іменем України
04 березня 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 742/5958/24
Головуючий у першій інстанції - Бездідько В. М.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/626/25
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.,
суддів: Мамонової О.Є., Онищенко О.І.,
із секретарем - Піцан В.М.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Ладанської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 15 січня 2025 року (місце ухвалення - м. Прилуки, дата складення повного судового рішення - 21.01.2025) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав,
У жовтні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Жовнер О.М. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування посилався на те, що позивач самостійно виховує дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки відповідачка у квітні 2022 року виїхала за кордон на заробітки та почала спільне проживання з іншим чоловіком, у зв'язку з чим шлюб з відповідачкою було розірвано на підставі рішення суду.
Вказує, що діти повністю перебувають на утриманні батька, а мати не надає жодної фінансової допомоги не спілкується з дітьми та не бере участі у їх вихованні та піклуванні, у зв'язку з чим Прилуцьким міськрайонним судом було видано судовий наказ про стягнення з відповідачки аліментів на користь позивача н утримання неповнолітніх дітей у розмірі 1/3 частки доходу, які вона не сплачує, що підтверджується розрахунком заборгованості.
Позивач вважає, що така безвідповідальна поведінка матері впливає на психологічний стан дітей, оскільки вона не дає належного спілкування та участі у їхньому житті, позивач неодноразово намагався поговорити з відповідачкою, проте всі прохання були марними.
Тому, у зв'язку з тим, що відповідачка не виконує свої батьківські обов'язки, не цікавиться життям дітей, не допомагає фінансово та має заборгованість зі сплати аліментів, позивач має право н вирішення питання щодо позбавлення батьківським прав ОСОБА_2 відносно дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Заочним рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 15.01.2025 в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, відмовлено.
Рішення суду обґрунтовано тим, що судом не встановлено той факт, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків, а те що відповідачка виїхала за кордон є логічним і допустимим, оскільки на території України відбуваються воєнні дії, що і могло слугувати виїзду задля збереження життя і здоров'я.
За висновками суду, позивач не довів факту повної відсутності спілкування і участі відповідача у житті дітей, у зв'язку з чим відсутні дані, які б свідчили, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Жовнер О.М. подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду від 15.01.2025 і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та стягнути судові витрати.
За доводами апеляційної скарги рішення суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.
У скарзі заявник посилається на те, що судом не було враховано характеристики з навчальних закладів щодо відсутності участі відповідачки у вихованні дітей; акт обстеження умов проживання дітей від 30.08.2024 про не проживання відповідачки разом з дітьми з 2022 року; лист Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби з повідомленням про факт перетину кордону відповідачкою; висновок служби у справах дітей про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав; довідку Прилуцького ВДВС про наявність заборгованості зі сплати аліментів відносно боржника ОСОБА_2 .
Вказує, що зазначені докази підтверджують факт ухилення відповідачки від виконання своїх обов'язків, тому висновок суду першої інстанції щодо відсутності доказів підтвердження ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов'язків є необґрунтованим.
Також заявник не погоджується з висновком суду про те, що відповідачка виїхала за кордон задля збереження життя і здоров'я у зв'язку воєнними діями на території України, оскільки згідно інформації Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби ОСОБА_2 виїхала з України 23.01.2022, що відбулось ще до початку повномасштабного вторгнення і ніяким чином не може бути наслідком збереження життя та здоров'я, потім повернулась 20.06.2022, коли вже в Україні був оголошений воєнний стан, і знову виїхала 09.07.2022, тому відповідачка перетинала кордон вже в період воєнного стану та була обізнана з можливою небезпекою для життя та здоров'я громадян України. Тому вважає, що перетин кордону відповідачкою для збереження свого життя та здоров'я не є належною підставою для ухилення від виконання батьківських обов'язків, а свідоме залишення своїх дітей в небезпеці лише підтверджує наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо позбавлення останньої батьківських прав.
За доводами скарги, син ОСОБА_5 має намір вступити у Академію МВС, де однією з вимог при оформленні документів є дозвіл обох батьків на проведення спеціальної перевірки вступника і позивач неодноразово звертався до відповідачки з проханням надати дозвіл, проте залишені відповідачкою без реагування.
Також як зазначає заявник, відповідачка була обізнана щодо судового розгляду, проте не вжила жодних заходів для вступу в справу, не скористалась своїм правом надати відзив чи пояснення та забезпечити своє право щодо підтвердження чи спростування позовних вимог тому вважає, що суд першої інстанції при винесенні рішення не врахував відсутність відповідачки в участі у справі, що підтверджує відсутність зацікавленості в житті та вихованні дітей.
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзиви на апеляційну скаргу від учасників справи не надходили.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Поштова кореспонденція (копія апеляційної скарги з копією ухвали про відкриття апеляційного провадження та судова повістка), направлена на адресу ОСОБА_2 , повернулась до апеляційного суду із зазначенням причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 94, 95).
В матеріалах справи відсутні будь-які дані для належного повідомлення відповідача ОСОБА_2 (електронна пошта, засоби мобільного зв'язку), тому відповідно до положень ч. 11 ст. 128 ЦПК України відповідач ОСОБА_2 була повідомлена про час та місце розгляду справи апеляційним судом шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (а.с. 98, 99).
25.02.2025 через систему «Електронний суд» від керівника Служби у справах дітей Ладанської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області В.Б. Кривчун надійшла заява про розгляд справи у відсутність представника Служби у справах дітей на підставі наявних у справі документів та доказів (а.с. 96-97).
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 03.10.2005, який було розірвано на підставі рішення Прилуцького міськрайонного суду від 05.10.2022 (а.с. 24, 17).
Від шлюбу сторони мають дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвами про народження (а.с. 8, 22).
Судовим наказом Прилуцького міськрайонного суду від 20.10.2022 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з часу подання заяви - 17.10.2022 і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 25).
Згідно з розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, наданого Прилуцьким ВДВС СхМРУ МЮ, станом на 08.10.2024 у ОСОБА_2 наявна заборгованість по сплаті аліментів на утримання дітей за період з жовтня 2022 року по вересень 2024 року у розмірі 88932,88 (а.с. 15).
Згідно акту обстеження умов проживання (а.с. 6) ОСОБА_2 з дітьми не проживає з 2022 року, знаходиться за кордоном, з дітьми не спілкується, не телефонує, на повідомлення дітей не відповідає та не цікавиться їхнім життям.
З характеристики, наданої директором СТОВ «Батьківщина» А. Ковальчук , убачається, що ОСОБА_1 за період роботи з 21.03.2017 зарекомендував себе з позитивної сторони (а.с. 28).
Згідно довідки директора КЗ «Івківський ліцей» О. Нощенко від 27.08.2024, виданої ОСОБА_1 , батько ОСОБА_4 , учня 11 класу, та ОСОБА_9 , учениці 9 класу, мати ОСОБА_2 , знаходячись тривалий час за кордоном, участі у вихованні дітей не приймає, успішністю дітей не цікавиться, з вчителями не спілкується, батьківські збори не відвідує. Батько, ОСОБА_1 , сам виховує доньку та сина. ОСОБА_10 та ОСОБА_11 знаходяться на його утриманні та вихованні. ОСОБА_1 приділяє належну увагу зовнішньому вигляду дітей, вони завжди мають охайний та доглянутий вигляд. Батько ОСОБА_10 та ОСОБА_11 постійно цікавиться їх навчанням та поведінкою, відвідує класні та загальношкільні батьківські збори (а.с. 30).
Відповідно до характеристики, наданої селищним головою Ладанської селищної ради Р. Ювченко, ОСОБА_1 за час проживання зарекомендував себе з позитивної сторони (а.с. 9).
З інформації, наданої Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 24.10.2024, ОСОБА_12 23.01.2022 виїхала за межі території України, 20.06.2022 перетнула кордон території України на в'їзд, а 09.07.2022 - виїхала за межі території України (а.с. 44).
Згідно висновку органу опіки та піклування Ладанської селищної ради, затвердженому рішенням виконавчого комітету Ладанської селищної ради № 109 від 21.10.2024, позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 буде доцільним (а.с. 48-49).
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що не було встановлено той факт, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків, а те що відповідачка виїхала за кордон є логічним і допустимим, оскільки на території України відбуваються воєнні дії, що і могло слугувати виїзду задля збереження життя і здоров'я.
Також за висновками суду, позивач не довів факту повної відсутності спілкування і участі відповідача у житті дітей, у зв'язку з чим відсутні дані, які б свідчили, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків.
З таким висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав погоджується апеляційний суд, доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують, враховуючи наступне.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення вищенаведеної статті дозволяє дійти висновку, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Згідно статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше) є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Отже, законом визначено, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо та є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц.
У підтвердження позовних вимог про позбавлення батьківських прав, позивач послалася на те, що відповідачка ухиляється від виконання своїх обов'язків, пов'язаних з вихованням дітей, а саме: не піклується про дітей, не забезпечує матеріально, не приймає участь у вихованні дітей, також вказував, що у відповідачки наявна заборгованість по аліментах, та крім того, відповідачка більше двох років знаходиться за межами території України.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дітей є умисною протиправною поведінкою, яка характеризується психічним ставленням особи до своєї поведінки та її наслідків: усвідомлення особою суспільної небезпеки своєї поведінки; передбачення її суспільно небезпечних наслідків; бажання настання таких наслідків або свідоме припущення їх настання.
Проте, у матеріалах справи відсутні докази застосування до відповідачки будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування, також у справі відсутні докази, що діти висловили згоду та усвідомлюють наслідки позбавлення батьківських прав їх матері, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
Крім того, апеляційний суд враховує, що позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження свідомого ухилення відповідачкою ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до своїх дітей до звернення до суду.
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Вказаний висновок має рекомендаційний характер.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З матеріалів справи вбачається, що висновком Служби у справах дітей Ладанської селищної ради про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до її дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_13 , рекомендовано позбавити відповідачку батьківських прав відносно дітей (а.с. 47-49), проте даний висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду.
Як встановлено, у висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до її дітей, ОСОБА_2 , зі слів батька, не проживає і не працює на території Ладанської територіальної громади. Місце її знаходження на даний час - країна Голландія, тому зв'язок з ОСОБА_2 служба у справах дітей не може встановити та викликати її для участі в засіданні комісії із захисту прав дитини. Інформацією про умови проживання ОСОБА_2 та можливості проживання дітей разом з матір'ю, про її працевлаштування і спосіб життя служба у справах дітей не володіє. Відсутність матері не дає можливості з'ясувати її ставлення як до виховання дітей у цілому, так і до питання позбавлення її батьківських прав, що в свою чергу унеможливлює надання об'єктивного висновку про доцільність позбавлення батьківських прав.
Вказаний висновок підлягає оцінці в порядку ст. 89 ЦПК України, як вбачається, у даному висновку не зазначено жодних мотивів та підстав, з яких служба у справах дітей прийняла рішення про доцільність позбавлення батьківських прав.
Рішення Виконавчого комітету Ладанської селищної ради, а також висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є документами, які подаються для прийняття відповідного рішення, тобто вони є лише доказом у цивільній справі, який підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами та не може бути самостійним способом захисту.
В свою чергу висновок служби у справах дітей не містить в собі відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_2 своїми обов'язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав відносно дитини.
Також у вказаному висновку служби у справах дітей не наведено жодних данних про роботу або намагання цього органу, відповідального за захист прав дітей, об'єктивно визначити ставлення матері до дітей, не зазначено, чому саме позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 має стати на користь інтересам дітей.
Крім того, вказаний висновок був складений за відсутності матері дітей і тільки зі слів батька, тобто без врахування її пояснень і в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачка була запрошена на засідання комісії з питань захисту прав дитини органу опіки та піклування з розгляду питання доцільності/недоцільності позбавлення її батьківських прав шляхом засобами поштового або телефонного зв'язку, враховуючи, що відповідачка знаходиться за межами України, не містить вказаний висновок і думку дітей щодо позбавлення батьківських прав їх матері.
Отже, зазначений висновок служби у справах дітей Ладанської селищної ради, затверджений виконавчим комітетом Ладанської селищної ради від 21.10.2024 є неповним та необ'єктивним, тому обґрунтовано не врахований судом першої інстанції при вирішенні спору.
Таку ж позицію висловив і Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2019 року при розгляді справи № 331/5427/17, у постанові від 23 квітня 2020 року при розгляді справи № 420/1075/17, у постанові від 06 травня 2020 року при розгляді справи № 753/2025/19.
Заборгованість відповідачки зі сплати аліментів, не вжиття нею заходів для усунення перешкод у спілкуванні з дітьми не є достатньою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
Відповідно до акту обстеження умов проживання, який не містить дати його складання, неповнолітні діти ОСОБА_14 та ОСОБА_15 проживають та зареєстровані за адресою; АДРЕСА_1 , у будинку, який належить відповідачці ОСОБА_2 та придбаний згідно договору купівлі-продажу у 2021 році. Житловий будинок облаштований, зі зручностями, має сучасні меблі, діти забезпечені запасами продуктів, постільною білизною, посудом, мають необхідну техніку та побутові речі (а.с. 6).
Позивач не обґрунтував та не надав суду першої інстанції та апеляційному суду доказів, в чому полягає захист інтересів дітей шляхом позбавлення ОСОБА_2 відносно дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків відносно дітей.
Апеляційний суд враховує, що у справі відсутні будь-які негативно характеризуючи дані відповідачки, докази застосування до відповідачки будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування за весь час проживання, також у справі відсутні докази перебування сім'ї на обліку в соціальних органах як такої, що опинилась в складних життєвих обставинах.
З урахуванням викладеного вище, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції і доводи скарги про те, що перетин кордону відповідачкою для збереження свого життя та здоров'я не є належною підставою для ухилення від виконання батьківських обов'язків, а свідоме залишення своїх дітей в небезпеці, а також те, що відповідачка була обізнана щодо судового розгляду, проте не вжила жодних заходів для вступу в справу, не скористалась своїм правом надати відзив чи пояснення та забезпечити своє право щодо підтвердження чи спростування позовних вимог, оскільки відповідно до ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом доводи скарги як підстава для скасування рішення суду першої інстанції про не надання відповідачкою дозволу на проведення спеціальної перевірки для вступу сина у Академію МВС, оскільки відсутні будь-які докази щодо не надання такої згоди, крім того не надання такої згоди не є підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав, які передбачені положеннями ст. 164 СК України.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Позбавлення відповідачки батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено, тому з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, за обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення його батьківських прав, суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Позивачем ОСОБА_1 належними та допустимими доказами як в суді першої, так і апеляційної інстанціях не доведено, що позбавлення відповідачки ОСОБА_2 батьківських прав щодо дітей є обґрунтованим заходом впливу і буде слугувати якнайкращим інтересам самих дітей та не доведено, що змінити поведінку матері по відношенню до дітей немає можливості.
Апеляційний суд також враховує, що думка неповнолітніх дітей ОСОБА_16 та ОСОБА_3 щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав у суді першої інстанції заслухана не була, а пояснення зі слів, які містяться у висновку служби у справах дітей апеляційним судом до уваги не приймаються, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї. Подібний висновок викладений в постанові Верховного суду від 13 липня 2022 року в справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21).
Отже, колегія суддів зважає на те, що хоча думка дітей у вирішенні спору про позбавлення батьківських прав є важливою, вона не може бути визначальною, і така думка не є свідченням того, що позбавлення батьківських прав призведе до забезпечення якнайкращих інтересів дітей.
Виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, апеляційний суд вважає, що твердження дітей щодо невиконання матір'ю своїх батьківських обов'язків не може бути тією підставою, яка обов'язково має бути врахована при вирішенні цього спору, оскільки проживання ОСОБА_2 окремо від дітей очевидно ускладнює піклування про дітей і через відсутність фізичного спілкування дітей з матір'ю позиція батька вливає на сприйняття певних обставин самими дітьми.
З огляду на необхідність забезпечення якнайкращих інтересів дитини, суд вважає, що відсутні підстави для застосування до відповідачки такого крайнього (виняткового) заходу впливу, як позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49), проте, наявності таких обставин у цій справі не доведено.
З урахуванням викладеного вище, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.
Зважаючи на викладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують. Рішення місцевого суду постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, у відповідності до ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Заявлені вимоги про стягнення витрат на правову допомогу задоволенню не підлягають, враховуючи, що рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389,390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 15 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 06.03.2025.
Головуючий Судді: