Справа № 199/2198/25
(3/199/1433/25)
іменем України
06.03.2025 року м. Дніпро
Суддя Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська Воробйов В.Л. за участю:
- особи відносно, якої було складено протокол про адміністративне правопорушення - ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції)
- захисника ОСОБА_1 - адвоката Соколова В.В. (в режимі відеоконференції)
розглянувши справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, не працюючої, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173 КУпАП, -
Відповідно рішення Вищої ради правосуддя від 24.09.2024 № 2797/0/15-24 змінена з 7 жовтня 2024 року територіальна підсудність судових справ Добропільського міськрайонного суду Донецької області шляхом її передачі до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №218287 від 05.02.2025 слідує, що «05.02.2025 року приблизно о 18-00 годині, за адресою: Донецька область, м. Білозерське, вул. Східна, на території гаражного кооперативу, ОСОБА_1 висловлювалась нецензурною лайкою, чим вчинила дрібне хуліганство.»
ОСОБА_1 у судовому засіданні свою вину не визнала,та пояснила, що 05.02.2025 року за адресою: Донецька область, м. Білозерське, вул. Східна, дійсно вона знаходилась на території гаражного кооперативу. При цьому зазначила, що особи, які представлялись працівниками поліції, не пред'являли посвідчення. Вона можливо висловлювалась нецензурною лайкою, але навіть якщо це було, то будь-якого умислу на порушення громадського порядку або чіпляння до громадян у неї не було, її дії носили виключно захисний емоціональний характер від неправомірних, на її думку, дій працівників поліції.
Захисник ОСОБА_1 - адвокат Соколов В.В. просив суд закрити справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 . На підставі п. 1) ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
Дослідивши наявні докази, вважаю, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173 КУпАП, у зв'язку з наступним.
Згідно ст.7 КУпАП України, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених цим законом.
Відповідно до ст.ст.245, 246, 252, 256, 268, 280, 283 КУпАП, суддя при розгляді справи розглядає всі питання факту і права, але в межах порушеного провадження, дотримуючись принципів судочинства та здійснення правосуддя, коли висновки судді не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви вини тлумачаться на користь особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, у зв'язку з чим докази повинні бути оцінені суддею на їх достатність для достовірних і безперечних висновків про скоєний на принципах забезпечення доведення вини за ст.129 Конституції України, і визнання провини згідно зі ст.252 КУпАП не може мати наперед встановленої сили.
У зв'язку з цим слід зазначити, що згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Зокрема, в контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (рішення від 15.05.2008, заява N7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне правопорушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.
У відповідності до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Діючим законодавством передбачено, що судовий розгляд проводиться лише в межах адміністративного обвинувачення, яке міститься в протоколі про адміністративне правопорушення і встановлення інших обставин, які знаходяться за межами обвинувачення та погіршують становище особи, яка притягається до адміністративної відповідальності є неприпустимим, оскільки порушує право на захист від конкретного обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення.
Конкретність пред'явленого особі обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, забезпечує можливість організувати ефективний захист своїх інтересів.
Разом з тим, неконкретність обвинувачення не тільки не дозволяє особі, яка притягується до адміністративної відповідальності належним чином організувати ефективний захист своїх інтересів, а й позбавляє суд належним чином перевірити твердження органу, який склав протокол, про вчинення особою адміністративного правопорушення.
В своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об'єктивного судового розгляду.
Так, з урахуванням положення ч.1 ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також з огляду на практику Європейського суду з прав людини у справах «Малофєєва проти Росії» рішення від 30.05.2013 року та «Карелін проти Росії» рішення від 20.09.2016 року, у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципи рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, в фактично судом).
З огляду на зазначене, ЄСПЛ дійшов висновку, що суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувачення, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 ЄКПЛ.
Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Практика Європейського суду з прав людини показує, що суд при оцінці доказів повинен керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Так, матеріали справи містять: протокол про адміністративне правопорушення серія ВАД №218287, копію форми виводу, копію рапорту, письмові пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є понятими, не є свідками події, копії протоколів про адміністративне правопорушення іншої особи, а саме ОСОБА_4 та диск з відеозаписами з нагрудних камер працівників поліції.
Водночас, суд звертає увагу, що під час ознайомлення з вищевказаними відеозаписами, перший запис під назвою «0000000_00000020250205181119_0061_IMP», який знаходиться в хронологічній послідовності починається з 18 години 11 хвилин, при цьому протокол було складено 05.02.2025 року о 18 годині 00 хвилин. Крім того, відео, яке було знято на нагрудні камери має ознаки монтування, а саме, нарізання оригінального відеозапису на частини.
Також, відповідно до вищезазначеного відеозапису, суд приходить до висновку, що відсутні будь-які данні які передували початку події, яка сталась 05.03.2025 року.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 5 глави ІІ «Інструкція із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису», включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
У зв'язку із чим, даний відеозапис напряму порушує норми вищезазначеної Інструкції та можна вважати таким, що не відповідає вимогам ч.1 ст. 251 КУпАП.
За таких умов зазначені відеозаписи не можуть бути належними та допустимими доказами.
З інших записів лише частково відображені події складання протоколу про адміністративне правопорушення, з них неможливо достовірно встановлювати чи було дотримані поліцейськими норм чинного законодавства, хронологію подій, тощо.
Всупереч п.3.5 розділу ІІІ Інструкції про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них, затвердженої наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 03.02.2016 №100, відеозаписи, які містяться на СД-диску, який надійшов разом з протоколом про адміністративне правопорушення відеозапис неповний та змонтований.
Також, у якості доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, суду надано рапорт поліцейського СРПП Покровського РУП ГУНП в Донецькій області.
Однак, в розумінні правової позиції висловленої у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2020 року №489/4827/16а вбачається, що свідчення службової особи - працівника поліції не можуть вважатись об'єктивними доказами у справі, оскільки така особа є представником суб'єкта владних повноважень, який виконує функції нагляду та контролю за безпекою дорожнього руху, тому і вищевказаний рапорт працівника поліції не можна вважати доказом винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173 КУпАП.
Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення, без його належного правового аналізу, не може бути визнаний належним доказом по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійними беззаперечним доказом, а обставини, викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.
Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який міститься у постанові від 10 травня 2018 року у справі №760/9462/16-а.
Верховний Суд в постанові від 27.06.2019 року зазначив, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Таким чином, уповноважений працівник поліції при оформленні матеріалу про вчинення адміністративного правопорушення не долучив до протоколу про адміністративне правопорушення жодного доказу на підтвердження обставин, зазначених у протоколі.
Окрім цього, підставою залучення суб'єкта правопорушення до юридичної відповідальності є наявність в його діях складу правопорушення.
Диспозицією ст. 173 КУпАП визначено, що адміністративній відповідальності підлягають особи, що здійснили дрібне хуліганство, тобто нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян.
У постанові пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хуліганство» № 10 від 22 грудня 2006 року зазначено, що при розгляді справ адміністративних та кримінальних справ про хуліганство необхідно встановлювати всі фактичні обставини справи, в тому числі спрямованість умислу, мотиви, мету, характер дій кожного з учасників хуліганства, з'ясовувати, чи порушив підсудний своїми діями громадський порядок, чи були вони вчинені з мотивів явної неповаги до суспільства, чи супроводжувалися особливою зухвалістю або винятковим цинізмом, а також з'ясовувати причини й умови, що призвели до вчинення хуліганства.
Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення (об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона).
Об'єктивна сторона правопорушення - це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону складу правопорушення, тобто об'єктивні ознаки зовнішнього прояву правопорушення й об'єктивних умов його здійснення. Обов'язковими ознаками об'єктивної сторони правопорушення є наявність діяння (суспільно небезпечного або шкідливого), причинний зв'язок, наслідки (суспільно небезпечні або шкідливі) діяння. Крім того, серед ознак об'єктивної сторони порушення є місце та час його вчинення.
Суб'єктивна сторона правопорушення - це внутрішня сторона правопорушення, що характеризує психічну діяльність особи в момент здійснення правопорушення. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є провина (у формі умислу або необережності), тобто певне психічне відношення особи до свого протиправного діяння і його суспільно небезпечним або шкідливим наслідкам (результату).
Відповідальність за ст. 173 КУпАП, за дрібне хуліганство, тобто за нецензурну лайку в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, полягає у нецензурній лайці в громадських місцях, образливому ставленні до громадян та інших діях, що порушують громадський порядок і спокій громадян.
Громадське місце - частина (частини) будь-якої будівлі, споруди, яка доступна або відкрита для населення вільно, чи за запрошенням, або за плату, постійно, періодично або час від часу, в тому числі під'їзди, а також підземні переходи, стадіони. Зокрема, громадським місцем є ліфт, таксофон, приміщення та територія закладів охорони здоров'я, навчальних закладів, дитячих майданчиків, спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд, закладів фізичної культури і спорту, під'їзди житлових будинків, підземні переходи, транспорт загального користування, що використовується для перевезення пасажирів, приміщення закладів ресторанного господарства, об'єктів культурного призначення, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших державних установ, стаціонарно обладнані зупинки маршрутних транспортних засобів, приміщення підприємств, установ та організацій усіх форм власності, готелів та аналогічних засобів розміщення громадян, гуртожитків, аеропортів та на вокзалів.
Об'єктом посягання даного правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони громадського порядку.
Суб'єктивна сторона цього правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу. Особа усвідомлює, що її дії протиправні, вона передбачає, що в результаті їх здійснення буде порушено громадський порядок і прагне саме до цього. Зазначені дії не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку неповаги до суспільства. Елементом суб'єктивної сторони дрібного хуліганства є також мотив задоволення індивідуальних потреб самоствердження шляхом ігнорування гідності інших людей.
Крім того, обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони, яка є складовою правопорушення, є хуліганський мотив поведінки особи, яка вчиняє зазначені вище дії, а саме: неповага до суспільства, прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі.
Суд вважає, що домінування у свідомості особи саме такого внутрішнього спонукання і відсутність особистого мотиву посягання є головним критерієм відмежування дрібного хуліганства як адміністративного правопорушення проти громадського порядку та моральності від інших адміністративних правопорушень.
Не доведення або відсутність в діянні конкретної особи будь-якого з цих елементів, виключає склад відповідного правопорушення, а значить і адміністративну відповідальність за вчинення такого діяння.
Кожна особа намірено чи мимоволі може опинитись в ситуації, коли поведінка чи спілкування іншої людини може викликати в неї надмірні емоції та спровокувати до необдуманих висловів чи дій.
Такі дії можуть бути невинними та допустимими, однак, вони також можуть бути такими, що порушують закон та слугуватимуть підставою для притягнення до юридичної відповідальності за вчинення дрібного хуліганства.
Натомість, відповідно до пояснень, які були надані ОСОБА_1 , що будь-якої мети порушити громадський порядок та спокій громадян вона не мала. Конфлікт стався лише з працівниками поліції та через емоційно напружені події 05.03.2025 року.
Відтак, якщо ОСОБА_1 , по версії працівників поліції, порушила громадський порядок і спокій громадян, то у протоколі про адміністративне правопорушення працівнику поліції слід було б зазначити свідків цієї події та відібрати письмові пояснення у цих осіб, що позбавляє суд можливості встановити обов'язкову ознаку суб'єктивної сторони даного адміністративного правопорушення.
В матеріалах справи відсутні достатні докази, які б свідчили про те, що дії ОСОБА_1 за вказаних у протоколі обставин були спрямовані на порушення громадського порядку та спокою громадян. За відсутності наслідків, які б свідчили про порушення громадського порядку та спокою громадян з хуліганських мотивів, відсутній і склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП.
При розгляді даної категорії справ має значення як повнота та правильність матеріалів про адміністративне правопорушення, складених та переданих в суд уповноваженими особами органів Національної поліції.
Перевіривши матеріали та обставини справи, суд звертає увагу, що згідно з диспозицією статті 173 КУпАП, дрібне хуліганство визначено, як нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян.
Утім, у цій справі протокол про адміністративне правопорушення, який є доказом, що офіційно засвідчує факт учинення неправомірних дій, не містить даних про те, що ОСОБА_1 своїми діями порушила громадський порядок і спокій громадян. Немає їх і в матеріалах справи та не встановлено в ході перевірки й дослідження обставин.
Крім того, відсутня потерпіла особа, якій би було спричинено фізична, матеріальна, моральна шкода, крім понятих, відсутні свідки, які підтверджують обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення.
Тобто, свідки за даною справою про адміністративне правопорушення не встановлені, відсутні, та такі у протоколі про адміністративне правопорушення не зазначені, шкода не заподіяна.
У судовому засіданні ОСОБА_1 не заперечила факт конфлікту, але винною у дрібному хуліганстві себе не визнала. Пояснила, що того дня конфлікт виник на ґрунті незаконних дій працівників поліції, відносно яких вона звернулась із заявою до Державного бюро розслідувань про скоєння останніми злочину та на теперішній час триває досудове розслідування. Визнає, що нецензурно лаялась з цього приводу у зв'язку з своїм раптово-виниклим емоціональним станом, оскільки вважала незаконними дії працівників поліції але не шарпала їх за одяг.
Аналіз досліджених доказів у їх сукупності та встановлених фактичним в даному конкретному випадку обставин дають суду підстави дійти висновку, що з урахуванням їх характеру, мотивів і причину їх виникнення, дії ОСОБА_1 були зумовлені незадоволенням неправильними, як вона вважала, діями працівників поліції. При цьому ці її дії не були направленні на порушення громадського порядку і спокою громадян, а конфлікт виник на ґрунті неособистих взаємовідносин.
Отже, в діях ОСОБА_1 не вбачається умислу на порушення громадського порядку, як це визначено ст. 173 КУпАП. Не доведено, що її дії обумовлені саме хуліганськими мотивами та прагненням порушити громадський порядок, самоствердитись шляхом ігнорування гідності інших осіб, що є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони правопорушення, передбаченого ст.173 КУпАП - дрібного хуліганства.
Також суд враховує те, що для кваліфікації дій особи за ст. 173 КУпАП необхідна наявність у цих діях хуліганського мотиву. Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок. Особливість мотиву хуліганства полягає у причинній зумовленості. Спонуки вчинити такі дії можуть бути різні. Поєднує їх те, що вони, здебільшого, позбавлені будь-якої необхідності, нерідко постають із бажання особи показати свою ніби вищість (винятковість), чи з розгнузданого самолюбства, пов'язаного з неповагою до особи, людської гідності, байдужим ставленням до законів і правил поведінки.
Отже, хуліганські спонукання - головна відмінна риса діянь, що кваліфікуються за ст. 173 КУпАП. Дрібне хуліганство вчиняється безпричинно, із-за неповаги до громадського порядку і спокою громадян. Натомість, вчинення подібних діянь з інших, не хуліганських мотивів, може утворювати інший вид правопорушень, тобто, діяння не може кваліфікуватися за ст. 173 КУпАП, як вчинене з хуліганських мотивів, якщо воно вчинене за інших спонукань (приводів), зокрема, як відповідна реакція на поведінку потерпілих або інших осіб.
З огляду на вищенаведене, для встановлення істини по справі та належної оцінки дій ОСОБА_1 має значення мотив її поведінки, направленість умислу особи.
Відповідно до п.39 постанови Верховного Суду від 08.07.2020 р. у справі №463/1352/16-а, в силу принципу невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеності невинуватості цієї особи.
Зміст загальноприйнятого європейського стандарту доказування «поза розумним сумнівом», сформульованого у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» та «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року, полягає в тому, що доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
У постанові від 21 січня 2020 року (справа № 754/17019/17) Верховний Суд зазначив, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
При цьому суд наголошує, що не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, не може перебирати на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що призведе до порушення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Отже, враховуючи, що згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суд.
Згідно ст. 7 КпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку встановленому законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на підставі суворого додержання законності.
За даних обставин, доходжу до переконання, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, а саме: відсутня суб'єктивна сторона, адже дії особи не мали хуліганського мотиву.
Згідно ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи вище наведене, беручи до уваги, події та обставин, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення, оцінивши наявні в даній адміністративній справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд приходить до висновку про відсутність поставленого у вину працівниками поліції в діях ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, у зв'язку з чим справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного та керуючись п.1 ст.247, ст.ст. 283, 284 КУпАП,
На підставі п. 1) ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником.
Апеляційна скарга подається до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська.
Суддя: В.Л.Воробйов
06.03.2025