05 березня 2025 року справа № 580/953/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уманського комунального підприємства “Уманьтеплокомуненерго» про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) подала позов до Уманського комунального підприємства “Уманьтеплокомуненерго» (далі - УКП “Уманьтеплокомуненерго», відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Уманського комунального підприємства “Уманьтеплокомуненерго» щодо надання неточної, неповної та недостовірної інформації на інформаційний запит ОСОБА_1 від 17 січня 2025р.;
- зобов'язати Уманське комунальне підприємство “Уманьтеплокомуненерго» надати точну, повну та достовірну інформацію на інформаційний запит ОСОБА_1 від 17 січня 2025 року.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що відповідач та надав неточну, неповну і недостовірну інформацію на запит ОСОБА_1 від 17.01.2025, адже відповідач надає різні за змістом відповіді щодо запитуваної інформації щодо площі квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалою від 03.02.2025 суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
06.02.2025 представник відповідача подав до суду письмовий відзив на адміністративний позов, в якому просив у задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що на неодноразові запити позивачка отримала відповіді із розрахунком по квартирі АДРЕСА_1 з зазначенням чітко площі квартири. Також вказав на зловживання позивачкою процесуальними правами.
Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд зазначає таке.
Суд встановив, що 17.01.2025 позивачка звернулась до Уманського комунального підприємства “Уманьтеплокомуненерго» із інформаційний запитом у якому просила надати точну, повну та достовірну інформацію щодо даних про площу квартири АДРЕСА_1 , а саме: 45,6 м.2 та надати всі наявні копії підтверджуючих документів щодо достовірності вказаної площі.
У відповідь на вказаний запит УКП “Уманьтеплокомуненерго» листом від 21.01.2025 № 81 повідомило, що підставою внесення у розрахунок площі квартири АДРЕСА_1 були списки будинків з зазначеними площами кожної квартири, які були передані на підприємство УКП “УТКЕ» підприємством РЕУ-1 у 1996 році. Необхідності в зберіганні документів до даного часу не має. Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830 п. 26 споживач надає виконавцю інформацію про опалювану площу (об'єм) приміщення споживача. У разі зміни опалюваної площі (об'єму) приміщення споживача інформація про таку зміну разом з копією технічного паспорта приміщення надається виконавцю споживачем у місячний строк з метою подальшого внесення змін до договору. Для уточнення площі квартири заявниці просимо звернутись до відділу збуту з відповідними документами, а саме: паспорт громадянина України; ідентифікаційний код; документи, що засвідчують право власності на квартиру; технічний паспорт.
Дії Уманського комунального підприємства “Уманьтеплокомуненерго» щодо надання неточної, неповної та недостовірної інформації на інформаційний запит від 17 січня 2025 року позивачка вважає протиправними, а тому звернулась в суд з цим позовом.
Під час вирішення спору по суті суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації, здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації врегульовані Законом України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XІІ “Про інформацію» (далі - Закон № 2657-XІІ), Законом України від 13 січня 2011 року № 2939-VІ “Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VІ) та іншими нормативно-правовими актами.
Частина 1 ст. 3 Закону № 2657-XІІ встановлює право кожного на вільне одержання, використання, поширення, зберігання та захист інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Відповідно до ст. 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Право на доступ до публічної інформації гарантується: обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом. Доступ до інформації забезпечується шляхом: надання інформації за запитами на інформацію (п. 1 ч. 1 ст. 3, п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону № 2939-VІ).
Суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації згідно з ч. 1 ст. 12 Закону № 2939-VІ є:
1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень;
2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону;
3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону № 2939-VІ розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:
1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;
2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;
4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них;
5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.
Одним із способів доступу до інформації відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 5 Закону № 2939-VI є надання її за запитами на інформацію.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
На підставі ч. 2 ст. 19 Закону №2939-VI запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
П. 6 ч. 1 ст. 14 Закону № 2939-VI встановлено, що розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Ч. 1 ст. 3 Закону № 2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
При цьому, відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 5 Закону № 2657-XII реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту, а у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Закон № 2939-VI передбачає, що публічна інформація є відкритою, крім випадків, установлених законом. Водночас, вказаним Законом визначено випадки обмеження доступу до інформації.
Так, статтею 6 Закону № 2939-VІ передбачено, що інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.
Ч. 1 ст. 7 Закону № 2939-VІ визначено, що конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.
Водночас відмінне за обсягом визначення конфіденційної інформації закріплено у ч. 2 ст. 21 Закону № 2657-XII, за якою конфіденційною є інформація про фізичну особу незалежно від відповідного її волевиявлення.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 7 Закону № 2939-VI, ч. 2 ст. 21 Закону № 2657-XII та ст. 32 Конституції України конфіденційна інформація може поширюватись у таких випадках:
особа самостійно встановила випадки (порядок, умови), коли ця інформація може поширюватись (наприклад, у договорі про використання прав на комерційну таємницю);
коли особа у відповідь на прохання/пропозицію дає згоду на використання своїх конфіденційних даних. При цьому використання таких даних третьою особою здійснюється відповідно до умов наданої особою згоди;
коли закон дозволяє певним суб'єктам отримувати та використовувати конфіденційну інформацію без згоди особи. У таких випадках суб'єкт діє на виконання установлених повноважень та для досягнення визначеної мети (наприклад, отримання конфіденційної інформації в ході оперативно-розшукової діяльності або в ході проведення досудового слідства) і поширення конфіденційної інформації обмежується положеннями закону;
коли розголошення конфіденційної інформації відповідає суспільному інтересу і право громадськості знати цю інформацію переважає шкоду, яку може бути завдано особі поширенням її конфіденційної інформації.
Так, ч. 2 ст. 7 Закону № 2939-VІ визначено, що розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Ці положення узгоджуються з положеннями ч. 2 ст. 32 Конституції України відповідно до якої не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Умови, за яких можливо поширити конфіденційну інформацію, також передбачені ч. 1 ст. 29 Закону України “Про інформацію», відповідно до якої інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 7 Закону № 2939-VI та ч. 2 ст. 32 Конституції України суспільними інтересами (інтерес громадськості), у яких конфіденційна інформація може бути поширена, є лише інтереси національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Вимога ч. 1 ст. 29 Закону України “Про інформацію» щодо встановлення переваги потенційної шкоди від поширення конфіденційної інформації над правом громадськості знати її відображає принцип пропорційності обмеження права, який є аспектом принципу верховенства права, передбаченого статтею 8 Конституції України і через призму якого досліджується правомірність будь-якого обмеження права, в тому числі права на отримання інформації.
Такий підхід також відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (статті 8) та практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до яких втручання у право на приватність особи можливе, якщо воно ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві.
Також, згідно з позицією Конституційного Суду України, відображеною у рішенні від 20.01.2012 №2-рп/2012, інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім'ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов'язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.
Суд врахував, що у інформаційному запиті від 17.01.2025 позивачка просила надати інформацію щодо даних про площу квартири АДРЕСА_1 , а саме: 45,6 м.2 та підтверджуючі документи щодо достовірності розрахунку вказаної площі.
Таким чином, спірні правовідносини стосуються надання позивачці документів, згідно яких опалювальна площа квартири АДРЕСА_1 складає 45,6 кв. м.
Суд зазначає, що позивачка не надала доказів наявності у неї права власності або іншого речового права на квартиру АДРЕСА_1 , а тому документи, які підтверджують опалювальну площу вищевказаної квартири у багатоквартирного будинку можуть належати до конфіденційної інформації (особистого життя) про іншу особу (інших осіб) власника (власників) вказаного нерухомого майна.
Крім того, згідно п. 26 постанови Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830 споживач надає виконавцю інформацію про опалювану площу (об'єм) приміщення споживача. У разі зміни опалюваної площі (об'єму) приміщення споживача інформація про таку зміну разом з копією технічного паспорта приміщення надається виконавцю споживачем у місячний строк з метою подальшого внесення змін до договору.
Таким чином, у випадку, якщо позивачка є власником квартири АДРЕСА_1 та встановила, що відповідач, як виконавець договірних зобов'язань із постачання теплової енергії, здійснює нарахування використовуючи помилкові відомості про опалювану площу, позивачка не позбавлена можливості звернутись до відповідача із технічним паспортом для відповідного коригування.
З огляду на викладене, за наслідками розгляду цієї справи, суд не встановив у діях відповідача ознак протиправних дій чи надання ним недостовірної інформації.
За вказаних обставин, позовні вимоги суд вважає необґрунтованими.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 5 статті 139 вказаного Кодексу у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зважаючи на те, що позовні вимоги позивачки, яка звільнена від сплати судового збору відповідно до закону, не підлягають задоволенню, а відповідач не надав доказів понесення судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 );
2) відповідач - Уманське комунальне підприємство “Уманьтеплокомуненерго» (20304, Черкаська область, м. Умань, вул. Тищика, 12А, код ЄДРПОУ 02082675).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 05.03.2025.
Суддя Василь ГАВРИЛЮК