СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/3081/25
пр. № 2/759/2927/25
06 березня 2025 року м .Київ
Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кравченка Ю.В., за участю секретаря судового засідання Бондарчук М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
І. Позиції сторін
Аргументи позивачки
06 лютого 2025 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Позов обґрунтований тим, що:
- з 15 грудня 2017 року позивачка і відповідач перебувають у зареєстрованому шлюбі;
- у цьому шлюбі у них народився син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- на сьогодні малолітній ОСОБА_3 проживає разом з позивачкою;
- ОСОБА_2 матеріальної допомоги на утримання сина добровільно не надає.
У зв'язку з наведеним просила стягувати з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання сина в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку щомісячно, починаючи з 06 лютого 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
У судове засідання позивачка не з'явилася. 06 березня 2025 року, до початку розгляду справи по суті, подала заяву, в якій просила справу розглядати без її участі, позов підтримала в повному обсязі, просила його задовольнити.
Позиція відповідача
Відповідач у судове засідання не з'явився. 06 березня 2025 року, до початку розгляду справи по суті, подав заяву, в якій просив справу розглядати без його участі, позов визнав, проти його задоволення не заперечив.
ІІ. Процесуальні дії суду
11 лютого 2025 року суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, в якій визначив розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження, призначив судове засідання на 06 березня 2025 року.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
ІІІ. Обставини, які встановив суд
15 грудня 2017 року позивачка і відповідач зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Солом'янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві 15.12.2017, актовий запис № 3184 (а.с. 12).
Позивачка і відповідач є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Солом'янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві 01.02.2018, актовий запис № 510 (а.с. 13).
Малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з позивачкою за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначену обставину відповідач визнав.
ІV. Мотиви суду
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Аналогічна за змістом норма наведена у частині першій статті 4 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Сімейного кодексу України (далі - СК України) кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).
Способами захисту сімейних прав та інтересів є, зокрема, примусове виконання добровільно не виконаного обов'язку (пункти 2 частини другої статті 18 СК України).
Згідно із ч. 1 ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, що ратифікована постановою Верховної Ради УРСР 27.02.1991 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» № 2402-III від 26.04.2001 забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
Відповідно до частин першої-другої статті 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Стаття 51 Конституції України встановлює обов'язок батьків утримувати дітей до їх повноліття.
Відповідно до ст. 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частини перша-третя статті 181 СК України).
Відповідно до ст. 188 СК України батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби. Батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.
Системне тлумачення зазначених норм свідчить, що:
- право на одержання аліментів на утримання дитини має той з батьків, з яким проживає дитина;
- обов'язок батьків утримувати дитину є безумовним. Його виконання не може залежати від будь-яких чинників чи обставин, як-то: відсутність доходу у платника аліментів, відсутність вини платника аліментів, наявність виконавчого документа на примусовому виконанні, наявність інших дітей, у тому числі повнолітніх;
- СК України визначає єдину підставу звільнення платника від сплати аліментів - наявність у дитини такого доходу, який повністю забезпечує її потреби та перевищує дохід кожного з батьків, що підтверджено рішенням суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів (частина друга статті 182 СК України).
Згідно із ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справі про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві (частина перша статті 206 ЦПК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
V. Оцінка і висновки суду
У справі, що розглядається:
- 06 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вимогою про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку щомісячно;
- відповідач визнав, що малолітній ОСОБА_3 проживає разом з позивачкою; будь-яких сумнівів у достовірності вказаної обставини чи добровільності її визнання суд не має;
- з огляду на викладене, позивачка вправі вимагати покладення на відповідача аліментних зобов'язань;
- відповідач позов визнав повністю, проти стягнення з нього аліментів на утримання сина в заявленому розмірі не заперечив.
З урахуванням обставин, визначених у ст. 182 СК України, та з огляду на те, що визнання позову не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд дійшов висновку, що стягнення з відповідача аліментів у заявленому розмірі забезпечить ефективний захист порушеного права позивачки на утримання дитини, що свідчитиме про вирішення завдань цивільного судочинства.
З огляду на викладене, суд задовольняє позов повністю.
VІ. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільнені позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.
Отже, за подання цього позову позивачка звільнена від сплати судового збору.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно із ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Відповідно до п. 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 17.10.2014 № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», яка є чинною на час ухвалення рішення суду, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, якщо його також не звільнено від сплати цих витрат.
Доказів звільнення відповідача від сплати судового збору матеріали справи не містять.
З огляду на те, що відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, і суд дійшов висновку про задоволення позову повністю, 50% судового збору, який мала сплатити ОСОБА_1 за подання позову, в сумі 605,60 гривень підлягає стягненню з відповідача на користь держави.
На підставі викладеного вище, керуючись ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 247, 259, 263-265, 273, 354, 355, 430 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задовольнити повністю.
Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 (однієї чверті) з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 06 лютого 2025 року і до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття.
Допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 605,60 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасники справи:
Позивачка: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ).
Відповідач: ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ).
Повне рішення суду складене 06 березня 2025 року.
Суддя Ю.В. Кравченко