Справа № 761/26858/24
Провадження № 2/761/8572/2024
12 грудня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Мальцева Д.О.
за участю секретаря Панчоха Д.А.
представник позивача Масеха Б.О.
представник відповідача Варицький Є.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ПрАТ «Холдингова компанія «Київсміськбуд» про захист прав споживачів, розірвання договору, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди,-
У липні 2024 року представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Масеха Богдан Олегович звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ПрАТ «Холдингова компанія «Київсміськбуд» про захист прав споживачів, розірвання договору, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди, у якому просив:
1. Розірвати Договір купівлі-продажу майнових прав №26057/РН-Г від 08 вересня 2021 року, що укладений між громадянкою України ОСОБА_2 та Приватним акціонерним товариством «Холдингова компанія «Київміськбуд».
2. Стягнути з Привтаного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 291 073,57 грн. з яких:
-288 000, 00 грн. (двісті вісімдесят вісім тисяч гривень 00 копійок), сплачених на виконання Договору купівлі-продажу майнових прав №26057/РН-Г від 08 вересня 2021 року;
- 1 728,00 грн. (одна тисяча сімсот двадцять вісім гривень 00 копійок) - інфляційних втрат за договорм купівлі-продажу майнових прав №26057/РН-Г від 08 вересня 2021 року;
- 1 345, 57 грн. (одна тисяча сорок п'ять гривень 57 копійок) - 3 % річних за Договором купівлі - продажу майнових прав №26057/РН-Г від 08 вересня 2021 року.
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.
4. Всі судові витрати, включаючи на правову допомогу, покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 08 вересня 2021 року між громадянкою України ОСОБА_2 як Покупцем та ПрАТ «ХК «Київміськбуд» як Продавцем було укладено Договір купівлі-продажу майнових прав №26057/РН-Г. Вказаний Договір купівлі-продажу майнових прав стосується придбання позивачкою майнових прав на машиномісце НОМЕР_3 паркінгу житлових будинків АДРЕСА_1 . Сторонами погоджено крайній строк прийняття Об'єкта будівництва до експлуатації - 30 листопада 2023 року.
Відповідно до п. 3.1 Договору купівлі-продажу майнових прав, на дату підписання вказаного договору вартість Об'єкта складає 480 000,00 грн. в тому числі ПДВ 80 000,00 грн.
Згідно п. 3.2 Договору купівлі продажу майнових прав, Покупець зобов'язується здійснити перший платіж у розмірі 240 000, 00 грн., що складає 50% вартості майнових прав протягом 4 банківських днів після підписання цього Договору, у строк по 14 вересня 2021 року. Наступні платежі Покупець здійснює за наведеним графіком.
Станом на дату подання позовної заяви та на виконання умов Договору купівлі-продажу майнових прав, ОСОБА_2 було сплачено на користь ПрАТ «ХК «Київміськбуд» грошові кошти в сумі 288 000,00 грн.
Проте, в ході виконання Договору купівлі - продажу майнових прав, позивачці стало відомо, що ПрАТ «ХК «Київміськбуд» не виконуватиме своїх зобов'язань в строк, який визначено умовами Договору купівлі-продажу майнових прав, оскільки 28 березня 2023 року на офіційному веб-сайті ПрАТ «ХК «Київміськбуд» було оприлюднено оголошення, з якого вбачалось, що відповідачем вже тривалий час зупинено діяльність з будівництва на більшості об'єктах в м.Києві. Крім того, з джерел наявних у відкритому доступі в мережі інтернет, вбачалось, що термін завершення будівництва відкладено до грудня 2025 року, що свідчить про значне порушення погодженого сторонами строку будівництва.
Відтак, 30.04.2024 року ОСОБА_2 звернулась до відповідача з листом з вимогою про розірвання Договору купівлі-продажу майнових прав і повернення сплачених грошових коштів. До вказаного листа позивачкою було також додано проєкт Додаткової угоди про розірвання Договору купівлі-продажу майнових прав №26057/РН-Г від 08 вересня 2021 року.
Вкааний лист отримано ПрАТ «ХК «Київміськбуд» - 02 травня 2024 року та присвоєно вхідний №290/0/3-24. Разом з тим, на вказаний лист протягом 30-денного строку ПрАТ «ХК «Київміськбуд» відповіді не надало.
З огляду на вище викладене, 04 червня 2024 року, адвокатом АО «Лезо» -Масехою Б.Ю., діючи в інтересах ОСОБА_2 , направлено на адресу ПрАТ «ХК «Київміськбуд» адвокатський запит щодо порушених в листі ОСОБА_2 питань.
Листом за вих. №1548/0/2-24 ві 13 червня 2024 року, у відповідь на вказаний адвокатський запит, відповідачем було повідомлено, що враховуючи положення Статуту Компанії, прийняття рішення Компанією про укладення правочинів належить до компетенції виконавчого органу -Правління. На даний час, Правлінням компанії рішення щодо розірвання Договору купівлі-продажу майнових прав №26057/РН-Г від 08.09.2021 року не прийнято.
Враховуючи вищевикладене та з огляду на протиправну бездіяльність відповідача, позивач звернутись до суду із вказаним позовом, за захистом свого порушеного права.
Представник відповідача у своєму відзиві заперечував проти позовних вимог у повному обсязі, просив відмовити в їх задоволенні з підстав недоведеності та необґрунтованості. Зазначив, що право на розірвання в односторонньому порядку не передбачено уомовами договору укладеного між Приватним акціонерним товариством «Холдиногова компанія «Київміськбуд» та ОСОБА_3 , таким чином рішення прийняте позивачем про розірвання договору в односторонньому порядку суперечить умовам договору та нормам визначених у ЦК України. Також, позивачем не подано до суду жодного доказу на підтвердження наявності моральної шкоди, завданої ПрАТ «ХК «Київміськбуд», протиправність діяння компанії в її заподіянні, її вини та наявності причинно наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням ПрАТ «ХК «Київміськбуд» та вини останнього в її заподіянні.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.07.2024 матеріали позову передані на розгляд судді Мальцева Д.О.
25.07.2024 року ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва Мальцева Д.О. відкрито провадження, прийнято рішення про розгляд справи за правилами позовного провадження в загальному порядку. Почато підготовче провадження з моменту відкриття провадження по справі.
03.09.2024 року через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
14.10.2024 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
15.10.2024 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити в його задоволенні в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.4, ч. 1 ст.5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
За положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J. K. AND OTHERS v. SWEDEN») зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Частинами 1, 2 п. 1 ст.11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, тощо. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як вбачається з матеріалів справи, 08.09.2021 року між ПрАТ «ХК «Київміськбуд», та ОСОБА_2 було укладено Договір купівлі-продажу майнових прав № 26057/РН-Г від 08 вересня 2021.
Відповідно до п. 1.1. Договору купівлі-продажу майнових прав, за цим Договором Компанія продає, а Покупець придбає майнові права на об 'єкт нерухомого майна, а саме - маишномісце № НОМЕР_1 паркінгу житлових будинків №№ 1, АДРЕСА_2 , 3, АДРЕСА_3 в об 'єкті: «Будівництво комплексу житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями, об 'єктами соціальної інфраструктури та з паркінгами на вул. Багговутівська, 1-а, у Шевченківському районі м. Києва, Коригування (надані також - «Об'єкт будівництва»), на умовах та в порядку, що визначені у цьому Договорі.
Відповідно до п. 1.2. Договору купівлі-продажу майнових прав, під майновими правами Сторони розуміють право набути у власність закріплений за Покупцем Об'єкт після введення Об'єкта будівництва в експлуатацію шляхом державної реєстрації такого права на підставі цього Договору.
Згідно п. 1.4 Компанія зобов'язана передати Покупцеві майнові права на Об'єкт, а Покупець прийняти їх. Передача та приймання майнових прав здійснюється Сторонами за Актом прийому-передачі майнових прав після отримання Сертифікату відповідності закінченого будівництвом об'єкта. Покупець набуває право власності на майнові права після підписання ним Акту приймання-передачі майнових прав.
Відповідно до п. 3.1 Договору купівлі-продажу майнових прав, на дату підписання цього договору вартість Об 'єкта складає 480 000,00 грн (чотириста вісімдесят тисяч гривень 00 копійок), в тому числі ПДВ 80 000,00 грн.
Вартість Об'єкту складається з базової вартості Об'єкту 400 000,00 грн (чотириста тисяч гривень 00 копійок), помноженої на коефіцієнт поверховості (К поверховості = 1,000), комфортності (К комфортності = 1,200) та лояльності (К лояльності = 1,000) (знижка) для даного Об'єкта.
Відповідно до п. 3.2 Договору купівлі-продажу майнових прав, Покупець зобов'язується здійснити перший платіж у розмірі 240 000,00 грн, що складає 50% вартості майнових прав протягом 4 банківських днів після підписання цього Договору, у строк по 14 вересня 2021 року.
Наступні платежі Покупець здійснює за наведеним графіком в вказаному договорі.
Тобто, вартість машиномісця сплачується в розстрочку згідно графіку, визначеного Відповідачем для Позивача. При цьому, останній платіж згідно графіку має бути сплачений до 14.10.2023 року, шо відповідає запланованому терміну завершення будівництва.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 було сплачено на користь ПрАТ «ХК «Київміськбуд» грошові кошти в сумі 288 000, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №911310003 від 13 вересня 2021 року, №024Е-97Р7-8449-9235 від 11.10.2021, №8МЕ2-НРСР-В661-62СР від 08.11.2021, №6ЕЕЕ-Х5ТВ-Н125-268М від 09.12.2021, АР05-5РЕМ-Р869-34Е6 від 04.01.2022, №ОА29-Х46Н-Н9ВО-ВР2А від 29.01.2022 року, таким чином, позивач виконувала сплату забезпечувальної суми у відповідності до погоджених строків, що відображені у п. 3.2 Договору купівлі-продажу майнових прав.
Відповідно до п. 6.1 Договору купівлі-продажу майнових прав, запланований термін прийняття в експлуатацію Об'єкта будівництва: листопад 2023 року.
При цьому, будівництво нерухомого майна до 30 листопада 2023 року, як і на день розгляду справи не було розпочато, об'єкт в експлуатацію не введено, таким чином, відповідач не дотримується взятих на себе зобов'язань щодо строків будівництва, тим самим порушуючи умови Договору купівлі-продажу майнових прав.
30 квітня 2024 року ОСОБА_2 направила на адресу ПрАТ «ХК«Київміськбуд» повідомлення про розіфрвання договору (відмову від договору) та повернення коштів, а також два примірники Додаткової угоди про розірвання Договору купівлі - продажу майнових прав №26057/РН-Г від 08 вересня 2021 року, підписані нею на офіційну поштову адресу ПрАТ«ХК «Київміськбуд», яке було отримано 02 травня 2024 року, якому надалі останнім присвоєно вхідний №290/0/3-24.
Проте, враховуючи вимоги ЗУ «Про звернення громадян», строк надання відповіді відповідачем на вказане повідомлення сплив, у зв'язку з чим, 04 червня 2024 року, адвокатом АО «Лезо» -Масехою Б.Ю., діючи в інтересах ОСОБА_2 , направлено на адресу ПрАТ «ХК «Київміськбуд» адвокатський запит щодо порушених в листі ОСОБА_2 питань.
Листом за вих. №1548/0/2-24 ві 13 червня 2024 року, у відповідь на вказаний адвокатський запит, відповідачем було повідомлено, що враховуючи положення Статуту Компанії, прийняття рішення Компанією про укладення правочинів належить до компетенції виконавчого органу -Правління. На даний час, Правлінням компанії рішення щодо розірвання Договору купівлі-продажу майнових прав №26057/РН-Г від 08.09.2021 року не прийнято.
Таким чином, будівництво нерухомого майна до 30 листопада 2023 року, як і на день розгляду справи не було завершено відповідачем, об'єкт в експлуатацію не введено, таким чином, відповідач не дотримується взятих на себе зобов'язань щодо строків будівництва, тим самим порушуючи умови Договору купівлі-продажу майнових прав.
Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язаннямє правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановленихстаттею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 526ЦК України зобов'язаннямає виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Вимогами ст. 549 ЦК України передбачено обов'язок боржника в разі порушення зобов'язання передати кредиторові грошову суму штрафу у вигляді процентної ставки, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно зі ст. 610ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 614ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Згідно зі ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Згідно зі ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За змістом частини першо їстатті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договірє обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з вимогами статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Порушення є істотним, якщо тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати у реальних збитках і (або) упущеної вигоди; її розмір, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу повноважень суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору.
У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13 та у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19 (провадження № 61-11407св20).
Встановлені в судовому засіданні обставини вказують на те, що відповідач ПрАТ «ХК «Київміськбуд» порушив свої зобов'язання, визначені Договором купівлі-продажу майнових прав №26057/РН-Г, який було укладено 08 вересня 2021 між ПрАТ «ХК «Київміськбуд» та ОСОБА_2 .
Суд також враховує, що відповідач ПрАТ «ХК «Київміськбуд» не повідомляв ОСОБА_2 про причини порушення зобов'язання, про прийняті заходи для виконання умов Договору, про строки виконання зобов'язання, тощо.
Отже, суд дійшов висновку про наявність істотного порушення умов Договору з боку відповідача, яке проявляється у відсутності обізнаності позивача щодо існування у відповідача перешкод на здійснення будівництва.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 2.4.3 Договору, покупець (позивач) має право до прийняття Об'єкта в експлуатацію відмовитись від остаточної сплати вартості майнових прав на Об 'єкт шляхом розірвання цього Договору, про що укладається відповідна угода, та у строк 90 календарних днів отримати кошти, що були сплачені за цим Договором, з вирахуванням 5% від внесеної суми на користь Компанії у якості штрафу. Крім того, пунктом 5.2.3. Договору визначено, що зобов'язання за цим Договором припиняються у разі одностороннього розірвання Договору з ініціативи Покупця або Компанії.
З огляду на викладене, встановивши обставини справи, проаналізувавши умови оспорюваного договору та провівши аналіз правових норм, що регулюють дані правовідносини, з урахуванням того, що в добровільному порядку сторони не дійшли згоди щодо розірвання укладеного між ними договору, суд дійшов висновку про наявність підстав, передбачених договором, для його розірвання у судовому порядку
Також, суд зазначає, що стаття 653 ЦК України передбачає правові наслідки розірвання договору.Так, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Відповідно до статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Судом установлено, що на виконання умов Договору позивач сплатила на рахунок ПрАТ «ХК «Київміськбуд» грошові кошти в сумі 288 000, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №911310003 від 13 вересня 2021 року, №024Е-97Р7-8449-9235 від 11.10.2021, №8МЕ2-НРСР-В661-62СР від 08.11.2021, №6ЕЕЕ-Х5ТВ-Н125-268М від 09.12.2021, АР05-5РЕМ-Р869-34Е6 від 04.01.2022, №ОА29-Х46Н-Н9ВО-ВР2А від 29.01.2022 року.
Відповідно до частин другої, третьої, четвертої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюються або припиняються з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
У постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 727/898/19 зазначено, що односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків.
Встановивши, що умовами пункту 2.4.3 та 5.2.3 договору передбачено право на одностороннє розірвання договору за ініціативою покупця, зокрема, до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію з поверненням сплачених за договором коштів, а позивачка скористалася цим правом, направивши відповідні повідомлення та додаткову угоду відповідачу, суд дійшов висновку що вимога про поверненням сплачених позивачем за договором коштів в сумі 288 000, 00 грн. (двісті вісімдесят вісім тисяч гривень 00 копійок) підлягає задоволенню.
Щодо вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 1 728,00 грн. та 3% річних в розмірі 1 345,57 грн., суд зазначає наступне.
Звертаючись із позовом до суду, позивач, в обґрунтування вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, посилається на ч. 2 ст. 625 ЦК України та зазначає, що в результаті прострочення грошового зобов'язання за Договором у відповідача виник обов'язок повернути позивачу сплачені кошти. Іншими словами, позивач вважає, що у відповідача існує грошове зобов'язання, а відтак на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд не погоджується із таким правовим обґрунтуванням позовних вимог, з огляду на наступне.
За змістом положень ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 3 ст. 510 ЦК України якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
За змістом ст. ст. 524, 533, 534, 535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Відтак, грошове зобов'язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу грошима, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням (постанова Верховного Суду України від 04.02.2014 року по справі № 3-1гс14).
Натомість, стягнення попередньої оплати за договором не є наслідком порушення грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за невиконані роботи. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання.
Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд України, що, як приклад, відображено у постановах від 01.07.2015 року у справі № 3-357гс15, від 16.09.2014 року у справі № 3-90гс14, а також Верховного Суду, що як приклад відображено в постановах від 20.11.2018 року у справі № 916/75/18, від 17.10.2018 року у справі № 923/1151/17.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних по договору купівлі-продажу майнових прав № 26057/РН-Г від 08 вересня 2021 року.
Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди.
Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної немайнової шкоди» з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 із подальшими змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №5 від 25.05.2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно п.п. 5, 9 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4, вказано, що суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Постановою Пленуму ВСУ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01.03.2013р. № 4, рекомендовано, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Таким чином, враховуючи, що відповідачем не було належним чином виконано свої обов'язки за договором купівлі-продажу майнових прав №26057/РН-Г від 08 вересня 2021 року, а тому дані дії спричинили позивачу сильні душевні страждання.
Виходячи із принципів розумності та справедливості, з доведеності та обґрунтованості зазначених позовних вимог, враховуючи характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку що позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 10 000 грн. підлягають задоволенню, ця сума, на думку суду, відповідає рівню душевних страждань позивача.
Щодо розподілу судових витрат, слід вказати наступне.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, зважаючи на те, що позов задоволено частково, судові витрати у виді сплаченого судового збору слід відшкодувати позивачу шляхом стягнення їх з відповідача.
Керуючись ст..ст. 259, 263, 264, 265, 268, 272 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_2 до ПрАТ «Холдингова компанія «Київсміськбуд» про захист прав споживачів, розірвання договору, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди, - задовольнити частково.
Розірвати договір купівлі-продажу майнових прав № 26057/РН-Г від 08 вересня 2021 року що укладений між ОСОБА_2 та ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд».
Стягнути з ПрАТ «ХК «Київміськбуд» (м. Київ, вул. Михайла Омеляновича-Павленка, буд.4/6, код ЄДРПОУ 23527052) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , і.п.н. НОМЕР_2 ) грошові кошти у розмірі 288000 (двісті вісімдесят вісім тисяч) грн. сплачених на виконання купівлі-продажу майнових прав № 26057/РН-Г від 08 вересня 2021 року; моральну шкоду у розмірі 10000 грн.; судовий збір у розмірі 3410,74грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя