Справа № 500/409/25
04 березня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грицюка Р.П., розглянувши у письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позиції сторін та процесуальні рішення.
ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, що викладене в листі від 13.01.2025 № 1900-0308-8/1833 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту "а" частини першої статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення звільнених з військової служби та деяких інших осіб";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з 09.12.2024 призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "а" частини першої статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення звільнених з військової служби та деяких інших осіб" на підставі поданих відділом координації пенсійних питань МВС України документів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказом УМВС України в Тернопільській області від 06.11.2015 № 323о/с позивача, майора міліції, звільнено зі служби в органах внутрішніх справ України в запас Збройних Сил України згідно із пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до пункту 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (через скорочення штатів). Відповідно до вказаного наказу на день звільнення зі служби 06.11.2015 вислуга років позивача становила в календарному обчисленні: 20 років 02 місяці 14 днів, у пільговому обчисленні: 24 роки 11 місяців 14 днів.
Позивач вказує на те, що 09.12.2024 відділом координації пенсійних питань МВС України на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.09.2024 року у справі № 500/7425/23 документи майора міліції ОСОБА_1 для прийняття рішення щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» направлено до Головного управління ПФУ в Тернопільській області.
13.01.2025 листом № 1900-0308-8/1833 ГУ ПФУ в Тернопільській області щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262- XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ), повідомило наступне:
«Статтею 12 Закону встановлено, що пенсія за вислугу років призначається:
- пункт «а» : якщо особи звільнені зі служби з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше;
- пункт «б»: якщо особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба.
Вислуга років станом на 06.11.2015 (дата звільнення в запас) відповідно до розрахунку, поданого Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в Тернопільській області, складає 20 календарних років. А тому підстав для призначення пенсії за вислугу років немає через відсутність необхідної вислуги років.
Ухвалою судді від 03.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.
Встановлені судом обставини спірних правовідносин.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.
Наказом УМВС України в Тернопільській області від 06.11.2015 № 323 о/с позивача, майора міліції, звільнено зі служби в органах внутрішніх справ України в запас Збройних Сил України згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до пункту 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (через скорочення штатів).
Відповідно до вказаного наказу на день звільнення зі служби 06.11.2015 вислуга років позивача становила в календарному обчисленні: 20 років 02 місяці 14 днів.
Відповідно до довідки УМВС України в Тернопільській області від 19.03.2021 №75 пільгова вислуга років позивача на день звільнення складала 24 роки 11 місяців 14 днів.
Так, позивач звернувся до Ліквідаційної комісії Управління МВС України в Тернопільській області із заявою, у якій просив зарахувати до календарної вислуги років, вислугу в пільговому обчисленні, сформовану за періоди проходження служби позивачем у визначені періоди, а також підготувати та подати до ГУ ПФУ в Тернопільській області всі документи, необхідні для призначення позивачу пенсії за вислугою років, зазначивши календарне та пільгове обчислення вислуги в загальній кількості: 24 роки 11 місяців 14 днів.
Згідно відповіді Ліквідаційної комісії від 29.12.2022 № 359 для отримання права на призначення пенсії обов'язковою умовою є наявність календарної вислуги років у мінімально визначеному Законом розмірі. На момент звільнення позивача з ОВС України 06.11.2015 згідно пункту «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ вислуга років для призначення пенсії становила 22 календарних роки 6 місяців. При цьому до цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні Законом не передбачено. А тому з урахуванням наявної у позивача вислуги календарних років на день звільнення (20 років 02 місяці та 14 днів) для оформлення та подачі документів до Пенсійного фонду України для призначення пенсії за вислугу років не має законних підстав.
19.10.2023 позивач звернувся до Департаменту пенсійних питань та соціального захисту Міністерства внутрішніх справ України із заявою про підготовку та подання до Головного управління ПФУ у Тернопільській області документів про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", зазначивши календарне та пільгове обчислення в загальній кількості 24 роки 11 місяців 14 днів.
Однак, листом від 03.11.2023 Департамент пенсійних питань та соціального захисту Міністерства внутрішніх справ України повідомив позивача, що оскільки він не має права на пенсію за вислугу років на умовах визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", то для оформлення подання на пенсію за вислугу років та направлення його до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області підстав немає.
Судом встановлено, що 09.12.2024 відділом координації пенсійних питань МВС України на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.09.2024 у справі № 500/7425/23 документи ОСОБА_1 для прийняття рішення щодо можливості призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» направлено до Головного управління ПФУ в Тернопільській області.
Листом ГУ ПФУ в Тернопільській області № 1900-0308-8/1833 від 13.01.2025 позивача повідомлено, що його вислуга років станом на 06.11.2015 (дата звільнення в запас) відповідно до розрахунку, поданого Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в Тернопільській області, складає 20 календарних років. А тому підстав для призначення пенсії за вислугу років немає через відсутність необхідної вислуги років.
Позивач не погоджується із такими діями та рішеннями відповідача, звернувшись до суду із відповідним позовом.
Мотиви суду та застосовані норми права.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06.07.2005 (далі КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення, визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, в органах внутрішніх справ є Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" № 2262-XII від 09.04.1992 (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Відповідно до пункту "а" статті 12 Закону № 2262-ХІІ право на пенсійне забезпечення на умовах цього закону мають звільнені зі служби особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом.
Частиною першою статті 2 цього Закону встановлено, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії, відповідно до цього Закону, призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі визначає Закон № 2262-ХІІ. Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Згідно із пунктом «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б» - «д», «ж» статті 1 - 2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.
Згідно із частиною четвертою статті 17 Закону № 2262-ХІІ при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.
Відповідно до статті 171 Закону № 2262-ХІІ порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначених вимог Закону № 2262-ХІІ Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (постанова від 17.07.1992 № 393; далі - Порядок № 393; у редакції, чинній на момент звільнення зі служби).
Вирішуючи справу № 805/3923/18-а Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 03.03.2021 дійшов наступного висновку: «……основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон № 2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов'язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку…».
Одночасно, Верховний Суд відступив від правових висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.09.2018 у справі №725/1959/17, від 27.03.2018 у справі № 295/6301/17, у яких суд касаційної інстанції не здійснив застосування підзаконних нормативно-правових актів, що передбачають пільгове (кратне) обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, а дійшов висновку про те, що стаття 17 Закону № 2262-XII визначає вичерпний перелік видів служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії. Вказаним законом чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності відповідної кількості років та визначено виключний перелік періодів служби, які враховуються у календарну вислугу років.
Таке правове регулювання та наведені вище висновки Верховного Суду у справі №805/3923/18-а дозволяють зробити висновок те, що передбачена Порядком №393 можливість пільгового зарахування окремих видів служби спрямована на реалізацію Закону № 2262-ХІІ і положенням цього Закону не суперечить.
У абзацах 7, 9 підпункту «а» пункту 3 Порядку № 393 (у вказаній вище редакції) визначено, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за три місяці час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції; час проходження служби, протягом якого особа брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду розглянув справу №480/4241/18 щодо календарної вислуги років у подібних спорах висновував, що статтею 1 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Отже, Закон № 2262-ХІІ як єдину, обов'язкову умову призначення пенсії за вислугу років передбачає наявність у особи певної кількості років певного виду служби (вислуги). При цьому, наявність необхідної вислуги років забезпечує право на пенсію за вислугу років безвідносно до віку, стажу та працездатності особи.
Визначення у Законі № 2262-ХІІ вислуги саме в календарних роках передбачає обов'язкову вислугу усіх календарних днів (365), що в такому випадку і буде становити календарний рік і буде відповідати правилу, закріпленому в частині 4 статті 17 цього ж Закону, щодо можливості врахування при призначенні пенсії тільки повних років вислуги.
Таким чином, передбачена Законом № 2262-ХІІ календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів).
В свою чергу, передбачені статтею 171 Закону № 2262-ХІІ пільгові умови призначення пенсій відповідно до Порядку № 393 полягають в пільговому (кратному) зарахуванні вислуги років.
Водночас, таке зарахування не є самостійним видом вислуги і не конкурує з її календарним обчисленням, а є лише пільговим зарахуванням уже наявної вислуги. Фактична тривалість вислуги при такому зарахуванні не змінюється, а лише зараховується на пільгових (кратних) умовах.
Завдяки такому зарахуванню необхідну кількість років для призначення пенсії за вислугу років особа набуває швидше, порівняно із зарахуванням вислуги на загальних (не пільгових) умовах, що і становить природу пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ.
За наслідками розгляду справи № 480/4241/18 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.04.2021 зробив наступні правові висновки:
« 1. В цілях Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів).
2. Для призначення пенсій за вислугу років за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарна вислуга років може бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку № 393».
Також з метою забезпечення єдності та сталості судової практики Верховний Суд в складі Судової палати Касаційного адміністративного суду у справі №480/4241/18 відступив від висновків щодо застосування норм права у постановах Верховного Суду від 22.11.2018 у справі № 161/4876/17, від 15.08.2019 у справі № 281/459/17, від 27.03.2020 у справі №569/727/17 та інших, у яких Верховний Суд дійшов висновку про неможливість пільгового обчислення вислуги років та невідповідності в цій частині Порядку № 393 Закону № 2262-ХІІ.
Одночасно з цим, редакція пункту 3 Постанови № 393 було змінено постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119, яка набрала чинності 19.02.2022. Вказаною постановою також змінено і назву Порядку №393.
Суд зауважує, що після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393», і стаття 12 Закону № 2262-XII, і Постанова № 393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393» усунуто розбіжності між Законом № 2262-XII та Постановою № 393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII.
Зважаючи на зміну з 19.02.2022 правового регулювання спірних правовідносин, Верховний Суд у постанові від 31.08.2023 у справі №200/4951/22, серед іншого, дійшов висновку, що для призначення пенсії за вислугу років за Законом № 2262-ХІІ календарна вислуга років могла бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку № 393 в редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 119 від 16.02.2022.
Отже, зважаючи на те, що спірні правовідносини мали місце до 19.02.2022, суд погоджується із доводами позивача про можливість пільгового обчислення вислуги років відповідно до Порядку № 393 (у редакції до 19.02.2022) для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону №2262-ХІІ.
Суд також враховує, що Конституційний Суд України теж неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення № 5-рп/2002).
Висновки, аналогічні за змістом, викладені Верховним Судом у постановах від 28.02.2023 у справі №260/7359/21, від 20.11.2024 у справі №380/8441/21, від 27.03.2024 у справі №160/888/23.
Суд також зазначає, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду в справі № 500/7425/23 від 13.09.2024 спростовано висновок, що визначальним для набуття права на призначення пенсії за вислугу років є саме календарна вислуга років, адже цей висновок ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини
Переглядаючи справу за позовом ОСОБА_1 , апеляційним судом констатовано, що згідно наказу УМВС України в Тернопільській області від 06.11.2015 № 323о/с на день звільнення зі служби 06.11.2015 вислуга років позивача становила в календарному обчисленні: 20 років 02 місяці 14 днів; відповідно до довідки УМВС України в Тернопільській області від 19.03.2021 №75 пільгова вислуга років позивача на день звільнення складала 24 роки 11 місяців 14 днів. Ураховуючи правові висновки, наведені у постанові Об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 3 березня 2021 у справі 805/3923/18-а та постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 квітня 2021 у справі №480/4241/18, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку щодо наявності підстав для оформлення відповідачем всіх необхідних документів для призначення пенсії ОСОБА_1 за вислугу років відповідно до вимог пункту «а» статті 12 Закону №2262-ХІІ.
Отже, встановлені обставини справи у їх сукупності дають підстави для висновку, що твердження відповідача щодо обрахунку вислуги років для призначенні пенсій згідно з пункту «а» частини 1 статті 12 Закону №2262-XII, виходячи виключно з календарних днів служби, без врахування періодів служби, яка обчислюється на пільгових умовах, є необґрунтованими.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 КАС України визначено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши докази, які є у справі, при їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково з огляду на таке.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
При цьому згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаних норм у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб'єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб'єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.
У разі якщо межі заявлених позовних вимог не дозволяють суду під час розгляду справи здійснити перевірку того, чи забезпечив позивач на момент його звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень виконання всіх без винятку вимог закону для отримання позитивного рішення та(або) якщо суб'єкт до якого звертається позивач має право діяти при прийнятті відповідного рішення на власний розсуд (тобто має альтернативні варіанти поведінки за наслідками розгляду звернення позивача), то суд, у межах свого розсуду, з метою уникнення перебирання на себе повноважень щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції іншого органу, повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення з урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Крім того, Верховний Суд, зокрема у постановах від 11 лютого 2020 року у справі №0940/2394/18, від 04 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 дійшов подібного висновку та вказав, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Поняття дискреційних повноважень наведене у пункті 7 частини першої статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» 17 лютого 2022 року №2073-IX (далі - Закон №2073-IX), згідно якої дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону №2073-IX здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов: дискреційне повноваження передбачено законом; дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом; правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом; вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.
Як було зазначено вище, відповідач, за наслідками розгляду заяви позивача, діяв протиправно повідомивши листом від 13.01.2025 про відсутність підстав для призначення пенсії за вислугу років. Проте, рішення, як того вимагає Порядок № 22-1, відповідач не прийняв, будь-якої оцінки долученим позивачем довідкам, зокрема, відділу координації пенсійних питань МВС України, як це просить у позовній заяві позивач, не надав.
Таким чином, враховуючи положення статті 245 КАС України, суд зазначає, що суд, за загальним правилом, не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх передбачених підстав для виплати пенсії, оскільки вказане не входить до предмету судової перевірки, виходить за межі заявлених позовних вимог та є дискреційними повноваженнями відповідача.
Таким чином вказане дозволяє дійти обґрунтованого висновку, що прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача призначити пенсію на підставі документів відділу координації пенсійних виплат МВС, може бути необґрунтованим, зважаючи на ненадання таким документам дискреційної оцінки уповноваженим органом.
З урахуванням вищевикладеного, а також враховуючи позицію Верховного Суду України, висловлену у постановах від 18 березня 2014 року у справі № 21-11а14 та від 22 квітня 2014 року у справі № 21-484а13, про те, що належним способом захисту порушених прав позивача є покладення на уповноважений орган обов'язку повторно розглянути заяву особи та прийняти рішення згідно вимог законодавства, суд вважає, що слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути документи ОСОБА_1 та прийняти вмотивоване рішення з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту "а" частини першої статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення звільнених з військової служби та деяких інших осіб", викладеної у листі від 13.01.2025 № 1900-0308-8/1833.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути документи ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "а" частини першої статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення звільнених з військової служби та деяких інших осіб", скеровані 09.12.2024 відділом координації пенсійних питань МВС України, та прийняти рішення із урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 04 березня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001 код ЄДРПОУ 14035769).
Головуючий суддя Грицюк Р.П.