Справа № 757/54782/17-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/3390/2025
Головуючий у суді першої інстанції: Новак Р.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.
25 лютого 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача Крижанівської Г.В.,
суддів Оніщука М.І., Шебуєвої В.А.,
при секретарі Шпирук Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2020 року, ухвалене у складі судді Новака Р.В., у справі № 757/54782/17-ц за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа: Головне управління Державної Казначейської Служби України у м. Києві, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури, -
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, третя особа: Головне управління Державної Казначейської Служби України у м. Києві, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури. Зазначав, що 05 березня 2015 року його було затримано як підозрюваного в межах кримінального провадження № 42014100040000280 від 11 листопада 2014 року, за ознаками складу злочину, передбаченого ч.2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК України та повідомлено про підозру. Після затримання його було насильно доправлено до будівлі прокуратури Дніпровського району м. Києва, де було проведено обшук, під час якого у затриманого були вилучені речі. 05 березня 2015 року все вилучене майно було арештовано відповідно до ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва. 24 березня 2015 року ухвалою Апеляційного суду м. Києва ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 05 березня 2015 року про арешт майна було залишено без змін. 20 квітня 2015 року ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва надано дозвіл на його затримання з метою приводу для участі у судовому засіданні по розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 10 червня 2015 року йому було обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання. Листом Київської місцевої прокуратури №10 від 08 квітня 2016 року сторону захисту було повідомлено, що відносно нього здійснювалися негласні слідчі (розшукові) дії на підставі ухвали Апеляційного суду м. Києва від 12 лютого 2015 року. Постановою Київської місцевої прокуратури №9 від 06 жовтня 2016 року, кримінальне провадження відносно нього було закрито в зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. 10 травня 2017 року йому було повернуто арештоване раніше майно. Таким чином, кримінальне переслідування відносно нього тривало 19 місяців. З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив стягнути з Державної казначейської служби України моральну шкоду в розмірі 60 800,00 грн. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подав уточнену позовну заяву, в якій просив стягнути з відповідача моральну шкоду у сумі 558 450,00 грн.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 70 737,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним встановленням обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що судом першої інстанції неправильно визначено розмір мінімальної заробітної плати при визначенні відшкодування моральної шкоди, взявши до розрахунку розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2018 року, а саме, 3 727,00 грн., а не той, що діяв станом на 27 жовтня 2020 року, а саме, 5 000,00 грн., що призвело до заниження мінімального розміру відшкодування. Також, суд безпідставно відхилив висновок експерта №1-11/09 від 11 вересня 2018 року, складений за результатами проведення психологічної експертизи, відповідно до якого встановлено, розмір компенсації завданих йому негативних психологічних переживань внаслідок тривалого притягнення до кримінальної відповідальності, в розмірі 150 мінімальних заробітних плат, що, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати на момент подання уточнення позовної заяви, становив 558 450,00 грн.
Головне управління Державної Казначейської Служби України у м. Києві подало відзив на апеляційну скаргу. Просило апеляційну скаргу залишити без задоволення. Посилалося на недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 , та на те, що Державна казначейська служба України не може бути належним відповідачем в даній справі.
В судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з наведених у ній підстав.
Представники Державної казначейської служби України, Головного управління Державної Казначейської Служби України у м. Києві в судове засідання не з'явилися, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, заслухавши суддю-доповідача, пояснення особи, яка з'явилася в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 05 березня 2015 року ОСОБА_1 було затримано як підозрюваного в межах кримінального провадження №42014100040000280 від 11 листопада 2014 року, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК України та повідомлено про підозру.
Після затримання, ОСОБА_1 було насильно доправлено до будівлі прокуратури Дніпровського району м. Києва, де було проведено обшук, під час якого у затриманого були вилучені речі. Відповідно до ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 05 березня 2015 року все вилучене майно було арештовано.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2015 року ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 05 березня 2015 року про арешт майна позивача було залишено без змін.
Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 20 квітня 2015 року надано дозвіл на затримання підозрюваного ОСОБА_1 з метою приводу для участі у судовому засіданні щодо розгляду клопотання про обрання відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
10 червня 2015 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
Листом Київської місцевої прокуратури №10 від 08 квітня 2016 року сторону захисту було повідомлено, що відносно ОСОБА_1 здійснювалися негласні слідчі (розшукові) дії на підставі ухвали Апеляційного суду м. Києва від 12 лютого 2015 року.
Постановою Київської місцевої прокуратури №9 від 06 жовтня 2016 року, кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 було закрито в зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.
10 травня 2017 року майно, яке раніше було арештоване, повернуто ОСОБА_1 працівниками Київської місцевої прокуратури №4.
Відповідно до висновку експерта ТОВ «Український центр судових експертиз» №1-11/09 за результатами проведення психологічної експертизи від 11 вересня 2018 року, складеного на замовлення позивача, встановлено, що ситуація неправомірного притягнення до кримінальної відповідальності як підозрюваного у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК України, що продовжувалося з 05 березня 2015 року до 06 жовтня 2016 року, постала для ОСОБА_1 як тривало психотравмуюча, обумовила негативні психоемоційні зміни, погіршувала можливості продуктивної самореалізації, обмежувала життєві перспективи, сформувала негативні професійні настанови, чим спричинила ОСОБА_1 психологічні (моральні) страждання. Орієнтовний розмір компенсації завданих ОСОБА_1 негативних психологічних переживань (моральних страждань) внаслідок тривалого притягнення до кримінальної відповідальності, становить 150 мінімальних заробітних плат.
Враховуючи вказаний висновок експерта, ОСОБА_1 просив стягнути з Державної казначейської служби України моральну шкоду в розмірі 558 450,00 грн.
Суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнув за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 70 737,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.
Проте, колегія суддів не може погодитися із такими висновками суду першої інстанції. Судом першої інстанції порушено норми матеріального і процесуального права, внаслідок чого неправильно вирішено спір.
У зв'язку з цим колегія суддів вважає за можливе вийти за межі доводів апеляційної скарги позивача відповідно до положень ст. 367 ЦПК України.
Відповідно до положень ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; постановлення виправдувального вироку суду.
Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду» визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Частинами 5, 6 ст.4 Закону передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відповідно до ст. 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
При цьому відповідно до положень ст. 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга ст. 2 ЦК України).
Відповідно до частини першої ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Велика Палата Верховного суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19)).
У справах про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, держава може брати участь через орган, діями посадової особи якого завдано шкоду.
Посилаючись на завдання моральної шкоди органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду, ОСОБА_1 у позові визначив єдиного відповідача - Державну казначейську службу України.
Разом з тим, характер спірних правовідносин за вимогами ОСОБА_1 передбачає обов'язкову участь як відповідачів органів досудового розслідування, прокуратури та суду, оскільки саме з діями таких органів позивач пов'язував завдання йому моральної шкоди, статус сторони відповідача цих органів у справі забезпечить розгляд справи з дотриманням засад змагальності судочинства.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, заперечуючи відповідальність за завдання моральної шкоди у відзиві на позов Державна казначейська служба України наголошувала на тому, що не є належним відповідачем в даній справі.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача, незалучення до участі у справі особи як співвідповідача, за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті, є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та, допустивши очевидне порушення норм матеріального і процесуального права, дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .
Враховуючи викладене, рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2020 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа: Головне управління Державної Казначейської Служби України у м. Києві, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури, відмовити.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 не позбавлений можливості заявити повторно позов про відшкодування моральної шкоди до належного складу відповідачів у спірних правовідносинах.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа: Головне управління Державної Казначейської Служби України у м. Києві про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури, відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 05 березня 2025 року.
Суддя-доповідач
Судді