05 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/3891/24 пров. № А/857/20718/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року (головуючий суддя Зозуля Д.П., м. Рівне) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу,-
ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №65/5 від 08.01.2024 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора Веснянської сільської ради Корецького району Рівненської області ОСОБА_1 ».
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
В апеляційній скарзі зазначає, що оспорюваний наказ Міністерства юстиції України суд першої інстанції об'єктивно та неупереджено не перевірив на предмет дотримання суб'єктом владних повноважень вимог, передбачених у частині другій статті 2 КАС України, а натомість суд небезсторонньо та несправедливо зайняв позицію лише відповідача, що мало наслідком ухвалення ним незаконного та необґрунтованого рішення.
Зокрема, суд погодився з явно помилковими висновками Міністерства юстиції України, що розгляд заяв про реєстрацію прав та їх обтяжень за №№ 43509649, 43612113, 43509651, 43509652, 43495992, 43509657, 43509644, 43509655 він здійснив з порушеннями вимог ст.ст. 3, 10, 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV, здійснивши за вказаними заявами державну реєстрацію права власності на відповідні земельні ділянки за відсутності державних актів, що посвідчують право власності на такі земельні ділянки, які необхідно було б витребувати у заявників, а також за відсутності у Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровані речові права на ці земельні ділянки.
Разом з цим, будь-яких інших порушень, ніж тих, що стосувалися проведення державної реєстрації права власності на земельні ділянки за відсутності державних актів, що посвідчують право власності на ці земельні ділянки, та за відсутності у Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровані речові права на такі земельні ділянки, в моїх діях відповідачем, під час розгляду зазначених заяв виявлено не було та не було відображено в акті за результатами проведення камеральної перевірки.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV) однією із загальних засад державної реєстрації прав є внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом (пункт 4).
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону № 1952-IV державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
У відповідністі з частиною 1 статті 18 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться в такому порядку з урахуванням особливостей, визначених цим Законом:
1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;
2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;
3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;
4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;
5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);
6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав;
7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;
8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Як передбачено у ч. 2 ст. 18 Закону № 1952-IV, перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону № 1952-IV державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав визначає Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок № 1127).
Відповідно до п. 40 Порядку № 1127 державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», іншими законами України та цим Порядком.
Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону № 1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року (п.8); інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно (п.14).
У пункті 81-1 Порядку № 1127 визначено, що державна реєстрація прав на земельні ділянки, речові права на які набуто до 1 січня 2013 року, проводиться у порядку, передбаченому статтею 29 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Положеннями абзаців першого, другого та третього частини першої статті 29 Закону № 1952-IV передбачено, що державна реєстрація права власності на земельну ділянку, набутого та оформленого в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться за умови наявності відповідних відомостей в Державному земельному кадастрі.
Державна реєстрація права власності на земельну ділянку, набутого в результаті переходу права власності та не оформленого в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться за умови встановлення факту переходу прав від особи, відомості про яку містяться в Державному земельному кадастрі, до особи, яка заявляє свої права.
Державна реєстрація права власності на земельну ділянку, набутого за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування та не оформленого в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться за умови встановлення факту відсутності відомостей про речові права інших осіб на таку земельну ділянку в Державному земельному кадастрі.
Отже, законодавством чітко розмежовано взаємовиключні юридичні ситуації:
1) проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку, яке було набуте та оформлене в установленому порядку до 1 січня 2013 року;
2) проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку, яке було набуте за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування та не було оформлене в установленому порядку до 1 січня 2013 року.
При цьому, обов'язкова наявність відповідних відомостей в Державному земельному кадастрі про зареєстроване право власності на земельну ділянку перевіряється у випадку, коли здійснюється реєстрація права власності на цю земельну ділянку, якщо таке право власності було набуте та оформлене до 01 січня 2013 року.
Тоді як відсутність інформації в Державному земельному кадастрі про зареєстроване право власності на земельну ділянку перевіряється, якщо проводиться державна реєстрація права власності на цю земельну ділянку у разі, коли таке право власності було набуте, серед іншого, на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування, однак це право не було оформлене у встановленому порядку з видачею правовстановлюючого документа.
Адже якщо право власності на земельну ділянку у встановленому порядку до 01 січня 2013 року не було оформлене з видачею відповідного державного акта, що посвідчує таке право власності на земельну ділянку, то й відповідно це право власності не реєструвалося з перенесенням відомостей про вказане право власності до Державного земельного кадастру, а тому саме собою тоді й зрозуміло, що у Державному земельному кадастрі не може бути жодної інформації про зазначене право власності на земельну ділянку, висновку про що, на жаль, не міг дійти суд першої інстанції, надаючи правову оцінку обставинам справи.
Як встановлено судом, державна реєстрація права власності на земельні ділянки за заявами про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за №№ 43509649, 43612113, 43509651, 43509652, 43495992, 43509657, 43509644, 43509655 державним реєстратором Веснянської сільської ради Корецького району Рівненської області ОСОБА_1 , була проведена на підставі рішення Костянтинівської сільської ради Сарненського району Рівненської області від 03.12.1997 № 39 та за відсутності у Державному земельному кадастрі відомостей про речові права на вказані земельні ділянки.
Рішенням Костянтинівської сільської ради Сарненського району Рівненської області від 03 грудня 1997 року № 39 було передано у приватну власність земельні ділянки для ведення садівництва громадянам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які були заявниками за згаданими заявами про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
На час передачі цим заявникам земельних ділянок у їх приватну власність відповідні правовідносини регулювалися Земельним кодексом України від 18.12.1990 № 561-ХІІ Далі - ЗК України (1990) та Декретом Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26.12.1992 № 15-92 (далі - Декрет № 15-92).
У частині 1 статті 22 ЗК України (1990) було закріплено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЗК України (1990) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Згідно з п. 3 Декрету № 15-923 право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.
Таким чином, законодавством, діючим на момент одержання у приватну власність заявників земельних ділянок, було передбачено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки виникало після отримання цими громадянами державних актів на право приватної власності на землю, які посвідчували відповідні права власності на земельні ділянки та які підлягали реєстрації у відповідних місцевих радах згідно з вимогами Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15.04.1993 № 28, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.04.1993 за № 31.
А отже, в період дії ЗК України (1990) оформлення права власності громадян на земельні ділянки завершувалося видачею таким громадянам місцевими радами відповідних державних актів на право приватної власності на землю та реєстрацією цих актів в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю.
При цьому, видача та реєстрація зазначених державних актів на право приватної власності на землю проводилося вже після передачі громадянам у приватну власність земельних ділянок на підставі відповідних рішень місцевих рад.
Відтак, вважає хибним твердження суду першої інстанції, що набуття та оформлення речових прав на земельну ділянку у редакції ЗК України 1990 року, здійснювалося шляхом передачі земельних ділянок у власність Радами народних депутатів, на території яких розташовані такі земельні ділянки, оскільки у цьому висновку судом неправильно інтерпретовано відповідні положення ЗК України (1990), що однак якраз встановлювали обов'язковість посвідчення права власності громадян на земельні ділянки відповідними державними актами, які підлягали реєстрації у встановленому порядку.
У той же час відповідні рішення місцевих рад про передачу у власність земельних ділянок лише підтверджували набуття у власність земельних ділянок, однак жодним разом не підтверджували виникнення права власності на ці земельні ділянки, яке мало б посвідчуватися відповідними державними актами, виданими та зареєстрованими радами.
Тому вважає, що державна реєстрація права власності на земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проводиться на підставі державних актів на право приватної власності на землю, виданих відповідно до положень ЗК України (1990) лише тоді, коли право власності на такі земельні ділянки було набуте громадянами на підставі відповідних рішень місцевих рад та оформлене видачею їм державних актів, що посвідчують таке право власності.
Разом з тим, право власності на земельні ділянки, яке було заявлено до державної реєстрації за заявами про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за №№ 43509649, 43612113, 43509651, 43509652, 43495992, 43509657, 43509644, 43509655, заявники за цими заявами у встановленому законом порядку до 01 січня 2013 року не оформили, отримавши на своє ім'я відповідні державні акти, що посвідчують право власності на такі земельні ділянки, зокрема, державні акти на право приватної власності на землю (див. ЗК України (1990).
При цьому факти, які вказували на те, що заявники у встановленому законом порядку не оформили право власності на свої земельні ділянки з видачею їм відповідних державних актів, мною були перевірені, зокрема, за даними Державного земельного кадастру, відомості якого не містили жодної інформації про наявність речових прав на такі земельні ділянки. У протилежному випадку, якщо відповідні державні акти заявникам були видані та зареєстровані, то й відомості про права власності, що посвідчували такі державні акти, були б перенесені в електронній формі до Державного земельного кадастру.
А тому, в державного реєстратора під час розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за №№ 43509649, 43612113, 43509651, 43509652, 43495992, 43509657, 43509644, 43509655, з об'єктивної сторони, були відсутні і жодним чином не могли бути наявні підстави для проведення державної реєстрації права власності на земельні ділянки відповідно до держаних актів, що посвідчували ці права власності, оскільки такі державні акти заявникам не видавалися до 2013 року, у зв'язку з чим він не мав і не міг мати згідно зі ст. 23 Закону № 1952-IV законних підстав для зупинення розгляду вказаних заяв про державну реєстрацію прав для надання заявниками цих актів, на що помилково покликається відповідач в акті за результатами проведення камеральної перевірку, і чий хибний висновок без критичного аналізу перейняв суд першої інстанції.
Водночас, чинне законодавство, в тому числі законодавство у сфері державної реєстрації прав, визначає правовий механізм проведення державної реєстрації права власності на земельні ділянки, які на підставі відповідних рішень органів влади були передані у власність до 01.01.2013, але право власності на які не було оформлене з видачею відповідних державних актів, що посвідчували право власності на такі земельні ділянки.
Так, в абзаці 2 пункту 1 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-ІП (надалі - ЗК України (2001) установлено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Тобто, законом чітко визначено, що прийняті в період дії ЗК України (1990) рішення органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок у власність, на основі яких мали б бути видані державні акти, що посвідчують право власності на земельні ділянки, є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Згідно з пунктом 81-2 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності та права постійного користування на земельну ділянку, права на яку набуваються шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у постійне користування із земель державної або комунальної власності, подається рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи надання у постійне користування або про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки та передачу її у власність чи надання у постійне користування.
Отже, державна реєстрація права власності на земельні ділянки, які були передані у приватну власність громадян відповідно до рішень органів місцевого самоврядування в період чинності ЗК України (1990), проводиться на підставі цих рішень органів місцевого самоврядування за відсутності державних актів, що посвідчують право власності на зазначені земельні ділянки, якщо такі державні акти не видавалися.
Як вже вказувалося, реєстрація прав власності на земельні ділянки, набутих за рішеннями органів державної влади чи органів місцевого самоврядування та не оформлених до 1 січня 2013 року, проводиться за умови встановлення факту відсутності відомостей про речові права інших осіб на такі земельні ділянки в Державному земельному кадастрі.
З огляду на все наведене вище, державна реєстрація прав власності на земельні ділянки, які в установленому порядку до 01 січня 2013 року було набуто, однак не було оформлено з отриманням відповідних державних актів, що посвідчують права власності на ці земельні ділянки, проводиться на підставі рішень органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок у власність за умови відсутності у Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровані права на ці земельні ділянки.
Таким чином, за результатами розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за №№ 43509649, 43612113, 43509651, 43509652, 43495992, 43509657, 43509644, 43509655 реєстрацію прав власності на відповідні земельні ділянки мною було здійснено на підставі необхідного та достатнього для проведення такої реєстрації документа - рішення Костянтинівської сільської ради Сарненського району Рівненської області від 03.12.1997 № 39, попередньо встановивши відсутність у Державному земельному кадастрі інформації про речові права на зазначені земельні ділянки. Адже заявникам за вказаними заявами державні акти, що посвідчували право власності на ці земельні ділянки, не видавалися та не реєструвалися, що підтверджують, серед іншого, й відомості з Державного земельну кадастру про відсутність зареєстрованих речових прав на земельні ділянки, які в електронній формі долучені до зазначених заяв про державну реєстрацію.
Поряд з цим він не мав ні юридичних, ні фактичних підстав для додаткового витребування від заявників державних актів, що посвідчували б їх права власності на ці ділянки, на чому помилково акцентує відповідач в акті за результатами камеральної перевірки та у відзиві на позов, що й також помилково зазначив суд в оскаржуваному рішенні, надаючи правову оцінку обставинам справи.
Також вважає, що суд взагалі не звернув уваги на вищезгадані положення законодавства, передусім на приписи пункту 1 розділу X «Перехідні положення» ЗК України (2001) та пункту 81-2 Порядку № 1127.
Отже, під час камеральної перевірки відповідачем не було встановлено будь-якого реального порушення порядку державної реєстрації прав в ході розгляду заяв про державну реєстрацію прав за №№ 43509649, 43612113, 43509651, 43509652, 43495992, 43509657, 43509644, 43509655, що, залишилося поза увагою суду першої інстанції.
Крім того, проведеною Міністерством юстиції камеральною перевіркою було охоплено його дії під час розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02.12.2020 № 42865756 (див. п. 3 акта за результатами проведення камеральної перевірки).
Однак, перевірив ці реєстраційні дії відповідач неправомірно, за відсутності належної правової підстави для того, а саме не на основі відповідного наказу Міністерства юстиції про проведення камеральної перевірки, оскільки у наказі Міністерства юстиції України від 19.12.2023 № 2930/7 «Про проведення камеральної перевірки державного реєстратора Веснянської сільської ради Корецького району Рівненської області ОСОБА_1 » (зі змінами) заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02.12.2020 № 42865756 взагалі відсутня серед переліку заяв про державну реєстрацію прав, який визначений як предмет камеральної перевірки за цим наказом.
Відтак, відповідач не повинен був зазначати в акті за результатами проведення камеральної перевірки ті порушення, які були допущені при вчиненні реєстраційних дій за заявою про державну реєстрацію прав за № 42865756, та враховувати ці порушення при притягненні до відповідальності за результатами камеральної перевірки.
При цьому зазначає, що за результатом розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 42865756 право власності на земельну ділянку він зареєстрував також на підставі рішення органу місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки, прийнятого відповідно до Декрету № 15-923 (рішення Костянтинівської сільської ради Сарненського району Рівненської області від 18 жовтня 1995 року№ 10), оскільки право власності на таку земельну ділянку не було оформлено до 01 січня 2013 року з видачею відповідного державного акта та у Державному земельному кадастрі були відсутні будь-які відомості про речові права на цю земельну ділянку.
Однак, електронну копію цього рішення органу місцевого самоврядування я не виготовив та не долучив цю електронну копію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що є порушенням вимог п. 2) ч. 1 ст. 18 Закону № 1952-IV, п. 10 Порядку № 1127, виключно через свою неуважність, без всякого злого умислу на те.
Разом з тим, вказане порушення за своїм характером і наслідками не є таким, яке можна вважати грубим чи істотним порушенням встановленого законом порядку державної реєстрації прав. Це, без жодного сумніву, малозначне, неістотне порушення. Тим більше, воно є одиничним порушення подібного характеру, яке було виявлене відповідачем під час проведення камеральної перевірки. Оскільки аналогічні чи схожі порушення під час розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за №№ 43509649, 43612113, 43509651, 43509652, 43495992, 43509657, 43509644, 43509655 перевіркою не виявлялися та не фіксувалися в акті за результатами проведення камеральної перевірки.
Також не погоджується з висновком суду першої інстанції, що порушенням вимог статей 16, 18 Закону № 1952-IV є сам факт проведення державної реєстрації прав за відсутності електронної копії рішення Костянтинівської сільської ради від 18.10.1995 № 10. Адже сама по собі реєстрація прав здійснюється на підставі поданих заявником документів у паперовій формі, а виготовлення електронних копій цих документів та долучення цих копій до Державного реєстру прав є лише процедурними елементами у процесі державної реєстрації прав, а тому саме по собі не виготовлення електронних копій аж ніяк не впливає і не може впливати на відсутність підстав для реєстрації прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 37-1 Закону № 1952-IV за результатами проведення перевірок державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав приймає вмотивоване рішення про: 1) тимчасове блокування доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав; 2) анулювання доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав; 3) притягнення до адміністративної відповідальності державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав; 4) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю; 5) направлення на обов'язкове підвищення кваліфікації державного реєстратора, крім нотаріусів, які здійснюють державну реєстрацію прав відповідно до покладених на них законом обов'язків.
Процедура здійснення Мін'юстом контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, критерії, за якими здійснюється моніторинг реєстраційних дій в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, та ступінь відповідальності за порушення у сфері державної реєстрації визначаються Порядком здійснення Міністерством юстиції контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 № 990 (далі - Порядок № 990).
Відповідно до положень пунктів 9 та 10 Порядку № 990 камеральна перевірка під час здійснення контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації проводиться на підставі рішення Мін'юсту в разі виявлення порушень, визначених законами, порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та/або державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
У рішенні Мін'юсту про проведення камеральної перевірки зазначаються прізвище, ім'я, по батькові державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації, стосовно яких прийнято рішення про проведення камеральної перевірки, та підстава проведення камеральної перевірки. Відповідним рішенням утворюється комісія з проведення камеральної перевірки у складі не менше як трьох посадових осіб Мін'юсту
Отже, камеральні перевірки, під час яких перевіряються дії державних реєстраторів, проводяться не інакше як на підставі рішення (наказу) Міністерства юстиції України.
Згідно з п. 14 Порядку № 990 за результатами проведення камеральної перевірки у разі наявності порушень встановленого законом порядку державної реєстрації на підставі акта комісії про проведення камеральної перевірки Мін'юстом приймається вмотивоване рішення про результати проведення камеральної перевірки та притягнення державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації до передбаченої законом відповідальності з урахуванням вчинених одноразового грубого чи неодноразових істотних порушень законів під час проведення реєстраційних дій в реєстрах, а також з урахуванням наявних у Мін'юсті відомостей щодо неодноразового застосування до відповідного державного реєстратора протягом останніх дванадцяти місяців заходів, пов'язаних з тимчасовим блокуванням чи анулюванням доступу до реєстрів.
У разі виявлення у діях державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації одноразового грубого чи неодноразових істотних порушень законів під час проведення реєстраційних дій в реєстрах, а також у разі, коли у Мін'юсту наявні відомості щодо неодноразового застосування до такого державного реєстратора протягом останніх дванадцяти місяців заходів, пов'язаних з тимчасовим блокуванням чи анулюванням доступу до реєстрів, застосовується пункт 2 частини другої статті 37-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (п. 16 Порядку № 990).
У разі виявлення в діях державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації порушень у сфері державної реєстрації, не передбачених пунктом 16 цього Порядку, застосовується пункт 1 частини другої статті 37-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». При цьому строк тимчасового блокування доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації до реєстрів не може бути меншим ніж два тижні та перевищувати три місяці (п. 17 Порядку № 990).
Відтак, за результатами камеральної перевірки доступ державного реєстратора до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно може бути анульовано виключно лише за вмотивованим рішенням Міністерства юстиції у разі виявлення в його діях одноразового грубого чи неодноразових істотних порушень законів, а також у разі, коли у Мін'юсту наявні відомості щодо неодноразового застосування до такого державного реєстратора протягом останніх дванадцяти місяців заходів, пов'язаних з тимчасовим блокуванням чи анулюванням доступу до Державного реєстру прав.
Натомість за результатами камеральної перевірки відповідач по факту не встановив жодного порушення порядку державної реєстрації прав під час розгляду заяв за №№ 43509649, 43612113, 43509651, 43509652, 43495992, 43509657, 43509644, 43509655 які є підставою для анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п. 2) ч. 2 cт. 37-1 Закону № 1952-IV, п. 16 Порядку № 990), а виявлене відповідачем малозначне порушення під час розгляду заяви № 42865756, яка згідно з наказом Мін'юсту від 19.12.2023 № 2930/7 не включалася у предмет перевірки, аж ніяк не можна розглядати як порушення, що тягне за собою застосування такого тяжкого заходу впливу як анулювання доступу до Державного реєстру прав.
Крім того, обґрунтовуючи притягнення його до відповідальності у виді анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідач в акті за результатами камеральної перевірки безпідставно зіслався на давній наказ Міністерства юстиції України від 03.07.2017 № 2100/5, згідно з яким йому як державному реєстратору раніше був анульований доступ до Державного реєстру прав. У той же час у наявності немає і не може бути будь-якій відомостей щодо неодноразового застосування протягом останніх дванадцяти місяців заходів, пов'язаних з тимчасовим блокуванням чи анулюванням доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що визначено як підставу для анулювання доступу до Державного реєстру прав відповідно до п. 16 Порядку № 990, оскільки такі факти взагалі не мали місце.
З огляду на вищезгадане, на підставі спірного наказу відповідача його було незаконно та необґрунтовано притягнуто до відповідальності у вигляді анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Додатково зазначає, що і рішення Костянтинівської сільської ради Сарненського району Рівненської області від 03.12.1997 № 39, на підставі якого було проведено державну реєстрацію права власності за заявами про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за№№ 43509649, 43612113, 43509651, 43509652, 43495992, 43509657, 43509644, 43509655, і рішення Костянтинівської сільської ради Сарненського району Рівненської області від 18.10.1995 № 10, на підставі якого було здійснено реєстрацію права власності за заявою про державну реєстрацію прав за № 42865756, в установленому порядку незаконними не визнавалися та не скасовувалися, а тому ці рішення необхідно визнавати як належну правову підставу для проведення державної реєстрації права власності на новосформовані земельні ділянки відповідно до пункту 1 розділу X «Перехідні положення» ЗК України (2001), статей 18, 27, 29 Закону № 1952-IV та пунктів 40, 81-1, 81-2 Порядку № 1127.
Окрім того, прийняті ним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі яких внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про зареєстровані речові права на земельні ділянки, як в процесі адміністративної процедури їх оскарження, так і в судовому порядку незаконними (протиправними, неправомірними, нечинними) не визнавалися та не скасовувалися, а також відповідні записи про речові права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ні Міністерством юстиції України, ні судом не скасовувалися.
Поряд з цим, місцевий суд також не перевірив прийняте рішення про застосування щодо нього стягнення на предмет дотримання відповідачем меж наданих йому дискреційних повноважень обирати той чи інший перебачений законом вид стягнення, враховуючи характер і наслідки порушень законодавства з питань державної реєстрації прав.
Таким чином, вважає, що рішення суду підлягає скасуванню як незаконне та необґрунтоване.
Відповідач надав суду відзив на апеляційну скаргу у якому він заперечив щодо її доводів та просив залишити рішення суду без змін.
Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , є державним реєстратором Веснянської сільської ради Корецького району Рівненської області.
На адресу Міністерства юстиції України надійшов лист Управління Служби безпеки України в Рівненській області від 20.09.2023 № 6/249-2395 (вх. № 166321-08- 23 від 27.10.2023) з посиланням на проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22023180000000068 від 04.04.2023 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 358, частиною третьою статті 190 Кримінального кодексу України, та просили провести перевірку дій та прийнятих рішень державного реєстратора Новака Р.В.
Згідно наказу першого заступника міністра Міністерства юстиції України № 2930/7 від 19.12.2023 наказано провести у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно камеральну перевірку державного реєстратора Веснянської сільської ради Корецького району Рівненської області ОСОБА_1 щодо реєстраційних дій за заявами, зареєстрованих в базі даних заяв Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №№ 43509649, 43612113, 43509651, 43509652, 43495992, 43509657, 43509644, 43509655.
08.01.2024 комісією Міністерства Юстиції України за результатами проведення камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора Веснянської сільської ради Корецького району Рівненської області ОСОБА_1 , складено Акт № 67/19.1.4/24 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора Веснянської сільської ради Корецького району Рівненської області ОСОБА_1 » (далі - Акт № 67/19.1.4/24), яким було виявлено:
1. За заявою про державну реєстрацію права власності від 11.01.2021 № 43509649, поданої ОСОБА_3 , державним реєстратором Новаком Р.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.01.2021 № 56141307, на підставі якого відкрито розділ у Державному реєстрі прав № 2268688456254 на земельну ділянку з кадастровим номером 5625482500:05:001:0198, проведено державну реєстрацію права власності за заявником (номер запису 40108647). Згідно з відомостями Державного реєстру прав державним реєстратором Новаком Р.В. до заяви додано витяг з рішення Костянтинівської сільської ради Сарненського району Рівненської області від 03.12.1997 № 39. Отримано відомості з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 5625482500:05:001:0198 від 11.01.2021 № 32262938.
Таким чином, державним реєстратором Новаком Р. В. порушено вимоги статей 3, 10, 23 Закону № 1952-IV (в редакції, чинній на момент проведення реєстраційних дій), статті 23 Земельного кодексу України (в редакції від 22.06.1993), оскільки проведено державну реєстрацію права власності без державного акту, що посвідчує право власності на земельну ділянку та за відсутності зареєстрованого в Державному земельному кадастрі права власності на земельну ділянку.
2. За результатом розгляду заяв №№ 43612113, 43509651, 43509652, 43495992, 43509657, 43509644, 43509655 державним реєстратором Новаком Р.В. прийнято відповідні рішення, відкрито розділи та проведено державну реєстрацію права приватної власності. До заяв були подані ідентичні пакети документів для державної реєстрації прав власності щодо об'єктів нерухомого майна, як до Заяви № 43509649.
Таким чином, державним реєстратором Новаком Р.В. допущені аналогічні порушення вимог статей 3, 10, 23 Закону № 1952-IV (в редакції, чинній на момент проведення реєстраційних дій), статті 23 Земельного кодексу України (в редакції від 22.06.1993), оскільки проведено державну реєстрацію права власності за відсутності державного акту, що посвідчує право власності на земельну ділянку.
3. За заявою про державну реєстрацію права власності від 02.12.2020 № 42865756, поданою ОСОБА_9 , державним реєстратором Новаком Р.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.12.2020 № 55537409, на підставі якого відкрито розділ у Державному реєстрі прав № 2240853756254 на земельну ділянку з кадастровим номером 5625482500:05:001:0185, проведено державну реєстрацію права власності за Заявником (номер запису 39553295). Згідно з відомостями Державного реєстру прав державним реєстратором Новаком Р.В. зазначено, що до Заяви додано рішення Костянтинівської сільської ради від 18.10.1995 № 10, однак електронна копія відсутня. Натомість до заяви додано сканкопію паспорта заявника. Отримано відомості з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 5625482500:05:001:0185 від 02.12.2020 № 30710244. При перевірці відомостей Державного реєстру прав вбачається, що перед прийняттям рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.12.2020 № 55537409, за результатами розгляду Заяви № 42865756 державним реєстратором Новаком Р.В. не виготовлено електронну копію рішення Костянтинівської сільської ради від 18.10.1995 № 10, поданого для державної реєстрації прав, шляхом сканування.
Таким чином, державним реєстратором Новаком Р.В. порушено вимоги статей 10, 18 Закону № 1952-IV, оскільки проведено державну реєстрацію прав за відсутності електронної копії рішення Костянтинівської сільської ради від 18.10.1995 № 10.
Як наслідок, 08.01.2024 першим заступником міністра Міністерства Юстиції України був прийнятий наказ №65/5, яким анульовано державному реєстратору Веснянської сільської ради Корецького району Рівненської області ОСОБА_1 доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Підстава: Акт № 67/19.1.4/2.
Постановляючи рішення, суд першої інстанції входив з того, що згідно зі ст. 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV) передбачено, що організаційну систему державної реєстрації прав становлять: 1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи; 2) суб'єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; 3) державні реєстратори прав на нерухоме майно.
Статтею 7 Закону № 1952-IV передбачено повноваження Міністерства юстиції України у сфері державної реєстрації прав, до яких також належить, серед визначеного, забезпечення створення та функціонування Державного реєстру прав, є його держателем; організація роботи, пов'язаної із забезпеченням діяльності з державної реєстрації прав; здійснення контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації прав, у тому числі шляхом проведення моніторингу реєстраційних дій відповідно до цього Закону та приймає обов'язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом; забезпечення доступу до Державного реєстру прав державних реєстраторів, суб'єктів державної реєстрації прав, визначених цим Законом, інших суб'єктів, право доступу яких визначено цим Законом, та приймає рішення про тимчасове блокування або анулювання такого доступу у випадках, передбачених цим Законом; розглядає скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України та приймає обов'язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно ст. 37-1 Закону № 1952-IV контроль у сфері державної реєстрації прав здійснюється Міністерством юстиції України, у тому числі шляхом моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав з метою виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав.
За результатами моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України проводить перевірки державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав.
У разі якщо в результаті проведеної перевірки державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав виявлено прийняття такими державними реєстраторами чи суб'єктами державної реєстрації прав рішень з порушенням законів, що має наслідком порушення прав та законних інтересів фізичних та/або юридичних осіб, Міністерство юстиції України вживає заходів до негайного повідомлення про це відповідних правоохоронних органів для вжиття необхідних заходів, а також заінтересованих осіб.
Частиною 2 статті 37-1 Закону № 1952-IV визначено, що за результатами проведення перевірок державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав приймає вмотивоване рішення про:
1) тимчасове блокування доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав;
2) анулювання доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав;
3) притягнення до адміністративної відповідальності державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав;
4) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю;
5) направлення на обов'язкове підвищення кваліфікації державного реєстратора, крім нотаріусів, які здійснюють державну реєстрацію прав відповідно до покладених на них законом обов'язків.
За ч. 3 статті 37-1 Закону № 1952-IV технічний адміністратор Державного реєстру прав у день надходження рішень, передбачених пунктами 1 і 2 частини другої цієї статті, забезпечує їх негайне виконання.
У разі прийняття рішення про тимчасове блокування або анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав Міністерство юстиції України вирішує питання про передачу на розгляд суб'єкту державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, документів, що подані для проведення реєстраційних дій та перебувають на розгляді у відповідного державного реєстратора.
У разі прийняття рішення про тимчасове блокування або анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав щодо нотаріуса йому забезпечується доступ до Державного реєстру прав у режимі отримання інформації для здійснення нотаріальної діяльності відповідно до закону.
Порядок здійснення контролю, проведення камеральних перевірок, під час здійснення контролю та проведення перевірок, критерії, за якими здійснюється моніторинг, критерії, за якими визначається ступінь відповідальності за відповідні порушення, допущені в сфері державної реєстрації, визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 4 ст. 37-1 Закону № 1952-IV).
Відповідно до Порядку здійснення Міністерством юстиції контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, зареєстрованого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року № 990 (далі Порядок №990), останній визначає процедуру здійснення Мін'юстом контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - сфера державної реєстрації), критерії, за якими здійснюється моніторинг реєстраційних дій в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), та визначається ступінь відповідальності за порушення у сфері державної реєстрації.
Дія цього Порядку не поширюється на розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту, що здійснюється відповідно до статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
Відповідно до п. 3 Порядку №990 основними завданнями контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації є:
- перевірка стану дотримання визначених законами порядків державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та/або державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації під час здійснення ними повноважень;
- запобігання, виявлення та вжиття заходів до усунення виявлених порушень вимог законів;
- визначення професійної компетентності осіб, які мають намір виконувати функції державного реєстратора;
- аналіз практики застосування законодавства у сфері державної реєстрації, надання відповідних узагальнених роз'яснень.
Пунктом 4 Порядку № 990 визначено, що контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації здійснюється шляхом:
1) розгляду звернень відповідно до Закону України «Про звернення громадян»;
2) розгляду депутатських запитів, звернень відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України»;
3) аналізу інформації, опублікованої в засобах масової інформації чи оприлюдненої в Інтернеті;
4) перевірки відомостей, отриманих Мін'юстом під час реалізації повноважень у сфері державної реєстрації;
5) моніторингу реєстраційних дій в реєстрах;
6) проведення спеціальної перевірки діяльності державного реєстратора в реєстрах щодо осіб, які до призначення на посаду державного реєстратора або на іншу посаду, що передбачає виконання функцій державного реєстратора (далі - посада державного реєстратора), перебували на посаді державного реєстратора в іншого суб'єкта державної реєстрації;
7) проведення тестування на знання законодавства у сфері державної реєстрації осіб, які мають намір виконувати функції державного реєстратора та не перебували на посаді державного реєстратора у певного суб'єкта державної реєстрації.
Спеціальна перевірка діяльності державного реєстратора в реєстрах не проводиться у разі переведення з посади державного реєстратора на іншу посаду державного реєстратора в межах одного суб'єкта державної реєстрації чи переведення з посади державного реєстратора на іншу посаду державного реєстратора у зв'язку з реорганізацією або ліквідацією суб'єкта державної реєстрації, передачі або делегування повноважень і функцій від одного суб'єкта державної реєстрації до іншого.
Під час здійснення контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації відповідні посадові особи Мін'юсту мають право доступу до реєстрів, зокрема до реєстраційних справ в електронній формі (п. 5 Порядку №990).
Відповідно до пп. 4 п. 6 Порядку №990 моніторинг реєстраційних дій в реєстрах як комплекс організаційно-технічних заходів, що за допомогою програмних засобів ведення реєстрів забезпечує проведення посадовими особами Мін'юсту вибіркового аналітичного дослідження реєстраційних дій за певний проміжок часу (тиждень, місяць або квартал) за принципом зростання (без перевірки попередніх періодів), здійснюється у разі проведення державним реєстратором реєстраційних дій протягом одного року з дня отримання ідентифікаторів доступу до відповідного реєстру у зв'язку з призначенням на відповідну посаду суб'єктом державної реєстрації, призначенням на посаду державного нотаріуса чи реєстрацією приватної нотаріальної діяльності, а також протягом шести місяців з дня відновлення доступу державного реєстратора до реєстрів, у тому числі після тимчасового блокування такого доступу.
За п. 10 Порядку №990 у рішенні Мін'юсту про проведення камеральної перевірки зазначаються прізвище, ім'я, по батькові державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації, стосовно яких прийнято рішення про проведення камеральної перевірки, та підстава проведення камеральної перевірки.
Відповідним рішенням утворюється комісія з проведення камеральної перевірки у складі не менше як трьох посадових осіб Мін'юсту (далі - комісія).
Строк проведення камеральної перевірки становить не більш як п'ятнадцять робочих днів з дня прийняття Мін'юстом рішення про проведення такої перевірки (п. 11 Порядку №990).
Мін'юст не пізніше ніж через два робочих дні з дня прийняття ним рішення про проведення камеральної перевірки надсилає суб'єкту державної реєстрації, у трудових відносинах з яким перебуває державний реєстратор, уповноважена особа, чи нотаріусу примірник відповідного рішення Мін'юсту в електронній формі з використанням системи електронного документообігу чи у разі відсутності такої системи - на електронну адресу, розміщену на офіційному веб-сайті суб'єкта державної реєстрації, до якого в разі потреби додається запит про надання копій документів та іншої інформації, що стосується предмета перевірки. У разі відсутності на його офіційному веб-сайті інформації про електронну адресу суб'єкта державної реєстрації чи у разі прийняття рішення про проведення камеральної перевірки щодо нотаріуса засвідчена відповідно до законодавства копія відповідного рішення Мін'юсту, запит про надання копій документів та іншої інформації, що стосується предмета перевірки, в паперовій формі надсилаються на поштову адресу відповідного суб'єкта, нотаріуса. Відомості про проведення камеральної перевірки не пізніше двох робочих днів з дня прийняття Мін'юстом рішення про її проведення також розміщуються на офіційному веб-сайті Мін'юсту (п. 12 Порядку №990).
Під час проведення камеральної перевірки державний реєстратор, уповноважена особа суб'єкта державної реєстрації мають право подавати Мін'юсту свої пояснення та додаткову інформацію, що стосується предмета перевірки, які додаються до матеріалів перевірки (п. 13 Порядку №990).
Пунктом 13-1 Порядку №990 визначено, що результати камеральної перевірки викладаються у формі акта або довідки, які підписується усіма членами комісії.
У разі наявності порушень установленого законом порядку державної реєстрації складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
В акті/довідці про проведення камеральної перевірки зазначаються: дата проведення камеральної перевірки; прізвище, ім'я та по батькові посадових осіб Мін'юсту, що проводили камеральну перевірку; підстава проведення камеральної перевірки; опис виявлених порушень порядку державної реєстрації (з посиланням на відповідні норми законів) із зазначенням підтвердних документів чи відомостей з реєстрів (у разі складення акта); пропозиції стосовно змісту рішення за результатами проведеної камеральної перевірки (у разі складення акта).
В акті про проведення камеральної перевірки зазначаються встановлені у діях державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації одноразове грубе чи неодноразові істотні порушення законів під час проведення реєстраційних дій в реєстрах.
За результатами проведення камеральної перевірки у разі наявності порушень встановленого законом порядку державної реєстрації на підставі акта комісії про проведення камеральної перевірки Мін'юстом приймається вмотивоване рішення про результати проведення камеральної перевірки та притягнення державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації до передбаченої законом відповідальності з урахуванням вчинених одноразового грубого чи неодноразових істотних порушень законів під час проведення реєстраційних дій в реєстрах, а також з урахуванням наявних у Мін'юсті відомостей щодо неодноразового застосування до відповідного державного реєстратора протягом останніх дванадцяти місяців заходів, пов'язаних з тимчасовим блокуванням чи анулюванням доступу до реєстрів (п. 14 Порядку №990).
Пунктом 16 Порядку №990 визначено, що у разі виявлення у діях державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації одноразового грубого чи неодноразових істотних порушень законів під час проведення реєстраційних дій в реєстрах, а також у разі, коли у Мін'юсту наявні відомості щодо неодноразового застосування до такого державного реєстратора протягом останніх дванадцяти місяців заходів, пов'язаних з тимчасовим блокуванням чи анулюванням доступу до реєстрів, застосовується пункт 2 частини другої статті 37-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та/або пункт 2 частини другої статті 34-1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IV( в редакції станом на вчинення реєстраційних дій) (далі - Закон №1952-IV) однією із засад державної реєстрації є внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.
У розумінні п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону №1952-IV реєстраційна справа - сукупність документів, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документів, сформованих у процесі проведення таких реєстраційних дій, що зберігаються у паперовій та електронній формі.
За ч. 1 ст. 5 Закону №1952-IV у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.
Відповідно до ст. 18 Закону №1952-IV (у відповідній редакції) визначено порядок проведення Державної реєстрації прав, а саме: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Частиною 2 статті 18 Закону №1952-IV передбачено, що Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.
За приписами п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону №1952-IV державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
Згідно зі п. 8, 14 ч. 1 статті 27 Закону №1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Згідно Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (далі Порядок №1127, у відповідній редакції) визначено умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Відповідно до п. 40 Порядку №1127 державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», іншими законами України та цим Порядком.
Пунктом 10 Порядку №1127 передбачено, що під час формування та реєстрації заяви державний реєстратор виготовляє електронні копії оригіналів документів чи відповідно оформлених копій документів у випадку, передбаченому абзацом другим пункту 7 цього Порядку, поданих заявником для державної реєстрації прав, шляхом їх сканування та долучає до відповідної заяви.
Пунктами 1 та 2 частини 3 статті 10 Закону №1952-IV визначено, що державний реєстратор:
- встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;
- перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення, що кореспондується із п. 12 Порядку №1127.
Абзацом 2 п. 12 Порядку №1127 визначено, що під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор використовує відомості Державного реєстру прав, зокрема його невід'ємної архівної складової частини, а також Державного земельного кадастру, Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів (далі - Єдиний реєстр документів), а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав.
Державний реєстратор у разі наявності в нього паперових носіїв інформації (реєстрових книг, реєстраційних справ, ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації) використовує також відомості, які містяться на відповідних носіях інформації.
У разі коли під час розгляду заяви встановлено наявність підстав, передбачених законом для зупинення розгляду заяви, державний реєстратор невідкладно приймає рішення щодо зупинення розгляду заяви (п. 14 Порядку №1127).
За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації. Рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації за умови вчинення дій та/або процедур, передбачених цим Порядком під час розгляду заяви, приймається державним реєстратором у будь-який час до закінчення строку державної реєстрації прав (п. 18 Порядку №1127).
Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження (п. 19 Порядку №1127).
У даній спірній ситуації зґясовано, що рішенням Костянтинівської сільської ради Сарненського району Рівненської області від 18.10.1995 № 10 та від 03.12.1997 № 39 передано у власність земельні ділянки для ведення садівництва громадянам: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .
Вказані громадяни ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , з метою державної реєстрації прав власності на земельні ділянки звернулися із відповідними заява до позивача.
За результатом розгляду заяв №№ 43612113, 43509651, 43509652, 43495992, 43509657, 43509644, 43509655 державним реєстратором Новаком Р.В. прийнято відповідні рішення, відкрито розділи та проведено державну реєстрацію права приватної власності на земельні ділянки з відповідними кадастровими номерами.
З огляду на це, суд правильно вказав, що державна реєстрація речових прав на земельні ділянки позивачем була здійснена на підставі рішень Костянтинівської сільської ради Сарненського району Рівненської області від 18.10.1995 № 10 та від 03.12.1997 № 39.
Крім того, як уже зазначалось вище, відповідачем проводилася камеральна перевірка позивача, на підставі наказу Міністерства юстиції України від 19.12.2023 №2930/7 щодо вчинених реєстраційних дій за заявами, зареєстрованими в базі даних заяв Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №№ 43612113, 43509651, 43509652, 43495992, 43509657, 43509644, 43509655.
Відповідачем в Акті № 67/19.1.1/24 зроблено висновки, що державним реєстратором Новаком Р.В. порушено вимоги статей 3, 10, 18, 23 Закону, оскільки:
- проведено державну реєстрацію права власності без державного акту, що посвідчує право власності на земельну ділянку та за відсутності зареєстрованого в Державному земельному кадастрі права власності на земельну ділянку;
- проведено державну реєстрацію прав за відсутності електронної копії рішення Костянтинівської сільської ради від 18.10.1995 № 10.
На підставі наведених порушень спірним наказом анульовано позивачу доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вірно врахував, що пунктом 1 частини першої статті 2 Закону №1952-IV визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У відповідності до приписів пунктів 1-3 частини першої статті 4 цього Закону, державній реєстрації прав підлягають:
1) право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов'язання на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва;
2) речові права на нерухоме майно, похідні від права власності:
право користування (сервітут);
право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);
право забудови земельної ділянки (суперфіцій);
право господарського відання;
право оперативного управління;
право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки;
право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки;
право довірчої власності (крім права довірчої власності як способу забезпечення виконання зобов'язань);
3) інші речові права відповідно до закону.
Згідно із ч. 1 ст. 29 Закону №1952-IV, державна реєстрація права власності на земельну ділянку, набутого за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування та не оформленого в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться за умови встановлення факту відсутності відомостей про речові права інших осіб на таку земельну ділянку в Державному земельному кадастрі.
При цьому, ч. 3 цієї статті обумовлено, що державна реєстрація речових прав на земельну ділянку, набутих та оформлених в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться без подання заявником документа, на підставі якого набуто речове право, за умови наявності інформації про зареєстровану земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, у тому числі перенесеної із Державного реєстру земель, документів, що відповідно до законодавства, яке діяло до 1 січня 2013 року, посвідчували право власності або право користування землею (земельними ділянками), а також книг записів (реєстрації) таких документів.
Відповідно до ст. 17 Земельного кодексу України, прийнятого Верховною Радою УРСР 18.12.1990 (далі - ЗК України) передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.
Частина 1 статті 22 ЗК України визначала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (ч. 1 ст. 23 ЗК України).
Відтак правильним є висновок, що державна реєстрація речових прав на земельну ділянку обумовлює як реєстрацію права власності, так і інших речових прав.
Поряд з цим, набуття та оформлення речових прав на земельну ділянку у редакції ЗК України 1990 року, здійснювалося шляхом передачі ділянок у власність Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.
Відтак, за умови набуття та оформлення в установленому порядку до 1 січня 2013 року речових прав на земельну ділянку, в тому числі на підставі рішення сільської ради, державна реєстрація права власності проводиться без подання заявником документа, на підставі якого набуто речове право.
Проте, державна реєстрація права власності в такому випадку проводиться за умови наявності інформації про зареєстровану земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, у тому числі перенесеної із Державного реєстру земель, документів, що відповідно до законодавства, яке діяло до 1 січня 2013 року, посвідчували право власності або право користування землею (земельними ділянками), а також книг записів (реєстрації) таких документів.
У матеріалах справи відсутні докази, що державним реєстратором Новаком Р.В. проведено державну реєстрацію прав власності земельних ділянок за заявами за №№ 43612113, 43509651, 43509652, 43495992, 43509657, 43509644, 43509655 відповідно до наявної інформації про зареєстровану земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, у тому числі перенесеної із Державного реєстру земель, документів, що відповідно до законодавства, яке діяло до 1 січня 2013 року, посвідчували право власності або право користування землею (земельними ділянками), а також книг записів (реєстрації) таких документів.
Відтак, суд першої інстанції підставно погодився з висновками відповідача наведеними в Акті № 67/19.1.4/24 щодо порушення позивачем вимог статей 3, 10, 23 Закону № 1952-IV (в редакції, чинній на момент проведення реєстраційних дій), статті 23 Земельного кодексу України (в редакції від 22.06.1993), оскільки проведено державну реєстрацію права власності за відсутності необхідних документів, перелік яких визначений Законом.
Крім того, з заявою про державну реєстрацію права власності від 02.12.2020 № 42865756, поданою ОСОБА_9 , позивачем зазначено, що до Заяви додано рішення Костянтинівської сільської ради від 18.10.1995 № 10, однак електронна копія відсутня. Натомість до заяви додано сканкопію паспорта заявника.
При перевірці відомостей Державного реєстру прав відповідачем встановлено, що перед прийняттям рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.12.2020 № 55537409, за результатами розгляду Заяви № 42865756 державним реєстратором Новаком Р.В. не виготовлено електронну копію рішення Костянтинівської сільської ради від 18.10.1995 № 10.
А відповідно до частини 1 статті 16 Закону №1952-IV, при прийнятті заяв у паперовій формі обов'язково виготовляються електронні копії документів, поданих заявником для проведення реєстраційних дій. Електронні копії документів виготовляються шляхом сканування з подальшим їх розміщенням у Державному реєстрі прав.
Згідно пунктів 1, 2, 4 статті 18 Закону №1952-IV, державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень.
З огляду на це, суд підставно зауважив, що позивачем проведено державну реєстрацію прав за відсутності електронної копії рішення Костянтинівської сільської ради від 18.10.1995 № 10, чим порушено вимоги статей 16, 18 Закону.
Як уже зазналось вище, згідно статті 37-1 Закону №1952-IV за результатами проведення перевірок державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав приймає вмотивоване рішення, зокрема, про анулювання доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав.
Під час вирішення питання про анулювання доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав приймається до уваги тип порушення, наслідки такого порушення, а також сукупність з іншими порушеннями. При цьому, результат вчинення одного й того ж порушення може мати різні правові наслідки. Тому, з метою об'єктивного застосування заходів до суб'єктів державної реєстрації за результатами здійснення контролю, Міністерство юстиції України враховує співрозмірність вчинених правопорушень та можливе настання негативних наслідків.
З огляду на допущення державним реєстратором Новаком Р.В. порушення вимог статей 3, 10, 18, 23 Закону щодо проведення державної реєстрації права власності за відсутності інформації про зареєстровані земельні ділянки в Державному земельному кадастрі та проведення державної реєстрації прав за відсутності електронної копії рішення Костянтинівської сільської ради від 18.10.1995 № 10, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що застосований до позивача захід впливу за вчинене порушення - є співмірним з вчиненим ним правопорушенням, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, відтак рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року у справі №460/3891/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя М. А. Пліш
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула