передбачають для учасників судового розгляду можливість заявити відвід судді( самовідвід) , відповідно, не передбачають порядку розгляду заяви про відвід. Між тим, згідно з ч.1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, від 04 листопада 1950 року, кожна людина має право при визначенні її громадянських прав і обов'язків або будь-якого обвинувачення проти неї на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного терміну незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону. Таким чином, зазначена міжнародно-правова норма гарантує кожній людині справедливий розгляд її справи незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
17 липня 1997 року Україна ратифікувала зазначену Конвенцію і Протоколи 1, 2, 4, 7, 11, чим визнала її дію в національній правовій системі, а також обов'язковість рішень Європейського суду з прав людини, які стосуються тлумачення та застосування норм Конвенції.
Згідно з ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори», від 22 грудня 1993 року, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Передбачено також, що коли міжнародним договором встановлені інші права, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.
У п. 4 Рішення Ради суддів України №34 від 08.06.2017 року зазначено , що роз'яснити, що у разі необхідності врегулювання суддею конфлікту інтересів при розгляді матеріалів про адміністративне правопорушення відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення, з огляду на відсутність норм, що визначають правила відводу (самовідводу), до внесення змін до чинного законодавства суддя, враховуючи засади судочинства, передбачені Конституцією України, та міжнародні стандарти щодо незалежності суддів, неупередженості та безсторонності судочинства може застосовувати чинні процесуальні норми за аналогією.
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, у випадку, якщо санкції за адміністративні правопорушення є достатньо суворими, то скоєне правопорушення має природу кримінального злочину, а отже, вимоги до його судового розгляду мають відповідати гарантіям та стандартам, встановленим Конвенцією, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінова проти України» від 09 червня 2011 року).
Крім того, Європейський суд з прав людини зауважив, що з огляду на загальний характер законодавчого положення, а також профілактичну та каральну мету стягнень, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, провадження у таких справах є кримінальними для цілей застосування Конвенції (рішення у справах «Езтюрк проти Німеччини» від 21 лютого 1984 року (пп. 52-54), «Лауко проти Словаччини» від 02 вересня 1998 року (пп. 56-59), ухвала щодо прийнятності у справі «Рибка проти України» від 17 листопада 2009 року).
Беручи до уваги, практику Європейського суду з прав людини, у зв'язку з відсутністю у нормах Кодексу України про адміністративні правопорушення процедури вирішення питання про відвід судді, судом застосовуються норми Кримінального процесуального кодексу України за аналогією закону.
Згідно положень ст. 80 ч.3 КПК України заяви про відвід можуть бути заявлені як під час досудового розслідування, так і під час судового провадження.
Відповідно до ст. 80 ч.4 КПК України заяви про відвід під час досудового розслідування подаються одразу після встановлення підстав для такого відводу.
У частині 5 ст. 80 КПК України зазначено, що відвід повинен бути вмотивованим.
Частиною 1 пунктом 4 статті 75 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні: за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.
Згідно до ч. 1, 3 ст. 81 КПК України у разі заявлення відводу судді, який здійснює судове провадження одноособово, його розглядає інший суддя цього ж суду, визначений у порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обгрунованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У пункті 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27.07.2006 №2006/23 зазначено, що суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього є неможливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини наявність неупередженості (безсторонності) відповідно до п.1 ст.6 Конвенції повинна визначатися за суб'єктивним та об'єктивними критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. У кожній окремій справі слід враховувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступень, що свідчать про небезсторонність суду ( п.49 Рішення Європейського Суду з прав людини від 9 листопада 2006 року у справі «Білуха проти України, рішення у справі «Фей проти Австрії» (Fey v. Austria) від 24 лютого 1993 року, пп. 27, 28 та 30; рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland), № 33958/96, п. 42, ЄСПЛ 2000-ХІІ).
Згідно з об'єктивним критерієм, необхідно встановити, чи існують, якщо зовсім не брати до уваги особисту поведінку судді, легко з'ясовувані факти, які можуть ставити під сумнів його безсторонність. З цього погляду навіть виступи можуть мати певне значення. Найголовніше це довіра, яку в демократичному суспільстві повинні мати суди у громадськості і передусім, у разі кримінального провадження, в обвинуваченого. (Рішення у справі "Де Куббера проти Бельгії" (De Cubber v. Belgium) від 26 жовтня 1984 року).
Це означає, що при з'ясуванні питання про те, чи існують законні підстави для побоювання щодо відсутності безсторонності у певного судді, позиція обвинуваченого має важливе, але не вирішальне значення (див. рішення у справі П'єрсака (Piersack) від 1 жовтня 1982 року, серія А, № 53, с. 16, п. 31). Вирішальним при цьому є те, чи можуть бути ці побоювання об'єктивно виправдані.
У своєму рішенні по справі Oleksandr Volkov проти України від 9 січня 2013 року(остаточне 27/05/2013) Європейський суд з прав людини зазначив, що як правило, поняття «безсторонності» позначає відсутність упередженості чи необ'єктивності. Однак немає чіткого поділу між суб'єктивною та об'єктивною безсторонністю, оскільки поведінка судді може не лише призвести до виникнення об'єктивних застережень щодо його безсторонності з точки зору зовнішнього спостерігача (об'єктивний критерій), але й може призвести до виникнення питання щодо особистих переконань судді (суб'єктивний критерій). Таким чином, у певних справах, у яких можуть виникати труднощі в отриманні доказів для спростування презумпції про суб'єктивну безсторонність судді, вимога об'єктивної безсторонності становить ще одну важливу гарантію. З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певне значення або, іншими словами, «правосуддя не лише повинно здійснюватися, має бути видно, що здійснюється правосуддя». Важливою тут є довіра, яку суди у демократичному суспільстві повинні викликати у громадськості.
У зв'язку із вищевикладеним та з метою виключення сумніву щодо об'єктивного розгляду справи та для забезпечення умов, за яких у будь-кого не виникало б сумнівів щодо розгляду справи безстороннім та неупередженим судом, приходжу до висновку, що заяву ОСОБА_1 про відвід судді Гуцола В.І. слід задовольнити.
Керуючись ст.ст.75, 80 КПК, ст. 245, 246 КУпАП, -
Заяву ОСОБА_1 про відвід судді Гуцола Володимира Івановича в розгляді справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП - задовольнити.
Матеріали справи про адміністративне правопорушення №126/155/25 (провадження № 3/126/342/2025) відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП передати до канцелярії суду для повторного автоматизованого розподілу.
Постанова остаточна та оскарженню не підлягає.
Суддя Р. В. Хмель