Провадження 11-кп/824/2260/2025 Категорія: ст. 395 КК України
ЄУН 755/15293/24 Головуючий у суді 1 інстанції - ОСОБА_1
26 лютого 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3
ОСОБА_4
за участю
секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого (в режимі ВКЗ) ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали кримінального провадження № 120241050400000721, внесеного до ЄРДР 10 травня 2024 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого
ст. 395 КК України, за апеляційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_8 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 11 вересня 2024 року, яким
ОСОБА_7
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Березань Київської області, громадянина України, із середньою освітою, неодруженого, який не є військовослужбовцем, військовозобов'язаного, зареєстрованого за адресою:
АДРЕСА_1 та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
- 22 листопада 2013 року Подільським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 186, п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України, з застосуванням ст. 70 КК України до 12 років позбавлення волі, звільненого 26 травня 2023 року по відбуттю строку покарання,
визнано винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ст. 395 КК України, та призначено покарання у виді обмеження волі на строк один рік, звільненого на підставі
ст. 75 КК України від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік, з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України,
Вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим у тому, що 26 травня 2023 року
після звільнення ОСОБА_7 з ДУ «Бердичівська виправна колонія № 70» в.о. керівника ДУ «Бердичівська виправна колонія № 70» ОСОБА_9 його було ознайомлено під особистий підпис з постановою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 21 березня 2023 року та обмеженнями адміністративного нагляду, а також попереджено, що, у разі порушення правил і обмежень піднаглядного, він буде притягнутий до адміністративної відповідальності, а, у разі самовільного залишення місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду, буде притягнутий до кримінальної відповідальності в порядку, встановленому законодавством.
Після цього 20 червня 2023 року ОСОБА_7 прибув до Дніпровського УП ГУ НП у
м. Києві у зв'язку із зміною місця проживання та став на адміністративний облік, де його старшим дільничним офіцером поліції Дніпровського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_10 ознайомлено під особистий підпис з постановою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 21 березня 2023 року та обмеженнями адміністративного нагляду, а також було попереджено, що, у разі порушення правил і обмежень піднаглядного, він буде притягнутий до адміністративної відповідальності, а, у разі самовільного залишення місця проживання (без письмової заяви та отримання контрольного листка) з метою ухилення від адміністративного нагляду, буде притягнутий до кримінальної відповідальності в порядку, встановленому законодавством.
Проте, всупереч Закону України «Про адміністративний нагляд за особами звільненими з місць позбавлення волі», ОСОБА_7 , будучи ознайомленим з відповідним рішенням суду та попередженим про кримінальну відповідальність за порушення адміністративного нагляду, будучи неодноразово притягнутим до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1
ст. 187 КУпАП, умисно, протиправно, з метою ухилення від адміністративного нагляду, без дозволу правоохоронних органів, які здійснюють адміністративний нагляд за ним, без поважних причин, самовільно, з метою ухилення від адміністративного нагляду, залишив місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , не повідомивши про це працівників Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві, чим порушив встановлені правила адміністративного нагляду.
Крім цього, ОСОБА_7 був відсутній під час перевірок 1 травня 2024 року, 3 травня 2024 року, 8 травня 2024 року за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , та за результатами вказаних перевірок старшим дільничним офіцером поліції ОСОБА_11 у присутності двох запрошених понятих складені акти перевірок про недотримання останнім правил адміністративного нагляду.
Отже, ОСОБА_7 , будучи особою раніше судимою, відносно якої встановлено адміністративний нагляд, порушив встановлені відносно нього обмеження і правила адміністративного нагляду, а саме 1 травня 2024 року, 3 травня 2024 року, 8 травня 2024 року залишив місце проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду, не повідомивши про це працівників Дніпровське УП ГУНП у м. Києві.
Таким чином, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчинив кримінальний проступок, передбачений ст. 395 КК України, а саме, умисне ухилення від адміністративного нагляду особою, щодо якої такі заходи застосовані судом.
Не оспорюючи фактичні обставини справи, кваліфікацію дій обвинуваченого та доведеності його вини, вважаючи незаконним вирок суду в частині призначеного покарання, заступник керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості; ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ст. 395 КК України у виді 1 року обмеження волі; у решті вирок залишити без змін.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор зазначає, що, призначаючи обвинуваченому покарання, судом, хоча і зазначено, що враховано, але не в повній мірі взято до уваги, характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, відомості про підвищений рівень суспільної небезпеки особи обвинуваченого. Як встановлено в суді, обвинувачений, зухвало ігноруючи можливість отримати кримінальне покарання, будучи особою раніше судимою за вчинення особливо тяжкого умисного злочину проти життя, відносно якої встановлено адміністративний нагляд, систематично порушував встановлені обмеження і правила адміністративного нагляду, а саме 1 травня 2024 року, 3 травня 2024 року, 8 травня 2024 року залишив місце проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду, не повідомивши про це працівників Дніпровського УП ГУНП у м. Києві. Обов'язкове для виконання індивідуальне судове рішення обвинуваченим умисно виконано не було.
На думку прокурора, враховуючи наведені вище дані про особу обвинуваченого, який умисно не виконав судове рішення, стосовно якого встановлено адміністративний нагляд, у суду першої інстанції не було жодної підстави обґрунтовано сподіватися, що виправлення та перевиховання ОСОБА_7 можливе без відбуття реального кримінального покарання. Саме тому, на переконання апелянта, суд не зміг навести в оскаржуваному вироку дані, які обґрунтовують правильність рішення про застосування ст. 75 КК України. Окрім того, конкретні обставини кримінального провадження вказують, що покарання із застосуванням інституту звільнення обвинуваченого від його відбування, не в змозі досягти цілей, визначених ст. 65 КК України.
Прокурор вважає, що виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства є неможливим, а безпідставне застосування ст. 75 КК України становить високу небезпеку вчинення обвинуваченим нових злочинів. Застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для впливу на поведінку обвинуваченого з метою виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень неможливо здійснювати без цілодобового нагляду та контролю в умовах ізоляції. Таким чином, висновки суду про можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням суперечать принципу справедливості покарання і не відповідають його меті - виправлення засудженого та запобіганню вчинення нових злочинів як ним, так і іншими особами.
За таких обставин, на думку прокурора, всупереч вимогам закону, суд незаконно і невмотивовано застосував до обвинуваченого ст. 75 КК України, яка не підлягала застосуванню, тобто, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.
Заслухавши доповідь судді, позицію прокурора на підтримку доводів апеляційної скарги, обвинуваченого, який не заперечував проти апеляційної скарги, але просив вирішити питання про його направлення для проходження військової служби, дослідивши наявні у справі докази, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить такого висновку.
Згідно з положеннями ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції дотримався наведених вимог закону не у повній мірі.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що обвинувальний акт про вчинення ОСОБА_7 кримінального проступку розглянутий у спрощеному провадженні, а тому встановлені досудовим розслідуванням та судом фактичні обставини кримінального провадження колегія суддів не переглядає відповідно до вимог ч. 1 ст. 394, ч. 1 ст. 404 КПК України.
Дії обвинуваченого за встановлених судом обставин правильно кваліфіковані за ст.395 КК України, як умисне ухилення від адміністративного нагляду особою, щодо якої такі заходи застосовані судом.
Прокурором в апеляційній скарзі та під час апеляційного розгляду, обставини кримінального правопорушення та кваліфікація дій обвинуваченого, як і покарання, призначене обвинуваченому за ст. 395 КК України у виді 1 року обмеження волі, не оспорюється.
Проте, прокурор не погоджується з застосуванням до обвинуваченого ст. 75 КК України та звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність та м'якості призначеного обвинуваченому покарання, яке, на думку прокурора, не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого, колегія суддів доходить такого висновку.
У відповідності до загальних засад призначення покарання, визначених ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, зокрема, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при призначенні обвинуваченому покарання не у повній мірі дотримався наведених вимог закону.
За змістом оскаржуваного вироку, вирішуючи питання про призначення обвинуваченому виду та розміру покарання, місцевий суд врахуваввідсутність обставин, що пом'якшують або обтяжують покарання ОСОБА_7 , те, що обвинувачений на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває, раніше судимий, має задовільний стан здоров'я, не є особою, яка досягла пенсійного віку, не є військовослужбовцем, військовозобов'язаний, не є інвалідом І та ІІ групи, спосіб життя, відношення обвинуваченого до вчиненого, ступінь тяжкості вчиненого кримінального проступку, особливості й обставини його вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; його поведінку під час та після вчинення злочинних дій, та вважав за необхідне, з урахуванням заяви обвинуваченого ОСОБА_7 , призначити покарання у межах санкції статті 395 КК України у виді обмеження волі, зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 того ж Кодексу та покладенням обов'язків з числа визначених ст. 76 КК України, оскільки суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень, буде пропорційним вчиненому злочину та таким, що перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Проте, колегія суддів не погоджується з таким рішенням суду першої інстанції та вважає слушними доводи апеляційної скарги прокурора.
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Реалізація такої мети є одним з аспектів виконання визначених у ст. 2 КПК завдань кримінального провадження, якими, зокрема, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, а також охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, у тому числі потерпілих.
Згідно з положеннями ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.
Окрім того, колегія суддів вважає слушними доводи прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому ст. 75 КК України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться в абзаці 2 пункту 9 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 23 жовтня 2003 року, із змінами та доповненнями, рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.
Таким чином, підставою звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду, виявлене у мотивованому висновку, про можливість її виправлення без відбування покарання.
Однак, приймаючи рішення про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції у вироку на підтвердження прийнятого рішення не навів переконливих доводів, які б давали суду підстави дійти висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання у виді позбавлення волі, а врахував обставини, які були враховані при вирішенні питання про призначення обвинуваченому виду та розміру покарання.
Окрім того, на думку колегії суддів, місцевим судом належним чином не враховано, що обвинувачений, будучи особою працездатного віку, офіційно не працевлаштований та суспільно-корисною працею не займається, те, що вінраніше судимий за вчинення особливо тяжкого злочину, відбував покарання у місцях позбавлення волі, але це не призвело до позитивних змін у його особистості та не створило у нього готовності до самокерованої правослухняної поведінки в суспільстві, він не зробив належних висновків для себе, на шлях виправлення не став і знову вчинив кримінальне правопорушення.
За встановлених обставин колегія суддів доходить висновку про відсутність передбачених законом підстав для звільнення обвинуваченого на підставі ст. 75 КК України від відбування призначеного оскаржуваним вироком покарання у виді обмеження волі за вчинені ним кримінальні правопорушення.
З огляду на викладене, на переконання колегії суддів, висновок суду першої інстанції про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства та звільнення його від відбування покарання на підставі ст.75 КК Україниє необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам вказаної статті, а, відтак, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора про застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, який не підлягав застосуванню.
Враховуючи застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, який не підлягає застосуванню, що потягло за собою неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, що відповідно до положень ст. 409 КПК України є підставою для скасування вироку суду першої інстанції в частині призначеного покарання, колегія суддів доходить висновку про скасування вироку суду щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання та ухвалення в цій частині на підставі ст.ст. 413, 420 КПК України нового вироку судом апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання, колегія суддів враховує обставини, встановлені під час апеляційного розгляду, а також обставини, враховані судом першої інстанції при вирішення питання про призначення обвинуваченому виду та розміру покарання, та доходить висновку про призначення обвинуваченому за ст. 395 КК України покарання у виді обмеження волі у межах санкції ст. 395 КК України, проте, яке належить відбувати реально.
Саме таке покарання буде відповідати вимогам ст. 65 КК України та буде необхідним для досягнення його мети, тобто, необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами.
З огляду на викладене, апеляційна скарга прокурора підлягає до задоволення, вирок суду в частині призначеного обвинуваченому покарання - скасуванню з постановленням апеляційним судом нового вироку в цій частині.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 420 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_8 - задовольнити.
Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 11 вересня 2024 року щодо ОСОБА_7 за ст. 395 КК України скасувати в частині призначеного покарання.
Постановити у цій частині новий вирок:
Призначити ОСОБА_7 за ст. 395 КК України покарання у виді 1 року обмеження волі.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржений до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня його проголошення, обвинуваченим ОСОБА_7 , який утримується під вартою, - у той же строк з дня вручення копії вироку.
Судді:
____________________ ________________ _________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4