Провадження: 11-кп/824/3454/2025
ЄУН: 755/21113/24 Суддя в І інстанції: ОСОБА_1
19 лютого 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 ОСОБА_4
за участю
секретаря ОСОБА_5
апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 10 лютого 2025 року,
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 10 лютого 2025 року призначено судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 , ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 305 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 305 КК України, ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_17 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307, ч.1 ст. 263 КК України, продовжено застосований до кожного з обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 запобіжний захід у виді тримання під вартою у державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства Юстиції України строком на 60 діб, тобто до 11 квітня 2025 року включно.
Задоволено клопотання захисника ОСОБА_18 та зменшено розмір грошової застави, застосованої відносно обвинуваченого ОСОБА_17 до 66 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 199848 гривень.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що вказана ухвала постановлена неповноважним складом суду, є такою, що постановлена з порушенням вимог КПК України та законодавства щодо територіальної юрисдикції та правил підсудності, не відповідає фактичним обставинам справи, а тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з наступних підстав.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник зазначає, що строк досудового розслідування продовжений неповноважним складом суду після того, коли фактично сплив строк досудового розслідування, з порушенням вимог КПК України, що, вочевидь, призведе до визнання такої ухвали слідчого судді незаконною, що, на переконання захисника, у свою чергу за принципом плодів отруйного дерева призведе до визнання всіх доказів, отриманих після 19 лютого 2024 року, недопустимими, у т.ч. повідомлення про підозру ОСОБА_7 від 19 грудня 2024 року). Як наголошує захисник, вищевказаний факт залишився поза увагою в оскаржуваній ухвалі.
Також захисник наголошує на необґрунтованості підозри ОСОБА_7 , вказуючи, що останній сам видав наркотики, про що наявна відмітка у протоколі обшуку, та підтверджується іншими доказами. Окрім того, апелянт вказує, що у клопотанні про продовження строку тримання під вартою прокурор посилається на обґрунтованість підозри ОСОБА_7 , натомість, як наголошує захисник, такі доводи спростовується наявними у справі доказами. Також апелянт окремо звертає увагу на неправильності кваліфікації дій його підзахисного.
Захисник звертає увагу, що, на його переконання, органом досудового розслідування, за підтримки прокурора, були грубо порушені вимоги ст. 216 КПК України, оскільки з моменту затримання та повідомлення про підозру ОСОБА_7 (19 грудня 2023 року) і до направлення матеріалів до суду вказане кримінальне провадження не було направлено до органів Служби безпеки України з невідомих для сторони захисту причин, (ст.305 КК України - підслідність слідчих СБУ)
Щодо наявності ризиків у кримінальному провадженні, то захисник наголошує на їх відсутності. Так, прокурор у клопотанні вказує на наявність ризиків, передбачених п.п. 1-4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, прокурор вказує, що у випадку відсутності обраного запобіжного заходу ОСОБА_7 буде переховуватись від органів слідства, може змінити місце мешкання в місті Києві, виїхати за межі території України чи на непідконтрольну Україні територію та ухилятись таким чином від суду, що є лише припущення прокурора, не підтверджені жодним доказом чи навіть інформацією про наміри ОСОБА_7 на вищевказані дії.
Окрім того, протягом досудового розслідування прокурор вказував про наявність ризику, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України. Однак, у даному клопотанні посилання на наявність такого ризику відсутнє, що, на переконання захисника, безумовно підтверджує той факт, що на даний момент ризики зменшились.
Також прокурор вказує, що ОСОБА_7 для уникнення кримінальної відповідальності може незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, при тому, що у даному провадженні у всіх НСРД та протоколах допитів відсутнє будь яке посилання, пригадування чи обговорення про ОСОБА_7 , тому йому немає на кого впливати. Захисник вказує, що, окрім цього, у клопотанні не вказано, на кого саме впливати і яким чином може підзахисний впливати, тобто, висунуте лише припущення. Як наголошує апелянт, після виконання вимог ст. 290 КПК України встановлено, що у справі взагалі відсутні будь-які електронні носії з відображенням ОСОБА_7 , а також відсутні будь-які дані (НСРД) про ОСОБА_7 в інших протоколах відносно інших підозрюваних.
Ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, у клопотанні викладений лише в якості перерахування, проте, не розписаний взагалі.
На переконання захисника, вищевикладені ризики є уявними та прогнозовані органом досудового розслідування без підстав взагалі, лише на припущеннях прокурора.
Однак, не зважаючи на вищевикладене, Дніпровським районним судом м. Києва вказані факти залишені поза увагою і не знайшли свого відображення в оскаржуваній ухвалі.
Окрім того, як вказано в апеляційній скарзі, у наданому клопотанні про продовження строку тримання під вартою взагалі не вказано та не доведено доказами, що суду неможливо застосувати до ОСОБА_7 більш м'який запобіжний захід, що є грубим порушенням вимог ст. 194 КПК України. Єдиною підставою, якою прокурор обґрунтовує неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, є те, що ОСОБА_7 , нібито, скоїв особливо тяжкий злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі строком від 7 до 12-ти років, що відповідно до усталеної практики ЄСПЛ не може бути причиною застосування самого суворого запобіжного заходу.
Окремо, з посиланням на положення ст. 72 КК України, захисник звертає увагу суду, що законодавець встановив співвідношення строків позбавлення волі і строків домашнього арешту (3 к 1) і, на думку сторони, захисту це дає підстави застосувати до його підзахисного цілодобовий домашній арешт.
Також захисник наголошує на наявності інших порушеннях вимог КПК України, які, на його думку, призвели або можуть призвести до судової помилки. Так, захисник вказує про те, що:
- ухвала слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва у провадженні № 1-кс/752/10228/23 про обшук квартири по АДРЕСА_1 , постановлена не за адресою проживання гр. ОСОБА_7 , а за іншою адресою; окрім того, з невідомих для сторони захисту причин, органом досудового розслідування укрито, що обшук в квартирі АДРЕСА_2 фактично проводився без ухвали слідчого судді, оскільки в ухвалі від 13 грудня 2023 року слідчим суддею вказано іншу адресу, тобто, взагалі інший дім (адресу, ймовірно, вказав слідчий у клопотанні про надання дозволу на проведення обшуку), що свідчить, на думку захисника, що обшук квартири АДРЕСА_2 проводився не на підставі ухвали слідчого судді, а як невідкладний. Обшук проведений на підставі ухвалі слідчого судді, що не відповідає дійсності. У матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які інші процесуальні документи щодо легалізації обшуку за адресою: АДРЕСА_3 , а тому вищевказані незаконні дії органу досудового розслідування призвели до того, що обшук в квартирі АДРЕСА_2 проведено незаконно, в подальшому не легалізовано, що згідно з практикою Верховного Суду, як вказує захисник, призведе до визнання самого обшуку як дії, протоколу обшуку та всіх вилучених речей очевидно недопустимими доказами;
- у матеріалах кримінального провадження є протоколи про результати проведення НСРД, а саме візуального спостереження за місцем, які були проведені без ухвали слідчого судді. Даний факт не підлягає оцінці на цій стадії кримінального провадження, однак вказує на грубі порушення вимог ч. 3 ст. 269 КПК України, а, окрім того, у порушення норм КПК України у протоколах НСРД від 27 жовтня 2023 року зафіксовано результати проведення НСРД, а не їх початок. У протоколах не вказано, що НСРД розпочато на підставі постанови слідчого, а зафіксовано його результати. Окрім цього, до матеріалів клопотання не приєднано будь яких документів, які б вказували на виконання вимог щодо легалізації вказаної НСРД прокурором;
- відомості про кримінальні правопорушення в ЄРДР внесені через великий проміжок часу після фіксації правопорушень, за фактом вчинення ОСОБА_7 протиправних дій за епізодом від 14 листопада 2023 року відомості до ЄРДР внесені лише 5 грудня 2023 року; за епізодом від 25 жовтня 2023 року (протокол НСРД від 26 жовтня 2023 року); відомості в ЄРДР внесені лише 1 листопада 2023 року; за епізодом від 19 жовтня 2023 року (протокол НСРД від 20 жовтня 2023 року) відомості в ЄРДР внесені лише 1 листопада 2023 року;
- фактичне затримання особи без складання протоколу за ст. 208 КПК України, під час якого вилучені предмети, які є предметом злочину;
- порушено вимоги Конвенцій, ознаки дискримінації та расизму, зміна закладів утримання під вартою, як засіб морального та фізичного тиску на ОСОБА_7 . Сторона захисту звертала увагу суду, що ОСОБА_7 був побитий в Київському слідчому ізоляторі через його расову належність, одразу після його прибуття до СІЗО. На підтвердження викладеного вище, органом досудового розслідування до ОСОБА_7 застосовані заходи безпеки, і він був переведений за ініціативою слідства до Ізолятора тимчасового тримання на вул. Ремонтній в м. Києві. У період перебування в ITT ОСОБА_7 оперативними працівниками, які супроводжують вказане кримінальне провадження, до ОСОБА_7 були висунуті вимоги, згідно з якими він повинен підтвердити та визнати всі факти, які викладені у повідомлені йому про підозру. У випадку невиконання вказаних вимог, ОСОБА_7 пообіцяли скасувати заходи безпеки та повернути ОСОБА_7 в ту саму камеру до расистів. Так і відбулось, не зважаючи на той факт, що слідчим суддею Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_19 в ухвалі від 13 лютого 2024 року було зафіксовано факт застосування заходів безпеки до ОСОБА_7 , однак, через три дні після постановлення вищевказаної ухвали ОСОБА_7 був повернутий у Київський слідчий ізолятор, де і був неодноразово побитий, про що відомо прокурору і суду. Утримання ОСОБА_7 під загрозою повернення до СІЗО мають чіткі ознаки дискримінації, які передбачені п.2 ч. 1 ст.1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та є недопустимими.
Захисник вказує і на те, що судом не були враховані дані про особу ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Донецьк, України, навчався в учбовому закладі, але не закінчив, оскільки у 2014 році з мамою та братами був вимушений переїхати до Маріуполя, а в подальшому до Києва. Мама гр. ОСОБА_7 - ОСОБА_20 придбала постійне житло в м. Києві, де постійно і проживав Узу ОСОБА_21 . Вказаний факт підтверджується заявою самої ОСОБА_20 . У всіх процесуальних документах вказано, гр. ОСОБА_7 прописаний у АДРЕСА_4 , що не відповідає дійсності. По прибуттю до м. Києва на постійне проживання гр. ОСОБА_7 зареєструвався як тимчасово переміщена особа, однак вказаний факт залишився поза увагою органу досудового розслідування. ОСОБА_7 до затримання мав постійне місце роботи, однак, про вказаний факт слідство не інформує суд. (вул. Басейна, 2, «Міністерство шаурми» - офіціантом).
Ухвала суду щодо інших обвинувачених не оскаржується.
Відповідно до ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється колегією суддів за відсутності захисника, обвинуваченого та прокурора, оскільки жодним з них не заявлялось клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши наявні у розпорядженні колегії суддів матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить такого висновку.
З наявних матеріалів встановлено, що до Дніпровського районного суду м. Києва надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12022100000000953 від 15 грудня 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_8 , ОСОБА_7 - кожного - у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 305 КК України, ОСОБА_9 - у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_10 - у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 305 КК України, ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 - у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_17 - у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307, ч.1 ст. 263 КК України.
У підготовчому судовому засіданні прокурором по кожному з обвинувачених подані клопотання про продовження обвинуваченим, зокрема, і обвинуваченому ОСОБА_7 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою, яке обґрунтоване тим, що раніше визначений ухвалою суду строк закінчується 11 лютого 2025 року, та у справі наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме, можливість переховування від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України, всупереч доводів апеляційної скарги обвинуваченого, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до положень ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь встановлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою. Наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись у кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин, тобто, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане, оскільки відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції наведені вимоги закону дотримано.
За результатами підготовчого засідання суд задовольнив клопотання прокурора та продовжив обвинуваченим, зокрема, обвинуваченому ОСОБА_7 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 діб на 11 квітня 2025 року включно.
За змістом оскаржуваної ухвали при розгляді питання про доцільність продовження тримання обвинувачених під вартою судом враховано, що ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_16 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, які відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України відносяться до категорії особливо тяжких, вчинених у складі організованої групи, за які передбачено покарання до дванадцяти років позбавлення волі. Беручи до уваги доводи прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав вважати, що, з огляду на обставини кримінального провадження та тяжкість інкримінованих обвинуваченим правопорушень, на даний час існують ризики, які були встановлені під час обрання відносно обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме, можливість переховування від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, вчинити інше кримінального правопорушення, продовжують існувати.
Крім того, при вирішенні даного питання, судом встановлено та враховано, що ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_16 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, які відноситься які відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України відносяться до категорії особливо тяжких та передбачає покарання на строк від п'яти до дванадцяти років позбавлення волі з конфіскацією майна, обвинувачені не одружені, утриманців не мають, офіційно не працюють, вік та стан здоров'я обвинувачених.Переконливих доказів на підтвердження обставин, які б вказували на зменшення або зникнення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які приймались до уваги при обранні та продовженні дії обраного запобіжного заходу суду на даний час відсутні. Зважаючи на сукупність наявних у справі доказів та враховуючи доводи всіх учасників процесу, судом не встановлено достатньо підстав вважати тримання обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_16 під вартою таким, що порушує їх право, передбачене ст. 5 Європейської конвенції з прав людини, оскільки саме такий запобіжний захід є обґрунтованим і достатнім для досягнення мети кримінального провадження.
З огляду на те, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості діянню, яке інкримінується обвинуваченим ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 ,
ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_16 , суд дійшов висновку про відсутність на даний час підстав для зміни обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший, більш м'який запобіжний захід, на домашній арешт, а тому суд вважав за необхідне продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_16 , оскільки на даний час не відпали ризики, з якими закон пов'язує можливість застосування або продовження такого виключного запобіжного заходу як тримання під вартою, а в матеріалах кримінального провадження наявні обставини, які виправдовують подальше тримання обвинувачених в умовах ізоляції від суспільства.
Крім того, судом враховані положення п. 5 ч.4 ст. 183 КПК України, те, що обвинуваченим висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, яке пов'язане з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, з урахуванням підстав та обставин, передбачених статтями 177 та 178 КПК України, дійшов висновку про відсутність підстав для визначання розміру застави у кримінальному провадженні.
Також захисником ОСОБА_17 - адвокатом ОСОБА_18 заявлено клопотання про зменшення розміру застави, однак, рішення у цій частині не оскаржується.
Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції та враховує, що стороною обвинувачення на даний час доведена наявність у даному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які продовжують існувати, що знайшло своє відображення і в оскаржуваній ухвалі.
Так, згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до положень ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Таким чином, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою ст. 177 КПК України.
З наявних даних встановлено, що питання застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою вирішено на стадії підготовчого судового засідання, тобто, прокурором у цьому кримінальному провадженні визнано зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта відносно ОСОБА_7 за інкримінованим йому обвинуваченням та прийнято рішення про звернення до суду з обвинувальним актом, який був переданий до суду у порядку ст. 291 КПК України, отже, ОСОБА_7 набув статусу обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, і обґрунтованість висунутого обвинувачення підлягає перевірці судом першої інстанції шляхом дослідження доказів.
Зважаючи на стадію кримінального провадження та особливості апеляційного перегляду судового рішення даної категорії справ, колегія суддів позбавлена можливості дати оцінку доводам сторони захисту в частині дотримання вимог КПК України стороною обвинувачення під час досудового розслідування, підслідності та підсудності кримінального провадження, доведеності або недоведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину, допустимості та належності наявних у справі доказів, які не можуть бути предметом дослідження в суді апеляційної інстанції під час перегляду ухвали суду першої інстанції про продовження обвинуваченим строків тримання під вартою. Не вправі давати таку оцінку доказам на даній стадії судового розгляду і суд першої інстанції, оскільки така оцінка може бути надана в нарадчій кімнаті під час прийняття рішення за наслідками розгляду кримінального провадження по суті, а тому доводи апеляційної скарги у цій частині не ґрунтуються на вимогах закону.
Наведене свідчить про те, що, приймаючи рішення про застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд врахував обставини інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, його наслідки, та виходив з наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які дають достатні підстави вважати, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти цим ризикам.
Відповідно до даних, викладених у наявних у розпорядженні колегії суддів матеріалів, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований у м. Донецьку, неодружений, раніше не судимий.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Відповідно до висунутого ОСОБА_7 обвинувачення йому інкримінується вчинення особливо тяжких злочинів, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 305 КК України, за які передбачено покарання:
- за ч. 3 ст. 307 КК України позбавлення волі на строк від дев'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна;
- за ч. 1 ст. 255 КК України позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.
- за ч. 3 ст. 305 КК України позбавлення волі на строк від десяти до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Суворість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі доведення винуватості у вчиненні інкримінованих йому дій, є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування та саме по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду, а, відтак, колегія суддів вважає, що тяжкість можливого покарання може спонукати обвинуваченого переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Окрім того, колегія суддів враховує характер інкримінованих обвинуваченому злочинів, дані про особу обвинуваченого, який не має постійного місця проживання, сталих міцних соціальних зв'язків, постійного джерела доходу, що не спростовано стороною захисту, а тому вважає небезпідставною можливість ухилення обвинуваченого від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності, що також свідчить про наявність ризику переховування обвинуваченого від суду.
Окрім того,колегія суддів враховує, що суд першої інстанції відповідно до вимог КПК України може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від потерпілих, свідків під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто, допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України), про що обґрунтовано вказав суд в оскаржуваній ухвалі.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що ризик впливу на інших обвинувачених, свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань потерпілих та свідків, дослідження їх судом, та з переходом на стадію судового провадження ризик незаконного впливу на потерпілих та свідків лише актуалізується.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що з огляду на обставини кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 , перебуваючи на волі, він може незаконно впливати на вказаних осіб з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм відомі, і стороною захисту наведені обставини не спростовані.
З огляду на наявні дані про особу обвинуваченого, які викладені в оскаржуваному рішенні та не спростовані стороною захисту, з урахуванням стадії судового розгляду, на переконання колегії суддів, на час постановлення оскаржуваної ухвали відсутні підстави для застосування до обвинуваченого такого запобіжного заходу, як передача обвинуваченого на поруки у зв'язку з відсутністю заяв відповідних осіб; за відсутності даних про наявність в обвинуваченого сталих міцних соціальних зв'язків, постійного місця проживання та роботи, що може бути стримуючим фактором для настання встановлених ризиків, - як домашній арешт або особисте зобов'язання, оскільки на даному етапі судового провадження інші, більш м'які запобіжні заходи, не зможуть запобігти встановленим ризикам кримінального провадження та може негативно відобразитися на здійсненні судового розгляду, у тому числі щодо належного виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків.
Відомостей, які б свідчили про неможливість подальшого застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, у тому числі за станом здоров'я, сторонами не надано.
Згідно з ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема, щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
З огляду на те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, з урахуванням встановлених ризиків, які є реальними, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про незастосування до обвинуваченого застави.
Приймаючи до уваги встановлені під час апеляційного розгляду обставини, дані про особу обвинуваченого, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що встановлені станом на час підготовчого судового засідання обставини виключають об'єктивну можливість на даний час застосування до обвинуваченого іншого, більш м'якого запобіжного заходу, а відтак доводи апеляційної скарги є непереконливими.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції навів в оскаржуваній ухвалі мотиви прийнятого рішення та обґрунтував неможливість застосування до обвинуваченого на даний час іншого, більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, і доводи апеляційної скарги захисника не спростовують такий висновок місцевого суду.
За встановлених обставин колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга захисника не підлягає до задоволення.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 4221 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 10 лютого 2025 року в частині продовження застосованого до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою у державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства Юстиції України строком на 60 діб, тобто до 11 квітня 2025 року включно, - залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
______________________ _______________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4