03 березня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/6801/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Головка А.Б., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 440/6801/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року у справі №440/6801/24 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 20.03.2024. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити з 20.03.2024 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження її максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше виплачених сум.
05.11.2024 Полтавським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 440/6801/24.
28.01.2025 до суду надійшла заява позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 заяву призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Відповідач надав до суду інформацію щодо виконання рішення суду, у якій зазначив, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.08.2024 у справі №440/6801/24, що набрало законної сили 18.09.2024, позивачу за період з 20.03.2024 до дати набрання законної сили судовим рішенням - 18.09.2024, проведено перерахунок пенсії без обмеження максимальним розміром на рівні 10 прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність. Розмір пенсійної виплати з 20.03.2024 по 17.09.2024 склав 56477,32 грн. Розмір пенсійної виплати з 18.09.2024 становить 23610 грн.
Розглянувши подану заяву та матеріали адміністративної справи, суд дійшов такого висновку.
Складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26.06.2013 № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 №11-рп/2012).
У пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України", заява №60750/00, зазначено, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
У Рішенні від 15.05.2019 №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі "Валерій Фуклєв проти України" від 07.06.2005, заява №6318/03; пункт 43 рішення у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004, заява №60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15.10.2009, заява №40450/04; пункт 64 рішення у справі "Apostol v. Georgia" від 28.11.2006, заява №30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 №2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
У силу статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Тож обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та є однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України. Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 23.04.2020 у справі №560/523/19.
19.12.2024 набув чинності Закон України від 21.11.2024 №4094-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень", пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого передбачено, що справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.
Статтею 381-1 КАС України у редакції Закону №4094-IX передбачено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Так, згідно з частиною першою статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 звертав увагу на те, що застосування статті 382 КАС України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставою її застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи - позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
За обставин цієї справи суд враховує, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року у справі №440/6801/24 зобов'язано ГУПФ України в Полтавській області здійснити з 20.03.2024 нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження пенсії максимальним розміром, за вирахуванням фактично сплачених сум.
Залученою до матеріалів справи копією рішення від 31.10.2024 №916300144394 про перерахунок пенсії підтверджено, що відповідач на виконання вимог судового рішення провів перерахунок пенсії позивача з 20.03.2024.
Так, з 20.03.2024 по 17.09.2024 позивачу нарахована пенсія у щомісячному розмірі 56477,32 грн.
Водночас з 18.09.2024 відповідач продовжує виплачувати ОСОБА_1 пенсію у щомісячному розмірі 23610,00 грн, що відповідає десяти розмірам прожиткового мінімуму для осіб, які втратила працездатність.
Суд враховує, що спір у цій справі стосувався правомірності обмеження пенсії позивача максимальним розміром.
Так, згідно з частиною третьою статті 67 Закону №796-XII максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Так само, у силу частини першої статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до (...) законів України (...) "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (...), не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас суд у рішенні від 08.05.2024 у цій справі врахував, що 20.03.2024 Конституційний Суд України ухвалив Рішення №2-р(II)/2024, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
У пункті 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(II)/2024 визначено, що припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII зі змінами, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
З урахуванням наведеного, суд у рішенні від 09.07.2024 дійшов висновку, що з 20.03.2024 - з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення №2-р(II)/2024, стаття 67 Закону №796-XII не містить норм про обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність; так само, як і припис статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон №796-XII, зі змінами, оскільки їх визнано неконституційними.
А тому суд констатував, що з 20.03.2024 позивач має право на отримання пенсії, призначеної йому відповідно до статті 54 Закону №796-XII, без обмеження її максимальним розміром.
Відповідач переконаний, що його обов'язок здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії відповідно до статті 54 Закону №796-XII без обмеження її максимального розміру охоплюється періодом з дати, зазначеної у судовому рішенні (20.03.2024), до дати, що передує дню набрання таким рішенням суду законної сили (17.09.2024).
Однак такі переконання пенсійного органу суперечать принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
Правова визначеність, як спеціальна складова більш загального принципу верховенства права, передбачає правило остаточності рішень суду та гарантованість їх виконання.
Цей принцип був сформульований ще в Стародавньому Римі: "res judicata pro veritate habetur!" - "судове рішення має прийматися за істину" (у більш вільному трактуванні формулюється так: "що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності").
Тож остаточне рішення суду є обов'язковим до виконання до моменту зміни умов, за яких його ухвалено.
Європейський суд з прав людини у рішенні (щодо прийнятності скарги) від 03.06.2014 у справі "Великода проти України" (заява №43331/12) зауважив, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому.
Отож зміна нормативно-правового регулювання окремого питання дійсно може мати наслідком втрату актуальності судового рішення, у якому суд розглянув питання застосування норми права, що у подальшому зазнала змін.
Водночас за обставин цієї справи немає підстав стверджувати, що чинне законодавство, яким було урегульовано питання обмеження пенсій, призначених відповідно до Закону №796-XII, станом на 18.09.2024 зазнало змін після набрання рішенням суду у справі №440/6801/24 законної сили.
Так, станом на 18.09.2024 у чинному законодавстві були відсутні норми щодо виплати пенсій, призначених відповідно до Закону №796-XII, з обмеженням їх максимального розміру будь-якою сумою, зокрема десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність.
Однак, відповідач з 18.09.2024 продовжує нараховувати та виплачувати пенсію ОСОБА_1 у розмірі 23610,00 грн, тобто з обмеженням її максимальним розміром.
Відсутність у рішенні суду від 06.08.2024 у цій справі вказівки на необхідність здійснення відповідних виплат після набрання ним законної сили саме по собі не є підставою для продовження нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії з обмеженням її максимального розміру, адже такі дії відповідача суперечать вимогам чинного законодавства та обов'язковому судовому рішенню, що набрало законної сили.
З урахуванням вищевикладеного, суд погоджується з доводами позивача про невиконання відповідачем вимог рішення суду від 06.08.2024 у цій справі.
Питання застосування приписів постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" не входить до предмета доказування у справі №440/6801/24.
Суд враховує, що в адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в яких є держава в особі її компетентних органів, а тому, адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Згідно з частинами другою, третьою, шостою статті 382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб'єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців. Ухвала суду про задоволення заяви та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є остаточною і оскарженню не підлягає.
За таких обставин, суд, у порядку здійснення судового контролю за виконанням суб'єктом владних повноважень рішення в адміністративній справі, вважає за необхідне зобов'язати відповідача подати до Полтавського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.08.2024 у справі №440/6801/24 протягом одного місяця з дня постановлення цієї ухвали.
Таким чином, заяву позивача належить задовольнити.
Керуючись статтями 2, 5, 14, 241, 243, 248, 256, 370, 372, 381-1, 382, 382-1 КАС України, суд
Заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 440/6801/24 задовольнити.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області подати до Полтавського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.08.2024 у справі №440/6801/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії упродовж одного місяця з дня постановлення цієї ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає. Заперечення на таку ухвалу включаються до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.Б. Головко