Справа № 420/4735/25
05 березня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання перерахувати щомісячне грошове утримання судді у відставці,
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить:
визнати протиправним Рішення ГУ ПФУ в Одеській області №155250003846 від 17.01.2025 року щодо визначення стажу судді у розмірі 26 (двадцять шість) років 8 (вісім) місяців 12 (дванадцять) днів судді у відставці ОСОБА_1 ;
зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області визначити ОСОБА_1 стаж судді станом на 17 грудня 2024 року у розмірі 29 (двадцять дев'ять) років 9 (дев'ять) місяців 13 (тринадцять) днів з виплатою щомісячного довічного грошового утримання судці у відставці в розмірі 68 (шістдесят вісім) відсотків місячної суддівської винагороди працюючого судді з 17 грудня 2024 року;
зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області провести ОСОБА_1 перерахунок щомісячного грошового утримання судді у відставці виходячи зі стажу судді 29 (двадцять дев'ять) років 9 (дев'ять) місяців 13 (тринадцять) днів в розмірі 68 (шістдесят вісім) відсотків місячної суддівської винагороди працюючого судді з 17 грудня 2024 року, з урахуванням раніше виплачених сум грошового утримання.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у зв'язку з набранням чинності Законом №2447-VIII, яким внесено зміни до ст. 137 Закону № 1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Вказане знайшло відображення і у Рішенні ВРП від 17.12.2024 №3650/0/15-24, яким визначено, що станом на дату ухвалення цього рішення загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає їй право на звільнення у відставку, становить 29 років 9 місяців 13 днів.
Процесуальні дії
Ухвалою суду від 18.02.2025 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження (відповідно до ст. 262 КАСУ) без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
26.02.2025 року за вхід.№ЕС/17590/25 надійшов відзив на позов, в якому, зокрема, наголошено на необґрунтованості вимог позивача. Згідно Електронної пенсійної справи Позивача прийнято рішення про призначення їй з 17.12.2024 довічного грошового утримання судді за №155250003846. Страховий стаж ОСОБА_1 становить 45 років 09 місяців, стаж на посаді судді - 26 років 08 місяців 12 днів, що становить 62% для розрахунку довічного утримання від середнього заробітку.
Відсутні правові підстави для зарахування до спеціального стажу, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді, періодів роботи на інших посадах, оскільки з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16.10.2019 №193-IX та з дня ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 №2-р/2020 визначено, зокрема, єдиний порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці, який врегульований у ст. 142 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII.
«Суддівський стаж» та «стаж роботи на посаді судді» не є тотожними поняттями та включають до себе різні складові. «Стаж роботи на посаді судді» має вичерпний перелік посад, який визначено ст. 137 Закону №1402-VIII. Натомість до «суддівського стажу» включається «стаж на посадах судді» та стаж (досвід) робота (професійна діяльність), вимога щодо якої визначена законом та надає право для призначення на посаду судді (п. 2 ст. 137 Закону №1402-VIII) відповідно до положень п. 1 та п. 6 ст. 69 Закону №1402-VIII.
03.03.2025 за вхід.№ЕС/18946/25 надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано правову позицію, викладену у позовній заяві.
ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .
04 березня 1998 року ОСОБА_1 була призначена суддею Приморського районного суду м.Одеси на підставі Указу Президента України від 04.03.1998 року №164/98.
Наказом начальника управління юстиції в Одеській області від 01.04.1998 року №73 о/с, як суддя була зарахована до штату Приморського районного суду м. Одеси з 07.04.1998р. з посадовим окладом згідно штатного розпису.
Постановою Верховної Ради України від 15.05.2003 року №809-ІV обрана безстроково суддею Приморського районного суду м. Одеси.
Наказом голови Приморського районного суду м.Одеси від 27.01.2014 року №9-ос встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 80 відсотків посадового окладу з 28.03.2014 року, як такій стаж роботи якої становить 35 років 0 місяців 00 днів.
17 грудня 2024 року рішенням Вищої ради правосуддя №3650/0/15-24 звільнена з посади судді Приморського районного суду м.Одеси у відставку у зв'язку з поданням заяви про відставку.
На підставі вказаного рішення 17.12.2024р. головою Приморського районного суду м.Одеси видано наказ про звільнення з посади судді Приморського районного суду.
Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 :
02.01.1979 року прийнята на посаду друкарки до Одеського обласного суду;
27.03.1979 року прийнята на посаду секретаря колегії по кримінальним справам Одеського обласного суду;
28.12.1979 року переведена на посаду секретаря по цивільним справам Одеського обласного суду;
11.07.1984 року переведена на посаду завідувача канцелярії Одеського обласного суду;
01.06.1995 року переведена на посаду старшого консультанта Одеського обласного суду;
07.04.1998 року зарахована в штат Приморського районного суду м. Одеси.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області, звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з заявою та пакетом необхідних документів для призначення та виплати довічного грошового утримання судді у відставці.
Відповідно до протоколу перерахунку пенсії Рішенням №155250003846 від 17.01.2025 року ОСОБА_1 з 17.12.2024 року призначено пенсію у розмірі 87968,70 грн. із розрахунку: страховий стаж повний 45 років 9 місяців 0 днів з них стаж судді визначений 26 років 8 місяців 12 днів, загальний процент розрахунку пенсії від заробітку 62%.
Права і свободи людини, гарантії щодо них визначають зміст та спрямованість діяльності держави. Ст. 55 Конституції України проголошує: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб».
Безперечно, забезпечити надійний захист прав і свобод людини та громадянина може тільки судова система, яка діє виключно на засадах законності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласності судового процесу, змагальності сторін, додержання презумпції невинуватості тощо, в умовах незалежності і недоторканності суддів. Тому серед правових засобів захисту суб'єктивних прав і свобод людини та громадянина одним із найефективніших є судовий захист.
Судовий контроль за суб'єктами владних повноважень, які зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не суперечить державному контролю, ці види контролю доповнюють один одного та забезпечують збалансовану систему стримувань і противаг.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Суд зазначає, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу та поширюються на всіх суддів України. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Таким чином, конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень, так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі по тексту також - Закон №1402-VIII).
Відповідно до частини першої статті 142 Закону №1402-VIII судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
Частина друга статті 142 Закону №1402-VIII передбачає, що суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з частиною третьою статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Згідно із частиною першою статті 137 Закону № 1402-VIII до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:
1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;
2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді (частина друга статті 137 Закону №1402-VIII).
Відповідно до пункту 34 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.05.2019 у справі №9901/805/18 зазначила, що частину другу статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 05.08.2018) потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, оскільки вказана норма закону призвела до покращення правового становища суддів, надавши можливість зараховувати до стажу роботи на посаді судді їхній стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення їх на посаду.
Необхідність зарахування до суддівського стажу, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, підтверджується також постановами Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №9901/537/19, від 17.09.2020 у справі №9901/302/19 та постановою Верховного Суду від 21.01.2021 у справі №560/499/19.
За приписами частини першої статті 7 від 15.12.1992 року №2862-XII Закону України «Про статус суддів» (що діяв на момент призначення позивачки на посаду судді та втратив чинність згідно і Законом України від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів»), на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.
Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11.10.2005 №8-рп/2005, право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання, є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.
Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 №18-рп/2011 вказав на неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24.06.99 №6-рп/99, від 20.03.2002 №5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 №19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 №8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 №4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення №10-рп/2008 від 22.05.2008.
Також в рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3-рп/2013, (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абз. 2 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).
Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року), термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.
Так згідно із пунктом 54 Рекомендації CM/Rec (2010)12) від 17.11.2010, Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам рекомендовано щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці».
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 09.11.2018 по справі №559/443/17 зробив висновок, що право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється (з'ясовується) як встановлення довічного грошового утримання та визначення його розміру.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 06.03.2018 у справі №308/6953/17, від 19.06.2018 у справі №243/4448/17, від 11.09.2018 у справі №428/4671/17, від 01.10.2018 у справі №541/503/17, від 17.10.2018 у справі №140/263/17, від 23.10.2018 у справі №686/10100/15-а, від 30.01.2025 у справі №620/15098/24.
Крім того, у зв'язку із систематичним нехтуванням пенсійними органами стажу судді, що визначається Вищою радою правосуддя при звільненні суддів у відставку, рішенням Ради суддів України від 11.04.2024 №6 звернута увага Пенсійного фонду України на необхідність приведення діяльності органів Пенсійного фонду України у відповідність до висновків щодо застосування норм права, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, та вказано на неприпустимість перегляду органами Пенсійного фонду України стажу роботи судді, що дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, що визначений у рішенні Вищої ради правосуддя при розгляді заяви про відставку.
Рішенням Ради суддів України від 11.04.2024 №6 також наголошено, що необхідний стаж роботи на посаді судді, з якого має розраховуватись та виплачуватись відповідне грошове утримання, обчислюється Вищою радою правосуддя як єдиним, конституційним органом, при прийнятті рішення про звільнення судді у відставку.
Відповідно до записів у трудовій книжці ОСОБА_1 , до призначення на посаду судді Приморського районного суду міста Одеси, вона працювала:
02.01.1979 року прийнята на посаду друкарки до Одеського обласного суду;
27.03.1979 року прийнята на посаду секретаря колегії по кримінальним справам Одеського обласного суду;
28.12.1979 року переведена на посаду секретаря по цивільним справам Одеського обласного суду;
11.07.1984 року переведена на посаду завідувача канцелярії Одеського обласного суду;
01.06.1995 року переведена на посаду старшого консультанта Одеського обласного суду;
07.04.1998 року зарахована в штат Приморського районного суду м. Одеси.
Рішенням ВРП №3650/0/15-24 від 17.12.2024 року визначено наступне: «Відповідно до статті 116 Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VІІІ) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається згідно зі статтею 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Абзацом четвертим пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII установлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
На день призначення ОСОБА_1 на посаду судді (4 березня 1998 року) питання визначення стажу, який давав право на відставку судді, регулювалося частиною четвертою статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року №2862-XII «Про статус суддів» (далі - Закон №2862-XII).
Стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді на день ухвалення Вищою радою правосуддя цього рішення становить 26 років 9 місяців 13 днів.
Частиною другою статті 137 Закону №1402-VІІІ (у редакції, яка діє з 5 серпня 2018 року) встановлено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Частиною першою статті 7 Закону №2862-XII (у редакції, чинній на день призначення ОСОБА_1 на посаду судді) визначалося, що право на зайняття посади судді районного (міського), міжрайонного (окружного) суду, військового суду гарнізону мав громадянин України, який досяг на день обрання 25 років, мав вищу юридичну освіту і, як правило, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років.
Отже, законодавством, яке діяло на день призначення ОСОБА_1 на посаду судді Приморського районного суду міста Одеси строком на п'ять років (4 березня 1998 року), було встановлено мінімальний строк роботи в галузі права для зайняття посади судді районного (міського) суду - 3 роки.
Відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_1 після здобуття вищої юридичної освіти (25 червня 1986 року) до призначення на посаду судді (4 березня 1998 року) працювала на посадах завідувача канцелярією, старшого консультанта Одеського обласного суду.
Ураховуючи викладене, до стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) ОСОБА_1 , вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення її на посаду судді, необхідно зараховувати стаж роботи тривалістю 3 роки.
Отже, станом на дату ухвалення цього рішення загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає їй право на звільнення у відставку, становить 29 років 9 місяців 13 днів».
При цьому, на переконання суду, відповідач необґрунтовано та безпідставно вдався до оцінки суддівського стажу позивачки, оскільки розрахунок такого стажу не входить до повноважень пенсійного органу.
На це вказує Порядок подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 №3-1 (далі по тексту також - Порядок №3-1), згідно з яким, призначення щомісячного довічного утримання судді у відставці здійснюється, зокрема, на підставі розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, що складається (оформляється) відповідним судом.
Як вбачається з розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , від 10.01.2025 за №С- 09/6к за підписом голови Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_2 , загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , що дає право на відставку, становить 29 років 9 місяців 13 днів.
Судом встановлено, що розрахунок від 10.01.2025 за №С- 09/6к складено за формою, затвердженою Додатком 4 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, судді Конституційного Суду України територіальними органами Пенсійного фонду України (пункт 2 розділу II).
Розрахунок стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання від 10.01.2025 за №С- 09/6к складено компетентним органом Приморським районним судом міста Одеси за формою відповідно до приписів Порядку №3-1.
Спеціальна процедура подання документів, прийняття рішення визначена саме Порядком №3-1, при цьому даний Порядок не містить приписів, які вказують на необхідність у підтвердженні первинними документами стажу позивача.
Суд погоджується з твердженнями позивача, що саме у рішенні Вищої ради правосуддя визначено загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , що дає їй право на відставку, який становить 29 років 9 місяців 13 днів.
Отже не зарахування до відповідного стажу роботи на посаді судді стажу роботи, який надавав право для призначення на посаду судді, і врахування відповідачем для встановлення/визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді, суд вважає неправомірним.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини неправомірного незарахування до відповідного стажу роботи на посаді судді ОСОБА_1 стажу роботи, який надавав право для призначення на посаду судді, 3 роки, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав та інтересів позивачки у цій частині є визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Одеській області №155250003846 від 17.01.2025 року щодо визначення стажу судді у розмірі 26 (двадцять шість) років 8 (вісім) місяців, 12 (дванадцять) днів судді у відставці ОСОБА_1 .
Крім того, захист порушених прав позивачки також потребує зобов'язання відповідача зарахувати позивачці у стаж роботи судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), наявність якого відповідно до вимог закону надавала право для призначення на посаду судді, 3 роки, визначивши загальний суддівський стаж у 29 роки 9 місяців 13 днів, як зазначено у рішення Вищої ради правосуддя від 17.12.2024 №3650/0/15-24.
Як вже зазначалося судом, згідно з частиною третьою статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Оскільки відповідачем протиправно не враховано до стажу суді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), наявність якого відповідно до вимог закону надавала право для призначення на посаду судді, 3 роки, суд дійшов висновку про невірний обрахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , виходячи з 62% від суддівської винагороди (грошового утримання) судді, який працює на відповідній посаді.
Враховуючи викладене, з метою відновлення прав та інтересів позивачки, за захистом яких вона звернулась до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача здійснити позивачці перерахунок призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 17.12.2024, у розмірі 68% (20 років - 50%, 9 років - 18%) від суддівської винагороди (грошового утримання) судді, який працює на відповідній посаді, та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум грошового утримання, що не є втручанням у дискрецію суб'єкта владних повноважень через відсутність у відповідача права адміністративного розсуду.
Так, відповідно до Рекомендації №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Зазначене кореспондується з п.7 ч. 1 статті 2 Закону України від 17 лютого 2022 року №2073-IX "Про адміністративну процедуру", який набрав чинності з 15 грудня 2023 року, про те, що дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Законодавством України (Конституцією та законами України) прямо передбачений обов'язок суб'єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи. Фактичне застосування принципу належного урядування є своєрідним "маркером" того як в Україні гарантуються статті 1, 3, 6, 8, 19, 55, 56, 124 Конституції України, а суди застосовують частину другу статті 2 КАС України та статті 3 і 4 Угоди про асоціацію з ЄС.
Реалізація принципу належного урядування у сучасних публічно-управлінських відносинах набуває особливо важливого значення з огляду на те, що тільки за умови дотримання цього принципу суб'єктами владних повноважень можна говорити про існування демократичної, соціальної та правової держави, громадянського суспільства, а також формування принципово нової форми здійснення публічного управління, заснованої на прийнятті суб'єктами владних повноважень легітимних (таких, що ґрунтуються на законі), справедливих (враховують баланс інтересів різних суб'єктів) та ефективних (передбачають можливість безумовного виконання) рішень, вибудовуванні публічно-сервісних відносин між людиною та державою, у яких відповідні інституції та процеси служать інтересам всього суспільства.
Конституційний Суд України сформулював юридичні позиції, згідно з якими "держава різними правовими засобами забезпечує захист прав і свобод людини і громадянина в особі органів законодавчої, виконавчої і судової влади та інших державних органів, які здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України" (друге речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001); Конституція України закріпила принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який проявляється передусім у конституційному визначенні обов'язків держави (статті 3, 16, 22)" (перше речення абзацу четвертого пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 30 травня 2001 року №7-рп/2001).
У Рішенні від 16 листопада 2022 року № 9-р (II)/2022 Конституційний Суд України вказав, що на виконання вимог Конституції України держава має втілювати у своїй діяльності конституційний принцип її відповідальності перед людиною та посутньо пов'язаний із ним принцип "добропорядного врядування" (good governance), що полягає в обов'язку держави втілити у своїй діяльності фундаментальні засади побудови, організації та реалізації державної влади для утвердження правдивої демократії, додержання людських прав та верховенства права (правовладдя) як загальноєвропейських цінностей.
Верховний Суд у постанові від 28 лютого 2020 року у справі № П/811/1015/16 також наголошував на тому, що принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб'єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.
Особливо небезпечно допускати відступ суб'єктів владних повноважень від принципу належного урядування у випадку, коли суб'єкт приватного права у правовідносинах з державою діє добросовісно.
З урахуванням тієї обставини, що рішення відповідача, яким при призначенні позивачці щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці не було враховано стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), наявність якого відповідно до вимог закону надавала право для призначення на посаду судді, 3 роки, його дії у розглядуваній ситуації не ґрунтується на дискреційних повноваженнях як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо.
Таким чином, позов слід задовольнити повністю.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 року у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Кількість позовних вимог, які зумовлюють самостійну сплату судового збору, виходячи з прохальної частини даного позову, становить 1 вимога немайнового характеру, у зв'язку з чим за подання цього позову ОСОБА_1 повинна сплатити судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Так, з урахуванням вказаної норми КАС України на користь позивача належить стягнути 1211,20 грн. судових витрат, сплачених згідно квитанції №B24U-S6L3-MTBE від 13.02.2025 року.
Керуючись ст.ст.2-9, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 293-297 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання перерахувати щомісячне грошове утримання судді у відставці - задовольнити повністю.
Визнати протиправним Рішення ГУ ПФУ в Одеській області №155250003846 від 17.01.2025 року щодо визначення стажу судді у розмірі 26 (двадцять шість) років 8 (вісім) місяців 12 (дванадцять) днів судді у відставці ОСОБА_1 .
Зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області визначити ОСОБА_1 стаж судді станом на 17 грудня 2024 року у розмірі 29 (двадцять дев'ять) років 9 (дев'ять) місяців 13 (тринадцять) днів з виплатою щомісячного довічного грошового утримання судці у відставці в розмірі 68 (шістдесят вісім) відсотків місячної суддівської винагороди працюючого судді з 17 грудня 2024 року.
Зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області провести ОСОБА_1 перерахунок щомісячного грошового утримання судді у відставці виходячи зі стажу судді 29 (двадцять дев'ять) років 9 (дев'ять) місяців 13 (тринадцять) днів в розмірі 68 (шістдесят вісім) відсотків місячної суддівської винагороди працюючого судді з 17 грудня 2024 року, з урахуванням раніше виплачених сум грошового утримання.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять гривень) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, ЄДРПОУ 20987385), сплачених згідно квитанції №B24U-S6L3-MTBE від 13.02.2025 року.
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, ЄДРПОУ 20987385, електронна пошта: upr@od.pfu.gov.ua)
Головуючий суддя Нінель ПОТОЦЬКА