04 березня 2025 року Чернігів Справа № 620/20/25
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Тихоненко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,
Військова частина НОМЕР_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на користь позивача вартість завданої державі шкоди у розмірі 28532,37 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв'язку з неповерненням відповідача після лікування до розташування підрозділу, утворилась переплата грошового забезпечення, яка підлягає стягненню в судовому порядку.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
Відповідачем відзив на позов подано не було.
Копія вищевказаної ухвали суду була направлена на адресу відповідача ( АДРЕСА_1 ).
Проте вказана поштова кореспонденція повернулась на адресу суду з довідкою оператора поштового зв'язку “за закінченням терміну зберігання».
У свою чергу, згідно з частиною 11 статті 126 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Оскільки судові документи направлялись відповідачу за його місцезнаходженням, тому суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для доведення до відома відповідача змісту ухвали про відкриття провадження у справі за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів; надання відповідачу можливості реалізації права судового захисту прав та інтересів, а тому, враховуючи не надання відповідачем відзиву на позов, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 133 від 10.05.2023 відповідача зараховано на посаду з 10.05.2023 оператора відділення управління командира дивізіону взводу управління самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10.05.2023 № 133.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 15.05.2023 № 138 відповідач є таким, що прибув у район виконання бойових завдань у АДРЕСА_2 , що підтверджується Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.05.2023 № 138.
Згідно Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 07.07.2024 № 191, вважати таким, що вибув у щорічну основну відпустку: солдат ОСОБА_1 , до м. Чернігів на 15 календарних днів, з 08.07.2024 по 23.07.2024, що підтверджується Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 07.07.2024 № 191.
Згідно з довідкою Комунального некомерційного підприємства «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» від 08.08.2024 № 01/2-04/618 ОСОБА_1 , знаходиться з 22.07.2024 по теперішній час на стаціонарному лікуванні у КНП «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня».
В зв'язку з зазначеним позивачем було призначено службове розслідування відносно відповідача у зв'язку із неповерненням після лікування останнім до розташування підрозділу та відсутності на військовій службі.
Відповідно до копії акту службового розслідування від 28.11.2024 встановлено, що солдат ОСОБА_1 , який проходив стаціонарне лікування у Комунальному некомерційному підприємстві «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» з 22.07.2024 по 06.09.2024, після виписки не повернувся на місце розташування розвідувального взводу та відсутній на військовій службі без поважних на те причин та без дозволу командирів з 07.09.2024, до місця служби так і не повернувся (а.с.13-18).
Наказом військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 30.11.2024 № 6912 “Про результати службового розслідування відносно солдата ОСОБА_1 , у зв'язку із неповерненням після лікування останнім до розташування підрозділу та відсутності на військовій службі», за порушення відповідачем вимог статей 11, 16, 37, 49, 127-128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, наказано солдата ОСОБА_1 , після повернення до військової частини НОМЕР_1 притягнути до дисциплінарної відповідальності та стягнути з відповідача завдані державі збитки у розмірі 28532,37 грн (а.с.19-21).
Згідно довідки розрахунку нарахованого та виплаченого грошового забезпечення солдату ОСОБА_1 у період із 07.09.2024 по 16.10.2024 від 22.11.2024 № 39055, відповідачу було нараховано та виплачено грошове забезпечення на загальну суму 28532,37 грн (а.с.22).
Позивач вважає, що вказані кошти набуті відповідачем безпідставно, тому звернувся до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з абзацом першим статті 3 Закону України від 06.12.1991 № 1934-ХІІ “Про Збройні Сили України», статтями 1, 10 Закону України від 06.12.1991 № 1932-ХІІ “Про оборону України» Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.
Органом державної військової та виконавчої влади на місцях у системі Збройних Сил України є командири (начальники) військових частин (установ, організацій), яким Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24.03.1999 № 548-ХІV “Про затвердження Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України» (далі - Статут), надано повноваження органу виконавчої влади в системі Міністерства оборони України.
Статут визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Згідно з статтями 26, 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення злочину військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначає Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзац другий частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII).
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).
Відповідно до пункту 15 розділу І “Загальні положення» Порядку № 260 грошове забезпечення не виплачується (окрім іншого) за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Таким чином, з дня неповернення відповідача після лікування до розташування підрозділу, останній втратив право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
У рамках судового розгляду судом встановлено, що заявлені до стягнення кошти в розмірі 28532,37 грн є грошовим забезпечення відповідача за період з вересня по жовтень 2024 року разом з відповідними податками та зборами.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач не повернувся на службу після лікування, а тому суд погоджується з твердження позивача, що нарахування у цей період грошового забезпечення відбулось внаслідок недобросовісності з боку відповідача, що є підставою для їх повернення.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 818/1688/16 з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб'єкта владних повноважень, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах від 10.04.2018 у справі № 533/934/15-ц, від 20.06.2018 у справі № 815/5027/15, від 03.10.2018 у справі № 755/2258/17, виходячи з таких міркувань.
У випадку зобов'язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов'язків, перед судом обов'язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи.
Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
Указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
Аналогічні за змістом висновки містяться також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 734/3102/16-ц та від 22 січня 2020 року у справі № 813/1045/18.
Відповідач на час завдання позивачу шкоди проходив публічну службу та мав статус військовослужбовця. Позов пред'явлено військовою частиною до фізичної особи про стягнення майнової шкоди, завданої ним під час проходження військової служби, а саме внаслідок ухилення останнього від проходження військової служби.
Викладене свідчить про те, що між сторонами по справі виник спір з приводу стягнення збитків, завданих особою державі під час проходження військової служби, а тому цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, у зв'язку з чим позов слід задовольнити повністю.
Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір), відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 вартість завданої державі шкоди у розмірі 28532,37 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).
Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Повне судове рішення складено 04.03.2025.
Суддя Оксана ТИХОНЕНКО