05 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/5087/24 пров. № А/857/31670/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Глушко І.В.,
суддя Запотічний І.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року (головуючий суддя Баб'юк П.М., м. Тернопіль) у справі № 500/5087/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України, в особі Подільсько-Карпатського міжрегіонального управління про скасування постанови, -
16.08.2024 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України, в особі Подільсько-Карпатського міжрегіонального управління, в якому просив скасувати постанову начальника Подільсько-Карпатського міжрегіонального управління №1 від 30 липня 2024 року відносно ОСОБА_1 про накладення адміністративно-господарського штрафу у розмірі 51000,00 гривень згідно пункту 2 частини 1 статті 74 Закону України «Про внутрішній водний транспорт».
Позов обґрунтовує тим, що 30 липня 2024 року начальником Подільсько-Карпатського міжрегіонального управління було винесено оскаржувану постанову на підставі протоколу про порушення вимог законодавства про внутрішній водний транспорт від 20 червня 2024 року №01 згідно якого встановлено, що о 12 годині 55 хвилин 20 червня 2024 року на річці Серет (Тернопільський став) громадянином ОСОБА_1 здійснено вихід у рейс судна внутрішнього плавання « ОСОБА_2 » без суднових документів, а саме без свідоцтва судна внутрішнього плавання. Проте, позивач зазначає, що відповідно до Закону України «Про внутрішній водний транспорт» на українських суднах внутрішнього плавання, зареєстрованих у Державному судновому реєстрі України, до набрання чинності цим Законом, до 31 грудня 2035 року допускається відсутність свідоцтва судна внутрішнього плавання, за умови наявності чинного класифікаційного свідоцтва, який був наявний у позивача.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви. Крім того, апелянт звертає увагу на те, що судом першої інстанції не вірно трактується позиція позивача щодо наявного під час перевірки класифікаційного свідоцтва, оскільки в рішенні роз'яснено, що суднові документи повинні бути безпосередньо на судні під час його експлуатації, а це не є тотожним наявності таких документів за межами такого судна. Апелянт вважає, що 20.06.2024 року капітан ОСОБА_1 вийшов в рейс судном «ЯН АМОР ТАРНОВСЬКИЙ» за наявності необхідних суднових документів (включно з оригіналом класифікаційного свідоцтва), проте були допущені порушення зі сторони інспектора державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України Подільсько-Карпатського міжрегіонального управління, а саме пред'явлення вимоги щодо наявності виключно свідоцтва судна внутрішнього плавання, без врахування положень п.3 Розділу 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внутрішній водний транспорт». Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
16.01.2025 відповідачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначає, що позивач 20.06.2024, здійснюючи вихід у рейс судна внутрішнього плавання « ОСОБА_2 », зобов'язаний був мати свідоцтво судна внутрішнього плавання або чинне класифікаційне свідоцтво, проте останній всупереч вказаних законодавчих норм перебував у рейсі без суднових документів для судна внутрішнього плавання, за що передбачена відповідальність згідно з пунктом 2 частини першої статті 74 Закону України «Про внутрішній водний транспорт». Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
Головним спеціалістом відділу державного нагляду (контролю) за безпекою судпоплавства та контролю суден 20.06.2024 було складено протокол №01 про порушення вимог законодавства про внутрішній водний транспорт зі змісту якого слідує, що о 12:55 год 20.06.2024 на ділянці внутрішнього водного шляху р.Серет (Тернопільський став) ОСОБА_1 здійснив вихід в рейс судна внутрішнього плавання " ОСОБА_2 " без суднових документів, а саме - без свідоцтва судна внутрішнього плавання, чим було порушено вимоги Закону України «Про внутрішній водний транспорт», а саме: п.4 ч.1 ст.31, ч.1 ст.27, за що передбачено відповідальність згідно п.2 ч.1 ст.74 Закону. Факт порушення було зафіксовано на відеореєстратори № 111300722, № 111300721.
Листами від 21.06.2024 та 28.06.2024 Подільсько-Карпатське міжрегіональне управління повідомляло позивача про місце, час та дату розгляду справи про порушення вимог законодавства про внутрішній водний транспорт відносно нього.
30.07.2024 начальником Подільсько-Карпатського міжрегіонального управління, за вихід у рейс судна внутрішнього плавання, яке не має суднових документів, прийнято постанову про застосування адміністративного-господарських санкцій (штрафів), передбачених статтею 74 Закону України «Про внутрішній водний транспорт» №1, якою застосовано до ОСОБА_1 штраф у розмірі 51000,00 грн.
Не погоджуючись із такою постановою, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Закон України "Про внутрішній водний транспорт" від 3 грудня 2020 року № 1054-IX визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування внутрішнього водного транспорту і спрямований на створення сприятливих умов для його розвитку, задоволення потреб громадян у доступних, якісних та безпечних перевезеннях (Закон №1054-ІХ).
Згідно з п.13 ч.1 ст.1 Закону №1054-ІХ внутрішній водний транспорт - вид транспорту до якого належать судна, суб'єкти господарювання, що здійснюють та забезпечують перевезення переважно внутрішніми водними шляхами вантажів, пасажирів, багажу і пошти, використовуються для рибогосподарської діяльності, надають інші послуги з використанням суден внутрішнього плавання, забезпечують судноплавство на внутрішніх водних шляхах, утримують об'єкти інфраструктури внутрішніх водних шляхів, здійснюють навігаційно-гідрографічне забезпечення судноплавства.
Відповідно до п.66 ч.1 ст.1 Закону №1054-ІХ судно внутрішнього плавання - річкове судно або судно змішаного плавання довжиною 20 метрів і більше або судно, добуток довжини, ширини та осадки якого становить об'єм у 100 кубічних метрів і більше, буксири і штовхачі, призначені для ведення складу таких суден чи плавучого обладнання, а також пасажирські судна і плавуче обладнання.
Відповідно до ч.1 ст.27 Закону №1054-ІХ судно (склад суден) допускається до плавання внутрішніми водними шляхами за умови його відповідності встановленим національним законодавством або міжнародними договорами України вимогам щодо безпеки судноплавства, охорони навколишнього природного середовища, до належного рівня підготовки, комплектування і кваліфікації членів екіпажу, наявності безпечних умов для життя та здоров'я пасажирів і членів екіпажу та за наявності відповідних чинних суднових документів і документів членів екіпажу. Ідентифікація судна внутрішнього плавання здійснюється за назвою та унікальним європейським ідентифікаційним номером судна, які присвоюються і наносяться на судно у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері внутрішнього водного транспорту, відповідно до міжнародних договорів України та з урахуванням вимог законодавства Європейського Союзу.
Відповідно до ч.1 ст.29 Закону №1054-ІХ кожне судно може мати лише один унікальний європейський ідентифікаційний номер судна, який залишається незмінним протягом усього строку його експлуатації.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.32 Закону 1054-ІХ реєстрація суден внутрішнього плавання здійснюється у Державному судновому реєстрі України. Під час першої реєстрації судну внутрішнього плавання, якому на момент реєстрації в Україні не присвоєно унікальний європейський ідентифікаційний номер, присвоюється такий ідентифікаційний номер, відомості про який вносяться до свідоцтва судна внутрішнього плавання чи тимчасового свідоцтва судна внутрішнього плавання, до свідоцтва про право плавання під Державним Прапором України або свідоцтва про тимчасове право плавання під Державним Прапором України. Унікальний європейський ідентифікаційний номер судна не змінюється протягом усього строку експлуатації судна. Органи та умови реєстрації суден внутрішнього плавання у Державному судновому реєстрі України встановлюються Кодексом торговельного мореплавства України та цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.27 Кодексу торговельного мореплавства України реєстрація морських суден і суден внутрішнього плавання у Державному судновому реєстрі України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері морського транспорту. Реєстрація судна у Державному судновому реєстрі України засвідчується свідоцтвом про право плавання під Державним Прапором України (судновий патент), яке видається безстроково, або свідоцтвом про тимчасове право плавання під Державним Прапором України, а також свідоцтвом про право власності на судно, яке видається безстроково.
Відповідно до ст.31 Закону №1054-ІХ на українському судні внутрішнього плавання з екіпажем, плавучому обладнанні під час його експлуатації повинні бути такі суднові документи: 1) свідоцтво про право власності на судно (копія); 2) свідоцтво про право плавання під Державним Прапором України (судновий патент) або свідоцтво про тимчасове право плавання під Державним Прапором України; 3) класифікаційне свідоцтво (у випадках, передбачених законом); 4) свідоцтво судна внутрішнього плавання або тимчасове свідоцтво судна внутрішнього плавання; 5) обмірне свідоцтво судна внутрішнього плавання - для суден, що здійснюють перевезення вантажів; 6) суднова роль (список членів суднового екіпажу); 7) список пасажирів (за наявності); 8) судновий журнал; 9) документи, передбачені правилами реєстрації операцій із шкідливими речовинами на суднах, у морських і річкових портах і терміналах; 10) документи щодо перевезення небезпечного вантажу - для судна, що перевозить такий вантаж; 11) дозвіл на експлуатацію суднової радіостанції (за наявності). Свідоцтво про право плавання під Державним Прапором України (свідоцтво про тимчасове право плавання під Державним Прапором України), свідоцтво про право власності видаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері внутрішнього водного транспорту, за формою, що встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері внутрішнього водного транспорту. Класифікаційне свідоцтво видається класифікаційним товариством, обраним судновласником, за формою, що встановлюється правилами цього класифікаційного товариства. Строк дії класифікаційного свідоцтва визначається класифікаційним товариством відповідно до його правил. Свідоцтво судна внутрішнього плавання або тимчасове свідоцтво судна внутрішнього плавання, додаткове свідоцтво судна внутрішнього плавання видаються визнаним класифікаційним товариством, обраним судновласником, від імені держави за результатами технічного огляду. Порядок здійснення технічного нагляду за суднами розробляється з урахуванням міжнародних договорів України та затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері внутрішнього водного транспорту. Судно внутрішнього плавання може мати лише одне чинне свідоцтво судна внутрішнього плавання або тимчасове свідоцтво судна внутрішнього плавання. Строк дії свідоцтва судна внутрішнього плавання визначається відповідно до порядку здійснення технічного нагляду за суднами та не може перевищувати 10 років, крім свідоцтв пасажирських і високошвидкісних суден, суден, що перевозять небезпечні вантажі, строк дії яких не може перевищувати п'ять років. У випадках, визначених законодавством, строк дії свідоцтва внутрішнього плавання (крім тимчасового свідоцтва внутрішнього плавання) може бути подовжений визнаним класифікаційним товариством, яке видало таке свідоцтво, на строк до шести місяців без проведення технічного огляду, про що зазначається у свідоцтві судна внутрішнього плавання. У випадках, передбачених порядком здійснення технічного нагляду за суднами, що розробляється та затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері внутрішнього водного транспорту, з урахуванням міжнародних договорів України, допускається видача суднам внутрішнього плавання та плавучим спорудам тимчасового свідоцтва судна внутрішнього плавання. Визнане класифікаційне товариство анулює свідоцтво судна внутрішнього плавання у разі виявлення невідповідності судна технічним вимогам, встановленим законодавством. У випадках, передбачених законодавством, визнане класифікаційне товариство відмовляє у видачі або поновленні свідоцтва судна внутрішнього плавання. Форма, порядок видачі, подовження строку дії, поновлення, заміни та анулювання свідоцтва судна внутрішнього плавання і тимчасового свідоцтва судна внутрішнього плавання встановлюються порядком здійснення технічного нагляду за суднами.
Крім того, пунктом 3 прикінцевих та перехідних положень Закону №1054-ІХ передбачено, що на українських суднах внутрішнього плавання, зареєстрованих у Державному судновому реєстрі України до набрання чинності цим Законом, до 31 грудня 2035 року допускається відсутність свідоцтва судна внутрішнього плавання, за умови наявності чинного класифікаційного свідоцтва.
Аналізуючи наведене, колегія суддів зазначає, що при виході у рейс на українському судні внутрішнього плавання з екіпажем на ньому повинні бути суднові документи, зокрема такі як свідоцтво судна внутрішнього плавання або чинне класифікаційне свідоцтво.
Проте, протоколом №01 від 20.06.2024 про порушення вимог законодавства про внутрішній водний транспорт зафіксовано, що о 12:55 год на ділянці внутрішнього водного шляху р.Серет (Тернопільський став) ОСОБА_1 здійснив вихід в рейс судна внутрішнього плавання « ОСОБА_2 » без суднових документів, а саме без свідоцтва судна внутрішнього плавання. У поясненнях особи щодо якої складено протокол, позивач зазначив, що 20.06.2024 вийшов рейс судном внутрішнього плавання без наявного свідоцтва судна внутрішнього плавання у зв'язку із тим, що воно в процесі виготовлення.
Колегія суддів, оглядаючи відеозапис з відеореєстраторів, який наявний в матеріалах справи, вказує, що під час перевірки встановлено, що на момент виходу в рейс судна внутрішнього плавання « ОСОБА_2 », як свідоцтво/тимчасове свідоцтво судна внутрішнього плавання так і класифікаційне свідоцтво були відсутні.
Апелянт вважає, що додавши лист від 03.09.2024 року Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України до матеріалів справи, відповідач підтвердив наявність на судно внутрішнього плавання « ОСОБА_2 » чинного класифікаційного свідоцтва, оскільки з даного листа вбачається, що саме 20.06.2024 року (день складання протоколу) інженер-інспектором Північно-західного управління Регістра було отримано оригінал класифікаційного свідоцтва та передано судновласнику.
Апеляційний суд вважає, що інформація викладена у листі ДП "Класифікаційне товариство Регістр судноплавства України" від 03.09.2024 щодо надання інформації, у відповідь на звернення Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України, не може слугувати беззаперечним доказом того, що у позивача на момент здійснення виходу в рейс судна внутрішнього плавання " ОСОБА_2 " були наявні суднові документи, оскільки в ньому лише зазначено, що оригінали свідоцтв інженер-інспектор Північно-західного управління Регістра отримав 20.06.2024 та передав судновласнику. Крім того, в даному випадку апелянтом невірно трактується норма ст.31 Закону 1054-ІХ, якою чітко визначено, що суднові документи повинні бути безпосередньо на судні під час його експлуатації. А тому, суд погоджується із твердженням відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, що дослідженню в судовому порядку підлягає питання наявності суднових документів безпосередньо на судні " ОСОБА_2 " під час рейсу 20.06.2024.
Відповідно до до п.2 ч.1 ст.74 Закону №1054-ІХ за порушення законодавства про внутрішній водний транспорт на судновласників накладаються адміністративно-господарські штрафи у таких розмірах: за вихід у рейс судна внутрішнього плавання, яке не має суднових документів або стан корпусу чи суднові механізми та обладнання якого не відповідають встановленим вимогам щодо безпеки судноплавства, - 3 тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, як підтверджено належними доказами наявними в матеріалах справи, о 12:55 год на ділянці внутрішнього водного шляху р.Серет (Тернопільський став) позивач здійснив вихід в рейс (прибув на місце посадки пасажирів) судном внутрішнього плавання « ОСОБА_2 » без суднових документів, а тому приймаючи оскаржувану постанову відповідач діяв в межах та у спосіб визначений чинним законодавством.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 500/5087/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. В. Глушко
І. І. Запотічний