Справа № 167/104/25
Номер провадження 3/167/86/25
05 березня 2025 року місто Рожище
Суддя Рожищенського районного суду Волинської області Н.В. Шептицька, розглянувши адміністративні матеріали, що надійшли з Відділу поліцейської діяльності №1 (м. Рожище) Луцького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, жителя АДРЕСА_1 ,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП),
за участі:
особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 ,
потерпілої ОСОБА_2 ,
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №595340 від 17.01.2025 року, ОСОБА_1 17.01.2025 року близько 07 год 45 хв за адресою: АДРЕСА_2 , будучи на подвір'ї, через вікно, вчинив стосовно дружини ОСОБА_2 домашнє насилля психологічного характеру, а саме: виражався нецензурною лайкою, словесно погрожував фізичною розправою, чим завдав шкоду її психологічному здоров'ю. Дане правопорушення вчинив повторно протягом року. Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за частиною 3 статті 173-2 КУпАП.
ОСОБА_1 в судовому засіданні свою вину у вчиненні адміністративного правопорушеня, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, не визнав і суду пояснив, що 17.01.2025 року жодного домашнього насилля стосовно дружити ОСОБА_2 не вчиняв, не виражався нецензурною лайкою і не погрожував її фізичною розправою.
ОСОБА_2 в судовому засіданні підтвердила, що 17.01.2025 року ОСОБА_3 не виражався нецензурною лайкою і не погрожував їй фізичною розправою.
Крім того, суд також дослідив наступні письмові докази:
- протокол про адміністративне правопорушення Серії ВАД № 595340 від 17.01.2025 року (ас 4);
- протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 17.01.2025 року (ас 5);
- письмові пояснення ОСОБА_2 від 17.01.2025 року (ас 6);
- письмові пояснення ОСОБА_1 від 17.01.2025 року (ас 7);
- копію термінового заборонного припису стосовно кривдника від 17.01.2025 року серії АА № 648392 (ас 8);
- форму оцінки ризиків вчинення домашнього насильства (ас 9);
- копію постанови судді Рожищенського районного суду Волинської області від 18.07.2024 року (ас 10-11);
- відеозапис на диску (ас 12).
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та пояснення потерпілої ОСОБА_2 ,дослідивши протокол про адміністративне правопорушення та долучені до нього матеріали, суд зазначає наступне.
Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційному принципі: презумпції невинуватості ( статті 62 Конституції України).
Згідно статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність ( частина 1 статті 9 КУпАП).
Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Водночас, стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Судом встановлено, що при складані протоколу про адміністративне правопорушення, працівником поліції дії ОСОБА_1 було кваліфіковано за частиною 3 ст.173-2 КУпАП, зокрема за вчинення домашнього насильства психологічного характеру.
Склад адміністративного правопорушення - це встановлена адміністративним законодавством сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Цими ознаками є об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона і відсутність хоча б однієї з цих ознак означає відсутність складу адміністративного правопорушення в цілому.
Відповідно до диспозиції частини 3 статті 173-2 КУпАП, повторне протягом року вчинення правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон) домашнє насильство - діяння ( дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Згідно пункту 14 частини 1 статті 1 Закону, психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Для правильної кваліфікації дій особи, яка притягується до адміністративної відповідальності з підстав, передбачених частиною 3 статті 173-2 КУпАП, факт порушення вказаних прав повинен бути відображений у протоколі про адміністративне правопорушення.
Варто зазначити, що насильство (передусім фізичне і психологічне) є відмінним від конфліктних ситуацій, спорів, що виникають у кожній сім'ї та не становлять загрози подальшому розвитку здорових стосунків. У такому випадку для визнання факту домашнього насильства слід звернутися до його ознак: умисність (з наміром досягнення бажаного результату); спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов'язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.
Якщо в діях немає хоча б однієї з чотирьох наведених ознак, вони не є насильством. Наприклад, якщо немає порушення прав і свобод людини, це не насильство, а правомірне застосування сили.
Конфлікт - це зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями. Конфлікт не містить вище перелічених ознак. Ескалація конфлікту може призвести до насильства, але не завжди призводить.
Отже, різниця у тому, що насильство є результатом свідомих дій кривдника, підкріплене агресією і бажанням завдати шкоди, а не прагненням розв'язати спір. Для того щоб визначити, чи являється конфлікт певним видом насильства, потрібно знайти всі чотири ознаки цієї дії.
Відповідно до вимог статті 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу (частина 2 статті 251 КУпАП).
Із матеріалів справи вбачається, що підставою для складання протоколу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 була заява його дружини ОСОБА_2 , яка в судовому засіданні заперечила факт заподіяння їй 17.01.2025 року ОСОБА_1 шкоди її психологічному здоров'ю. На запитання суду про те, з якою метою вона викликала працівників поліції і написала заяву, відповіді не надала.
Із пояснень як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 , вбачається, що між ними склалися неприязні стосунки і у зв'язку з цим часто виникають сварки та скандали, які також відбуваються в присутності їх неповнолітніх дітей.
Згідно статті 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Оцінивши пояснення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , а також наявні в матеріалах справи письмові докази, суд доходить висновку, що вони в своїй сукупності, об'єктивно та поза межами розумного сумніву не доводять факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 173-2 КУпАП.
Із описаного вище вбачається, що між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 існують неприязні відносини, що в подальшому призводить до конфліктів, сварок, скандалів.
Факт написання ОСОБА_2 заяви про вчинення правопорушення автоматично не утворює склад правопорушення у виді домашнього насильства фізичного і психологічного характеру.
У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того факту, що під час конфлікту ОСОБА_1 діяв з умислом спричинити ОСОБА_2 емоційну невпевненість, нездатність захистити себе, а відтак завдати шкоди її психічному здоров'ю.
Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» ( п. 43 рішення від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України», з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини»).
Згідно вказаної правової позиції ЄСПЛ, «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Таким чином, аналізуючи зібрані у справі докази в сукупності з поясненнями потерпілої і особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, суд доходить до висновку, що наведені обставини свідчать про існування між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 побутового конфлікту, який виник не внаслідок умисного бажання ОСОБА_1 порушити права потерпілої, не призвів до заподіяння їй шкоди і роль ОСОБА_1 , як сторони конфлікту, не була домінантною. Відтак, відсутність вказаних ознак свідчить про те, що подію, яка мала місце 17.01.2025 року не можна розцінювати, як домашнє насильство, в якому ОСОБА_1 є кривдником, а ОСОБА_2 - потерпілою, яка в судовому засіданні заперечила що 17.01.2025 року ОСОБА_3 виражався нецензурною лайкою і погрожував їй фізичною розправою.
На переконання суду, належних та допустимих доказів, які б об'єктивно та поза межами розумного сумніву доводили факт скоєння ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 173-2 КУпАП, матеріали справи не містять, що виключає можливість притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення даного адміністративного правопорушення.
Враховуючи вищенаведене у сукупності, з урахуванням того, що провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності і ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушення інакше, як на підставах і в порядку, встановленому законом, суд доходить висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, яке передбачене частиною 3 статті 173-2 КУпАП, а як наслідок, провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 статті 247 цього Кодексу.
Крім того, судовий збір не підлягає стягненню з ОСОБА_1 , оскільки він не піддається адміністративному стягненню за таких умов.
Керуючись частиною 3 статті 173-2, пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП, суддя
Провадження в адміністративній справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 173-2 КУпАП, згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 595340 від 17.01.2025 року - закрити, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення шляхом подання апеляційної скарги до Волинського апеляційного суду.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі неподання апеляційної скарги постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Головуючий суддя Н.В. Шептицька