Справа № 215/7048/24
2/215/758/25
05 березня 2025 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі: головуючого судді - Камбул М.О.,
при секретарі судового засідання - Савельєвої Л.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в м. Кривому Розі за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -
Стислий виклад позиції позивача.
06.11.2024 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , про поділ майна подружжя, яким просить поділити земельні ділянки, припинити право спільної сумісної власності на земельні ділянки: № НОМЕР_1 у СТ "Колос" розташованої у Тернівському районі м. Кривого Рогу, площею 0,0587 га з цільовим призначенням: для ведення садівництва, № НОМЕР_2 у СТ "Колос" розташованої у Тернівському районі м. Кривого Рогу, площею 0,0594 га з цільовим призначенням: для ведення садівництва, шляхом поділу їх в натурі, та просить виділити в натурі і визнати за нею право приватної власності на земельну ділянку № НОМЕР_2 у СТ "Колос" розташованої у Тернівському районі м. Кривого Рогу, площею 0,0594 га з цільовим призначенням: для ведення садівництва і стягнути з неї на користь відповідача 325 грн. компенсації різниці вартості частки у спільній власності на нерухоме майно, крім того просить стягнути з відповідача понесені судові витрати.
Вказує, що з відповідачем по справі перебувала у зареєстрованому шлюбі з 04.03.2006 по 09.11.2024. Під час шлюбу, вони придбали нерухоме майно, а саме дві земельні ділянки: земельні ділянки: № НОМЕР_1 у СТ "Колос" розташованої у Тернівському районі м. Кривого Рогу, площею 0,0587 га з цільовим призначенням: для ведення садівництва, № НОМЕР_2 у СТ "Колос" розташованої у Тернівському районі м. Кривого Рогу, площею 0,0594 га з цільовим призначенням: для ведення садівництва. Після розлучення сторони не можуть дійти згоди щодо поділу спільного майна, зокрема вказаних земельних ділянок, у зв'язку з чим вона змушена звернутися до суду за захистом її прав.
Заяви, клопотання учасників справи.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 та представник позивача, адвокат Мельник Л.Г. не з'явилися, надали заяву в якій позовні вимоги підтримують в повному обсязі, та просять суд розглядати справу за їх відсутності, проти винесення заочного рішення не заперечують.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, згідно поштового повідомлення, а.с. 81-82, 87-88, 89-90, а також за допомогою оголошень про виклик відповідача, які було опубліковано на сайті Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, а.с. 80, 86, причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи чи про розгляд справи у його відсутність до суду не надходили, відзив на позов до суду не надавав.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15.11.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та призначено розгляд справи по суті на 11-00 год. 06.12.2024, за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
На підставі ст.ст. 280, 281 ЦПК України, 05.03.2025 Тернівським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області постановлено ухвалу про заочний розгляд даної цивільної справи, оскільки існує сукупність умов, передбачених нормами ч.1 ст. 280 ЦПК України.
Інші процесуальні дії (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) не застосовувались.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Як вбачається із матеріалів справи, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був зареєстрований 04 березня 2006 року Тернівським відділом реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровсьої області, актовий запис № 85 (а.с. 11).
Відповідно до рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09.11.2023, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с.12).
До матеріалів справи додано інформаційну довідку №396561124 від 25.09.2024, інформацію Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-9943372022024 від 10.07.2024, згідно яких земельна ділянка № НОМЕР_1 у СТ "Колос" розташована у Тернівському районі м. Кривого Рогу, площею 0,0587 га з цільовим призначенням: для колективного садівництва, на праві приватної власності з 07.06.2017 належить ОСОБА_2 (а.с. 13, 14, 15-21).
Згідно звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, ФОП ОСОБА_4 , від 10.07.2024, ринкова вартість земельної ділянки № НОМЕР_1 у СТ "Колос" розташованої у Тернівському районі м. Кривого Рогу, площею 0,0587 га, станом на 10.07.2024 становить 54438 грн., вартість частки становить 27219 грн. (а.с. 23-37).
Також додано інформаційну довідку №396561848 від 25.09.2024, інформацію Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-9943370352024 від 10.07.2024, згідно яких земельна ділянка № НОМЕР_2 у СТ "Колос" розташована у Тернівському районі м. Кривого Рогу, площею 0,0594 га з цільовим призначенням: для колективного садівництва, на праві приватної власності з 07.06.2017 належить ОСОБА_2 (а.с. 38, 39, 40-45).
Згідно звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, ФОП ОСОБА_4 , від 10.07.2024, ринкова вартість земельної ділянки № НОМЕР_2 у СТ "Колос" розташованої у Тернівському районі м. Кривого Рогу, площею 0,0594 га, станом на 10.07.2024 становить 55088 грн., вартість частки становить 27544 грн. (а.с. 47-61).
Судом не було відхилено жодного доказу наданого позивачем.
Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Положеннями ч.2 ст.247 ЦПК України передбачено, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, визнавши їх достатніми для вирішення справи, суд вважає, що позов слід задовольнити частково.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
За правилом ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 ст.69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу
Згідно ст.63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно із ч.2 та ч.3 ст.372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Така правова позиція є сталою, та висловлена Верховним Судом, зокрема, у Постанові від 30 січня 2020 року у справі №686/15607/15-ц та Постанові від 17 січня 2020 року у справі №523/9268/15-ц.
Так, судом встановлено, що сторони з 04.03.2006 перебували в зареєстрованому шлюбі, який 09.11.2023 між ними розірвано.
Судом встановлено, що земельна ділянка № НОМЕР_1 у СТ "Колос" розташована у Тернівському районі м. Кривого Рогу, площею 0,0587 га з цільовим призначенням: для колективного садівництва, та земельна ділянка № НОМЕР_2 у СТ "Колос" розташована у Тернівському районі м. Кривого Рогу, площею 0,0594 га з цільовим призначенням: для колективного садівництва на праві приватної власності з 07.06.2017 належать ОСОБА_2 (а.с. 13, 14, 15-21, 38, 39, 40-45).
Частиною 3 ст.368 ЦК України визначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Згідно ч.3 ст. 358 ЦК України, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
З ч.1 ст. 86 ЗК України передбачено, що земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).
Відповідно до ч.1 ст.88 ЗК України, володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.
Згідно ч.ч. 4, 5 ст. 373 ЦК України, власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.
Згідно роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст.372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Тому, якщо титульним власником спільного майна є лише один співвласник (наприклад, лише на ім'я одного із подружжя у шлюбі придбано та зареєстровано земельну ділянку, житловий будинок чи автомобіль), а право власності іншого співвласника майна не підтверджене документально, або навіть не визнається чи заперечується, то на підставі норм ст.392 Цивільного кодексу України та приведеної вище правової позиції Верховного Суду України зацікавлена особа (співвласник право власності якого не підтверджене документально) може в судовому порядку захистити своє суб'єктивно непідтверджене, невизнане, порушене чи оспорене право власності на частку в спільному майні, оскільки з певних причин (наприклад, відсутності на це згоди титульного власника) договір про визначення часток в нотаріальному порядку не завжди може бути укладений.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у його постанові від 03 червня 2015 року, критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: 1) час набуття такого майна, 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.
Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спір між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК(2947-14), ч.3 ст.368 ЦК) (45-15), відповідно до частин 2,3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Позивачу достатньо підтвердити, що спірний об'єкт набутий під час шлюбу. І тоді вже тягар доказування покладається на відповідача, який повинен доводити, що цей об'єкт не є спільною сумісною власністю подружжя. Приклад застосування такого підходу викладено в Постановах Верховного Суду від 7 квітня 2020 року у справі № 199/3645/17, від 27 червня 2018 року у справі № 757/45050/15 та від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17.
Відповідно до висновків постанови Верховного Суду від 03.04.2020 року у справі № 286/1537/16-ц, набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію права спільної сумісної власності подружжя.
Також, варто зауважити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц вказала, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.
Відповідно до положень ч.1 ст.71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Відповідно до ст. 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
У постанові від 16 листопада 2016 року в справі № 6-1443цс16, Верховний Суд України зазначив, що «виходячи з аналізу змісту норм статей 183,358,364 ЦК України можна дійти висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна. Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно».
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до Закону №475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Враховуючи обставини справи, суд приходить до висновку, що спільне сторонами володіння і користування майном є неможливим, а припинення права у спільному майні ОСОБА_2 на частку земельної ділянки № НОМЕР_2 не завдасть істотної шкоди його інтересам.
Аналізуючи викладені норми права, враховуючи, що спірні земельні ділянки були придбані за час перебування сторін у шлюбі, а отже є спільною сумісною власністю подружжя, суд враховує, що відповідачем не доведено зворотнє, тому вважає, що позовну заяву слід задовольнити частково та в порядку поділу майна, що перебувало в спільній сумісній власності, визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку № НОМЕР_2 у садівничому товаристві "Колос", розташовану у Дніпропетровській області, в Тернівському районі м. Кривого Рогу, площею 0,0594 га з цільовим призначенням: для колективного садівництва, та за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 у садівничому товаристві "Колос", розташовану у Дніпропетровській області, в Тернівському районі м. Кривого Рогу, площею 0,0587 га з цільовим призначенням: для колективного садівництва, а також припинити право спільної сумісної власності на вказані земельні ділянки.
Стосовно заявленої позовної вимоги щодо виділу земельної ділянки № НОМЕР_2 у садівничому товаристві "Колос" в натурі, суд вважає необхідним зазначити, що позивачем не доведено, що спірні ділянки перетинаються між собою та є необхідність у їх виділі в натурі, тому відсутні правові підстави для задоволення позову в цій частині.
Крім того, враховуючи, що різниця вартості майна, яке перебувало у спільній власності сторін становить 325 грн., суд приходить до висновку, що слід стягнути з позивача на користь відповідача грошову компенсацію різниці вартості земельної ділянки № НОМЕР_2 у садівничому товаристві "Колос", розташовану у Дніпропетровській області, в Тернівському районі м. Кривого Рогу, площею 0,0594 га з цільовим призначенням: для колективного садівництва, в сумі 325 грн.
Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу слід зазначити наступне.
В обґрунтування заявленої суми на надання правничої допомоги позивачем надано Договір про надання правової допомоги від 01.07.2024, укладений між позивачем та адвокатом Мельник Л.Г., пунктом 4.3. якого передбачено вартість послуг адвоката, яким сторони домовилися, що розмір гонорару становить 4000 грн., також надано акт виконаних робіт та квитанцію від 30.10.2024 згідно якої адвокатом Мельник Л.Г. одержано від ОСОБА_1 кошти в сумі 4000 грн. за надання правової допомоги за договором (а.с. 65-66, 62, 63).
Відповідно до п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частинами 1-3 статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Приписами ст. 137 ЦПК України встановлено, що до складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як роз'яснено в п. 47 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року №10, право на правову допомогу гарантовано ст. 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16.11.2000 № 13-рп/2000; Рішення від 30.09.2009 № 23-рп/2009; Рішення від 11.07.2013 № 6-рп/2013).
Згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фінансовий розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумний та враховувати витрачений адвокатом час.
Статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015, п. п. 34-36 Рішення у справі Гімайдуліна і інших проти України від 10.12.2009, п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання розподілу судових витрат між сторонами.
Таким чином, враховуючи вище викладене, суд вважає, що позивачем документально підтверджено понесені витрати на правничу допомогу в сумі 4000 грн., та відповідно до вимог ч.4 ст.137, ч.ч.2,3 ст.141 ЦПК України, враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також відповідно до розміру задоволених вимог, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у сумі 4000,00 грн.
Враховуючи ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2422,40 грн. - а.с. 67, 68, сплачений позивачем при зверненні до суду.
На підставі ст.ст. 319, 328, 331, 364, 365, 372, 373, 376 ЦК України, ст.ст. 60, 61, 63, 68, 70 СК України, керуючись ст.ст.12, 19, 43, 49, 81, 133, 141, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити частково.
В порядку поділу майна, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку № НОМЕР_2 у садівничому товаристві "Колос", розташовану у Дніпропетровській області, в Тернівському районі м. Кривого Рогу, площею 0,0594 га з цільовим призначенням: для колективного садівництва, кадастровий номер: 1211000000:07:115:0285.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 у садівничому товаристві "Колос", розташовану у Дніпропетровській області, в Тернівському районі м. Кривого Рогу, площею 0,0587 га з цільовим призначенням: для колективного садівництва, кадастровий номер: 1211000000:07:115:0292.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію різниці вартості земельної ділянки № НОМЕР_2 у садівничому товаристві "Колос", розташовану у Дніпропетровській області, в Тернівському районі м. Кривого Рогу, площею 0,0594 га з цільовим призначенням: для колективного садівництва, кадастровий номер: 1211000000:07:115:0285, в сумі 325 грн.
Припинити право спільної сумісної власності на земельні ділянки: № НОМЕР_1 у СТ "Колос" розташованої у Тернівському районі м. Кривого Рогу, площею 0,0587 га з цільовим призначенням: для колективного садівництва, № НОМЕР_2 у СТ "Колос" розташованої у Тернівському районі м. Кривого Рогу, площею 0,0594 га з цільовим призначенням: для колективного садівництва.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 4000 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2422,40 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його складання.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення та підписання, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивачем заочне рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Відповідачем заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Повний текст заочного рішення складено та підписано 05 березня 2025 року.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя: