05 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/15184/23 пров. № А/857/25112/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Глушко І.В.,
суддя Запотічний І.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року (головуючий суддя Хома О.П., м. Львів) у справі №380/15184/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дії та бездіяльності протиправними, -
04.07.2023 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 (відповідач 1), Військової частини НОМЕР_1 (відповідач 2), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 05.04.2022 по 21.05.2023; зобов'язати в/ч НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу, індексацію грошового забезпечення за період з 05.04.2022 по 21.05.2023; визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_2 щодо ненадання позивачу довідки про вартість речового майна, що належало до видачі та не проведення виплати компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 21.05.2023; зобов'язати в/ч НОМЕР_1 видати позивачу довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 21.05.2023; зобов'язати в/ч НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за неотримане речове майно за період з 05.04.2022 по 21.05.2023; визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації вартості не отриманого харчування за період з 05.04.2022 по 21.05.2023; зобов'язати в/ч НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію вартості не отриманого харчування за період з 05.04.2022 по 21.05.2023; визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати позивачу, грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 рік; зобов'язати в/ч НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу на оздоровлення за 2022-2023 рік; визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією»; зобов'язати в/ч НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу, одноразову грошову допомогу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією»; визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 20 діб та за 2023 рік за 10 діб; зобов'язати в/ч НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 20 діб та за 2023 рік за 10 діб; визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення військовослужбовця за період з 05.04.2022 по 21.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році; зобов'язати в/ч НОМЕР_2 нарахувати та виплатити невиплачене позивачу грошове забезпечення військовослужбовця за період з 05.04.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов'язати в/ч НОМЕР_2 нарахувати та виплатити невиплачене позивачу грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 по 21.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; зобов'язати в/ч НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 21.05.2023 по день фактичної виплати індексації.
Позов обґрунтовує тим, що відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_2 від 21.05.2023 № 143 позивач виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Станом на день прийняття наказу від 21.05.2023 відповідач не провів із позивачем розрахунків щодо виплати індексації, компенсації за неотримане речове майно, компенсації за продовольче забезпечення, одноразову грошову допомогу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460. Також, не виплачені грошова допомога на оздоровлення за 2023 рік та компенсація за невикористанні дні щорічної основної відпустки в році звільнення. Вказує, що у наказі командира військової частини НОМЕР_2 від 21.05.2023 № 143 частково визначено розміри та види грошового забезпечення, що підлягають виплаті позивачу у зв'язку із звільненням з військової служби, проте, а ні станом на дату видання зазначеного наказу, а ні станом на день звернення до суду з позовною заявою грошові кошти, визначені у наказі, не виплачені. Окрім того, зазначає, що відповідач не провів нарахування та виплати грошового забезпечення з 05.04.2022 по 21.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи за відповідним законом України про державний бюджет України станом на 01.01.2022 та станом на 01.01.2023. Грошове забезпечення позивача розраховано на підставі показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, а не на 01 січня кожного нового поточного календарного року. Звертає увагу суду, що в/ч НОМЕР_2 перебуває на фінансовому забезпеченні в/ч НОМЕР_1 . Позивач неодноразово усно та письмово із рапортом звертався до відповідачів щодо проведення нарахування та виплати зазначених виплат, однак відповідачами відповіді не надано. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів щодо не проведення вищевказаних виплат, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку із мобілізацією». Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку із мобілізацією». Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 05.04.2022 по 21.05.2023, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 перерахувати ОСОБА_1 грошове забезпечення з 05.04.2022 по 21.05.2023, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 Постанови №704 та здійснити виплату, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач 2 подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що лише командир військової частини НОМЕР_2 володіє інформацією щодо підставності зменшення (невиплати) складових грошового забезпечення з урахуванням військової дисципліни, наявності дисциплінарних, адміністративних стягнень, показників виконання службових обов'язків, що відображається в наказах, виданих ним. Військова частина НОМЕР_1 на виконання заявки на кошти від військової частини НОМЕР_2 замовляє кошти у вищестоящого забезпечувального фінансового органу. Заявки на кошти формуються командиром військової частини НОМЕР_2 . Накази в яких відображено підставність зменшення (позбавлення) складових грошового забезпечення видаються командиром військової частини НОМЕР_2 та зберігаються у зазначеній частині. Звертає увагу, що позивач не перебуває в штаті військової частини НОМЕР_1 та не перебуває на фінансовому та інших видах забезпечення у військовій частині НОМЕР_1 . Таким чином, вимоги позивача щодо нарахування військовою частиною НОМЕР_1 основних та одноразових виплат є такими, що виходять за межі повноважень командування військової частини НОМЕР_1 . Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови в задоволенні позову, відтак, у відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_2 , яка знаходиться на фінансовому забезпечення у в/ч НОМЕР_1 .
Згідно до витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_2 від 21.05.2023 №143 сержанта ОСОБА_1 , командира танка танкового взводу танкової роти в/ч НОМЕР_2 з 21.05.2023 виключено зі списків особового складу в/ч НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення.
У цьому наказі зазначено наступне: «Щорічна основна відпустка за 2022 - 2023 роки не використана. Відповідно до абзацу 1 підпункту 3 пункту 31 наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 «Про затвердження Порядку грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» виплатити грошову компенсацію за 20 діб невикористаної щорічної відпустки за 2022 рік в сумі 15203 гривень 66 копійок, за 10 діб невикористаної щорічної відпустки за 2023 рік в сумі 7601 гривень 83 копійки. Виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік. Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік відповідно до наказу Міністра оборони України №260 від 07.06.2018 не отримав. Виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби у розмірі 489% посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу з урахування окладу за військове звання та надбавки за вислугу років за період по 21 травня 2023 року. Постійним або службовим житлом не забезпечувався. На квартирному обліку не перебував.»
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів щодо не проведення вищевказаних виплат, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією», колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пунктом 2 статті 15 Закону № 2011-XII Кабінет Міністрів України постановою від 17.09.2014 № 460 затвердив Порядок та умови виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби (Порядок № 460).
Пунктом 1 Порядку № 460 визначено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 460 допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 460 виплата військовослужбовцям допомоги у разі звільнення з військової служби здійснюється Міноборони, іншими утвореними відповідно до законів військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів державного бюджету, передбачених на їх утримання.
Отже, враховуючи вищевикладене та відсутність доказів виплати позивачу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 грошової допомоги, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову у цій частині.
Щодо не нарахування та не виплати позивачу грошового забезпечення військовослужбовця за період з 05.04.2022 по 21.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи встановленого законом на 01 січня календарного року та зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення військовослужбовця: за період з 05.04.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», за період з 01.01.2023 по 21.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів, колегія суддів зазначає наступне.
Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (Постанова №704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 2 Постанови № 704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також, додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Кабінет Міністрів України 21.02.2018 прийняв постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (Постанова №103), пунктом 6 якої пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови 103.
Так, Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, спірні відносини у якій є тотожними цьому спору, зауважив, що на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-III (Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Тобто, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-III (Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Відповідно до статті 6 Закону № 2017-III у свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно з частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 № 2629-VIII було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX (Закон № 294-IX), Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-IX (Закон № 1082-IX) та Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-IX (Закон № 1928-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020 та 2021, 2022 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня
2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувалися такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19).
Отже, з огляду на передбачені в частині 3 статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 29.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Вказана правова позиція суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 та від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.
Таким чином, апеляційний суд дійшов вважає, що грошове забезпечення позивача у період з 05.04.2022 по 21.05.2023 повинне було розраховуватися, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року у справі № 380/15184/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. В. Глушко
І. І. Запотічний