29 січня 2025 року
справа № 754/10012/23
провадження № 22-ц/824/1470/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Болотова Є.В., Сушко Л.П.
при секретарі: Шереметьєва М.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 05 березня 2024 року, постановлено під головуванням судді Сенюти В. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду міста Києва із позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
На обґрунтування заявлених вимог, позивач зазначив, що 18.06.2021 ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 позику в сумі 15 000,00 доларів США, строк повернення до 04.07.2021. 31.08.2021 ОСОБА_1 передав у позику ОСОБА_2 в сумі 20 000,00 доларів США, строк повернення до 01.10.2021. Також, 27.06.2023 ОСОБА_1 передав у позику ОСОБА_2 в сумі 60 000,00 доларів США, строк повернення до 03.07.2023. Таким чином, в загальному позивачем надано відповідачу позику в сумі 95 000,00 доларів США. Відповідач не виконав зобов'язання щодо повернення позики на користь позивача у строки, вказані у даних розписках. На підставі викладеного позивач звертається до суду з даним позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача на його користь 95 000, 00 доларів США.
Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 05 березня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості- задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 95 000,00 доларів США та судовий збір у сумі 13 420,00 грн.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 09 травня 2024 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва від 05 березня 2024 року залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та постановити нове про відмову в задоволені позову.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Зазначає, що суд при розгляді справи по суті не взяв до уваги клопотання про відкладення у зв'язку з хворобою, тим самим позбавив скаржника можливості оцінювати та досліджувати перед судом докази, що мають істотне значення для справи. Звертає увагу, що судом не було досліджено оригінали розписок, а матеріали справи містять лише їх копії, що є прямим порушення процесуальних норм, оскільки суд повинен досліджувати оригінали письмових доказів безпосередньо в судовому засіданні. Крім того, надані позивачем копії розписок містять ряд недоліків і невідповідностей щодо оформлення, а саме містять виправлення, не зазначені чіткі дані щодо осіб боржника та кредитора
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 зазначає, що позивач надав відповідачу на підставі розписок від 18.06.2021, від 31.08.2021, від 27.06.2023 грошові кошти в іноземній валюті, а відповідач свої зобов'язання з повернення вказаних коштів не виконав, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення грошових коштів підлягають задоволенню у валюті виконання основного зобов'язання, тобто у розмірі 95 000,00 доларів США. У матеріалах справи не міститься доказів того, що договори позики (розписки), укладеними між сторонами, є нечинними, їх дійсність не спростовано, а тому зобов'язання за даними правочинами підлягають виконанню. Крім того, судом першої інстанції було вірно встановлено, що оскільки боргові розписки на момент розгляду справи знаходяться у кредитора, то за правилом ст. 545 ЦК України, також свідчить про невиконання позичальником зобов'язання.
В судовому засіданні представник позивача та позивач проти апеляційної скарги заперечували, просили її залишити без задоволення.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про місце, дату та час розгляду справи повідомлялися належним чином.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що у матеріалах справи не міститься доказів того, що договори позики (розписки), укладеними між сторонами, є нечинними, їх дійсність не спростовано, а тому зобов'язання за даними правочинами підлягають виконанню. Надані розписки від 18.06.2021, від 31.08.2021, від 27.06.2023 є документами, що підтверджують отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 95 000,00 доларів США. Станом на дату розгляду справи боргові розписки перебували у кредитора, що за правилом ст. 545 ЦК України, також свідчить про невиконання позичальником зобов'язання. Виходячи з того, що позивач надав відповідачу на підставі розписок від 18.06.2021, від 31.08.2021, від 27.06.2023 грошові кошти в іноземній валюті, а відповідач свої зобов'язання з повернення вказаних коштів не виконав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення грошових коштів підлягають задоволенню у валюті виконання основного зобов'язання, тобто у розмірі 95 000,00 доларів США.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 18.06.2021 ОСОБА_2 склав розписку про те, що отримав у ОСОБА_1 15 000,00 доларів США. Відповідач зобов'язується повернути гроші до 04.07.2021 (а.с. 6).
31.08.2021 ОСОБА_2 склав розписку про те, що отримав від ОСОБА_1 кошти в розмірі 20 000,00 доларів США та зобов'язується повернути до 01.10.2021 (а.с.7).
Також, 27.06.2023 ОСОБА_2 склав розписку проте, що отримав від ОСОБА_1 суму в розмірі 60 000,00 доларів США. Зобов'язується повернути кошти до 03.07.2023 (а.с. 8).
У доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначає, що при розгляді справи по суті не взяв до уваги клопотання про відкладення у зв'язку з хворобою, тим самим позбавив скаржника можливості оцінювати та досліджувати перед судом докази, що мають істотне значення для справи.
Відповідно до ст. 240 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 223 цього Кодексу.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
У постанові від 01.10.2020 по справі № 361/8331/18 Верховний суд зазначив, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується апелянтом, про місце, дату та час розгляду справи йому було відомо, що підтверджується клопотанням поданим Леус І.І. про відкладення розгляду справу, а отже ухвалення рішення судом першої інстанції без участі в судовому засіданні апелянта не є підставою для скасування судового рішення.
Відповідно до частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі N 464/3790/16-ц (провадження N 14-465цс18).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі N 642/4200/17 (провадження N 61-6492св19) зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі N 6-1967цс15 викладено правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Такий висновок судів узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 червня 2022 року у справі N 344/17277/20 (провадження N 61-12109св21), від 7 грудня 2022 року у справі N 565/12/19 (провадження N 61-4470св22) та від 19 грудня 2022 року у справі N 754/10390/16 (провадження N 61-9032св22).
Під час розгляду апеляційної скарги до матеріалів справи було долучено оригінали розписок від 18.06.2021, 31.08.2021, 27.06.2023, з яких вбачається, що ОСОБА_2 взяв у борг кошти у ОСОБА_1 та зобов'язався їх повернути у строк, зазначений у кожній з розписок.
Зміст наданих суду розписок містить відомості про передачу позивачем грошових коштів та отримання відповідачем цих грошових коштів, таким чином позивачем надано до суду належні та допустимі докази на підтвердження факту передачі коштів відповідачу.
Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові ВС від 08.07.2019 року по справі № 524/4946/16-ц.
В наданих позивачем оригінали розписок від 18.06.2021, 31.08.2021, 27.06.2023 містять підтвердження отримання коштів позивачем зі строком повернення та датою отримання.
Таким чином, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, вірно встановив характер правовідносин сторін та справжню правову природу розписки, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 05 березня 2024 року залишити без задоволення.
Заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 05 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач
Судді