Справа № 130/3295/24
Провадження № 22-ц/801/649/2025
Категорія: 36
Головуючий у суді 1-ї інстанції Грушковська Л. Ю.
Доповідач:Береговий О. Ю.
06 березня 2025 рокуСправа № 130/3295/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Берегового О.Ю. (судді - доповідача),
суддів: Ковальчука О.В., Сала Т.Б.,
за участю секретаря судового засідання: Куленко О.В.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю «Енера Вінниця»,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Вінниця» про визнання сторонами умов договору за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 16 січня 2025 року, ухваленого місцевим судом під головуванням судді Грушковської Л.Ю., дата складення повного тексту рішення 20 січня 2025 року,
встановив:
В листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ТОВ «Енера Вінниця» про визнання сторонами умов договору.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 02 січня 2019 року між сторонами укладено письмовий договір постачання енергії, в якому зазначено право споживача отримувати електроенергію на умовах визначених у договорі та обов'язок відповідача ТОВ «Енера Вінниця» надавати інформацію споживачу про його права та обов'язки згідно цього договору.
З огляду на викладені обставини, просив суд визнати безперечним факт укладення письмового договору 02 січня 2019 року; визнати, що умови цього договору почали виконуватись з дати, зазначеної споживачем згідно розділу 13.1 укладеного договору 13 серпня 2022 року.
Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 16 січня 2025 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 16 січня 2025 року мотивоване тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та недоведеними належними і допустимими доказами.
Не погоджуючись з таким рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про направлення справи для продовження розгляду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що предметом вказаного позову є договір, який суд попередньої інстанції не прийняв до уваги. Поряд з цим вважає, що відповідач в відзиві на позовну заяву визнав факт надання позивачу спірного договору, який завірений печаткою та підписами сторін.
18 лютого 2025 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечив аргументи позивача викладені в апеляційній скарзі вказавши, що суд попередньої інстанції прийшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Поряд з цим відповідач вказав на те, що факт наявності між сторонами договірних відносин доведено в цивільних справах №130/893/20 та №130/2553/19. Крім того, звертає увагу на те, що позивачем не зазначено і матеріалами справи не доведено, яке саме право ОСОБА_1 порушене.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, заперечення, які викладені в відзиві на апеляційну скаргу, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Судом встановлено, що 17 вересня 2021 року ОСОБА_1 звертався до ТОВ «Енера Вінниця» з проханням надати йому заяву-приєднання (а.с. 10).
21 червня 2022 року ОСОБА_1 звертався до ТОВ «Енера Вінниця» з проханням надати йому письмовий договір, підписаний вказаними сторонами (а.с. 9).
Згідно копії листа від 06 липня 2022 року ТОВ «Енера Вінниця» направлено позивачу письмовий примірник договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг з додатками підписаний стороною постачальника (а.с. 7).
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відносини, пов'язані з постачанням електричної енергії регулюються ЦК України, Законом України «Про ринок електричної енергії», Законом України Про житлово-комунальні послуги», та іншими нормативно-правовими актами, зокрема, Правилами роздрібного ринку електричної енергії, що затверджені постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 312 та Кодексом комерційного обліку, що затверджений постановою НКРЕКП №311 від 14 березня 2018 року.
Абзацом 4 пункту 13 Розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що електропостачальник, який отримав ліцензію на провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії, упродовж трьох років з 1 січня 2019 року, виконує функції постачальника універсальних послуг на закріпленій території.
Згідно ч.1 ст.714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
У відповідності до положень ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Згідно ст.13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема на електропостачання.
Згідно з частиною четвертою статті 63 Закону України «Про ринок електричної енергії» договір про постачання універсальних послуг є публічним договором приєднання та розробляється постачальником універсальної послуги на підставі типового договору, форма якого затверджується регулятором. Постачальник універсальних послуг розміщує договір постачання універсальних послуг на своєму офіційному веб-сайті.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 312 затверджено типовий договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, який є додатком № 6 ПККЕЕ.
На виконання вимог Закону України «Про ринок електричної енергії», позивачем розміщено договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг на своєму офіційному веб-сайті.
Відповідно до п.3.2.12. Постанови № 312 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії» (в редакції на момент виникнення правовідносин), договір про постачання електричної енергії споживачу є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, та вважається укладеним з дати відкриття особового рахунка за об'єктом споживача або внесення змін до такого особового рахунка, про що споживач інформується у передбаченому договором порядку.
Також, абзацом 5 ч. 13 Розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону передбачено, що фактом приєднання споживача до умов договору постачання універсальних послуг (акцептування договору) є вчинення споживачем буд-яких дій, що засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної заяви про приєднання, оплата рахунка постачальника універсальної послуги та/або факт споживання електричної енергії.
Аналогічні приписи містить п. 8 постанови НКРЕКП № 312 від 14 березня 2018 року (в редакції на момент виникнення правовідносин), відповідно до якого, договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг укладається шляхом приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, опублікованого в засобах масової інформації та на веб-сайті постачальника, шляхом оплати рахунка, отриманого від постачальника універсальної послуги, або фактичного споживання будь-яких обсягів електричної енергії, або підписання заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.
Відповідно до п.1.2.8 розділу 1 Правил постачальник універсальних послуг здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, який розробляється постачальником універсальних послуг на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (додаток 6 до цих Правил) та укладається в установленому цими Правилами порядку.
Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, відповідно до положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.
Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Отже, звертаючись до суду з позовом, позивач фактично просить переглянути та надати переоцінку доказам, які були предметом розгляду в інших справах, зокрема, 130/2553/19. Тому, зазначені вимоги суд має вирішувати у цих справах, як під час розгляду в суді першої інстанції так і в апеляційному порядку, тому не можуть бути предметом розгляду в справі за теперішніми заявленими позовними вимогами позивача.
Так, рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 08 грудня 2020 року в цивільній справі № 130/893/20, яке набрало законної сили 03 березня 2021 року, здійснено оцінку факту укладання договору, розміщеного на веб-сайті відповідача.
З урахуванням встановлених у справі обставин та наведених вище норм права, суд вважає, що при зверненні до суду позивач не обґрунтував належним чином порушення його прав як споживача та не надав достатніх, допустимих та належних доказів, які б підтверджували таке порушення, тому докази та доводи позивача, є необґрунтованими.
Поряд з цим, суд зазначає про невідповідність обраного позивачем способу захисту прав, які останній вважає порушеними, оскільки такі позовні вимоги не призводять до відновлення прав, які позивач вважає порушеними і такий спосіб захисту права є неефективним. Задоволення таких вимог не призведе до поновлення прав позивача, оскільки не буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, не відбудеться компенсації витрат, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, не будуть нівельовані негативні наслідки порушення його прав. По суті такі вимоги спрямовані на встановлення обставин, які можуть доводитись при зверненні до суду за захистом права способом, встановленим законом.
Відтак доводи скарги, щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 16 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий О.Ю. Береговий
Судді: О.В. Ковальчук
Т.Б. Сало