Дата документу 06.03.2025
Справа № 334/8858/24
Провадження № 2/334/388/25
06 березня 2025 року м. Запоріжжя
Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:
судді Бредіхіна Ю.Ю.,
за участю секретаря Жураківської В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми,
установив:
І. Зміст позовних вимог та заперечень сторін.
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із вимогами до ОСОБА_2 про:
стягнення із відповідача суми моральної шкоди за заподіяне каліцтво у розмірі 144 000 грн.;
стягнення суми матеріальної шкоди у розмірі 3 613 грн.;
стягнення грошових коштів у сумі 6 000 грн. на придбання мобільного телефону, який передбачений позивачу за програмою реабілітації;
зобов'язання відповідача здійснювати оплату проходження позивачем щорічних курсів обстежень та дворазового лікування у сумі 2 000 грн.
В обґрунтування своїх вимог вказала про те, що 19.02.2022 року сталась дорожньо-транспортна пригода в ході якої водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Daewoo Leganza», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в районі будинку №5 по вулиці Щасливій у місті Запоріжжі здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_1 , внаслідок чого вона отримала травми. Позивач, посилаючись на довідку лікаря травмпункту міської лікарні №9 від 19.02.2022 року, вказує на те, що від першого удару отримала такі травми: забій м'яких тканей лівої сторони грудної клітини, обох ніг, пальців лівої руки, а від другого удару вона отримала забій обличчя.
В подальшому, через вказані вище травми у позивача став різко погіршуватись зір, внаслідок чого вона 16.08.2023 року отримала ІІ групу інвалідності по зору. Позивач вважає, що протиправні дії відповідача призвели до її каліцтва, а тому у відповідності до положень ч. 1, 3 ст. 1195 ЦК України вона просить стягнути на свою користь суму моральної шкоди у розмірі 144 000 грн., яка розрахована позивачем виходячи із розміру мінімальної заробітної плати у 8000 грн. за 18 місяців.
Також позивач вказує на те, що понесла витрати, пов'язані із нанесеним їй каліцтвом, на проходження обстежень та медичних консультацій у 2022 році - 450 грн., у 2023 році - 500 грн., у 2024 році - 480 грн. Через загальне погіршення стану здоров'я позивачу рекомендовано проходити щорічні дворазові курси лікування, вартість, яких становить 2000 грн.
Крім того, позивач зазначає про те, що розробленою МСЕК програмою реабілітації передбачено придбання мобільного телефону із функцією збільшення тексту на 220%. Вартість такого телефону становить 6000 грн., які позивач також просить стягнути із відповідача.
Відповідач у відзиві на позов заперечив проти задоволення позовних вимог, вказавши, по-перше, про те, що позивач вже зверталась із аналогічним позовом і він був предметом розгляду у цивільній справі №334/376/23. Рішенням суду частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої ДТП, і рішення суду вже виконано.
Крім того, відповідач вказує на те, що позивачем не доведено наявність причино-наслідкового зв'язку між діями ОСОБА_2 , подією ДТП та погіршенням стану її здоров'я, адже згідно із наданих самим позивачем документів вона є інвалідом ІІ групи із захворюванням ока ще з 1997 року.
Позивач у відповіді на відзив заперечила проти доводів відповідача, зазначивши, що у 1997 році й було встановлено ІІІ групу інвалідності по зору, а ось ІІ група інвалідності встановлено вже у 2023 році і є прямим наслідком ДТП.
ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні рішення у справі.
Ухвалою суду від 08.11.2024 року відкрито загальне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.
Під час проведення підготовчого судового засідання протокольними ухвалами суду відмовлено у задоволені клопотань позивача про виклик та допит у якості свідків лікаря-офтальмолога ОСОБА_3 та працівника патрульної служби, який складав протокол за ст. 124 КУпАП.
У виклику та допиті у якості свідка лікаря ОСОБА_3 судом відмовлено, оскільки вказана особа не є свідком у розумінні приписів статті 69 Цивільного процесуального кодексу України (далі за текстом - ЦПК України), а питання, які ставить їй позивач фактично є питаннями, які мають бути вирішені або спеціалістом, або експертом.
У виклику та допиті працівника патрульної служби, який складав протокол за ст. 124 КУпАП, судом відмовлено, оскільки питання можливості ОСОБА_2 можливості уникнення наїзду на пішохода не є предметом доказування у цій справі.
Також судом залишено без розгляду клопотання позивача про проведення експертизи моральної шкоди внаслідок отриманого каліцтва, адже, гне зважаючи на неодноразове роз'яснення судом невідповідності заявленого клопотання вимогам, встановленим ЦПК України, позивачем такі недоліки не усунуті.
У судовому засіданні судом задоволено клопотання представника відповідача адвоката Целінського А.В. та оглянуті матеріали цивільної справи №334/376/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріально та моральної шкоди.
Ухвалою суду від 17.02.2025 року закрито підготовче засідання у справі, призначений розгляд справи по суті.
ІІІ. Фактичні обставини встановлені судом.
19.02.2022 року сталась дорожньо-транспортна пригода в ході якої водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Daewoo Leganza», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в районі будинку №5 по вулиці Щасливій у місті Запоріжжі здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_1 .
Відповідно до довідки від 21.11.2022 року лікаря травмпункту 9-ї міської клінічної лікарні ОСОБА_1 19.02.2022 року об 11:30 год. звернулась до травмпункту і у неї діагностовані наступні ушкодження: забойні поранення ІІ-ІІІ-V пальців лівої кісті, забій грудної клітки, забій м'яких тканин зовнішньої сторони правої гомілки, забій м'яких тканин області обличчя.
Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29.08.2022 року у справі №334/2602/22 провадження по справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП закрито у зв'язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення.
Відповідно до витягу до акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 29.10.1997 року №042606 ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності.
Згідно із довідкою до акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 25.01.2021 року №093972 ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності за загальним захворюванням.
Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 16.08.2023 року №163974 ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності по зору.
Згідно із інформацією про захворювання ОСОБА_1 , яка надана лікарем-офтальмологом КП «Томаківська ЦРЛ» ОСОБА_3 перший запис хворої зроблено у 2019 році. Відповідно до цього запису зі слів ОСОБА_1 у 2018 році отримала травму лівої частини голови (зі слів побита бригадою «швидкої допомоги»), у зв'язку із травмою скаржилась на біль у лівому оці.
В подальшому, хвора ОСОБА_1 неодноразово оглядалась лікарями-офтальмологами (в довідці вказано про шість оглядів у період з 13.09.2021 по 04.06.2024), у тому числі, через скарги на біль у лівому оці.
Також у вказаній довідці лікарем-офтальмологом ОСОБА_3 надана рекомендація: «стосовно причини появи захворювання, чи пов'язанні погіршення зору з травмою рекомендую звернутись до судово-медичного експерта».
Згідно із консультативним висновком спеціаліста від 09.08.2024 року ОСОБА_1 встановлено діагноз: епіратинальний фіброз, макулярний розрив (?), початкова катаракта, змішаний астигматизм лівого ока.
ІV. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 1195 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Частиною другою статті 1195 ЦК України визначено, що у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Судом встановлено, що предметом позову у справі №334/376/24 були вимоги ОСОБА_1 щодо відшкодування матеріальної шкода безпосередньо завданої ДТП (купівля ліків) та моральної шкоди в порядку, визначеному ст. 1167 ЦК України. У даній справі позивач стверджує, що отримані нею травми стали причиною її каліцтва (суттєве погіршення зору та встановлення ІІ групи інвалідності по зору), а відтак предмети позовів у цих справах є різними.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року №6, при розгляді позовів про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Цивільно-правова відповідальність настає за наявності передбачених законом умов юридичних фактів, сукупність яких утворює склад цивільного правопорушення. За загальним правилом це чотири умови: 1) протиправність дій; 2) наявність шкоди майнової (збитків) чи немайнової; 3) наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою і виникненням збитків; 4) вина. Лише за наявності усіх чотирьох перелічених умов може мати місце притягнення особи до цивільної відповідальності.
Каліцтво - це втрата особою працездатності внаслідок нещасного випадку, протиправних дій або інших причин.
Безпосередній причинний зв'язок є таким видом причинного зв'язку між діянням та наслідками, при якому вчинення певного діяння прямо (безпосередньо) призводить до настання конкретних суспільно-небезпечних наслідків.
Судом встановлено, що позивач має тривалий розлад здоров'я, пов'язаний із зором. Так, перша травма отримана нею ще у 1997 році і внаслідок неї позивачу встановлений анофтальм замість правого ока. При цьому надані суду документи свідчать про те, що позивач мала проблеми із зором на лівому оці ще до події ДТП, яка сталась 19.02.2022 року.
Оцінюючи надані докази, суд зазначає, що у довідці, яка видана лікарем травмпункту 9-ї міської клінічної лікарні не вказано, що позивач отримала травму ока, натомість зазначено, що вона мала «забій м'яких тканин області обличчя». Суд враховує, що відповідно до наданих позивачем документів у травмпункті лікарні відсутній офтальмолог і 19.02.2022 року ОСОБА_1 не була оглянута відповідним спеціалістом, проте надані нею же документи, які складені лікарями не містять відомостей про наявність саме безпосереднього причинного зв'язку між отриманою нею саме 19.02.2022 року травмою та погіршенням стану її здоров'я, яке призвело до встановлення їй інвалідності 2 групи. Натомість лікарі надавали рекомендації звернутись із відповідним питанням до судово-медичного експерта.
Статтею 105 ЦПК України визначено вичерпний перелік обов'язок суду призначити експертизу у справі. Так, призначення експертизи судом є обов'язковим за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: характер і ступінь ушкодження здоров'я.
Однак, законодавець у даному випадку пов'язав обов'язок суду із прямим та добровільним волевиявленням особи (клопотання сторони). Без відповідного клопотання призначення судом такої експертизи призвело б не тільки до порушення принципу диспозитивності процесу, але й до невиправданого втручання суду в особисте життя людини.
Під час підготовчого судового засідання суд неодноразово роз'яснював позивачу її право клопотати про призначення експертизи, проте, позивач вказувала на те, що суд самостійно може визначити наявність зв'язку між захворюванням та причинами, які його зумовили, і клопотання про призначення судово-медичної експертизи не заявила.
Водночас, жодний з наданих суду доказів не підтверджує наявності зв'язку між травмою, яку позивач отримала 19.02.2022 року внаслідок ДТП та погіршенням її зору на лівому оці, яке призвело до встановлення їй 2 групи інвалідності.
Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.
При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв'язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Ураховуючи наведене суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача у повному обсязі та відсутність підстав для їх задоволення.
Керуючись статями 141, 206, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд
вирішив:
Відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 ) про стягнення сум у повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 06.03.2025 року.
Суддя Ю.Ю. Бредіхін