05 березня 2025 року справа № 580/85/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд одноособово в складі головуючої судді Бабич А.М., розглянувши в залі суду в порядку спрощеного письмового провадження адміністративну справу за позовом адвоката Кириленка А.В. від імені ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування рішень і зобов'язання вчинити дії,
06.01.2025 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов адвоката Кириленка А.В. ( АДРЕСА_1 ) від імені ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) (далі - відповідач) про:
визнання протиправним і скасування наказу від 16.12.2022 №1483 в частині відмови у призначенні виплати їй, як дружині солдата ОСОБА_2 , грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова КМУ №168) у розмірі до 100000,00грн за період з 01.11.2022 до дати звернення до суду пропорційно дням перебування у статусі зниклого безвісти;
визнання протиправним і скасування наказу від 23.08.2024 №3886 за результатом розгляду її заяви;
визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати їй, як дружині солдата ОСОБА_2 , грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168, у розмірі до 100000,00грн за період з 01.11.2022 до дати звернення до суду пропорційно дням перебування у статусі зниклого безвісти;
зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити їй, як дружині солдата ОСОБА_2 , грошове забезпечення та додаткову грошову винагороду, передбачену постановою КМУ №168, у розмірі до 100000,00грн за період з 01.11.2022 до дати звернення до суду пропорційно дням перебування у статусі зниклого безвісти.
Стверджує, що набула право на отримання грошового забезпечення та додаткової винагороди, яку відповідач безпідставно відмовляється виплачувати.
Ухвалою суду від 10 січня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного провадження.
Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову.
Усі подані докази долучені судом до матеріалів адміністративної справи.
Ухвалою від 27.02.2025 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залучення в якості третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_3 .
Оскільки обґрунтованих клопотань про судовий розгляд справи з викликом сторін у відкриті судові засідання не надійшло, з огляду на відсутність доцільності призначити експертизу або викликати для допиту свідків, суд вирішив справу розглянути правилами письмового провадження.
Оцінивши доводи, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
У провадженні Черкаського окружного адміністративного суду перебувала справа №580/373/24 між цими ж сторонами щодо пов'язаних обставин про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії. Рішенням від 29.03.2024, що набрало законної сили 16.07.2024, суд визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо прийняття рішення з приводу нарахування та виплати позивачці згідно з її заявою додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", у розмірі до 100000,00грн за період з 07.02.2023 до 09.01.2024 пропорційно дням перебування солдата ОСОБА_2 у статусі зниклого безвісти військовослужбовця. Зобов'язав відповідача прийняти рішення з приводу нарахування та виплати їй додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", у розмірі до 100000,00грн за період з 07.02.2023 до 09.01.2024 пропорційно дням перебування у статусі зниклого безвісти військовослужбовця солдата ОСОБА_2 , у встановленому чинним законодавством порядку та спосіб з урахуванням мотивів суду в цьому рішенні.
У вказаному рішенні суд визнав порушення відповідача щодо розгляду заяви позивачки від 07.02.2023 до відповідача щодо нарахування і виплати грошового забезпечення, інших доплат та винагороди солдата ОСОБА_2 , який відповідно до сповіщення від 03.11.2022 №114 вважається безвісти зниклим.
У мотивувальній частині вказаного рішення суду вказано, відповідач безпідставно не виконав нормативно передбаченого обов'язку, не розглянув у встановленому порядку заяву позивачки, не оцінив достатність отриманих документів та наявність або відсутність підстав для прийняття рішення про відмову у відповідній виплаті. Вказаний вище перелік не містить підставою для відмови факт виплати коштів іншому родичу військовослужбовця. Якщо відповідач вважав, що позивачка не визначена в п.7 Порядку для подачі таких заяв чи не надала повного переліку документів для виплати, він мав винести рішення з обґрунтуванням таких підстав. Отримавши від позивачки рішення суду про встановлення фактичних шлюбних відносин з військовослужбовцем, свідоцтва про спільних їх дітей, що підтверджують їх неповнолітній вік, та довідку про склад сім'ї з числа цих осіб, мав обов'язок вирішити питання належного нарахування та виплати коштів за безвісно відсутнього військовослужбовця з урахуванням призначених його матері виплат установленим Порядком №884 способом дій.
31.07.2024 адвокат позивачки надіслав запит відповідачу з відомостями про її особовий рахунок для отримання коштів.
25.10.2024 відповідач направив йому лист про відсутність підстав для нарахування додаткової винагороди, оскільки вона не є військовослужбовцем відповідача, а виплата здійснена матері вказаного солдата, оскільки наказ про це не скасований судом. Для виконання рішення суду прийнято рішення про відмову у такій винагороді.
Зокрема, 23.08.2024 відповідач видав наказ №3886 (далі - оскаржуваний наказ №3886) щодо виконання рішення суду у вказаній справі, яким доручив депонувати кошти вказаного солдата та своєму рахунку та відмовити позивачці у нарахуванні та виплаті додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168.
Наказ від 16.12.2022 №1483 (далі - оскаржуваний наказ №1483), на який посилався відповідач у вказаному листі, постановив виплатити грошове забезпечення солдатам, які визнані безвісно відсутніми: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та інших, у т.ч. ОСОБА_2 - його матері ОСОБА_3 відповідно до її заяви від 04.11.2022.
Тому позивачка звернулася позовною заявою в цій справі.
Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував ч.4 ст.78 КАС України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право відповідно до ч.1 ст.383 КАС України подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Суд, згідно зі ст.1291 Конституції України ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Тобто, рішення суду є обов'язковим для виконання.
Водночас згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У вказаній вище судовій справі суд констатував порушення відповідачем процедури розгляду та вирішення заяви позивачки щодо виплати їй грошового забезпечення військовослужбовця, якого вона вважає своїм чоловіком та щодо якого ухвалене рішення суду про фактичні шлюбні відносини, який до цього обґрунтовував свою відмову відсутністю свідоцтва про шлюб. Проте суд вказав і на передчасність позовних вимог щодо зобов'язання відповідача виплатити їй такі кошти. Тобто, відповідач для виконання рішення суду мав винести рішення з урахуванням, що позивачка є особою, з якою солдат мав фактичний, а не юридичний шлюб.
В межах контролю вказану процедуру суд виконав, видавши оскаржуваний наказ №3886.
Оскаржуваний наказ №1483 - не містить відомостей про розгляд заяви позивачки, відмови їй у вказаній виплаті та виданий до дати рішення місцевого суду щодо встановлення вказаного вище факту. Зокрема, згідно з рішенням Катеринопільського районного суду Черкаської області у справі №698/896/22 позивачка саме в грудні 2022 року ініціювала заяву про встановлення факту проживання однією сім'єю зі вказаним солдатом. Рішення по суті ухвалене від 04.01.2023.
То ж суд акцентує увагу сторін на завданні адміністративного судочинства - справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч.1 ст.2 КАС України).
Оскільки оскаржуваним наказом №1483 не було відмови позивачці в призначенні спірної виплати, позовні вимоги щодо визнання його протиправним і скасування не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.
З приводу заявленого позивачкою права на отримання виплат суд урахував таке.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - ЗУ №2232-XII).
Так, відповідно до ч.1 ст.1 вказаного Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Початком проходження військової служби згідно з ч.1 ст.24 ЗУ №2232-XII вважається: 1) день відправлення у військову частину з обласного збірного пункту - для громадян, призваних на строкову військову службу, 2) день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації, 3) день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов'язаних, 4) день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, 5) день зарахування до списків особового складу військової частини - для громадян України, які проходять службу у військовому резерві за контрактом, зараховані під час такої служби до військового оперативного резерву та призиваються на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, 6) день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки - для громадян України, які зараховані до військового оперативного резерву після їх звільнення з військової служби та призиваються на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Закінченням проходження військової служби відповідно до абзацу першого ч.3 вказаної статті Закону вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з ч.1 ст.40 ЗУ №2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
Фінансове забезпечення заходів, пов'язаних з організацією військової служби і виконанням військового обов'язку, відповідно до ч.1 ст.43 ЗУ №2232-XII здійснюється за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України. Додаткове фінансування цих заходів може відбуватися за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей регулює Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - ЗУ №2011-XII).
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України виніс постанову від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова №168)
Неправомірні рішення, дії (бездіяльність) органів військового управління та командирів (начальників) згідно зі ст.19 ЗУ №2011-XII можуть бути оскаржені військовослужбовцями в порядку, передбаченому законами, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
Фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, відповідно до ст.23 ЗУ №2011-XII здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.
Згідно з ч. 6 ст.9 Закону № 2011-ХІІ за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців, як дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Механізм виплати грошового забезпечення, у тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх визначає Порядок виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 (далі - Порядок № 884).
Під терміном безвісно відсутній військовослужбовець слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби (п. 2 Порядку № 884).
Відповідно до п.6 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей:
військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно;
військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.74 Сімейного кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Згідно з абз.2 резолютивної частини рішення Конституційного суду України №5-рп/99 від 03.06.1999 року (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї» згідно з окремими положеннями п.6 ст.12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII, частин четвертої та п'ятої статті 22 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року №565-XII (з наступними змінами), частини шостої статті 22 Закону України "Про пожежну безпеку" від 17 грудня 1993 року №3745-XII (з наступними змінами).), до кола членів сім'ї військовослужбовця, працівника міліції, особового складу державної пожежної охорони належать його (її) дружина (чоловік), їхні діти і батьки. Щодо них ознака (вимога) ведення спільного господарства з суб'єктом права на пільги в оплаті користування житлом і комунальними послугами застосовується лише у передбачених законом випадках.
То ж депонування відповідачем сум на власному рахунку щодо вказаного вище солдата згідно з оскаржуваним наказом №3886 не відповідає закону. Відповідач зобов'язаний виплатити грошове забезпечення членам сім'ї зниклого безвісти солдата. Членами сім'ї вважаються як родичі, так і особа, з якими він фактично проживав у шлюбних відносинах і має повнорідних дітей, тобто, позивачка.
Згідно з п.7 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання.
Тобто, виплата іншим, окрім позивачки особам, не перешкоджає на виплату їй у відповідній частині. Натомість вона має бути рівномірно пропорційною.
Пунктом 5 Порядку № 884 визначено, що командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі:
подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку;
подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку;
подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку;
з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв'язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.
Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.
Вказані в оскаржуваному наказі №3886 підстави не відповідають жодній зі вказаних вище, нормативно передбачуваних. Отже, він протиправний і підлягає скасуванню в повному обсязі.
Оскільки відповідач повторно всупереч закону відмовив у нарахуванні спірної виплати, доводи позивачки про порушення права на неї обґрунтовані.
Винесення наказів, у т.ч. оскаржуваних, свідчить, що відповідач не допустив спірної бездіяльності. Натомість про вчинення дій щодо ухилення від такої виплати.
Тому суд дійшов висновку, що належним і повним способом захисту порушеного права позивачки є визнання протиправним і скасування наказу №3886, зобов'язання відповідача в порядку, межах, строки та в розмірах, що визначені чинним законодавством, нарахувати та виплатити позивачці грошове забезпечення безвісно відсутнього солдата - ОСОБА_2 , та йог додаткову грошову винагороду, передбачену постановою КМУ №168, у розмірі до 100000,00грн за період з 01.11.2022 до дати звернення до суду пропорційно дням перебування у статусі зниклого безвісти.
Решта доводів і позовних вимог не обґрунтована.
Відповідно до вимог ст.ст.132-139 КАС України понесені позивачем судові витрати розподілу не підлягають із-за відсутності доказів їх понесення.
Керуючись ст.ст.2-20, 72-78, 132-139, 242-245, 255, 295 КАС України, суд
1. Позов адвоката Кириленка А.В. ( АДРЕСА_1 ) від імені ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 від 23.08.2024 №3886.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) в порядку, межах та в розмірах, що визначені чинним законодавством, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити грошове забезпечення безвісно відсутнього солдата - ОСОБА_2 , та йог додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", у розмірі до 100000,00грн за період з 01.11.2022 до дати звернення до суду пропорційно дням перебування у статусі зниклого безвісти.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
3. Копію рішення направити учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя Рішення ухвалене, складене у повному обсязі та підписане 05.03.2025. Анжеліка БАБИЧ