Провадження 11-кп/824/2284/2025 Категорія: ч. 2, 3 ст. 185, ч. 1, 3 ст. 357, ч. 2 ст. 289 КК України
ЄУН 742/1713/20 Головуючий у суді 1 інстанції - ОСОБА_1
20 лютого 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3
ОСОБА_4
за участю
секретаря ОСОБА_5
прокурора (в режимі ВКЗ) ОСОБА_6
потерпілої (в режимі ВКЗ) ОСОБА_7
захисника (в режимі ВКЗ) ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_9
розглядаючи у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 на вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12 липня 2024 року щодо ОСОБА_9 за ч. 2, 3 ст. 185, ч. 1, 3 ст. 357, ч. 2 ст. 289 КК України,
Вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12 липня 2024 року ОСОБА_9 визнано винуватим у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, 3 ст. 185, ч. 1, 3 ст. 357, ч. 2 ст. 289 КК України, та йому призначено покарання: за ч. 2 ст. 185 КК України - у виді 2 (двох) років позбавлення волі; за ч. 3 ст. 185 КК України - у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 289 КК України - у виді 6 (шести) років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього особисто належного йому майна, крім житла. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю вчинених злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_9 остаточне покарання у виді 6 (шести) років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього особисто належного йому майна, крім житла. Звільнено ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності за ч. 1, 3 ст. 357 КК України на підставі ст. 49 КК України у зв'язку з закінченням строків давності, кримінальне провадження № 12019270210001317 від 21 вересня 2019 року відносно ОСОБА_9 закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України в частині кваліфікації за ч. 1, 3 ст. 357 КК України
Не погоджуючись з вироком суду, обвинувачений ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду скасувати та направити матеріали справи до суду першої інстанції на новий повний розгляд.
Не погоджуючись з вироком суду, захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду скасувати та закрити кримінальне провадження.
Не оспорюючи фактичні обставини справи, кваліфікацію дій обвинуваченого та доведеності його вини, вважаючи незаконним вирок суду в частині призначеного покарання, прокурор у кримінальному провадженні - прокурор Прилуцької окружної прокуратури ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду скасувати у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону; ухвалити новий вирок, яким виключити з мотивувальної частини вироку обвинувачення, визнане судом доведеним, вчинення ОСОБА_10 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України, а саме, викрадення 10 березня 2020 року банківської картки на ім'я ОСОБА_11 ОСОБА_9 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, 3 ст. 185, ч. 1, 3 ст. 357, ч. 2 ст. 289 КК України та призначити покарання: за ч. 1 ст. 357 КК України - у виді 1 року обмеження волі; за ч. 3 ст. 357 КК України - у виді 2 років обмеження волі. На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_9 від призначеного покарання за ч. 1 ст. 357, ч. 3 ст. 357 КК України у зв'язку із закінченням строків давності. За ч. 2 ст. 185 КК України - у виді 2 років позбавлення волі; за ч. 3 ст. 185 КК України - у виді 4 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 289 КК України - у виді 6 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього особистого належного йому майна, крім житла. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю вчинених злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_9 остаточне покарання у виді 6 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього особистого належного йому майна, крім житла. В решті даний вирок залишити без змін.
У свою чергу, обвинувачений ОСОБА_9 подав заперечення на апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Прилуцької окружної прокуратури ОСОБА_6 , в яких просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення. В обґрунтування вимог поданих заперечень обвинувачений зазначає, що його причетність до злочинів не доведена, прокурор не надав жодних доказів, які здобуті без порушень вимог КПК України.
Під час апеляційного розгляду захисник в інтересах обвинуваченого подав клопотання про зміну обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на інший, більш м'який, - особисте зобов'язання або домашній арешт, яке обґрунтовано тим, що запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_9 обраний 30 вересня 2020 року ще під час ухвалення першого вироку суду, тобто, обвинувачений уже майже 4 роки перебуває під вартою, хоча відносно нього відсутній вирок, який би набрав законної сили. Захисник наголошує, що протягом цього часу судами не розглядалось питання про можливість застосування до обвинуваченого альтернативних запобіжних заходів, хоча до постановлення першого вироку до нього був застосований домашній арешт. Перебуваючи тривалий час під домашнім арештом, ОСОБА_9 не допустив жодного порушення, а тому дієвість та достатність цього запобіжного заходу повністю підтверджена його практичним застосуванням. Захисник наголошує, що згідно з наявними у справі характеристиками та довідками ОСОБА_9 до затримання проживав зі своїми батьками, сестрою та племінником у належному їм на праві спільної власності будинку. За місцем проживання характеризується позитивно, скарг на його поведінку не надходило, що, на переконання захисника, свідчить про дотримання підзахисним норм та правил поведінки та спростовує припущення про існування певних ризиків. Також захисник вказує, що ОСОБА_9 на обліках у лікарів не перебуває, до затримання перебував на обліку в службі зайнятості, як безробітний та отримав допомогу по безробіттю.
Таким чином, як наголошує захисник, ОСОБА_9 має міцні соціальні зв'язки, які дають достатньо підстав вважати, що більш м'який запобіжний захід також здатний запобігти як спробам переховуватись від суду, так і спробам продовжувати злочинну діяльність. При цьому захисник вказує на те, що запобіжний захід у виді домашнього арешту з застосуванням електронного засобу контролю може забезпечити повний контроль над місцем перебуванням обвинуваченого та виключить можливість будь-якого несанкціонованого переміщення, запобігти ризикам, зазначеним у ст. 177 КПК України.
Окремо захисник зауважує, що попередні вироки у даній справі скасовувались виключно за скаргами захисту у зв'язку з встановленням судами вищих інстанції істотним порушень кримінального процесуального закону щодо допустимості доказів, і дані обставини у своїй сукупності дають підстави ставити під сумнів обґрунтованість висунутого обвинувачення та доцільність подальшого його тримання під вартою.
Вислухавши захисника та обвинуваченого, які підтримали подане клопотання, прокурора та потерпілу, які категорично заперечували проти задоволення вказаного клопотання, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів доходить такого висновку.
Вимогами ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Вироком суду, який наразі оскаржується, обвинувачений визнаний винуватим у вчиненні ряду кримінальних правопорушень та йому призначене покарання у виді позбавлення волі на 6 років 6 місяців позбавленні волі з конфіскацією всього особисто належного йому майна, крім житла, яке слід відбувати реально.
До набрання вироком суду законної сили запобіжний захід обвинуваченому обрано у виді тримання під вартою.
За змістом клопотання захисник обґрунтував необхідність зміни обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на інший, не пов'язаний з триманням під вартою, даними, які характеризують особу обвинуваченого; відсутністю ризиків, передбачених ст. 177 КПК України; відсутністю обґрунтованого обвинувачення.
Проте, колегія суддів не може погодитись з такими доводами захисника та обвинуваченого.
Так, відповідно до п.п. 4 п. 1 ч. 4 ст. 374 КПК України у резолютивній частині вироку суд може прийняти рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про застосування запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.
За вироком суду до обвинуваченого, якому призначено покарання у виді позбавлення волі, яке слід відбувати реально, до набрання вироком законної сили застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою.
У пунктах 46, 47 рішення у справі «Руслан Яковенко проти України», заява № 5425/11, рішення від 4 червня 2015 року, Європейський суд з прав людини чітко розмежував підстави обмеження гарантій, встановлених статтею 5 Конвенції.
Суд зазначив, що попереднє ув'язнення у розумінні положень Конвенції закінчується зі встановленням вини та призначенням покарання судом першої інстанції.
Також Суд вказав, що підсудний вважається таким, що перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні підпункту «а» пункту 1 статті 5 Конвенції, з моменту оголошення вироку судом першої інстанції, навіть, якщо він ще не набрав законної сили і його можна оскаржити. У зв'язку з цим Суд дійшов висновку, що словосполучення «після засудження» не може тлумачитися як таке, що обмежується вироком, який набрав законної сили, оскільки це виключатиме випадки затримання під час судового засідання осіб, яких за результатами судового розгляду було засуджено і які на такий судовий розгляд з'явилися, ще будучи вільними, незалежно від доступних їм засобів юридичного захисту (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany), від 27 червня 1968 року, С. 23, п. 9, Series А № 7).
Починаючи з дати постановлення вироку (навіть якщо лише судом першої інстанції), підсудний перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні підпункту «а» пункту 1 статті 5 Конвенції.
Згідно з практикою ЄСПЛ у такому випадку судовий контроль за позбавленням свободи, що вимагається згідно з пунктом 4 статті 5 Конвенції, вважається вже інкорпорованим у постановлений вирок та призначене покарання (справа «Руслан Яковенко проти України», п. 32).
Окрім того, з урахуванням положень ст. 377 КПК України, колегія суддів на даному етапі апеляційного розгляду будь-яких виняткових обставин, які б виникли після постановлення вироку і не були досліджені судом першої інстанції, не встановила.
Також колегія суддів враховує, що на даний час апеляційний розгляд по суті поданих апеляційних скарг не завершений, а відтак доводи клопотання щодо незаконності вироку не можуть бути взяті до уваги.
Аналіз наведених вимог чинного законодавства та встановлених на даний час обставин свідчить про те, що тримання під вартою обвинуваченого за наявності вироку суду, який хоча і не набрав законної сили, однак, яким обвинуваченому призначено покарання у виді позбавлення волі на тривалий строк, є таким, що у повному обсязі відповідає принципам законності, пропорційності та не є свавільним.
Таким чином, тримання обвинуваченого під вартою за вироком суду, яким йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців, на даний час є обґрунтованим.
За встановлених обставин колегія суддів не вбачає підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, на інший, не пов'язаний з триманням під вартою, а, відтак, клопотання захисника до задоволення не підлягає.
Керуючись ст. ст. 376, 405 КПК України, колегія суддів, -
Клопотання захисника ОСОБА_8 про зміну обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу з тримання під вартою на інший, більш м'який, - особисте зобов'язання або домашній арешт - залишити без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
____________________ ________________ _________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4