Справа № 753/22571/23
Апеляційне провадження №22-ц/824/877/2025
04 березня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 лютого 2024 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Будсервісматеріали» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У грудні 2023 року товариство з обмеженою відповідальністю «Будсервісматеріали» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги по утриманню машиномісць підземної автостоянки, які належать відповідачу на праві приватної власності з урахуванням індексу інфляції, трьох процентів річних та пені в загальному розмірі 24 195,77 грн.
Позов обґрунтований обставинами про те, що ОСОБА_1 є власником машиномісць № НОМЕР_1 та НОМЕР_2, які розташовані на першому поверсі підземної автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 , обслуговування якої здійснюється ТОВ «Будсервісматеріали». 01.12.2007 року між сторонами був укладений договір № 1-12-32,32А/СР14 про надання послуг по обслуговуванню і участі у витратах по утриманню підземної автостоянки і прилеглої території, а відповідач зобов'язувався щомісячно оплачувати вартість наданих позивачем послуг. У зв'язку з тим, що відповідач з липня 2022 року належним чином не виконує свої зобов'язання щодо оплати послуг, у нього станом на 01.11.2023 року виникла заборгованість у розмірі 18 920 грн. Відповідач як боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на підставі положень статті 625 ЦК України зобов'язаний сплатити зазначену суму боргу з урахуванням інфляційної складової у розмірі 1 389,41 грн., трьох процентів річних у розмірі 358,65 грн. та пені в межах річного строку позовної давності в розмірі подвійної ставки НБУ - 3 527,71 грн.
Позивач просив стягнути з відповідача зазначену заборгованість та судовий збір в розмірі 2 684 грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 28 лютого 2024 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Будсервісматеріали» заборгованість за договором про надання послуг № 1-12-32,32А/СР14 від 01.12.2007 року у загальному розмірі 24 195,77 грн. та судові витрати у розмірі 7 684 грн., а всього стягнуто 31 879 грн. 77 коп.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 29 березня 2024 року відповідач направив апеляційну скаргу, в якій зазначив, щооскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, а також через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Просив апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
На обґрунтування доводів скарги зазначав про те, що в доданій до позовної заяви позивачем додатковій угоді від 01.04.2015 року № 1 щодо зміни розміру частки відповідача у витратах по утриманню і обслуговуванню стоянки міститься підпис, який не належить відповідачу та візуально відрізняється від підпису в договорі від 01.12.2007 року.
Звертає увагу на те, що враховуючи інформацію, наявну у виписці по рахунку за період з початку дії договору до 01.11.2023 року, надану позивачем, суд першої інстанції мав можливість встановити, що відповідачем сплачувалися на рахунок позивача кошти в розмірі, визначеному договором без врахування додаткової угоди від 01.04.2015 року включно до червня 2022 року, що раніше не заперечувалося позивачем, а також міг встановити розмір переплат відповідача за минулий період.
Крім того вказує на те, що в матеріалах справи відсутні належні, достатні і достовірні докази на підтвердження направлення позивачем додаткових угод відповідачу та отримання останнім пропозиції позивача про укладення додаткових угод до договору, а також що позивач одержав від відповідача повну і безумовну відповідь про прийняття пропозиції або відповідач вчинив дію відповідно до зазначених умов додаткової угоди. Посилаючись на положення ч. 1 ст. 638 ЦПК України відповідач зазначив, що суд дійшов помилкового висновку про те, що на звернення позивача до відповідача з офертою про укладення додаткової угоди до договору, відповідач у силу принципу мовчазної згоди акцептував оферту позивача.
Щодо вимог про стягнення пені, інфляційної складової боргу та 3% річних за період з 01 липня 2022 року по 31 жовтня 2023 року відповідач зазначає про те, що враховуючи положення ст. 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» між позивачем і відповідачем склалися фактичні договірні відносини, за якими відповідач користувався наданими житлово-комунальними послугами, а позивач нараховував плату по тарифу на послуги з утримання паркінгу. Посилаючись на постанову КМУ від 05.03.2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» апелянт стверджує, що забороняється нарахування і стягнення пені, інфляційних нарахувань та процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену на несвоєчасне або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги. В цій частині вимоги позивача не підлягають задоволенню, а суму основного боргу неможливо встановити, оскільки додаткової угоди про збільшення розміру платежів відповідач не підписував.
10 травня 2024 року до апеляційного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, де він вважав доводи апелянта безпідставними, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін та стягнути з відповідача на користь ТОВ «Будсервісматеріали» витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 5 000 грн.
Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах даної категорії розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона розглядається в письмовому провадженні без виклику учасників справи.
У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання встановлених законом умов) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до наступного:
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі-продажу від 07.11.2007 року є власником машиномісця № НОМЕР_1 , площею 22,7 кв.м. та машиномісця № НОМЕР_2 , площею 20,5 кв.м, які знаходяться на першому поверсі підземної автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 18).
01.12.2007 між сторонами було укладено договір № 1-12-32,32А/СР14 про надання: послуг по обслуговуванню і участі у витратах по утриманню підземної автостоянки і прилеглої території, предметом якого є надання виконавцем послуг по утриманню будівлі і споруд, в тому числі машиномісць № НОМЕР_1 та НОМЕР_2 на першому поверсі підземної автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 ; послуг по забезпеченню пропускного режиму в тому числі з використанням систем контролю та управління доступом до паркінгу, та здійснення функцій управління. Власник зобов'язується виконувати умови договору належним чином та оплачувати послуги в порядку та на умовах, визначених договором (а.с. 19).
У відповідності до умов пункту 2.1. договору виконавець зобов'язався забезпечити умови експлуатації стоянки, охорону, цілодобовий пропускний та внутрішній режим, здійснювати комплекс робіт по утриманню стоянки та прилеглої території в належному технічному і санітарному стані та інші послуги. Власник оплачує надані виконавцем послуги в сумі, що відповідає частці власника у витратах по утриманню й обслуговуванню стоянки (пункт 4.1 договору). Згідно пункту 4.4. договору на момент підписання даного договору сума однієї частки (одного місця) власника у витратах по утриманню і обслуговуванню стоянки на місяць складала 195 грн. з ПДВ, а за два місця сума сплати за місяць становила - 390 грн.
Додатковою угодою № 1 від 01.04.2015 року № 1 до договору від 01.12.2007 року сторони погодили внести зміни в договір, виклавши пункт 4.4. Договору в новій редакції: З 01.04.2015 року сума однієї частки (одного місця) власника у витратах по утриманню і обслуговуванню стоянки на місяць складає 370 грн. на місяць, а за два місця - 740 грн. Відповідно до додаткової угоди від 01.04.2020 року до Договору сума однієї частки (одного місця) власника у витратах по утриманню і обслуговуванню стоянки на місяць складає 450 грн. на місяць, а за два місця - 900 грн., а відповідно до додаткової угоди до Договору від 01.09.2023 року сума однієї частки (одного місця) власника у витратах по утриманню і обслуговуванню стоянки на місяць складає 670 грн. на місяць, а за два місця - 1 340 грн. (а.с. 21-23).
Витрати по утриманню та експлуатації стоянки розраховуються виходячи із фактичних витрат на утримання за попередній період з урахуванням планового прибутку та податків, шляхом ділення на загальну кількість машино (парко) місць, що становить 125 машиномісць.
Судом також встановлено, що ОСОБА_1 неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання щодо оплати послуг за договором від 01.12.2007 року, у зв'язку з чим виникла заборгованість, розмір якої станом на 01.11.2023 року складає 18 920 грн (а.с. 24-26).
З матеріалів справи вбачається, що між відповідачем і позивачем виникли договірні правовідносини саме щодо утримання двох машиномісць, належних ОСОБА_1 на праві власності, за що останній зобов'язаний здійснювати оплату. За таких умов посилання апелянта на те, що ті послуги, які йому надає позивач, за своїм характером є житлово-комунальними, відтак на них розповсюджуються положення постанови КМУ від 05.03.2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» щодо неможливості нарахування на заборгованість пені, інфляційних втрат та 3% річних, не відповідають обставинам справи та не можуть бути прийняті судом.
При цьому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач надає відповідачу послуги з утримання та обслуговування машиномісць, які не можуть бути відокремленні і фактично надаються, а тому відповідач, як власник цього нерухомого майна, зобов'язаний їх сплачувати.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні встановив, що на адресу відповідача надсилались позивачем пропозиції та додаткові угоди до діючого договору, в яких пропонувалось погодити розмір щомісячної плати (частку власника у витратах) у відповідності до діючих тарифів, але відповідач не повернув позивачу підписані ним додаткові угоди і не направив на адресу позивача заперечення чи зауваження щодо нових тарифів. При цьому суд обґрунтовано зазначив, що той факт, що ОСОБА_1 не підписав додаткові угоди, не може бути підставою для звільнення його від оплати за фактично надані послуги з утримання машиномісць, які не можуть бути відокремлені, та щодо отримання яких відповідач не може бути позбавлений у зв'язку з специфікою їх надання (прибирання, охорона, утримання систем пожежної безпеки, освітлення, тощо, які здійснюються для власників усіх машиномісць одночасно).
Зазначене обґрунтування суду узгоджується з висновками Верховного Суду, сформованими в постановах від 14.11.2018 року (справа № 756/11308/15), від 02.12.2020 року (справа № 761/48615/18), де Суд також зазначив, що підставою для стягнення заборгованості є встановлений судом факт користування відповідачем послугами позивача з обслуговування паркомісця. Відсутність договору на утримання належного відповідачу паркомісця не може бути підставою для звільнення останнього від оплати наданих послуг. Незважаючи на відсутність письмового договору про надання послуг
з утримання та обслуговування нерухомого майна між сторонами у справі фактично склалися саме такі договірні правовідносини, оскільки товариством послуги з утримання та обслуговування машиномісця, які не можуть бути відокремлені, фактично надаються, а тому відповідач, як власник цього нерухомого майна, зобов'язаний їх оплачувати.
Згідно зі ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 322 ЦК України встановлює презумпцію обов'язку власника нести усі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна, в тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням охорону його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов'язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.
З огляду на фактичне отримання ОСОБА_1 зазначених вище послуг та їх часткової оплати за спірний період, про що ним не заперечується в апеляційній скарзі, останній має сплачувати фактичну вартість наданих послуг.
За таких умов апеляційний суд не приймає доводи відповідача, що він не підписував додаткову угоду від 01.04.2015 року № 1, що у справі відсутні належні, достатні і достовірні докази на підтвердження направлення позивачем додаткових угод відповідачу та отримання останнім пропозиції позивача про укладення додаткових угод до договору, в якості належної підстави для відмови в задоволенні позовних вимог
Суд першої інстанції вірно встановив обставини щодо наявності у ОСОБА_1 обов'язку як власника нерухомого майна оплачувати виконавцю надані ним послуги за актуальними тарифами на підставі нормативно-правових актів, а оскільки наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідачем не спростовано, дійшов належного висновку про задоволення позовних вимог.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у своїй апеляційній скарзі позивач. Не можуть з точки зору апеляційного суду вважатися належними і обґрунтованими й решта доводів апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий С.О. Журба
Судді: Т.О. Писана
К.П. Приходько