Справа № 639/4852/23 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження апел.суду №11-кп/818/969/25 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 357 КК України
05 березня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова матеріали за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 21.02.2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12023221210000570 за частиною 4 статті 187, частиною 1 статті 357 КК України, -
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 21.02.2025 року клопотання прокурора - задоволено, продовжено відносно обвинувачених: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 21 квітня 2025 року включно. На підставі статті 183 КПК України не визначено обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_6 розмір застави у кримінальному провадженні. У задоволенні клопотань захисників обвинувачених - адвокатів: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про зміну запобіжного заходу відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з тримання під вартою на більш м'який, не пов'язаний з тримання під вартою - відмовлено. Не погодившись з вказаною ухвалою, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити запобіжний захід та застосувати більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Апеляційні вимоги обвинувачений мотивує тим, що клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою є немотивованим. Ризики, передбачені статтею 177 КПК України, на які посилається прокурор, необгрунтовані. Зазначає, що він має постійне місце проживання. Потерпілий та свідок вже надали показання, потерпілий претензій до нього не має та сам заявляв про заміну запобіжного заходу на більш м'який. Обвинувачений посилається на те, що має батька з інвалідністю, матір на пенсії, яка потребує фізичної допомоги у побуті. Відповідно до частини 4 статті 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін. Враховуючи, що в апеляційній скарзі обвинуваченого не міститься клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін, у відповідності до вимог частини 4 статті 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги здійснюється без участі сторін кримінального провадження. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги обвинуваченого, колегія суддів не встановила підстав для її задоволення, з огляду на наступне. Перевіряючи обгрунтованість ухвали суду про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, апеляційний суд виходить з наступного.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою.
Відповідно до частини 1 статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченими статтею 177 цього Кодексу.
Згідно із статтею 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, слідчий суддя, суд, відповідно до статті 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен враховувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховуватися від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Задовольняючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , суд першої інстанції врахував тяжкість інкримінованого йому кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, та дійшов обгрунтованого висновку, що ризики вчинення обвинуваченим дій, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК України не зменшилися, продовжують існувати, у зв'язку із чим застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу буде недостатнє для запобігання вказаним ризикам, з чим погоджується апеляційний суд.
Колегія суддів вважає оскаржуване судове рішення обґрунтованим та вмотивованим, мотиви прийнятого рішення є такими, що відповідають вимогам статей 193-194, 196, 199 КПК України, пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_6 органом досудового розслідування обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 4 статті 187 та частиною 1 статті 357 КК України, а саме: напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу, вчинене за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану; викрадення офіційних документів, вчинене з корисливих мотивів. Вирішуючи питання щодо можливості застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, колегія суддів враховує, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні корисливих кримінальних правопорушень, одне з яких є особливо тяжким злочином, що вчинений за попередньою змовою групою осіб з застосуванням насильства до потерпілого. Вказані обставини, на переконання колегії суддів, суттєво підвищують суспільну небезпечність вчиненого, внаслідок чого застосування більш м'якого запобіжного заходу не буде дієвим заходом за для запобігання ризикам, передбаченим пунктами 1, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК України. Крім того, судовий розгляд триває, та як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції вирішувалося не лише питання щодо продовження строку тримання під вартою, але й розглядалося клопотання адвоката ОСОБА_9 про призначення судово-почеркознавчої, судово-медичної, судово-технічної експертиз, в задоволенні якого судом відмовлено. Посилання обвинуваченого на те, що він має постійне місце проживання, батьків, які потребують допомоги, враховуючи обставини інкримінованих ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, не є безумовними підставами для зміни запобіжного заходу та не гарантують виконання ним процесуальних обов'язків, у випадку застосування більш м'якого запобіжного заходу. Враховуючи обставини інкримінованих ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, його роль у їх вчиненні, висновки суду першої інстанції щодо наявних ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК України, є мотивованим. При цьому, посилання обвинуваченого на те, що потерпілий та свідок вже були допитані та потерпілий сам заявляв про зміну запобіжного заходу на більш м'який, не спростовують обгрунтованості висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , оскільки позиція потерпілого не є визначальною при розгляді клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, який посилався на наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК України. Крім того, запобіжний захід покликаний не лише забезпечити потерпілого, свідка від впливу обвинуваченої особи, але й забезпечити здійснення кримінального провадження шляхом недопущення переховування обвинуваченого від суду чи вчинення ним інших кримінальних правопорушень.
Суд апеляційної інстанції враховує, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»). Колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
З огляду на значимі для цього провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому навів в ухвалі обгрунтовані мотиви, з яких прийняв відповідне рішення. Доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 не спростовують вказаних висновків суду першої інстанції та не є достатніми для скасування оскаржуваної ухвали і застосування до обвинуваченого іншого більш м'якого запобіжного заходу, що на переконання колегії суддів, не буде доцільним та достатнім для дотримання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків, у випадку звільнення з-під варти, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
З огляду на наведене, порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законне та вмотивоване рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено, а наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів не вбачає достатніми для скасування ухвали суду першої інстанції та застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
Керуючись статтями 177, 178, 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 21.02.2025 року в частині продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до статті 424 КПК України.
Головуючий:
Судді: