справа № 208/10793/24
№ провадження 1-кс/208/904/25
Іменем України
27 лютого 2025 р. м. Кам'янське
Слідчий суддя Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Донецькій області ОСОБА_6 , погодженого з прокурором Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 146, ч. 3 ст. 303 КК України, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровськ, Дніпропетровської області, громадянина України, раніше судимого, одруженого, маючого на утриманні неповнолітню дитину ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , учасника бойових дій, військовослужбовця за контрактом в військовій частині НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , -
Старший слідчий СУ ГУНП в Донецькій області ОСОБА_6 звернувся до суду із клопотанням, погоджене з прокурором Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 146, ч. 3 ст. 303 КК України, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Слідчий у своєму клопотанні посилається на те, щодля досягнення мети і завдань кримінального провадження, на даний час у слідства виникла необхідність у застосуванні запобіжного заходу виключено у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного, яка обумовлена наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Переховуватися від органу досудового розслідування та суду, що підтверджується, тим що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину за який, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 10 років, у зв'язку із чим розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання підозрюваного винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення понесення покарання. При цьому, можливі посилання сторони захисту на відсутність на даний час спроб втечі підозрюваного будуть безпідставними, оскільки його належна процесуальна поведінка наразі обумовлена не його правосвідомістю, а відсутністю запобіжного заходу, що жодним чином не свідчить про неможливість переховування підозрюваного у разі не обрання йому запобіжного заходу. Вчинені правопорушення також мають стати підставою для того аби визнати, що ОСОБА_4 повинен був сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, берегти військову честь і поважати гідність інших людей, не допускати негідних вчинків, виконувати свої службові обов'язки, які визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою та дотримуватися вимог статутів Збройних Сил України, в той час як своєю поведінкою вже продемонстрував зневагу до Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та Військової присяги. Оскільки злочини вчинювались ним під час служби у ЗСУ.Також не можна лишати поза увагою той факт, що підозрюваний ОСОБА_4 , як особа, яка тривалий час знаходилася в районі ведення бойових дій, значно краще ніж пересічний українець володіє інформацією щодо місць проходу на територію, тимчасово непідконтрольну органам державної влади України, і може використати дану інформацію для переховування на вказаній території з метою ухиляння від покарання у разі доведеності його вини.
Незаконно впливати на свідків, у цьому ж кримінальному провадженні, що підтверджується тим, що підозрюваний може вплинути на свідків, які мають визначальну роль у доказуванні вини останнього. Не обрання запобіжного заходу фактично створить умови для здійснення впливу на безпосередніх свідків, у тому числі шляхом залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій. Наявність цього ризику зумовлена тим, що підозрюваний вчинював злочини поєднані із насиллям над людиною, та робив це не одноразово, що вбачається з матеріалів кримінального провадження. ОСОБА_4 має мотив та можливість внаслідок підтримання дружніх стосунків із військовослужбовцями, вплинути на свідків та їх свідчення. Свідки у даному кримінальному провадженні надали покази з приводу обставин вчинення підозрюваним ОСОБА_4 інкримінованих йому злочинів, у зв'язку з чим їх покази є основоположними для доведення винуватості останнього перед судом. Однак, підозрюваний ОСОБА_4 з метою уникнення від покарання, яке йому загрожує у разі доведення його винуватості перед судом, може почати спроби незаконного впливу на свідків, зокрема шляхом вмовляння, підкупу або погроз, що може призвести до зміни їх показів у судовому провадженні, а це, у свою чергу може призвести до уникнення підозрюваним законного справедливого покарання. Слід зазначити, що з огляду на положення ст. 23 КПК України (безпосередність дослідження показань судом), судом будуть братись до уваги саме ті покази свідків, які будуть вивчені безпосередньо судом, а не які надані слідчому на стадії досудового розслідування. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України. Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином що підтверджується тим, що підозрюваний розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки та ризик втечі для нього, при цьому як колишній військовослужбовець маючи певну підтримку серед інших військовослужбовців може будь-яким чином здійснювати вплив на свідків. Імовірність впливу на свідків за допомогою насилля складатиме суть ризику вчинити інше кримінальне правопорушення або перешкоджання кримінальному провадженню будь-яким чином. Крім цього, підозрюваний перебуваючи на волі, з метою ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, в якому підозрюється, може умисно вчинити самокалічення або симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи або іншим обманом, щоб не перебувати в умовах ізоляції до завершення досудового розслідування.
Вчиняти інші кримінальні правопорушення підтверджується, чи продовжити здійснювати кримінальні правопорушення в яких підозрюється тим, що підозрюваний ОСОБА_4 вчиняючи вказані злочини в умовах воєнного стану, з метою ухилення від покарання у разі визнання його винним або від кримінального переслідування існує реальна можливість вчинення останнім злочинів направлених на продовження злочинної діяльності.
Неможливість застосування запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_4 , у вигляді особистого зобов'язання пов'язана з тим, що особисте зобов'язання є найбільш м'яким запобіжним заходом та відповідно до п. 2 ст. 179 КПК України - однією з ознак виконання особистого зобов'язання є те що підозрюваний зобов'язується не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду, та його застосування не достатнє для забезпечення виконання підозрюваним його обов'язків у цьому кримінальному провадженні, оскільки у вказаному випадку невідомо де саме мешкає ОСОБА_4 це створить умови та змогу останньому переховуватись від органів досудового розслідування та суду, а також здійснювати вплив на свідків у цьому кримінальному провадженні, у зв'язку із чим неможливо буде ефективно забезпечити необхідну міру контролю за поведінкою підозрюваного.
Водночас, необхідно брати до уваги і саму особистість підозрюваного, враховуючи його репутацію, соціальні зв'язки, те що він раніше притягувався до кримінальної відповідальності, але на шлях виправлення не став тощо.
Крім того, можливість незаконного впливу на свідків, спрямованих на зміну їх показів в суді, наданих ними органу досудового розслідування, з метою перешкоджання доказуванню стороною обвинувачення перед судом усіх фактичних даних, які встановлені у ході досудового розслідування, порушує принцип змагальності кримінального провадження, визначений ст. 22 КК України. З огляду на це, слід звернути увагу, що такий вид запобіжного заходу як домашній арешт не є достатнім і не виправдовує, настання ризику п.п. 1, 2, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
За таких обставин застосування більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти цим ризикам, також суворість покарання за кримінальне правопорушення та особистість підозрюваногосвідчить про те, що наслідки та ризик втечі для підозрюваного у цьому випадку можуть бути визнані ним менш небезпечними ніж кримінальне переслідування.
В свою чергу, в умовах воєнного стану на території України, з метою належного покарання осіб, які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини, такий підхід національних судів щодо застосування викличного виду запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не допустить негативного впливу на обороноздатність держави в умовах воєнного стану, підриву авторитету, бойової готовності та боєздатності підрозділу Збройних Сил України та не створить в очах військовослужбовців уяву безкарності та свавілля.
Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого будь-якого альтернативного запобіжного заходу, прокурор звертає увагу суду, що наразі достатніми та належними підставами застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_4 , є не лише очікування завершення досудового розслідування та розгляду справи в суді, а і дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.
Отже, досягнення мети визначеної у ст. 177 КПК України наразі можливе виключно шляхом взяття під вартою ОСОБА_4 .
В судовому засіданні прокурор підтримав клопотання слідчого та просив його задовольнити з підстав, наведених у клопотанні.
Підозрюваний в судовому засіданні заперечував проти підозри, а також заперечував проти задоволення клопотання. Надав інформацію про військову службу, інші характеризуючи дані.
Захисник в судовому засіданні зазначив, що доказів на підтвердження ризиків немає, прохав застосувати домашній арешт. Також у судовому засіданні надав характеризуючи відомості відносно ОСОБА_4 , відомості про військову службу.
Слідчий суддя, вислухавши прокурора, захисника, підозрюваного, вивчивши матеріали клопотання, дійшов наступного висновку.
Відповідно до матеріалів клопотання зазначено, що 26.02.2025 громадянину ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 146, ч. 3 ст. 303 КК України.
Обґрунтованість повідомленої ОСОБА_4 підозри у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 303, ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 146 КК України підтверджується зібраними під час досудового розслідування належними та допустимими доказами у їх сукупності.
Органом досудового розслідування зібрано достатньо доказів про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним ОСОБА_4 кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 303, ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст.146 КК України. Вчинення злочинів передбачених ч. 2 ст. 127, ч. 3 ст. 303 КК карається позбавленням волі від 5 до 10 років та згідно з ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочину, у зв'язку з чим, до ОСОБА_4 відповідно до ст. 183 КПК України може бути застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Оскільки положення кримінального процесуального законодавства не розкривають поняття «обґрунтованості підозри», в оцінці цього питання слідчому судді належить користуватися практикою Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права.
Із аналізу практики Європейського суду з прав людини, зокрема рішень у справах «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства», «Нечипорук та Йонкало проти України», «Мерабішвілі проти Грузії» можна виділити такі критерії стандарту доказування «обґрунтована підозра»: існування фактів та інформації, які дали змогу переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення; факти, якими обґрунтовується підозра можна «розумно» вважати такими, що підпадають під ознаки правопорушення за законом про кримінальну відповідальність; обґрунтованість підозри не може встановлюватися in abstracto або ґрунтуватися на суб'єктивних припущеннях, а має підкріплюватися конкретними доказами в кримінальному провадженні; стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред'явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку.
Стаття 5 Конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожному право на свободу та особисту недоторканність.
Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є запобіжні заходи.
Статтею 132 КПК встановлені загальні правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження - вони не допускаються, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий,прокурор звертається із клопотанням.
Згідно ч.2 ст.177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
- наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення;
- наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
- недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (ч. 1 ст. 194 КПК України).
Як встановлено під час розгляду клопотання, 26.02.2025 року про підозру у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень із правовою кваліфікацією за ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 146, ч. 3 ст. 303 КК України було повідомлено ОСОБА_4 .
Як вбачається з досліджених судом матеріалів клопотання, обґрунтованість повідомленої ОСОБА_4 підозри у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 146, ч. 3 ст. 303 КК України підтверджується зібраними під час досудового розслідування належними та допустимими доказами у їх сукупності.
Отже, описана у клопотанні фабула кримінального правопорушення у сукупності з наданими прокурором матеріалами кримінального провадження дає слідчому судді підстави дійти висновку про можливу причетність ОСОБА_4 до вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 146, ч. 3 ст. 303 КК України, що виправдовує застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Фактичні данні щодо обставин, що мають значення для кримінального провадження, надання їм оцінки та встановлення кваліфікаційних складових злочину або їх спростування, не вирішуються слідчим суддею під час розгляду даного клопотання, а тому і не можуть оцінюватися з зазначених підстав.
Виходячи із приписів ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Практика ЄСПЛ послідовна в підкреслюванні початку розслідування як етапу, коли цей ризик перешкоджання досудовому розслідування або впливу на свідків чи потерпілих може виправдовувати тримання під вартою. Цей підхід випливає з припущення, що розслідування власне і призначене для того, щоб зібрати та зберегти докази. В рішенні ЄСПЛ від 26.01.93 у справі «W. v. Switzerland», § 35 сформульовано правову позицію, що згодом потреби розслідування недостатньо виправдовують тримання підозрюваного під вартою: зазвичай цей ризик зменшується тою мірою, як просувається розслідування, збираються свідчення та здійснюється перевірка. Наразі стадія збору доказів, встановлення дійсних обставин кримінального правопорушення ще триває, що виправдовує використання найсуворішого запобіжного заходу з метою унеможливлення незаконного впливу підозрюваного на хід кримінального провадження у його "вразливій" стадії.
Практика ЄСПЛ не вбачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
У ході досудового розслідування задля об'єктивного його розслідування в розумні строки, виникла необхідність в обранні підозрюваному запобіжного заходу з метою забезпечення виконання ним перед органом досудового розслідування та судом покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, та які вказують, що:
Переховуватися від органу досудового розслідування та суду, що підтверджується, тим що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину за який, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 10 років, у зв'язку із чим розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання підозрюваного винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення понесення покарання. При цьому, можливі посилання сторони захисту на відсутність на даний час спроб втечі підозрюваного будуть безпідставними, оскільки його належна процесуальна поведінка наразі обумовлена не його правосвідомістю, а відсутністю запобіжного заходу, що жодним чином не свідчить про неможливість переховування підозрюваного у разі не обрання йому запобіжного заходу.
Незаконно впливати на свідків, у цьому ж кримінальному провадженні, що підтверджується тим, що підозрюваний може вплинути на свідків, які мають визначальну роль у доказуванні вини останнього. Не обрання запобіжного заходу фактично створить умови для здійснення впливу на безпосередніх свідків, у тому числі шляхом залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій.
Перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином що підтверджується тим, що підозрюваний розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки та ризик втечі для нього, при цьому як колишній військовослужбовець маючи певну підтримку серед інших військовослужбовців може будь-яким чином здійснювати вплив на свідків. Імовірність впливу на свідків за допомогою насилля складатиме суть ризику вчинити інше кримінальне правопорушення або перешкоджання кримінальному провадженню будь-яким чином. Крім цього, підозрюваний перебуваючи на волі, з метою ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, в якому підозрюється, може умисно вчинити самокалічення або симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи або іншим обманом, щоб не перебувати в умовах ізоляції до завершення досудового розслідування.
Вчиняти інші кримінальні правопорушення підтверджується, чи продовжити здійснювати кримінальні правопорушення в яких підозрюється тим, що підозрюваний ОСОБА_4 вчиняючи вказані злочини в умовах воєнного стану, з метою ухилення від покарання у разі визнання його винним або від кримінального переслідування існує реальна можливість вчинення останнім злочинів направлених на продовження злочинної діяльності.
Отже ризики, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови достатньої їх ймовірності.
Також, слідчий суддя звертає увагу на те, що на даному етапі провадження слідчий суддя не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчинені кримінальних правопорушень.
Слідчий суддя враховує рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2004 року у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», згідно якого, для вирішення питання про обрання запобіжного заходу факти, що викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеню, необхідного для засудження або навіть пред'явлення обвинувачення, а згідно рішення Європейського суду з прав людини від 30.08.1998 року у справі «Кемпбелл та Хартлі проти Сполученого Королівства» наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об'єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла б скоїти злочин.
Слідчий суддя зазначає, що стороною обвинувачення дотримано вимогу розумної підозри, оскільки наявні на цей час докази у кримінальному провадженні свідчать про об'єктивний зв'язок підозрюваного із вчиненням злочину, тобто виправдовують необхідність подальшого розслідування у цьому провадженні з метою дотримання імперативних завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України.
Наявність же будь-яких обставин, що є суперечливими, або свідчать про наявність даних, які підлягають перевірці, є завданням органу досудового розслідування під час розслідування справи з метою підтвердження або спростування підозри, яка стала підставою для затримання, що повинно підтвердити або спростувати підозру.
Відповідно до практики Європейського суду із захисту прав людини, рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
При цьому слідчий суддя враховує, що в судовому засіданні прокурор повинен довести недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (ч. 1 ст. 194 КПК України).
У відповідності до вимог ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного обов'язки передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
Згідно ст. 178 КПК України обставинами, які враховуються при обранні запобіжного заходу, крім ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, які зобов'язаний слідчий суддя оцінити при постановленні ухвали є, зокрема вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого.
Слідчим суддею приймаються до уваги долучені в судовому засіданні стороною захисту документи, які свідчать про наявність у підозрюваного ОСОБА_4 стійких соціальних зв'язків, постійного місця проживання, родини, має на утриманні малолітню дитину, та факт проходження ним військової служби, стан його здоров'я, його службову характеристику, а також той факт, що він є учасником бойових дій.
У судовому засіданні прокурором не доведено, що застосування більш м'яких запобіжних заходів не забезпечить належну процесуальну поведінку підозрюваного, а також не буде запобігати настанню ризику або ризиків, зазначених у клопотанні.
За таких обставин, слідчий суддя дійшов висновку, що вагомі підстави для застосування відносно підозрюваного виняткового виду запобіжного заходу у виді тримання під вартою відсутні. Так само і настанню ризиків можливо запобігти застосуванням до підозрюваного запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту.
Враховуючи наявність обґрунтованої підозри у вчиненні тяжкого злочину, а також наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий суддя вважає, що на даному етапі кримінального провадження запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту буде необхідним та достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного та зможе запобігти встановленим ризикам і при цьому буде пропорційним, співмірним та таким, що не становитиме надмірний тягар для підозрюваного та інших осіб.
За наведених вище обставин подане клопотання слідчого слід залишити без задоволення, а до підозрюваного застосувати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
Керуючись ст.ст. 176-179, 182, 184, 186, 193, 194, 196 КПК України, слідчий суддя-
Клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Донецькій області ОСОБА_6 , погодженого з прокурором Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 146, ч. 3 ст. 303 КК України, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити без задоволення.
Застосувати у рамках кримінального провадження № 12024050000000356 від 01.05.2024 року до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровськ, Дніпропетровської області, громадянина України, раніше судимого, одруженого, маючого на утриманні неповнолітню дитину ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , учасника бойових дій, військовослужбовця за контрактом в військовій частині НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту строком на два місяці за адресою: АДРЕСА_1 .
Покласти на підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні обов'язки:
-прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора, суду;
-повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця постійного проживання;
-не залишати місце постійного проживання - АДРЕСА_1 , цілодобово, без дозволу слідчого, прокурора або суду.
Ухвалу про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передати для виконання органу поліції за місцем проживання підозрюваного.
Орган поліції повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, і повідомити про це слідчому.
Контроль за виконанням ухвали покласти на старшого слідчого СУ ГУНП в Донецькій області ОСОБА_6 .
Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Слідчий суддя ОСОБА_1