08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua
2-а/381/36/25
381/544/25
Рішення
Іменем України
05 березня 2025 року Фастівський міськрайонний суд у складі головуючого судді Самухи В.О., за участю секретаря судового засідання Беленчук Я.В., розглянувши у відкритому судового засіданні в спрощеному позовному провадженні в м. Фастів Київської області справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, -
встановив:
03 лютого 2025 року на адресу Фастівського міськрайонного суду Київської області надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі, позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі, ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.
За змістом заявлених позовних вимог стверджується, що 21.02.2025 року позивача, який рухався в громадському транспорті, було зупинено на виїзді з міста Києва з підстав перебування у розшук та в подальшому примусово доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В подальшому позивачу було повідомлено, що його відправляють для проходження медичного огляду для встановлення придатності до військової служби.
Позивач повідомив, що перебуває на обліку в іншому ІНФОРМАЦІЯ_4 і в нього є підтверджуючі документи, і ним було вчасно оновлено військово-облікові дані.
Позивач категорично заперечував щодо можливості проходження військово-лікарської комісії відразу після незаконного, на його думку, затримання, так як не має при собі медичних документів, що підтверджують стан його здоров'я.
Після цього, відносно позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення від 21.01.2025 року № 38 та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення від 21.01.2025 року № 38.
Позивач стверджує про незаконність його притягнення до адміністративної відповідальності та наполягає на визнанні протиправної та скасуванні постанови про накладення адміністративного стягнення, а також на необхідності закриття адміністративної справи.
Узагальнений зміст доводів позивача зводиться до його незгоди з наявністю відповідних повноважень у службових осіб, які склади протокол та винесли оскаржувану постанову, а також стверджується про відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення.
Позивач, діючи через свого представника, стверджує, що відмова від проходження ВЛК в даному випадку не має протиправного характеру з огляду на примусове доставлення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_3 та порушення процедури направлення для проходження медичного огляду.
Також позивач просив стягнути на його користь понесені ним судові витрат зі сплати судового збору за подання адміністративного позову та витрати на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 лютого 2025 року відкрито спрощене позовне провадження, призначено судове засідання на 27 лютого 2025 року та витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_3 належним чином засвідчену копію постанови про накладення адміністративного стягнення № 38 від 21.01.2025 року та належним чином засвідчені копії всіх матеріалів, на підставі яких була винесена оскаржувана постанова.
В судове засідання, призначене на 27 лютого 2025 року не з'явився позивач, який був повідомлений належним чином, в судовому засіданні брав участь в режимі відео конференції його представник адвокат Мігашко Валентин Євгенійович.
Представник позивача підтвердив, що позивач був повідомленим про час і дату проведення судового засідання, відсутні перешкоди для проведення судового засідання без участі останнього.
Представник ІНФОРМАЦІЯ_3 , будучи належним чином повідомленим про час і дату проведення судового засідання, для участі в судовому засіданні не з'явився, причини неявки не повідомив, клопотань про розгляд справи без його участі та відзиву на позов не подав.
Вимоги Ухвали Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 лютого 2025 року в частині надання витребуваних документів не виконані.
З урахуванням строків розгляду цієї категорії справ, передбачених частиною 1 статті 286 КАС України, керуючись приписами частини 1 статті 205 КАС України, суд ухвалив проводити судове засідання без участі представника відповідача та позивача.
В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, просив задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, додатково зазначив про відсутність фактичних і правових підстав для винесення оскаржуваної постанови, акцентував увагу на відсутності необхідних повноважень в службових осіб для складення протоколу та винесення постанови, на порушенні процедури направлення позивача для проходження медичного огляду, що виключає протиправність його відмови від примусового медичного обстеження.
Заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Так, судом встановлено, що 21.01.2025 року відносно позивача, ОСОБА_1 ,було складено протокол про адміністративне правопорушення № 38 щодо вчинення адміністративного правопорушення в особливий період, відповідальність за яке передбачено частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
В цьому протоколі зазначено, що 21 січня 2025 року ОСОБА_1 , в порушення вимог статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», відмовився від проходження медичного огляду, згідно з рішенням ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В протоколі зазначено, що до протоколу додаються акт про вручення картки обстеження та медичного огляду (відмова), направлення № 2/379, акт відмови від отримання повістки 21.01.2025 року, картка обстеження та медичного огляду, повістка № 2101/01.
Разом з цим, відповідні документи відповідачем долученими до матеріалів справи не були, вимоги Ухвали Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 лютого 2025року в цій частині залишилися без виконання.
Також, 21 лютого 2025 року відносно позивача прийнято постанову № 38 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП, згідно якої ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 25 500 гривень.
За змістом цієї постанови стверджується, що позивач всупереч приписам статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відмовився від проходження медичного огляду згідно з рішенням ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Суд вважає, що до спірних публічно-правових відносин застосуванню підлягають наступні правові норми.
Так, згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.
Частиною першою ст. 55 Конституції України проголошено право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та остаточне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з наданням ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушеного з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначає Конституцію цією законами України; 2) з використанням повторення з наданням, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх основних, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілей, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Стаття 6 КАС України передбачає, що суд при вирішенні справ керується принципом верховенства прав, відповідно до якої окремої людини, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та актуальністю змісту і спрямованості діяльності держави.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, що також передбачено ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду цієї справи воєнний стан в Україні триває.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначені загальні засади проходження в Україні військової служби, регулюються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до п. 3 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані:
Проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначено в Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Частиною 2 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Відповідно до частин 5 та 6 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.
Згідно із ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що громадяни зобов'язані:
з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;
надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом;
проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного чи резервіста.
Постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 затверджений Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації та в особливий період (далі Порядок № 650).
Вказаним Порядку № 560 визначено, зокрема, організацію медичного огляду військовозобов'язаних та резервістів для визначення придатності до військової служби.
Пунктом 68 Порядку № 560 встановлено, що у мирний час під час визначення призначення резервіста або військовозобов'язаного на особливий період та включення його до складу військових команд для комплектування військових частин (установ) вони проходять медичний огляд, за результатами якого таким особам оформляється довідка з висновком щодо придатності до військової служби. Строк дії такої довідки становить п'ять років. Придатним до військової служби резервістам та військовозобов'язаним вручається мобілізаційне розпорядження.
Згідно із пунктом 69 Порядку № 560 резервісти та військовозобов'язані, які в мирний час були призначені на комплектування військових частин (установ) з врученням мобілізаційних розпоряджень під час мобілізаційного розгортання Збройних Сил та інших військових формувань, призиваються на військову службу під час мобілізації, на особливий період за результатами раніше пройдених медичних оглядів та їх опитування про наявність або відсутність скарг на стан здоров'я. Резервісти або військовозобов'язані, у яких відсутні скарги на стан здоров'я, на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду не направляються.
Особи, які не проходили медичний огляд або в яких закінчився строк дії рішення (постанови) про придатність до військової служби, направляються на військово-лікарську комісію.
Громадяни України, які перебувають на військовому обліку та з набранням чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, прибули до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для уточнення своїх облікових даних (адреси місця проживання, номерів засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інших персональних даних), на медичний огляд не направляються. На медичний огляд громадяни, які уточнили свої облікові дані, викликаються повісткою.
Згідно абзацу 1 і 4 пункту 74 Порядку № 560, резервістам та військовозобов'язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11.
Під час вручення направлення резервістам та військовозобов'язаним під особистий підпис доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду.
Згідно пункту 3.1 розділу 3 глави ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних силах України, затвердженого Наказом Міністерства оброни від 14.08.2002 року № 402, з подальшими змінами, медичний огляд військовозобов'язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП, начальників центрів рекрутингу Збройних Сил України, на підставі направлення за формою, наведеною у додатку 11 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, ВЛК при ТЦК та СП за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров'я комунальної або державної форми власності, які мають договір із НСЗУ на пакет медичних послуг, включений до програми державних гарантій медичного обслуговування населення на відповідний рік щодо медичного огляду осіб, який організовується ТЦК та СП, лікарями, які входять до складу ВЛК при ТЦК та СП.
Зміст процитованих вище правових норм свідчить, що: 1. Про необхідність проходження медичного огляду призовників чи військовозобов'язаних приймається рішення військово-лікарської комісії чи ТЦК та СП, 2. Громадяни, які прибули до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для уточнення своїх облікових даних, на медичний огляд не направляються. На медичний огляд громадяни, які уточнили свої облікові дані, викликаються повісткою, 3. Під час вручення направлення військовозобов'язаним під особистий підпис доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Разом із тим, з досліджених матеріалів справи не можливо встановити, що громадянин ОСОБА_1 у передбачений законодавством спосіб був викликаним до ІНФОРМАЦІЯ_3 для проходження медичного огляду, йому була врученою повістка, попередньо було прийнятим відповідне рішення про його направлення для проходження медичного огляду та в подальшому під підпис йому було роз'яснені наслідки відмови від проходження медичного огляду.
Суд констатує, що представниками відповідача не надано доказів того, що позивачу була вручена повістка з зазначенням часу і дати проходження ВЛК та було прийнятим рішення військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки про направлення позивача для проходження медичного огляду. Зокрема, оригінал чи належним чином засвідчена копія повістки про направлення позивача для проходження ВЛК до матеріалів справи не долучені, в тому числі на виконання ухвали суду про витребування документів.
При цьому, суд також акцентує увагу, що в описовій частині оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення було зазначено про відмову від проходження медичного огляду та лікування в закладах охорони здоров'я, згідно з рішенням ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 . Однак, саме рішення, як окремий розпорядчий документ, до суду не надано та не зазначені його реквізити - номер та дата винесення. Також у суду відсутні відомості про вручення примірника цього рішення позивачу чи надання йому можливості ознайомитись з рішенням.
За вказаних обставин, суд критично оцінує посилання на існування відповідного рішення ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 , та погоджується з доводами позивача про порушення процедури направлення його, як військовозобов'язаного, для проходження ВЛК.
З огляду на приписи частини 2 статті 77 КАС України, доведення обставин щодо правомірності оскаржуваних дій та рішень покладено на відповідача, як суб'єкта владних повноважень, відтак, процесуальний обов'язок надання доказів щодо правомірності своїх дій та дотримання передбачених законодавством процедур теж покладається на відповідача.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що в передбачений процесуальним законом спосіб відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій в частині організації проходження ВЛК позивачем.
Далі, згідно приписів частини 1 статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Отже, обов'язковою ознакою адміністративного правопорушення є протиправність діяння та вина особи, що його вчинила.
Згідно приписів частини 3 статті 210-1 КУпАП, передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Диспозиція цієї норми є відсильною та передбачає можливість притягнення до відповідальності за порушення необмеженого переліку профільних законодавчих норм, як законів, так і підзаконних нормативно-правових актів. В даному випадку термін «законодавство», на думку суду, повинен вживатися у значенні, наведеному в рішенні КСУ від 09 липня 1998 року по справі № 17/81-97 (справа про тлумачення терміну «законодавство»).
Далі, використаний в статті 210-1 КУпАП термін «порушення», на думку суду, включає як активну протиправну поведінку, так і бездіяльність, тобто утримання від виконання обов'язкових дій, що характеризується протиправністю.
У відповідності до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
За змістом п. 1 частини 1 ст. 247 КУпАП умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.
Стаття 280 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, зокрема на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення, зокрема, на підставі належних та допустимих доказів поза розумним сумнівом встановити, що особою вчинено протиправне та винне діяння, що містить всі ознаки конкретного складу адміністративного правопорушення.
Отже, в контексті фактичних обставин цієї справи та наведених аргументів сторін публічно-правового спору, суду належить перевірити обставини щодо вчинення позивачем, як особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП та встановити, чи досліджені докази свідчать про вчинення ОСОБА_2 винного та протиправного діяння, що порушує законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
В даному випадку, суд приходить до висновку, що дії позивача щодо відмови від проходження ВЛК не мають протиправного та винного характеру та не свідчать про вчинення останнім адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, так як було порушено процедуру направлення позивача для проходження ВЛК та не повідомлено останнього про відповідальність за відмову від проходження ВЛК.
З урахуванням викладеного, в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення і, як наслідок, оскаржувана ним постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає скасуванню.
Додатково, суд критично оцінує доводи позивача про незаконність його затримання працівниками поліції, так як жодним доказів на підтвердження цих обставин суду не надано, як не надано доказів заявлення позивачем клопотання про надання можливості скористатися професійною правничою допомогою під час провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Проте, відсутність доказів існування вказаних вище обставин не впливає на висновки суду щодо незаконності притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Далі, згідно приписів пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України, за наслідками розгляду цієї справи суд має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Дана правова норма не конкретизує підстави для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, тому судом в даному випадку мають бути застосовані підстави, передбачені частиною 1 статті 247 КУпАП.
З огляду на те, що в діях позивача не встановлений склад інкримінованого йому адміністративного правопорушення, провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю на підставі приписів пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Далі, згідно з висновками, наведеному в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд не повинен надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника.
З урахуванням того, що судом в повній мірі встановлено незаконність притягнення позивача до адміністративної відповідальності з огляду на відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, суд не вбачає за доцільне піддати оцінці інші аргументи позивача, в тому числі щодо відсутності повноважень у службових осіб на складення протоколу та винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Разом із тим, суд не погоджується з доводами представника позивача щодо необхідності визнання оскаржуваної постанови протиправною.
Так, згідно приписів пункту 2 частини 2 статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акту.
Однак, згідно приписів пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України, суд за наслідками розгляду справи може скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Пункт 3 частини 3 статті 286 КАС України і спеціальною правовою нормою відносно приписів пункту 2 частини 2 статті 245 КАС України і не передбачає можливості визнання протиправною оскаржувану постанову у справі про адміністративне правопорушення.
Тому, керуючись приписами частини 3 статті 3 статті 286 КАС України, суд не визнає протиправною, а лише скасовує Постанову за справою про адміністративне правопорушення № 38 від 21.01.2025 року.
Отже, в частині позовних вимог про визнання протиправною Постанови № 38 від 21.01.2025 року слід відмовити.
Далі, згідно зі ст. 246 ч. 5 п. 2 КАС України у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється за подання до суду, зокрема, позовної заяви.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 543/775/17 вказала на те, що судовий збір за подання позовної заяви у справах щодо накладення адміністративного стягнення складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605,60 гривень.
З урахуванням викладеного, понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору у сумі 605,60 гривень підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Інша частина судового збору за подання позовної заяви, як надмірно сплачена, може бути повернена позивачу у відповідності до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Міністерством Фінансів України від 03.09.2013 року № 787.
Далі, позивач, діючи через свого представника, просить вирішити питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
В позовній заяві було зазначено, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, становить 20 973,95 гривні та зазначено, що повний розрахунок судових витрат буде надано пізніше, разом із доказами, що підтверджують понесення позивачем таких витрат.
Позовна заява підписана представником позивача 30 січня 2025 року і подана до суду 31.01.2025 року, що підтверджується датою, зазначеною на конверті та відтиском поштового штемпелю на описі вкладення до цінного листа (а. с. 11, 26, 27).
Згідно приписів частини 1, 2 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно частини 4 цієї статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з приписами статті 27, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар адвоката, як форма винагороди адвоката, встановлюється в договорі.
В контексті зазначених вище норм, документи, що підтверджують факт понесення та розмір витрат на професійну правничу допомогу подаються учасниками справи, яким надавалась професійна правнича допомога.
Такі документи є доказами у розумінні статті 72, 94 КАС України та, відповідно, подаються в строки та в порядку, передбаченому процесуальним законом.
Згідно приписів частини 2 статті 79 КАС України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.
Згідно приписів частини 4 цієї статті, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.
24 лютого 2025року на адресу Фастівського міськрайонного суду Київської області надійшов документ від 17 лютого 2025 року під назвою «повний розрахунок судових витрат», поданий адвокатом Мігашко В. Є., до якого додано копія договору про надання професійної правничої допомоги № 03-2801/25 від 28 січня 2025 року, додаткова угода № 1 до цього договору від 28 січня 2025 року, акт № 1/28012025 здачі-приймання наданих послуг від 28 січня 2025 року (а. с. 43-48).
При цьому, як договір про надання правової допомоги, так і додаткова угода № 1 і акт здачі-приймання наданих послуг складені та підписані 28 січня 2025 року, тобто до дати підписання та направлення до суду позовної заяви.
В позовній заяві та доданих до неї документах не зазначено про існування об'єктивних причин неможливості подання цих доказів разом із позовною заявою.
Отже, позивачем та його представником порушені строки подання доказів, що визначені в частині 2 статті 79 КАС України.
Згідно з приписами частини 8 статті 79 КАС України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
При цьому, суд констатує, що позивачем та його представником не обґрунтована неможливість надання доказів, що підтверджують характер та вартість наданої правничої допомоги разом з позовною заявою, в тому числі, враховуючи, що ці документи були підписаними та складеними до дати подачі позовної заяви.
Отже, у відповідності до приписів частини 8 статті 79 КАС України, суд не приймає до розгляду подані представником позивача докази щодо вартості та обсягу наданих правничих послуг.
Тому, з урахуванням приписів частини 1 статті 77 КАС України, суд вважає не доведеним розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу і, відповідно, відмовляє у їх стягненні з відповідача.
Керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 255, 265, 258, 288, 289 КУпАП, ст.ст. 4, 12, 46, 72, 77, 79, 229, 241-256, 257, 286 КАС України,-
Ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_5 про визнання протиправною та скасування постанови № 38 від 21 січня 2025 року - задовольнити частково.
Скасувати Постанову № 38 від 21 січня 2025 року за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП, складену відносно ОСОБА_1 .
Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП - у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_7 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 .
Суддя Самуха В.О.