Справа № 167/69/25
Номер провадження 2/167/113/25
06 березня 2025 року місто Рожище
Рожищенський районний суд Волинської області у складі:
головуючого судді Н.В. Шептицької,
з участю:
секретаря судового засідання О.А. Ващук,
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове нерухоме майно,
22.01.2025 року позивач, від імені та в інтересах якого діє адвокат В.А. Петрук, звернувся в суд з позовом до відповідача про визнання права власності на спадкове нерухоме майно, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мама сторін - ОСОБА_3 . Пережилого подружжя немає. Заповіт ОСОБА_3 не склала.
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на спадкове майно, яке позивач та відповідач прийняли та поділили між собою за нотаріально посвідченим договором від 27.09.2024 року і за цим договором позивачу перейшли, окрім іншого, спадкові права на житловий будинок з господарським будівлями і спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 (далі - Спадкове майно).
Постановою нотаріуса від 29.10.2024 року позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на Спадкове майно, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на вказане нерухоме майно.
Враховуючи вищенаведене, з посиланням на норми чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, представник позивача просить визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на Спадкове майно.
Позовна заява з додатками подані через систему «Електронний суд».
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.01.2025 року, справу передано на розгляд головуючому судді Н.В. Шептицькій (ас 32), яка ухвалою від 27.01.2025 року: прийняла позовну заяву; відкрила загальне позовне провадження; призначила підготовче засідання на 27.02.2025 року (ас 33-34), в якому оголошено перерву до 06.03.2025 року; витребувала матеріали спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , які надійшли в суд 12.02.2025 року (ас 39-48).
Учасники справи, які були вчасно і належним чином повідомлені про день, час і місце проведення підготовчого засідання, в підготовче засідання не з'явилися.
27.02.2025 року учасники справи подали заяви про розгляд справи у їх відсутності, позивач позовні вимоги підтримує і просить судові витрати залишити за ним (ас 49, 50), відповідач позов визнає (ас 51), щодо ухвалення рішення в підготовчому засіданні не заперечують.
Суд ухвалив: розгляд справи в підготовчому засіданні проводити у відсутності учасників справи, згідно ч. 1 ст. 198, ч. 1 ст. 223 ЦПК України.
У відповідності до вимог частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Крім того, суд зазначає наступне.
Згідно частини 3 статті 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Враховуючи ту обставину, що станом на день проведення підготовчого засідання відповідач визнає позов повністю і дане визнання не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд доходить висновку про ухвалення рішення у підготовчому засіданні.
Згідно частин 4, 5 статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою прийняття рішення у цій справі є 06.03.2025 року - дата складення повного судового рішення.
Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Дослідивши і об'єктивно оцінивши наявні у справі письмові докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяви по суті, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позовної заяви, суд встановив наступне.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мама сторін - ОСОБА_3 . Пережилого подружжя немає. Заповіт ОСОБА_3 не склала.
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на спадкове майно, яке позивач та відповідач прийняли та поділили між собою за нотаріально посвідченим договором від 27.09.2024 року і за цим договором позивачу перейшли, окрім іншого, спадкові права на житловий будинок з господарським будівлями і спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Позивач прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 шляхом спільного проживання разом із спадкодавцем на день її смерті за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановою нотаріуса від 29.10.2024 року позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на Спадкове майно, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на вказане нерухоме майно.
Встановлені в підготовчому засіданні обставини підтверджуються дослідженими письмовими доказами: свідоцтвом про смерть ОСОБА_3 від 29.06.2018 року (ас 10), Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 15.07.2016 року (ас 11), Витягом з реєстру територіальної громади від 20.02.2023 року (ас 12), Свідоцтвом про розірвання шлюбу ОСОБА_1 і ОСОБА_3 від 23.06.1988 року (ас 13), Свідоцтвом про народження ОСОБА_1 (ас 14), довідкою Копачівської сільської ради від 06.12.2018 року № 813 (ас 15), Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі (ас 16), Договором про поділ спадщини від 27.09.2024 року (ас 17), постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 29.10.2024 року (ас 18), Витягом з погосподарської книги № 1 за 2023 рік Копачівської сільської ради Луцького району Волинської області (ас 19), висновком про вартість майна (ас 20), Технічним паспортом на об'єкт нерухомого майна (ас 22-29), матеріалами спадкової справи №187/2018 щодо майна померлої ОСОБА_3 (ас 39-48).
Надаючи правову оцінку встановленим у судовому засіданні фактичним обставинам справи, суд керується такими нормами права.
Згідно статті 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно частини 1 статті 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Згідно частини 3 статті 1223, частини 1 статті 1220, частини 1 статті 1270 ЦК України, здійснення права на спадкування, право на спадщину виникає у день її відкриття. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно ч. 1 ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Згідно ч. 1 ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Не допускається прийняття спадщини з умовою чи застереженням. Так, не можна прийняти лише якусь частину майна, що входить до складу спадщини, а від іншої частини відмовитися взагалі чи прийняти її під якоюсь умовою. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.
Проаналізувавши зібрані і досліджені в підготовчому засіданні докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що позивач вчасно і належним чином прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 , оскільки постійно проживав разом із спадкодавцем на день відкриття спадщини, однак не оформив право власності на частину спадкового майна - будинковолодіння у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на дане спадкове майно.
За таких встановлених обставин суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У відповідності до частини 1 статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно статті 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до пункту 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2002 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» передбачено, що з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК України власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.
Судом встановлено, що позивач належним чином зареєструвати право власності на спадкове майно, яке він прийняв в порядку спадкування за законом, належним чином немає можливості через відсутність правовстановлюючих документів на житловий будинок, про що приватним нотаріусом винесено відповідну постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
До 19 січня 1996 року, згідно з Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженою 31 січня 1966 року Міністерством комунального господарства УРСР, не підлягали реєстрації будинки і домоволодіння, розташовані в населених пунктах. Обов'язок власників забезпечити державну реєстрацію прав власності на всі без винятку об'єкти нерухомості введено лише з 29 червня 1998 року. Саме цього дня набрала чинності Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 09 червня 1998 року №121.
Відповідно до частини 3 статті 3 Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації ( зокрема й право власності на нерухоме майно - частина 1 статті 4 Закону).
Згідно із частиною 4 статті 3 вищезазначеного Закону, права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Крім того, Порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР був встановлений інструкцією, яка була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року та втратила чинність згідно наказу Держжитлокомунгоспу N 56 від 1З грудня 1995 року.
Згідно з пунктами 4, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (пункт 20 Інструкції). Тобто, записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.
Пленум Верховного Суду України у п 9 своєї постанови від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» роз'яснив, що право власності на жилий будинок, збудований громадянином на відведеній в установленому порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації у виконкомі місцевої ради.
Вказаною інструкцією обов'язковою була реєстрація права власності на житлові будинки в органах БТІ лише у містах і селищах міського типу, однак не у сільській місцевості.
Відповідно до статті 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п 43 Постанови КМУ від 25 грудня 2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на території сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, замість документів, передбачених пунктом 42 цього Порядку, можуть бути подані:
- документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт нерухомого майна, у тому числі рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність чи відомості про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність з погосподарської книги;
- виписка з погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений, - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою.
Для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, проведення технічної інвентаризації щодо зазначених об'єктів нерухомості є необов'язковим.
Дані нормативно-правові акти та встановлені у підготовчому засіданні обставини у своїй сукупності свідчать про те, що житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , рік побудови - 1966 (ас 28 зв), побудований відповідно до діючого на час його будівництва законодавства і право власності на нього належним чином було зареєстровано органом місцевого самоврядування, згідно запису в погосподарській книзі № 1 за 2023 рік Копачівської сільської ради Луцького району Волинської області, за ОСОБА_3 (ас 19).
Згідно листа № 10-1387/0/4-12 від 27.09.2012 року «Про практику застосування судами при розгляді справ окремих норм законодавства про власність та спадкування» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ роз'яснив, що відповідно до статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Відповідно до статті 3 зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.
Отже, право власності на придбане, побудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його придбання, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення.
Аналогічну правову позицію було висловлено ВСУ у постанові від 13 червня 2012 р. у справі № 6-54цс12, яка є обов'язковою для врахування судами України.
Згідно частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Висновки суду та мотиви прийнятого рішення.
Враховуючи вищенаведене у сукупності, а саме, що ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 , який вчасно і належним чином прийняв спадщину, але зареєструвати право власності на частину спадкового майна - будинковолодіння немає можливості у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на дане Спадкове майно та відсутністю правовстановлюючих документів на Спадкове майно за ОСОБА_3 , то суд доходить висновку, що позовні вимоги є підставні, обгрунтовані і підлягають до задоволення, тому слід визнати за позивачем право власності на спірне спадкове майно.
Розподіл між сторонами судових витрат.
Враховуючи заяву позивача, судові витрати слід залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 77, 81, 83, 141, 223, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 274-279 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове нерухоме майно- задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, рік побудови - 1966, загальною площею 99, 1 м2, житловою площею - 61, 9 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , як на спадкове майно після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення суду може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .
Дата складення повного тексту рішення суду: 06.03.2025 року.
Головуючий суддя Н.В. Шептицька