Справа № 420/32878/24
05 березня 2025 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Одесі заяву про поновлення строку по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
Ухвалою суду від 21.10.2024 року по справі №420/32243/24 позовні вимоги за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 - роз'єднано, виділено у самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в частині, в якій позивач просить суд:
- визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 року по 25.05.2023 року включно.
- зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію-різницю грошового забезпечення 3863 гривні 94 копійки в місяць за період з 01.03.2018 року по 25.05.2023 року включно у загальній сумі 242 680 гривень 36 копійок відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
Ухвалою суду від 28.10.2024 р. у справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Ухвалою суду від 28.10.2024 року зупинено провадження у справі.
Ухвалою суду від 25.02.2025 року поновлено провадження у справі.
25.02.2025 року позовна заява залишена без руху.
04.03.2025 року до суду від представника позивача надійшла заява про поновлення пропущеного строку у якій він обґрунтовує причини пропуску строку звернення до суду тим, що позивач проходить військову службу по цей час( звільнення з військової служби не відбулось), що для отримання інформації про виплачене грошове забезпечення 23.09.2024 року звернувся до відповідача, та з листа від 09.10.2024 року стало відомо, що грошове забезпечення виплачувалось в неповному розмірі, та у межах тримісячного строку із дати отримання повідомлення про суми нараховані та виплачені при звільненні з військової частини та відомостей про виплачене грошове забезпечення в жовтні 2024 року звернувся до суду з позовом. Також посилається на правові позиції Верховного Суду наведені у постановах від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22, від 06 липня 2023 року у справі №320/15312/21 та вказує, що проходження військової служби є поважною причиною для поновлення строків звернення до суду.
Відповідно до частин 1, 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч.5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 дійшов до висновку, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 року справа № 380/17776/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, 03 серпня 2023 року справа № 280/6779/22.
Такої ж позиції притримується Верховний Суд і у постанові від 29.01.2025 у справі №500/6880/23, де вказано, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Відтак, до спірних правовідносин в частині вирішення питання про дотримання позивачем строку для подання цього позову, підлягають застосуванню приписи саме ст.233 КЗпП України, оскільки спір про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця.
Суд звертає увагу, що протягом періоду спірних правовідносин приписи ч.2 ст.233 КЗпП України діяли у різних редакціях.
Так, частина 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) визначала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Разом з цим, Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на правову позицію Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодекс законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності (справа №260/3564/22).
Суд звертає увагу на усталену практику Верховного Суду із спірного питання щодо застосування строків у аналогічних правовідносинах, відповідно до якої після 19 липня 2022 року строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати (частиною якої є також індексація грошового забезпечення військовослужбовців), що включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Указаний правовий висновок узгоджується з послідовною та усталеною практикою Верховного Суду, відображеною зокрема у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, від 03 серпня 2023 року в справі № 280/6779/22 і від 06 березня 2024 року в справі № 600/5050/23-а, від 07 жовтня 2024 року у справі №500/7802/23, тощо.
За вказаного, строк для звернення до суду з позовними вимогами стосовно перерахунку грошового забезпечення обмежений 3-ма місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а стосовно виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - 3-ма місяцями з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Крім того, суд зауважує, що при вирішенні питання про дотримання позивачем строку для звернення до суду слід виходити не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти, адже законодавством регламентований розумний строк звернення особи до суду за захистом її прав, свобод та законних інтересів, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.
Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2023 року у справі № 500/1224/23 зазначив: «Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.».
Згідно ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
В свою чергу поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Суд зауважує, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Дотримання ж строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду.
Позивач був звільнений з військової частини НОМЕР_1 з 25 травня 2023 року наказом від 25.05.2023 №155.
Між тим, з цим позовом про належні йому суми при звільненні позивач звернувся лише 15.10.2024.
У постанові від 6 липня 2023 року у справі № 320/15312/21 Верховний Суд із посиланням на висновки Верховного Суду, наведені у постанові у справі № 500/1912/22, також зазначив, що:
введення воєнного стану повинно враховуватися судом при вирішенні питання про поновлення процесуального строку, встановленого законом. Разом з тим, ця обставина підлягає визнанню судом поважною причиною пропуску процесуального строку за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною, як того вимагає норма ч. 1 ст. 121 КАС. Питання поновлення процесуального строку вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у відповідній заяві (п. 47);
саме тільки посилання на введення воєнного стану не може бути поважною причиною для поновлення процесуального строку, встановленого законом, в адміністративній справі суб'єкту владних повноважень, зокрема органу державної влади, без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу цього органу, що, в свою чергу, обумовило пропуск процесуального строку або необхідність його продовження (п. 48).
враховуючи, що військова частина НОМЕР_3 [відповідач у справі] - це бойовий підрозділ Збройних Сил України, військовослужбовці якого відповідно до бойового розпорядження Головнокомандуючого Збройних Сил України № 11760 від 24 лютого 2023 року знаходяться у резерві Головнокомандувача Збройних Сил України та залучаються до відсічі і стримуванні збройній агресії російської федерації на всій території України, безпосередня діяльність частини пов'язана також з проведенням протидиверсійних заходів на військових об'єктах і з моменту введення режиму воєнного стану військовослужбовці військової частини НОМЕР_3 незалежно від військових звань та посад залучаються до виконання бойових завдань. Крім того, враховуючи загальновідомий факт про масові ворожі обстріли міста Васильків Київської області, яке є місцем постійної дислокації відповідача, впродовж часу, який припав на час первинного подання апеляційної скарги, а також подання апеляційної скарги у межах одного місяця після її повернення судом апеляційної інстанції, тому колегія суддів визнає, що відповідач не допустив необ'єктивного зволікання при зверненні з апеляційною скаргою (п. 53).
При цьому, перебування позивача на військовій службі на переконання суду не є належним підтвердженням поважності причин такого тривалого зволікання із зверненням до суду із цим позовом, позаяк посада яку він зайняв після звільнення з в/ч НОМЕР_1 була заступник командира бригади з тилу-начальник тилу в/ч НОМЕР_2 АДРЕСА_1 де бойові дії не ведуться, та це не завадило звернутися за отриманням правової допомоги до адвоката, що ним й було зроблено в вересні 2024 року, водночас не вказує у заяві жодних обставини, які були об'єктивно непереборні, не залежали від волевиявлення позивача, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили звернення до суду у період з 25.05.2023 по 15 жовтня 2024 року (наприклад, залучення позивача до виконання бойових завдань, перебування на лікарняному та т.і.) та як такі обставини змінились в вересні 2024 року.
При цьому саме факт перебування позивача на військовій службі не завадив позивачу звернутись до Одеського окружного адміністративного суду з даним позовом 22 жовтня 2024 року.
Відтак, на думку суду, відповідні посилання представника позивача у клопотанні по проходження позивачем військової служби, є неґрунтовними та не можуть свідчить про наявність у нього об'єктивних перешкод, поза розумним сумнівом, у зверненні за захистом своїх прав протягом строку встановленого ст.233 КЗпП України.
Частиною 1 ст. 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Суд також не бере до уваги покликання представника позивача й на те, що у спірних правовідносинах початок перебігу строку звернення до суду слід пов'язувати з датою отримання листа-відповіді від відповідача, на запит позивача з яким він звернувся лише у вересні 2024 року, адже запит надісланий позивачем, свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації своїх прав і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у спірних правовідносинах, за наведеного правового регулювання.
Підсумовуючи вищенаведене, суд вважає, що за встановлених спірних обставин справи, з урахуванням приведених законодавчих приписів, позивач з даним позовом в частині вимог про виплату індексації грошового забезпечення звернувся 22.10.2024 поза межами встановлених законом строків в частині вимог щодо здійснення перерахунку індексації грошового забезпечення щодо періоду з 19.07.2022, не довівши поважність причин пропуску такого строку.
Згідно ч.13-15 ст.171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.
Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
Отже, дослідивши викладені у заяві про поновлення пропущеного строку доводи та письмові докази у сукупності, судом зроблено висновок, що позивачем пропущено строк для звернення до суду із цим позовом з неповажних причин щодо вимог стосовно перерахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 19.07.2022 по 25.05.2023.
На підставі викладеного, позовна заява в частині позовних вимог що стосуються перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення позивача за період з 19.07.2022 по 25.05.2023 підлягає залишенню без розгляду позивачеві.
На підставі викладеного, керуючись ст. 121-123, 160, 161, 169, 241-243, 248, 256 КАС України, суд
Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку для звернення до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, в частині позовних вимог стосовно періоду з 19.07.2022 по 25.05.2023, та відмовити у задоволенні заяви позивача про поновлення пропущеного строку для звернення до суду з цим позовом в указаній вище частині.
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 в частині вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення за періоди з 19.07.2022 по 25.05.2023року включно та зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 3863,94грн в місяць за період з 19.07.2022 по 25.05.2023 включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст.256 КАС України.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 294-297 КАС України до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Е.А. Іванов