П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 березня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/18035/24
Перша інстанція: суддя Білостоцький О.В.,
повний текст судового рішення
складено 06.12.2024, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ) та просила:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.11.2023 року по 22.05.2024 року включно;
- зобов'язати ВЧ нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.11.2023 року по 22.05.2024 року включно у сумі 283161,28 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ВЧ щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.11.2023 року по 22.05.2024 року включно.
Зобов'язано ВЧ нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.11.2023 року по 22.05.2024 року включно у розмірі 84507,06 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові повністю.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З матеріалів справи, а саме з прохальної частини апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, а тому, з врахуванням наведеного, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції лише в цій частині.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її часткового задоволення з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходила службу у період з 01.08.2013 року по 04.11.2022 року у Військовій частині НОМЕР_2 , та з 05.11.2022 року по 20.11.2023 року у ВЧ, що відповідачем за час розгляду справи не заперечувалось.
Разом з тим, позивачці у період проходження військової служби не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення у повному обсязі, з огляду на що вона була змушена звернутися суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.03.2024 року по справі №420/35557/23 було визнано протиправною бездіяльність ВЧ щодо не виплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 року включно.
Зобов'язано ВЧ нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення, - січень 2008 року, а за період з 01.03.2018 року по 20.11.2023 року включно - березень 2018 року, з урахуванням правових висновків суду.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2024 року по справі №420/35557/23 апеляційну скаргу ВЧ залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.03.2024 року скасовано в частині зобов'язання ВЧ нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 20.11.2023 р. включно.
Ухвалено в цій частині по справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов'язано ВЧ нарахувати та виплатити на користь на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 853,70 грн. в місяць за період з 01.03.2018 р. по 31.12.2022 р. включно в загальній сумі 49514,60 грн. відповідно до вимог абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою КМУ від 17.07.2003р. №1078. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.03.2024 року - залишено без змін.
23.05.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.03.2024 року та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2024 року по справі №420/35557/23 відповідачем було виплачено на користь позивачки індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 31.12.2022 року у загальній сумі 124159,46 грн. Факт отримання вищевказаної виплати також підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з АТ КБ “ПРИВАТБАНК» від 23.05.2024 року по рахунку/картці позивачки.
Згідно наявної в матеріалах справи довідки ВЧ від 24.07.2024 року №202, позивачці при звільненні (20.11.2023 року, в довідці помилково зазначено 20.11.2024 року) було нараховано та виплачено грошового забезпечення на суму 171 098,00 грн. (із врахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, компенсації за невикористані відпустки за 2022-2023 роки, одноразової грошово допомоги при звільненні та компенсації взамін речового майна).
Також, в матеріалах справи наявна довідка ВЧ від 24.07.2024 року №203 про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення позивача за 2 останні місяці перед звільненням (вересень 2023 року - 35291,80 грн., жовтень 2023 року - 32065,99 грн.).
Разом з тим, остаточний розрахунок з позивачкою було здійснено 23.05.2024 року, чого відповідачем у справі не заперечувалось. Крім того, як стверджує позивачка, повідомлення про надходження коштів у вищезазначену дату є фактом, що свідчить про несвоєчасний остаточний розрахунок ВЧ з позивачкою у період з 21.11.2023 року по 22.05.2024 року.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем допущено протиправну затримку розрахунку при звільненні, позивачка має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку у зв'язку з порушенням строків виплати за період з 21.11.2023 року по 22.05.2024 року включно у розмірі 84507,06 грн.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).
Згідно ст.1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.2 ст.12 Закону №2011-ХІІ, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частиною 1 ст.9 Закону №2011-ХІІ установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст.116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з ст.117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
За змістом пункту 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 у справі №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку.
Як зазначалось раніше, позивачку було звільнено зі служби у 20.11.2023 року.
Разом з тим, оскільки станом на день звільнення позивачки зі служби (20.11.2023 року), відповідачем не було проведено з нею розрахунку у повному обсязі, а саме не виплачено індексацію грошового забезпечення у належному розмірі, вона відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Крім того, як зазначає позивачка у адміністративному позові, та що не заперечується відповідачем, ВЧ було проведено остаточний розрахунок із нею лише 23.05.2024 року.
Постановою КМУ від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт "л" пункту 1 Порядку №100).
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до п.4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати.
Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок №260).
Тобто, Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців. Таким чином суд дійшов висновку, що необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов'язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №260.
З наявної у матеріалах справи довідки ВЧ від 24.07.2024 року №202 вбачається, що позивачці при звільненні 20.11.2023 року було добровільно нараховано та виплачено грошове забезпечення у розмірі 171098,00 грн.
Крім того, з наявної у матеріалах справи довідки від 24.07.2024 року за №203, також виданої ВЧ, грошове забезпечення позивачки за останні два місяця перед звільненням складає в загальному розмірі 67357,79 грн. (у вересні 2023 року - 35291,80 грн., у жовтні 2023 року - 32065,99 грн.).
Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 1104,22 грн., у розрахунку 67357,79 грн. / 61 день (кількість календарних днів у вересні 2023 року та жовтні 2023 року).
Період затримки виплати сум при звільнені загалом складає 184 календарних дні, та обраховується з 21.11.2023 року (перший день після звільнення позивачки зі служби) по 22.05.2024 року включно (останній день затримки перед днем остаточного розрахунку).
Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
З урахуванням вищевказаного, а також враховуючи дату проведення остаточного розрахунку з позивачкою (23.05.2024 року), суд у справі №420/18035/24 суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у спірних правовідносинах, що виникли після 19.07.2022 року - підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, тобто із обмеженням строку виплати у шість місяців.
Отже, суд 1-ї інстанції дійшов вірного висновку, що позивачка має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 21.11.2023 року (наступний день після звільнення) по 22.05.2024 року.
Щодо розміру суми такого середнього заробітку, суд 1-ї інстанції зазначив, що сума належного середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.11.2023 року по 22.05.2024 року має становити 42,05% від усієї суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, що складає 84507,06 грн., у розрахунку: 200968,04 грн. (вся сума середнього заробітку, де 182 день затримки розрахунку * 1104,22 грн.) х 42,05%.
При цьому, апеляційний суд звертає зазначає, що позивачкою, в даному випадку, не оскаржувалось рішення в частині визначення суми, яка підлягає стягненню, а відповідач оскаржує виключно її право на отримання такої виплати.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку стосовно спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Федусик
Судді А.В. Бойко О.А. Шевчук