вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"25" лютого 2025 р. Справа№ 910/9565/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Михальської Ю.Б.
Сибіги О.М.
секретар судового засідання: Романенко К.О.,
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 25.02.2025,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради
на рішення Господарського суду міста Києва
від 11.12.2024 (повний текст складено 23.12.2024)
у справі № 910/9565/24 (суддя Оксана Блажівська)
за позовом Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради
до Північного міжобласного територіального відділення
Антимонопольного комітету України
про визнання недійсним та скасування рішення,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2024 року Виконавчий комітет Білоцерківської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та скасування рішення від 30.05.2024 у справі №386/60/56-рп/к.24.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.05.2024 №60/62-р/к (далі - рішення) у справі №386/60/56-рп/к.24, є незаконним, оскільки воно прийняте за наслідками неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, та за умови невідповідності висновків, викладених у ньому, обставинам справи, що відповідно до статті 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» є підставою для визнання рішення №60/62-р/к недійсним та скасування останнього.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.12.2024 у справі №910/9565/24 у задоволенні позову Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради відмовлено повністю.
Суд першої інстанції дійшов висновків про те, що оскаржуване рішення відповідача прийняте відповідно до вимог Закону України «Про захист економічної конкуренції», Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 р. № 5, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 06.05.1994 за № 90299 було всебічно, повно і об'єктивно розглянуто її обставини, а відтак - у суду відсутні передбачені статтею 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підстави для визнання недійсним та скасування оскаржуваного рішення.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, мотивуючи свої вимоги тим, що оскаржуване рішення було прийнято з порушенням норм процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що рішення Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України є необґрунтованим оскільки нормами права не передбачено беззаперечного права суб'єкта господарювання, що здійснює торгівельну діяльність, самостійно встановлювати режим торговельного об'єкту або ресторанного господарства, а визначено, що такий режим встановлюється виконавчим органом міської ради за погодженням з власником цього магазину. При цьому форма та порядок цього погодження діючим законодавством н визначені.
Тобто, надаючи адміністративні послуги щодо встановлення графіку роботи закладів ресторанного бізнесу приватної форми власності, позивач діяв відповідно до своїх повноважень.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не надано оцінки доводам Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, викладених у позові.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач за первісним позовом подав відзив, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін, наголошуючи на законності та обґрунтованості останнього.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджено матеріалами справи, 09.03.2021 Виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради (далі - Виконавчий комітет) прийнято рішення №167, яким затверджено інформаційну та технологічну картки адміністративної послуги, що надається через Центр надання адміністративних послуг при Білоцерківській міській раді щодо встановлення за погодженням з власниками зручного для населення режиму роботи розташованих на відповідній території Білоцерківської міської територіальної громади підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності (далі - картки).
Інформаційною карткою встановлено, що результатом надання адміністративної послуги є видача рішення Виконавчого комітету про встановлення за погодженням з власниками зручного для населення режиму роботи, розташованих на відповідній території Білоцерківської міської територіальної громади підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності, та передбачені умови отримання вищевказаної адміністративної послуги.
Пунктом 1 технологічної картки адміністративної послуги передбачено етапи опрацювання звернення про надання адміністративної послуги, відповідальні за етап посадові особи/структурний підрозділ тощо.
30.05.2024 Північним міжобласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України прийнято рішення №60/62-р/к «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції» у справі №386/60/56-рп/к.24, яким:
1. Визнано дії Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, які полягають у встановлені інформаційною та технологічною картками адміністративної послуги, що надається через Центр надання адміністративних послуг при Білоцерківській міській раді щодо встановлення за погодженням з власниками зручного для населення режиму роботи розташованих на відповідній території Білоцерківської міської територіальної громади підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності, затверджених рішенням Виконкому від 09.03.2021 №167, неправомірних вимог для суб'єктів господарювання, в тому числі некомунальної форми власності, щодо надання переліку документів для встановлення їх режиму роботи, а також підстав для відмови у встановленні такого режиму роботи, які не передбачені чинним законодавством України, порушенням, передбаченим частиною першою статті 15 та пунктом 3 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, що можуть призвести до обмеження конкуренції на ринку реалізації товарів і надання послуг на території Білоцерківської міської територіальної громади Київської області;
2. Зобов'язано виконавчий комітет Білоцерківської міської ради, у двомісячний строк із дати отримання рішення в цій справі припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене в пункті 1 цього рішення, про що письмово повідомити Північне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України протягом 5 календарних днів із дня його припинення з наданням підтвердних документів.
Позивач, не погоджуючись із оскаржуваним рішенням Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, звернувся до Господарського суду міста Києва.
У позовній заяві, позивач зазначає, що рішення відповідач обґрунтовує, зокрема, наступним: «(65) Разом з тим, чинним законодавством не надано повноваження органам місцевого самоврядування щодо встановлення режиму роботи підприємств, установ, організацій, які не належать до комунальної власності, без погодження такого режиму із власником, як і скасування такого. (66) Тобто режим роботи підприємств, установ, організацій сфери обслуговування суб'єкти господарювання (власники) встановлюють самостійно, в інших випадках орган місцевого самоврядування звертається до суб'єкта господарювання з метою погодження режиму роботи, а не навпаки.».
Позивач також зазначає, що у підпункті 4 пункту «б» частини першої статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вказано, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо встановлення за погодженням з власниками зручного для населення режиму роботи, розташованих на відповідній території підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності. Крім того, пунктом 13 Порядку провадження торговельної діяльності та правил торгового обслуговування населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Україні від 15.06.2006 №833 (далі - Порядок №833), визначено, що режим роботи торговельного об'єкта та закладу ресторанного господарства встановлюється суб'єктом господарювання самостійно, а у випадках, передбачених законодавством, за погодженням з органами місцевого самоврядування. Зі змісту наведених правових норм, як зазначає позивач, вбачається, що встановлення зручного для населення режиму роботи підприємств, установ та організацій сфери обслуговування можливе лише за погодженням власників цих організацій. Тобто орган місцевого самоврядування не може самостійно визначати режим роботи підприємств, установ та організацій сфери обслуговування некомунальної форми власності. Разом з тим, вищенаведеними нормами права не передбачено беззаперечного права об'єкта господарювання, що здійснює торгівельну діяльність, самостійно встановлювати режим торговельного об'єкту або ресторанного господарства, а визначено, що такий режим встановлюється виконавчим органом міської ради за погодженням з власником цього магазину. При цьому, форма або порядок цього погодження діючим законодавством не визначені.
Позивач зазначає, що Виконавчий комітет-це колегіальний орган, що утворюється за рішенням ради та відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради. Таким чином, з метою забезпечення належної організації та упорядкування роботи Виконавчого комітету та інших виконавчих органів Білоцерківської міської ради, надання повної та всебічної інформації про порядок надання вищевказаними органами відповідних послуг та про прийняття відповідних рішень. Виконавчим комітетом прийнято рішення про затвердження інформаційних та технологічних карток. Зазначене вище спростовує твердження Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України та доводить, що останній невірно трактував положення підпункту 4 пункту б статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Таким чином, позивач зазначає, що органи місцевого самоврядування наділені правом здійснення контролю за належною організацією обслуговування населення підприємствами торгівлі усіх форм власності та встановлювати зручний для населення режим роботи, розташованих на відповідній території підприємств, установ та організацій сфери обслуговування; незалежно від форм власності. Законодавство покладає на органи місцевого самоврядування обов'язок вживати заходи щодо недопущення впродовж доби перевищень рівнів шуму, санітарними нормами біля жилих будинків і на прибудинкових територіях. Враховуючи законодавчо встановлене право органу місцевого самоврядування щодо здійснення контролю за належною організацією обслуговування населення підприємствами торгівлі усіх форм власності повноваження щодо встановлення режиму роботи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, як недопущення випадків правопорушень, хуліганства та порушень Правил додержання тиші на території та у громадських місцях міста Білої Церкви узгоджується з положеннями підпункту 4 пункту «б» частини першої статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та пункту 1 Порядку №833. Отже, Виконавчий комітет діяв на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні, а Північне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України помилково дійшло висновку щодо відсутності таких повноважень та відповідно створення антиконкурентного середовища.
03.09.2024 відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти викладених у ній доводів та вважає її такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав: місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (частина друга статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»); органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону (стаття 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»); органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції (стаття 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»); відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, такі повноваження: власні (самоврядні) - встановлення зручного для населення режиму роботи підприємств комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад (підпункт 9 пункту «а» статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»); делеговані - встановлення за погодженням з власниками зручного режиму роботи розташованих на відповідній території підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності (підпункт 4 пункту «б» статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). акти ради, міського голови, виконавчого комітету, прийняті в межах своєї компетенції, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території (стаття 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Відповідно до Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 № 833 режим роботи торгівельного об'єкта та закладу ресторанного господарства, що належать до комунальної власності, встановлюється органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства; для закладу ресторанного господарства, який обслуговує споживачів на підприємствах, в установах та організаціях, режим роботи встановлюється суб'єктом господарювання за домовленістю з їх адміністрацією.
Відповідно до Правил роботи закладів (підприємств) ресторанного господарства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 24.07.2002 №219: режим роботи закладу ресторанного господарства встановлюється суб'єктом господарювання самостійно, крім закладів ресторанного господарства, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, режим роботи яких установлюється виконавчими органами сільських, селищних та міських рад. Для закладу ресторанного господарства, який обслуговує споживачів на підприємствах, в установах та організаціях, режим роботи встановлюється суб'єктом господарювання за домовленістю з їх адміністрацією (п. 1.7). Відповідно до Правил роботи дрібнороздрібної торговельної мережі, затверджених наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 08.07.1996 № 369 - режим роботи об'єктів дрібнороздрібної торговельної мережі встановлюється суб'єктом господарювання самостійно, а у випадках, передбачених законодавством, за погодженням з органами місцевого самоврядування. Отже, затверджені Виконкомом Картки встановлюють неправомірні вимоги для суб'єктів господарювання, в тому числі некомунальної форми власності, щодо надання переліку документів для встановлення їх режиму роботи, а також підстав для відмови у встановленні такого режиму роботи, які не передбачені чинним законодавством України.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані заперечення, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши встановлені фактичні обставини справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до висновку щодо відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.
Положеннями частини 1 статті 3 Закону України «Про захист економічної конкуренції» законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист від недобросовісної конкуренції», інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині: здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій; сприяння розвитку добросовісної конкуренції; методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції; здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель; проведення моніторингу державної допомоги суб'єктам господарювання та здійснення контролю за допустимістю такої допомоги для конкуренції.
Приписами статті 4 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» визначено, що Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження, зокрема: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати постанови та перевіряти їх законність та обґрунтованість; перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.
Згідно з частиною 1 статті 35 Закону України «Про захист економічної конкуренції» розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.
Частиною 1 статті 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу тощо.
Як визначено статтею 41 Закону України «Про захист економічної конкуренції», а також зазначено і у п. 12 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правил розгляду справ), які затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 №5, доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових осіб та громадян, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі.
Пунктом 32 Правил розгляду справ встановлено, що у рішенні наводяться мотиви рішення, зазначаються встановлені органом Комітету обставини справи з посиланням на відповідні докази, а також положення законодавства, якими орган Комітету керувався, приймаючи рішення. Під час вирішення питання про накладення штрафу у резолютивній частині рішення вказується розмір штрафу. Резолютивна частина рішення, крім відповідних висновків та зобов'язань, передбачених статтею 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у необхідних випадках має містити вказування на дії, які відповідач повинен виконати або від яких утриматися для припинення порушення та усунення його наслідків, а також строк виконання рішення.
Вчинення суб'єктами господарювання узгоджених дій утворює самостійний склад порушення законодавства про захист економічної конкуренції і не залежить від того, чи займають відповідні суб'єкти господарювання чи один з них монопольне (домінуюче) становище на ринку.
Як вбачається з матеріалів справи, Білоцерківська міська рада включена до Єдиного державного реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є юридичною особою з організаційно-правовою формою-орган місцевого самоврядування. Ідентифікаційний код юридичної особи 26376300. Місцезнаходження: 09100. Київська обл.. м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 15. Вид діяльності за КВЕД 84.11 Державне управління загального характеру.
Виконавчий комітет Білоцерківської міської ради включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є юридичною особою з організаційно-правовою формою - орган місцевого самоврядування. Ідентифікаційний код юридичної особи 04055009. місцезнаходження: 09100. Київська обл.. м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 15. Вид діяльності за КВЕД 84.1 1 Державне управління загального характеру.
Отже, відповідно до статті 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Білоцерківська міська рада та Виконком входять до системи місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
Статтею 140 Конституції України передбачено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Згідно із статтею 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та Законів України.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.
Згідно із частинами 1 та 2 статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Перелік повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку відображений у статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Відповідно до підпункту 2 пункту «б» частини 1 статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні та делеговані повноваження щодо здійснення відповідно до законодавства контролю за належною експлуатацією та організацією обслуговування населення підприємствами житлово-комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, транспорту, зв'язку, за технічним станом, використанням та утриманням інших об'єктів нерухомого майна усіх форм власності, за належними, безпечними і здоровими умовами праці на цих підприємствах і об'єктах; прийняття рішень про скасування даного ними дозволу на експлуатацію об'єктів у разі порушення нормативно-правових актів з охорони праці, екологічних, санітарних правил, інших вимог законодавства.
Підпунктом 9 пункту «а» частини 1 цієї статті встановлено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад (власні повноваження) належать встановлення зручного для населення режиму роботи підприємств комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад.
Разом з цим, у підпункті 4 пункту «б» частини 1 статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вказано, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо встановлення за погодженням з власниками зручного для населення режиму роботи розташованих на відповідній території підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності.
Пунктом 13 Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 №833 (далі - Порядок №833), визначено, що режим роботи торговельного об'єкта та закладу ресторанного господарства встановлюється суб'єктом господарювання самостійно, а у випадках, передбачених законодавством, за погодженням з органами місцевого самоврядування.
Зі змісту наведених правових норм вбачається, що встановлення зручного для населення режиму роботи підприємств, установ та організацій сфери обслуговування можливе лише за погодженням власників цих організацій. Тобто орган місцевого самоврядування не може самостійно визначати режим роботи підприємств, установ та організацій сфери обслуговування не комунальної форми власності. (Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 20.12.2018 у справі №712/10854/17, від 26.08.2020 у справі №164/1666/16-a, від 22.10.2020 у справі №804/1681/18 та від 27.05.2021 у справі №691/1305/16-а.)
Разом з цим, в апеляційній скарзі позивачем зазначено, що вищенаведеними нормами права не передбачено беззаперечного права суб'єкта господарювання, що здійснює торгівельну діяльність, самостійно встановлювати режим торговельного об'єкту або ресторанного господарства, а визначено, що такий режим встановлюється виконавчим органом міської ради за погодженням з власником цього магазину.
Так, апелянт стверджує, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що на законодавчому рівні відсутній порядок, який врегульовує форму та механізм погодження режиму роботи з власниками підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності здійснити таке погодження відповідному суб'єкту господарювання інакше, як на підставі його заяви (з наданням копій відповідних документів) не вбачається за можливе.
Матеріалами справи встановлено, що рішенням Виконкому від 09.03.2021 №167 затверджено інформаційну та технологічну картки адміністративної послуги, що надається через Центр надання адміністративних послуг при Білоцерківській міській раді щодо встановлення за погодженням з власниками зручного для населення режиму роботи розташованих на відповідній території білоцерківської міської територіальної громади підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності (далі разом - Картки).
Інформаційною карткою адміністративної послуги - видача рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради про встановлення за погодженням з власниками зручного для населення режиму роботи, розташованих на відповідній території Білоцерківської міської територіальної громади підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності, передбачено наступні умови отримання цієї послуги.
Пунктом 1 технологічної картки адміністративної послуги результат надання адміністративної послуги - видача рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради про встановлення за погодженням з власниками зручного для населення режиму роботи розташованих на відповідній території Білоцерківської міської територіальної громади підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності передбачено, що одним з етапів надання цієї послуги є прийом і перевірка пакету документів, реєстрація заяви.
Згідно технологічної картки адміністративної послуги «перелік документів, необхідних для отримання адміністративної послуги, а також вимоги до них»: заява; копія свідоцтва (виписка) про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи - підприємця; копія витягу з реєстру платників податку; копію документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (паспорта громадянина України: сторінки 1, 2, 11; паспорта громадянина України, у формі картки, що містить безконтактний електронний носій (копії лицьової та зворотної сторін) або іншого документу, що посвідчує особу; копію картки фізичної особи-платника або довідки про присвоєння ідентифікаційного номера. Якщо через релігійні переконання фізична особа відмовилась від реєстраційного номеру облікової картки платника податків, додатково подається копія сторінки паспорту з відміткою про таку відмову; у разі звернення уповноваженої особи - документ, що підтверджує її повноваження діяти від імені заявника: копії ліцензій (за умовою, коли діяльність потребує ліцензування) з відміткою про реєстрацію ліцензії (алкоголь, тютюн) по місцю здійснення підприємницької діяльності; копія статуту (для юридичних осіб): копія договору оренди, суборенди приміщення, право власності на нерухоме майно; копія правовстановлюючого документи на земельну ділянку (державний акт на право власності на земельну ділянку, договір оренди землі, договір на встановлення особистого строкового сервітуту тощо): копія документа що підтверджує готовність об'єкта до експлуатації приміщення (для закладів ресторанного господарства): копія договору суб'єктів господарювання закладів торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення про надання послуг з вивезення побутових відходів: копія рішення (витята) виконавчого комітету білоцерківської міської ради про переведення з житлового в нежитлове приміщення: копія паспорта прив'язки тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності (павільйон, кіоск); фото об'єкта.
Отже, затверджені Виконкомом Картки встановлюють неправомірні вимоги для суб'єктів господарювання, в тому числі некомунальної форми власності, щодо надання переліку документів для встановлення їх режиму роботи, а також підстав для відмови у встановленні такого режиму роботи, які не передбачені чинним законодавством України.
З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду Комітетом справи 368/60/56-рп/к.24 встановлено, що за результатами аналізу листів, якими протягом 2022 року - квітня 2024 року Виконком повідомляв суб'єктів господарювання некомунальної форми власності (зокрема ФОП Забарій Л.В. та ФОП Удовик А.П.) про результати розгляду їх заяв про видачу рішення Виконкому про встановлення за погодженням з власниками зручного для населення режиму роботи розташованих на відповідній території Білоцерківської міської територіальної громади підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності, а також витягів із протоколів засідань Виконкому щодо порушених питань (зокрема погодження режиму роботи закладу торгівлі ФОП Адамець В.П.), відділенням встановлено, що причинами відмови у встановленні режиму роботи є непідтримання членами Виконкому при розгляді на засіданні питання про встановлення режиму роботи відповідних закладів сфери обслуговування (без зазначення будь-яких інших конкретних причин не підтримання таких питань). Крім того, листом від 03.05.2024 №1544/0111 (вх. Відділення від 06.05.2024 №60-01/1720) Виконком зазначив, що рішення Білоцерківської міської ради від 09.03.2021 №167 «Про затвердження інформаційної та технологічної картки адміністративної послуги, що надається через Центр надання адміністративних послуг при Білоцерківській міській раді щодо встановлення за погодженням з власниками зручного для населення режиму роботи розташованих на відповідній території Білоцерківської міської територіальної громади підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності» є чинним, зміни до нього не вносились. Інформація щодо оскарження зазначеного рішення у судовому порядку суб'єктами господарювання, в тому числі некомунальної форми власності, у Виконкому відсутня.
Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб'єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.
Відповідно до частині першої статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.
Вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом (ч. 4 ст. 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).
Пунктом 3 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що антиконкурентні дії органів місцевого самоврядування є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.
Вказане вище свідчить, що дії виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, які полягають у встановленні інформаційною та технологічною картками адміністративної послуги, що надасться через Центр надання адміністративних послуг при Білоцерківській міській раді щодо встановлення за погодженням з власниками зручного для населення режиму роботи розташованих на відповідній території Білоцерківської міської територіальної громади підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності, затверджених рішенням Виконкому від 09.03.2021 №167, неправомірних вимог для суб'єктів господарювання, в тому числі некомунальної форми власності, щодо надання переліку документів для встановлення їх режиму роботи, а також підстав для відмови у встановленні такого режиму роботи, які не передбачені чинним законодавством України, є порушенням, передбаченим частиною першою статті 13 та пунктом 3 статті 30 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, що можуть призвести до обмеження конкуренції на ринку реалізації товарів і надання послуг на території Білоцерківської міської територіальної громади Київської області.
При цьому, чинним законодавством не надано повноваження органам місцевого самоврядування щодо встановлення режиму роботи підприємств, установ, організації які не належать до комунальної власності, без погодження такого режиму із власником, як і скасування такого. Тобто орган місцевого самоврядування не може самостійно визначати режим роботи підприємств, установ та організацій сфери обслуговування некомунальної форми власності. (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28 березня 2023 року у справі № 160/17941/21.)
За вказаних обставин, виконавчий комітет Білоцерківської міської ради своїми діями, які полягають у встановленні інформаційною та технологічною картками адміністративної послуги, що надається через Центр надання адміністративних послуг при Білоцерківській міській раді щодо встановлення за погодженням з власниками зручного для населення режиму роботи розташованих на відповідній території Білоцерківської міської територіальної громади підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності, затверджених рішенням Виконкому від 09.03.2021 №167 неправомірних вимог для суб'єктів господарювання, в тому числі некомунальної форми власності, щодо надання переліку документів для встановлення їх режиму роботи, а також підстав для відмови у встановленні такого режиму роботи, які не передбачені чинним законодавством України, вчинив порушення, передбачене частиною 1 статті 15 та пунктом 3 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, що можуть призвести до обмеження конкуренції на ринку реалізації товарів і надання послуг на території Білоцерківської міської територіальної громади Київської області.
Статтею 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; не доведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України «Про санкції»; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
При цьому, господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, не перебираючи на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами згаданого комітету (вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №924/532/17).
При встановленні ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції враховується не окремий факт, а сукупність обставин, які свідчать про узгоджену поведінку між учасниками торгів.
Таким чином, проаналізувавши обставини справи в сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що при прийнятті Рішення Комітет діяв у межах своїх повноважень, у порядок та спосіб, встановлений законом; висновки, викладені у Рішенні, відповідають фактичним обставинам справи та є обґрунтованими.
Відповідно до статті 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України «Про санкції»; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи №386/60/56-рп/к.24 та повноту їх встановлення в оскаржуваному Рішенні щодо позивача, колегія суддів дійшла до висновку про те, що відповідачем дотримано вимог Закону України «Про захист економічної конкуренції», Правил розгляду справ, які затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 №5, у зв'язку з чим всебічно, повно і об'єктивно розглянуто обставини справи №386/60/56-рп/к.24, досліджено подані документи, належним чином проаналізувало відносини сторін.
Викладені в оскаржуваному рішенні висновки Комітету щодо позивача відповідають фактичним обставинам справи №386/60/56-рп/к.24, нормам матеріального права, є законними та обґрунтованими.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2024 у справі №910/9565/24 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2024 у справі №910/9565/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2024 у справі №910/9565/24 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/9565/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено: 05.03.2025.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді Ю.Б. Михальська
О.М. Сибіга