П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 березня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/5421/24
Головуючий в 1 інстанції: Брагар В.С. Дата і місце ухвалення: 30.10.2024р., м. Миколаїв
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Семенюка Г.В.
- Шляхтицького О.І.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
В червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 10.12.2021р. №26 «Про відмову у наданні дозволу громадянину України ОСОБА_1 на розроблення документації із землеустрою для ведення особистого селянського господарства»;
- зобов'язати Радсадівську сільську раду Миколаївського району Миколаївської області надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що рішенням Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області від 27.04.2021р. №39 відмовлено в задоволенні його клопотання від 22.02.2021р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га за рахунок земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності з кадастровим номером 4825181600:01:000:1707 у межах території Радсадівської сільської ради (в межах населених пунктів). Вказане рішення сільської ради скасовано судовим рішенням по справі №400/5522/21 та зобов'язано відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 22.02.2021р. Однак, спірним рішенням від 10.12.2021р. №26 Радсадівська сільська рада повторно відмовила в задоволенні його клопотання з посиланням на те, що земельна ділянка, яка передбачається до відведення, перебуває в оренді ПСП «Козирське». Таке рішення позивач вважає незаконним та зазначає, що чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 ЗК України, а тому відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені даною нормою, суперечить вимогам закону. Також, позивач зазначав, що станом на момент подання клопотання від 22.02.2021р. земельна ділянка з кадастровим номером 4825181600:01:000:1707 в оренді не перебувала.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області від 10.12.2021р. №26 «Про відмову у наданні дозволу громадянину України ОСОБА_1 на розроблення документації із землеустрою для ведення особистого селянського господарства».
Зобов'язано Радсадівську сільську раду Миколаївського району Миколаївської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2 га за рахунок земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності з кадастровим номером 4825181600:01:000:1707 в межах території Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, з урахуванням висновків викладених у рішенні по даній справі.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині відмови в задоволенні вимоги позову про зобов'язання Радсадівську сільську раду надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення від 30.10.2024р. у відповідній частині з ухваленням по справі нового судового рішення - про задоволення позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що зобов'язуючи відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, судом першої інстанції не враховано сталої практики Верховного Суду про те, що повторна відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав, не визначених законодавством, свідчить про відсутність наміру суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення. А відтак, належним способом захисту порушеного права буде саме зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою.
Апелянт вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що задоволення відповідної позовної вимоги буде втручанням в дискреційні повноваження Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області. Зазначає, що умови, за яких орган відмовляє в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, визначені законом. Якщо такі умови відсутні орган повинен прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Таким чином, відповідні повноваження не є дискреційними.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 22.02.2021р. ОСОБА_1 звернувся до Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га за рахунок земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності з кадастровим номером 4825181600:01:000:1707 у межах території Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (в межах населених пунктів).
До клопотання позивачем, серед іншого, додано графічний матеріал (викопіювання) із зазначенням місця розташування земельної ділянки.
Рішенням від 27.04.2021р. №39 «Про надання дозволу громадянину України ОСОБА_1 на розроблення документації із землеустрою для ведення особистого селянського господарства» Радсадівська сільська рада відмовила у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою на бажану позивачем земельну ділянку відповідно до п.34 ч.1 ст.26, п.п.8, 9 п. «б» ч.1 ст.33, ст.40 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 12, 22, 33, 118, 121, 122, 134 Земельного кодексу України, Закону України «Про особисте селянське господарство».
Зазначене рішення сільської ради ОСОБА_1 оскаржив в судовому порядку.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.10.2021р. по справі №400/5522/21 визнано протиправним та скасовано рішення Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області від 27.04.2021р. №39 «Про надання дозволу громадянину України ОСОБА_1 на розроблення документації із землеустрою для ведення особистого селянського господарства» та зобов'язано Радсадівську сільську раду Миколаївського району Миколаївської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 22.02.2021р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га за рахунок земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності з кадастровим номером 4825181600:01:000:1707 у межах території Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (з межах населених пунктів) та прийняти вмотивоване рішення про надання такого дозволу чи відмову в його наданні.
На виконання судового рішення по справі №400/5522/21 Радсадівська сільська рада повторно розглянула клопотання позивача від 22.02.2021р., за наслідками чого прийняла рішення №26 від 10.12.2021р. про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2,00 га кадастровий номер 4825181600:01:000:1707, в межах території Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.
Підставою для відмови зазначено невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, а саме ч.7 ст.118 ЗК України - земельна ділянка, що передбачається до відведення, перебуває в оренді ПСП «Козирське», а тому, відповідно до вимог ч.6 ст.118 ЗК України, до клопотання необхідно додати погодження землекористувача.
Не погоджуючись з правомірністю вказаного рішення ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , дійшов висновку, що матеріалами справи не підтверджено наявності підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, визначених статтею 118 ЗК України, за клопотанням від 22.02.2021р. А відтак, за висновками суду, спірне рішення Радсадівської сільської ради №26 від 10.12.2021р. є протиправним та підлягає скасуванню.
Поряд з цим, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача у спірних правовідносинах буде зобов'язання Радсадівську сільську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2 га за рахунок земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності з кадастровим номером 4825181600:01:000:1707 в межах території Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, з урахуванням висновків, викладених у рішенні по даній справі. Суд зазначив про неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідача, а отже, про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги в частині зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту щодо відведення земельної ділянки.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції Радсадівською сільською радою не оскаржено в апеляційному порядку, тому, на підставі ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає правильність висновків суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди позивача з обраним судом способом захисту порушеного його права. Позивач наполягає на тому, що у цій справі слід було зобов'язати відповідача в судовому порядку надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції у відповідній частині колегія суддів виходить з наступного.
Зі змісту положень статей 116 та 118 ЗК України слідує, що за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою обов'язковим є прийняття відповідним органом вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010р. №1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:
1) за допомогою оціночних понять, наприклад: «за наявності поважних причин орган вправі надати …», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…» тощо;
2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;
3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;
4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
Колегія суддів зазначає, що дискреційними повноваженнями є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Натомість, у цій справі, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що повноваження Радсадівської сільської ради дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. При цьому, в разі відмови, відповідач зобов'язаний вказати всі підстави такої відмови. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
У випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання ухвалити рішення. Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов'язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
Частиною 7 статті 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.
Зобов'язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.
Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмову наданні дозволу, визначені статтею 118 ЗК України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, передбачені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмовити в його наданні, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Зазначена правова позиція щодо визначення повноважень дискреційними узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 24.12.2019р. у справі №823/59/17.
Як вже зазначалося, клопотання ОСОБА_1 від 22.02.2021р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства вже двічі розглядалося Радсадівською сільською радою Миколаївського району Миколаївської області, внаслідок чого двічі прийнято рішення про відмову в наданні такого дозволу з підстав, не передбачених ст.118 ЗК України, а саме: рішення від 27.04.2021р. №39, незаконність якого встановлено судовим рішенням у справі №400/5522/21, а також рішення від 10.12.2021р. №26, незаконність якого встановлено судовим рішенням у даній справі, яке у відповідній частині не оскаржено в апеляційному порядку.
Тобто, сільська рада вирішила клопотання позивача у формі, що відповідає вимогам законодавства.
Відповідач зобов'язаний або надати дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою, або відмовити у наданні такого дозволу з підстав, встановлених законом.
За наведених обставин, у спірній ситуації зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є втручанням суду у дискреційні повноваження Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, а є обґрунтованим та ефективним способом захисту порушеного права позивача.
Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у постановах від 31.07.2020р. у справі №810/2474/18, від 03.03.2021р. у справі №320/4182/20, від 03.11.2022р. у справі №320/5760/21, а також в постановах від 17.06.2021р. у справі №815/2318/18, від 22.01.2021р. у справі №817/820/17, від 28.05.2020р. у справі №819/654/17, від 24.10.2019р. у справі №0840/3112/18, де відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою мали неодноразовий характер.
Водночас колегія суддів звертає увагу, що Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан, який з урахуванням наступних указів Президента України продовжує діяти по сьогоднішній день.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» №389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
На час розгляду цієї справи у суді в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом №389-VIII.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 24.03.2022р. №2145-IX внесено зміни, серед іншого, до ЗК України. Так, Розділ X «Перехідні положення» ЗК України доповнено пунктами 27 і 28. У підпункті 5 пункту 27 Розділу X «Перехідні положення» ЗК України зазначено, що безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Вказані зміни до ЗК України набрали чинності 07.04.2022р.
Згодом Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель» від 19.10.2022р. №2698-IX, який набрав чинності 19.11.2022р., підпункт 5 пункту 27 Розділу X «Перехідні положення» ЗК України доповнено другим реченням такого змісту: «Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом».
Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Водночас, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Частиною 2 цієї ж статті визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З наведеного вбачається, що однією з умов способу захисту порушеного права особи, є те, що такий спосіб не повинен суперечити закону.
Згідно з положеннями частин 2, 3 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частини 1, 2 статті 242 КАС України).
На підставі викладеного можна дійти висновку, що процесуальним законом не допускається ухвалення судом рішення про зобов'язання вчинити відповідача завідомо неправомірні дії, які суперечитимуть вимогам норм законодавства, чинних станом на момент ухвалення судового рішення.
Зокрема, резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
Повертаючись до згаданих вище змін, внесених до ЗК України, з їх змісту вбачається те, що із 19.11.2022р. і до припинення (скасування) воєнного стану в Україні безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.
Колегія суддів наголошує на тому, що відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як наслідок, колегія суддів доходить висновку, що ухвалення судового рішення про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в період дії заборонної норми, викладеної у Перехідних положеннях ЗК України (підпункт 5 пункту 27), зобов'яже суб'єкта владних повноважень діяти всупереч вимогам Закону, що є недопустимим.
Варто зазначити, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Висновки колегії суддів у даній справі узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29 січня 2025 року по справі №320/8323/21.
За наведених підстав вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 не можуть бути задоволені, а відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ст.317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Оскільки при вирішенні спору суд першої інстанції допустив неправильне тлумачення закону та його застосування, тому рішення від 30.10.2024р. підлягає зміні в частині мотивів його прийняття.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. «а»-«г» п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року змінити шляхом викладення в редакції цієї постанови апеляційного суду його мотивувальної частини щодо вимоги позову ОСОБА_1 про зобов'язання Радсадівську сільську раду Миколаївського району Миколаївської області надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 05 березня 2025 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: Г.В. Семенюк
О.І. Шляхтицький