Центральний районний суд м. Миколаєва
Справа № 490/6417/24
Провадження № 1-кп/490/539/2025
«26» лютого 2025 року
Центральний районний суд міста Миколаєва
У складі : головуючого - судді ОСОБА_1
при секретарі - ОСОБА_2
за участі прокурорів - ОСОБА_3
- ОСОБА_4
обвинуваченого - ОСОБА_5
його захисників - ОСОБА_6
- ОСОБА_7
потерпілої - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миколаєві кримінальне провадження № 12024152020000570 про обвинувачення
ОСОБА_9 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Миколаєві, є українцем, громадянином України, мешкає за адресою: АДРЕСА_1
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115, частиною 1 статті 121 Кримінального Кодексу України
В провадженні Центрального районного суду міста Миколаєва перебуває кримінальне провадження № 490/6417/24 про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 115, частиною 1 статті 121 Кримінального Кодексу України.
Після вислуховування сторін кримінального провадження, вивчення змісту обвинувального акту та доданих до нього матеріалів суд дійшов такого.
А. Стосовно предмету кримінального провадження
На розгляд суду надійшов складений 24 липня 2024 року старшим слідчим Слідчого Управління Головного Управління Національної Поліції в Миколаївській області ОСОБА_10 та у той же день затверджений прокурором Окружної прокуратури міста Миколаєва ОСОБА_3 обвинувальний акт, у якому викладена версія обвинувачення щодо вчинення злочину ОСОБА_5 .
1. Як зазначив автор обвинувального акту:
03.05.2024 о 23 годині 11 хвилин ОСОБА_5 , маючи при собі балончик зі слізогінним газом «Терен 4-м» та невстановлений в ході досудового розслідування предмет, схожий на ніж, разом з ОСОБА_11 , прибув до супермаркету «Міда», розташованого за адресою: вул. Архітектора Старова, 6 м. Миколаєва, на лавці біля входу до якого з 22 годин 30 хвилин розпивали спирті напої ОСОБА_12 ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 .
При цьому, цього ж дня о 23 годині 02 хвилині, до вищевказаного супермаркету на належному йому автомобілі VOLKSWAGEN PASSAT, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 . приїхав ОСОБА_17 , який залишив свій автомобіль на стоянці, розташованій перед вказаним супермаркетом, та направився до середини магазину. При проході ОСОБА_17 біля групи вищевказаних осіб, ОСОБА_12 звернувся до ОСОБА_17 на що останній не відреагував та зайшов до приміщення вищевказаного супермаркету.
Підійшовши до входу у супермаркет, ОСОБА_5 здійснив телефонний дзвінок, в цей же час. ОСОБА_17 вийшов із супермаркету "Міда" та приєднався до ОСОБА_5 й ОСОБА_18
ОСОБА_5 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 підійшли до ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_13 , що продовжували сидіти на лавці, при цьому ОСОБА_12 та ОСОБА_16 з метою придбання спиртного перебували в приміщені супермаркету.
ОСОБА_15 , впізнавши ОСОБА_5 який підійшов до них, простяг останньому руку щоб привітатися. У відповідь ОСОБА_5 , бажаючи вчинити бійку з мотиву раптово виниклих неприязних стосунків, діючи умисно наніс ОСОБА_15 удар рукою в область обличчя та намагався спричинити удар кулаком руки ОСОБА_14 але останньому удалось ухилитись від цього удару.
У подальшому через провокативні дії ОСОБА_5 між ним, ОСОБА_17 та ОСОБА_11 з однієї сторони, ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 - з іншої, на ґрунті неприязних стосунків розпочалася обопільна бійка.
Під час бійки у ОСОБА_5 , що виступив її ініціатором, виник умисел, спрямований на умисне заподіяння тілесних ушкоджень вказаним особам, реалізуючи який ОСОБА_5 дістав заздалегідь приготовлений ним балончик з перцевмісним сльозогінним газом «Терен 4-м» та почав розпилювати вміст балончика в обличчя учасниками вказаної групи осіб, у тому числі ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , який вийшов з супермаркету та спробував припинити виниклий конфлікт, ставши між ОСОБА_5 та ОСОБА_13 .
Продовжуючи свої протиправні дії, ОСОБА_5 , маючи можливість безперешкодно покинути місце бійки, почав переслідувати ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , впорскуючи їм в обличчя сльозогінний газ «Терен 4-м», та знову повернувся до ОСОБА_12 , випускаючи цей сльозогінний газ йому в обличчя.
Перебуваючи у вищевказаному місці, приблизно о 23 годині 15 хвилин, ОСОБА_5 почав бігти за ОСОБА_12 з метою спричинення йому тілесних ушкоджень із піднятою вгору рукою, наздогнавши останнього, перебуваючи на смузі розвороту тролейбусу за адресою: м. Миколаїв. вул. Архітектора Старова, 6, розташовану перед входом до вищевказаного супермаркету. ОСОБА_5 здійснив удар лівою рукою в область обличчя ОСОБА_19 , від якого ОСОБА_12 впав на асфальт.
В той же час. ОСОБА_13 , керуючись своїм негативним ставленням до ОСОБА_5 , намагався завдати останньому тілесних ушкоджень шляхом нанесення ударів кулаками рук.
В подальшому, у ОСОБА_5 який ухилився від ударів ОСОБА_13 та розірвав дистанцію між ним та ОСОБА_13 , на ґрунті особистої неприязні до ОСОБА_13 виник злочинний непрямий умисел, направлений на його умисне вбивство, тобто протиправне заподіяння його смерті.
03.05.2024 приблизно о 23 годині 15 хвилин, знаходячись навпроти входу до супермаркету «Міда», розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Архітектора Старова, 6. усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своєї дії, а саме, що внаслідок використання невстановленого в ході досудового розслідування предмету, схожого на ніж, що володіє достатніми властивостями для заподіяння тілесних ушкоджень, несумісних із життям, може настати смерть потерпілого, передбачаючи суспільні наслідки у вигляді заподіяння смерті ОСОБА_13 , хоча і не бажаючи, але свідомо припускаючи їх, маючи об'єктивну можливість уникнути подальшої бійки, ОСОБА_5 тримаючи у правій руці невстановлений в ході досудового розслідування предмет, схожий на ніж, прикладаючи значну фізичну силу, умисно наніс ним один прицільний акцентований удар ОСОБА_13 у життєво-важливий орган - в область грудної клітини зліва, чим спричинив ОСОБА_13 одиночне проникаюче колото-різане поранення грудної клітини зліва з пошкодженням серця, яке супроводжувалося кровотечею в ліву плевральну порожнину (гемоторакс) та порожнину серцевої сорочки (гемоперикард), внаслідок якого в короткий проміжок часу на місці події настала смерть ОСОБА_13 .
Вчинивши умисне вбивство ОСОБА_13 , впевнившись, що останній від спричиненого удару впав, розуміючи наслідки вчиненого ним кримінального правопорушення, ОСОБА_5 намагався залишити місце події та побіг в бік свого автомобілю, який він залишив між супермаркетом «Міда» та житловим багатоквартирним будинком АДРЕСА_2 .
Вказані дії ОСОБА_5 органами досудового розслідування та публічним обвинуваченням кваліфіковані за частиною 1 статті 115 Кримінального Кодексу України - як умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
2. Окрім того, органами досудового розслідування та публічним обвинуваченням ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні злочину за таких обставин.
03.05.2024 о 23 годині 16 хвилин ОСОБА_5 перебуваючи навпроти входу до супермаркету «Міда», розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Архітектора Старова, 6. розуміючи наслідки вчиненого ним кримінального правопорушення, а саме умисного вбивства ОСОБА_13 , намагався залишити місце події та побіг в бік свого автомобілю, який він залишив між супермаркетом «Міда» та житловим багатоквартирним будинком №6-а по вул. Архітектора Старова м. Миколаєва.
ОСОБА_12 та ОСОБА_14 з метою затримання ОСОБА_5 , почали бігти за ним, при цьому виражались на адресу останнього нецензурною лайкою.
Зупинившись біля свого автомобіля, маючи реальну можливість безперешкодно залишити місце вчинення злочину, ОСОБА_5 з мотиву неприязних стосунків на фоні раніше спровокованої ним бійки та образливої нецензурної лайки ОСОБА_12 на його адресу, вирішив спричинити останньому тілесні ушкодження.
Реалізуючи умисел на спричинення шкоди здоров'ю потерпілого, ОСОБА_5 ,. усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та бажаючи їх настання, 03.05.2024 приблизно о 23 годині 16 хвилин, знаходячись у внутриквартальному проїзді між супермаркетом «Міда» розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Архітектора Старова, 6 та багатоквартирним житловим будинком по вул. Архітектора Старова, ба, зупинився на незначній відстані від свого автомобіля, дочекався приближення до нього ОСОБА_12 на відстань, достатню для нанесення удару, та, утримуючи в правій руці заздалегідь приготовлений ним як знаряддя завдання тілесного ушкодження невстановлений в ході досудового розслідування предмет, схожий на ніж, умисно наніс ним ОСОБА_12 один акцентований удар в область черевної порожнини, спричинивши сліпе проникаюче колото-різане поранення черевної порожнини зліва з пошкодженням брижі низхідної ободової кишки. пересічення лівого поперекового м'язу, які ускладнились внутрішньочеревною кровотечею, заочеревиної гематоми, по ступеню тяжкості дані тілесні ушкодження відносяться до категорії тяжких тілесних пошкоджень за ознакою небезпеки для життя.
Від отриманого тілесного ушкодження ОСОБА_12 впав на асфальтове покриття, а ОСОБА_5 сів до свого автомобілю та зник з місця вчинення кримінального правопорушення, залишивши ОСОБА_12 у безпомічному стані на проїзній частині.
Вказані дії ОСОБА_5 органами досудового розслідування та публічним обвинуваченням кваліфіковані за частиною 1 статті 121 Кримінального Кодексу України - як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.
Б. Стосовно умов здійснення цього кримінального провадження.
Відповідно до статті 1 Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року (затвердженого Законом України № 2102- ІХ від 24 лютого 2022 року) /із змінами, внесеними Указами: від 14 березня 2022 року № 133/2022 (затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ); від 18 квітня 2022 року № 259/2022 (затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-ІХ), від 17 травня 2022 року № 341/2022 (затвердженим Законом України від 23 травня 2022 року № 2263-ІХ), від 12 серпня 2022 року № 573/2022 (затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-ІХ), від 07 листопада 2022 року № 757/2022 (затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738 - ІХ), від 06 лютого 2023 року № 58/2023 (затвердженим Законом України від 07 лютого 2023 року № 2915-ІХ), від 01 травня 2023 року (затвердженим Законом України від 02 травня 2023 року № 3057-ІХ), від 26 липня 2023 року № 451/2023 (затвердженим Законом України від 27 липня 2023 року № 3275-ІХ), від 06 листопада 2023 року № 734/2023 (затвердженим Законом України від 07 листопада 2023 року № 3429-IX), від 05 лютого 2024 року № 49/2024 (затвердженим Законом України від 06 лютого 2024 року № 3564-ІХ), від 06 травня 2024 року № 271/2024 (затвердженим Законом України від 08 травня 2024 року № 3684-ІХ), від 23 липня 2024 року № 469/2024 (затвердженим Законом України від 23 липня 2024 року № 3891-ІХ), від 28 жовтня 2024 року (затвердженим Законом України від 29 жовтня 2024 року № 4024-ІХ), від 14 січня 2025 року № 26/2025 (затвердженим Законом України від 15 січня 2025 року № 4220-ІХ)/ з 24 лютого 2022 року й до теперішнього часу в Україні безперервно діє військовий стан.
В. Стосовно обставин здійснення цього кримінального провадження.
І……Судом завершене підготовче провадження та суд розпочав судовий розгляд.
ІІ......Хід цього кримінального провадження можу бути охарактеризованим таким чином.
1. Під час судового розгляду прокурор оголосив обвинувальний акт.
Після цього суд встановив особу обвинуваченого та з'ясував його ставлення до висунутого обвинувачення. При цьому обвинувачений заявив, що свою вину у вчиненні вказаного в обвинувальному акті злочину він не визнає.
2. Далі, суд встановив обсяг та порядок дослідження доказів.
Відповідно до встановленого порядку докази у справі мають досліджуватись у такому порядку
1)допит свідка ОСОБА_20 ;
2)дослідження документів (починаючи з електронних документів, у яких зафіксований перебіг подій, що є предметом розгляду в межах цього кримінального провадження);
3)допит інших свідків;
4)допит потерпілої;
5)допит обвинуваченого.
3. Далі, суд дослідив частину з наявних в розпорядженні сторін доказів.
3.1. Так, частково змінивши за клопотанням сторони захисту визначений порядок, суд допитав свідків:
-ОСОБА_20 ;
-ОСОБА_21 ;
-ОСОБА_22 ;
-ОСОБА_11 .
3.2. Під час судового засідання 07 листопада 2024 року суд за участі сторін дослідив електронні документи, у яких зафіксований перебіг подій, що є предметом розгляду в межах цього кримінального провадження.
(а) Прокурор заявив клопотання про призначення у справі експертизи цих електронних документів метою більш ґрунтованого аналізу зафіксованої у цих документах інформації.
Захист проти задоволення цього клопотання заперечував, спираючись про те, що таке мало б бути зроблене ще під час досудового розслідування, а задоволення цього клопотання у суді потягне невиправдане збільшення строків розгляду кримінального провадження.
(б) Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 08 листопада 2024 року це клопотання було задоволене; суд ухвалив доручити експертне дослідження згаданих електронних документів експертам Київського відділення Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім.. Засл. професора М.С.Бокаріуса»
(в) Наразі ухвала про призначення експертизи вказаною експертною установою повернуте через відсутність спеціалістів за необхідною експертною спеціальністю.
(г) Під час судового засідання 20 січня 2025 року прокурор просив доручити проведення вказаного в ухвалі від 07 листопада 2024 року експертного дослідження експертам іншої установи - Одеського Науково-дослідного інституту судових експертиз.
Захист просив про оголошення перерви для надання часу на з'ясування питання про експертну установу, яка має фахівців необхідної спеціалізації.
Під час судового засідання 17 січня 2025 року суд пристав на позицію захисту.
(ґ) Під час судового засідання 26 лютого 2025 року прокурор зазначив, що питання про експертну установу, яка має провести дослідження, ним остаточно не з'ясоване. При цьому зауважив, що на момент подання клопотання про проведення експертного дослідження з'ясував, що вказана в первісному клопотанні експертна установа - Київське відділення Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім.. Засл. професора М.С.Бокаріуса» - має необхідних спеціалістів для проведення вказаного судом дослідження.
Захист зауважив, що ця установа дійсно мала спеціаліста за відповідною експертною спеціальністю, але цей спеціаліст був мобілізованим. В той же час захисник зазначив, що жодних заходів задля з'ясування експертної установи, яка може проводити дослідження, захист не вживав, чекає з цього приводу на пропозиції прокурора.
3.3. Далі, суд дослідив документи, що характеризують застосовану під час здійснення цього кримінального провадження правову процедуру.
3.4. Далі, суд дослідив документи, у яких зафіксовані відомості, отримані під час огляду місця події.
(а) Під час судового засідання 17 січня 2025 року захист заявив клопотання про визнання цих відомостей недопустимими доказами.
(б) Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 21 січня 2025 року у задоволенні цього клопотання відмовлено.
(в) Разом з таким, суд виснував, що під час огляду місця події слідчим обраний шлях досягнення мети огляду, який, не є, щонайменш, повною мірою таким, що передбачений нормативною моделлю проведення цієї слідчої дії; вадою обраного шляху є застосування методу дослідження обстановки на місці події, який законодавством не передбачений, а за такого - не є таким, результати якого можна вважати надійними та об'єктивними.
3.5. Далі, суд дослідив більшість з документів, наданих стороною обвинувачення.
За наслідком цього дослідження суд прийшов до висновку про необхідність виклику у судове засідання, зокрема, експерта ОСОБА_23 для роз'яснення висновку експерта № 1017 від 04 травня 2024 року та обставин проведення розтину.
4. Під час судового розгляду кримінального провадження захистом заявлявся відвід головуючому у справі, у задоволенні якого ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 01 листопада 2024 року відмовлено.
4.1. Приводом для подання цієї заяви стали, як встановлено ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 01 листопада 2024 року, лише оціночні судження, що публічно висловлені головуючим у справі та були поширені у електронному ЗМІ «Новини Н» у публікації з назвою «Убитий у бійці на ножах у Миколаєві виявився військовослужбовцем».
Зі змісту заяви вбачається, що такі судження були розцінені захистом (з визначення - відповідно до позиції обвинуваченого), як такі, що свідчать про упередженість судді.
4.2. До того ж, шляхом подання такої заяви захист, з визначення - за дорученням та за згодою обвинуваченого - висловив позицію, згідно з якою
Як загиблий ОСОБА_13 , так й - потерпілий ОСОБА_24 , в будь-якому випадку та, зокрема, в обставинах цього кримінального провадження є особами, яким через їх особисті якості дозволено заподіювати тілесні ушкодження та навіть смерть, й вчинення подібних дій є самозахистом та не є кримінально караним.
5. Окрім того, коментуючи перебіг процесу, обвинувачений під час судового засідання 11 вересня 2024 року зазначив, що хтось з осіб, які перебували в одній компанії з ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , образливо висловився на адресу його друга ОСОБА_17 , а потім - обізвав його /обвинуваченого/ /далі - мовою оригіналу/: «жирной свиньёй».
У відповідь на це він дав тому, хто його образив, ляпасу.
Після чого уся компанія почала на нього нападати, що й мало наслідком події, що наразі розглядаються у суді.
ІІІ……Вирішуючи питання про подальший рух цього кримінального провадження, суд враховує такі приписи діючого законодавства та настанови судової практики
1. Відповідно до частини 6 статті 9 Кримінального Процесуального Кодексу України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, суд, керуючись загальними засадами кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу, застосовує, зокрема, процесуальний закон, що регулює аналогічні правовідносини.
Велика Палата Верховного Суду сформулювала правову позицію щодо визначення подібності правовідносин, визначивши, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). /пункт 32 постанови від 27.03.2018 року у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 року у справі № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 року у справі № 910/24257/16.
2. Відповідно до статті 240 Цивільного Процесуального Кодексу України
…
Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.
/частина 2/
…
Якщо в судовому засіданні було оголошено перерву, провадження у справі після її закінчення продовжується зі стадії, на якій було оголошено перерву.
/частина 6/
ІV……З огляду на ці приписи діючого законодавства та настанови судової практики суд, повертаючись до обставин цього кримінального провадження, відзначає таке.
1. Наразі завершити судовий розгляд кримінального провадження, з огляду, зокрема, на необхідність проведення експертного дослідження, не видається за можливе.
2. Відносини, що виникли в зв'язку із таким, та ті, що врегульовані у статті 240 Цивільного Процесуального Кодексу України, є повністю подібними, адже мають тотожні суб'єктний склад учасників відносин, об'єкт та предмет правового регулювання, а також умов застосування правових норм.
Таке доводить, що за обставин, що склались в межах цього кримінального провадження, у судовому засіданні слід оголосити перерву.
3. Далі, суд має визначити дату та час наступного судового засідання.
З урахуванням навантаження суду та учасників судового провадження, суд вважає за необхідне оголосити перерву до 08 квітня 2025 року до 14-00 години.
Отже, у судовому засіданні слід оголосити перерву до 08 квітня 2025 року до 14:00 години.
Г. Стосовно? ? застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченого
І......Під час судового розгляду прокурор заявив клопотання про продовження строку застосування відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без права внесення застави
1. В обґрунтування послався про те, що обвинувачений обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, а також - про наявність ризиків того, що обвинувачений може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків та потерпілих у цьому кримінальному провадженні, а також - вчинити новий злочин.
2. Захисник ОСОБА_7 вважав подане прокурором клопотання таким, що не підлягає задоволенню.
2.1. Загалом зазначив, що матеріали кримінального провадження не містять відомостей про наявність ризиків того, що обвинувачений може переховуватись від суду або вчинити новий злочин.
2.2. Зауважив, що: «Прокурор в своїх клопотаннях жодним чином не обґрунтовує наявність … ризиків за нього це робить Суд.
В зазначеній справі Суд створив враження плутанини між ролями прокурора та судді».
Таке, як далі зауважив захисник, порушує вимогу щодо безсторонності суду.
2.3. Стосовно ризику вчинення обвинуваченим нових злочинів захисник зазначив таке.
(а) Встановлюючи наявність цього ризику, суд « порушуючи принцип презумпції невинуватості, керуючись лише змістом обвинувачення, зазначає, що обвинувачений є схильним до небезпечних агресивних дій відносно інших осіб… Тобто, Суду достатньо лише того, що викладено в обвинувальному акті, при тому що Суд не враховує досліджені в судовому засіданні докази, а саме відео матеріали. З зазначених доказів вбачається, що при наймні ОСОБА_25 та ОСОБА_26 під час конфлікту використовували ножі та поводили себе агресивно відносно Невінчаного, але про це жодним чином не зазначено в обвинувальному акті».
(б) Також суд: «порушуючи принцип презумпції невинуватості, в своїх ухвалах зазначає: «…виправлення Невінчаного, щоб він не вчиняв нових злочинів, є можливим лише у разі його тривалого перебування у мовах позбавлення свободи».
Тобто, ще до завершення судового розгляду та винесення вироку, Суд вже висловився про можливість виправлення Невінчанного лише у разі тривалого перебування в умовах позбавлення волі.
При тому, що ще не встановлено та не доведено, яке саме кримінальне діяння вчинив Невінчанний:
-Умисне вбивство;
-Вбивство з перевищенням мір необхідної оборони;
-Вбивство з необережності;
-Або взагалі перебував в стані необхідної оборони.
«Виправлення» за вчинення якого з цих діянь можливо лише у разі тривалого перебування в умовах позбавлення волі?
Сторонній спостерігач надасть відповідь, що Суд вже прийняв рішення, що Невінчанний визнаний винним у вчиненні саме злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України».
(в) З приводу наявності цього ризику захисник також зазначає, що будь-яких відомостей про схильність обвинуваченого до вчинення «небезпечних агресивних дій», окрім посилань в обвинувальному акті, матеріали кримінального провадження не містять; натомість вказують про те, що ОСОБА_5 протягом всього життя (44 роки) не вчинив жодного кримінального або адміністративного правопорушення та жодного разу не попадав в поле зору правоохоронних органів.
2.4. Стосовно ризику ухилення обвинуваченого від суду захисник зазначив таке.
(а) «Суд обґрунтовує наявність цього ризику наявністю обвинувачення у вигляді умисного тяжкого злочину, за який передбачене безальтернативне покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років, а строк його перебування під вартою наразі не є домірним покаранню, що загрожує у разі визнання його винним за вироком суду.
Суд навіть не уявляє, що Невінчанний може бути виправданий, або може бути визнаний винним у вчиненні іншого злочину, за який настає відповідальність у вигляді обмеження волі, а за такого його тримання під вартою може бути визнано незаконним»
(б) Далі, з посиланням на практику Європейського Суду з Прав Людини, наголошує на тому, що зі збігом певного часу подальше існування обґрунтованої підозри перестає само по собі бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для подальшого тримання такої особи під вартою»
2.5. Підсумовуючи, захисник стверджує, що під час вирішення питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою суд керується презумпцією обов'язкового попереднього ув'язнення ОСОБА_5 з огляду на тяжкість висунутого тому обвинувачення та замість покладання на прокурора тягаря доведення наявності обставин, що виправдовують тримання обвинуваченого під вартою покладає на захист тягар доведення наявності виключних обставин, що виправдовують звільнення обвинуваченого.
Та посилаючись на рішення Європейського Суду з Прав Людини у справі «Ілійков проти Болгарії», захист підкреслює, що таке є несумісним з вимогами Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
2.6. Захисник також вказував, що наразі судові засідання у справі призначаються один раз на два місці, що з триманням ОСОБА_5 під вартою не є сумісним.
3. Захисник ОСОБА_6 позицію захисника ОСОБА_27 підтримала.
4. Обвинувачений позицію своїх захисників підтримав.
5. Потерпіла під час судового засідання клопотання прокурора підтримала.
ІІ......Вирішуючи це клопотання, суд, окрім обставин, встановлених вище, враховує ще таке.
1. В межах цього кримінального провадження 04 травня 2024 року ОСОБА_5 був затриманий за підозрою у вчиненні злочину.
2. Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду міста Миколаєва ОСОБА_28 від 06 травня 2024 року відносно ОСОБА_5 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 02 липня 2024 року, без визначення розміру застави.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 03 липня 2024 року скасовано ухвалу слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 червня 2024 року про відмову у задоволенні клопотання слідчого про продовження строку тримання під вартою, та постановлено ухвалу продовження ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 04 серпня 2024 року (в межах строку досудового розслідування).
3. Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 01 серпня 2024 року відносно обвинуваченого ОСОБА_5 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 30 вересня 2024 року включно.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 20 серпня 2024 року апеляційна скарга захисника на вказану ухвалу залишена без задоволення, а вказана ухвала Центрального районного суду міста Миколаєва - без змін.
При цьому суд апеляційної інстанції наголосив, що
«суд першої інстанції, мотивуючи прийняте рішення, зазначив, що висунута ОСОБА_5 «підозра» для мети вирішення питання про обрання запобіжного заходу є «обґрунтованою» … що на стадії судового розгляду є неприпустимим ….»
Разом із цим, апеляційний суд виснував, що
«є правильним висновок суду першої інстанції, що на даній стадії судового розгляду встановлення вини/невинуватості особи можливо лише під час ухвалення вироку по суті пред'явленого обвинувачення».
4 Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 12 вересня 2024 року строк тримання ОСОБА_5 під вартою продовжений до 10 листопада 2024 року включно.
Подальшими ухвалами цього ж суду строк тримання ОСОБА_5 під вартою продовжувався неодноразово, востаннє - ухвалою від 21 січня 2025 року - до 21 березня 2025 року включно.
Наразі строк тримання ОСОБА_5 під вартою становить 00 років 09 місяців 22 дні
4. Під час застосування цього запобіжного заходу Центральний районний суд міста Миколаєва виходив з того, що існують ризики, передбачені пунктами 1 та 5 частини 1 статті 177 Кримінального Кодексу України (ризики, що ОСОБА_5 може переховуватися від суду та вчинити інші кримінальні правопорушення).
ІІІ......Вирішуючи заявлене прокурором клопотання, суд виходив з таких приписів діючого законодавства.
1. Відповідно до частини 3 статті 415 Кримінального Процесуального Кодексу України
Висновки і мотиви [суду апеляційної інстанції], з яких скасовані судові рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді.
2. Відповідно до частини 1 статті 177 Кримінального Процесуального Кодексу України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
-переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
-знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
-незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
-перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
-вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою ж застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити перелічені дії.
При цьому відповідно до частини 3 статті 176 Кримінального Процесуального Кодексу України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя має переконатись, що жоден більш м'який, ніж запропонований слідчим, запобіжний захід не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам.
2. Відповідно до частини 1 статті 176 Кримінального Процесуального Кодексу України запобіжними заходами є:
-особисте зобов'язання;
-особиста порука;
-застава;
-домашній арешт;
-тримання під вартою.
Відповідно до статті 179 цього Кодексу особисте зобов'язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов'язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов'язки, передбачені статтею 194 цього Кодексу.
Відповідно до статті 180 Кримінального Процесуального Кодексу України особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до статті 194 цього Кодексу і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.
Відповідно до частини 1 статті 182 Кримінального Процесуального Кодексу України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов'язків.
При цьому відповідно до частини 5 цієї статті розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 1 статті 181 Кримінального Процесуального Кодексу України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
3. Відповідно до статті 183 Кримінального Процесуального Кодексу України
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
/частина 1/
...
Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов'язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
/частина 3/
Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема:
-щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;
-щодо злочину, який спричинив загибель людини;
/частина 4/
При цьому відповідно до статті 4 Закону України «Про попереднє ув'язнення»
Установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою … є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України…
/частина 1/
4. Відповідно до статті 199 Кримінального Процесуального Кодексу України строк тримання під вартою може бути продовженим у разі наявності вказаних вище обставин та додаткового доведення того, що завершити досудове розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали не є можливим, а раніше заявлені ризики не зменшились або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
5. Відповідно до приписів статті 8 Кримінального Процесуального Кодексу України та норм статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року Конвенція про захист прав та основоположних свобод /далі - Конвенція/ та практика Європейського суду з прав людини визнаються в Україні джерелом права
5.1. Відповідно до визначеного Європейським судом з прав людини поняттям під час вирішення питання щодо запобіжного заходу під обґрунтованою підозрою слід розуміти добросовісне припущення про вчинення особою певного діяння, яке ґрунтується на об'єктивних відомостях, які:
-можна перевірити у судовому розгляді;
-спонукали б неупереджену та розумну людину вдатися до практичних дій, щоб з'ясувати, чи є така підозра обґрунтованою.
Добросовісним можна вважати припущення, яке висунуте компетентним органом у встановленому законом порядку та ґрунтується на підході до справи, що характеризується правдивістю, сумлінністю та ретельністю.
5.2. У рішенні від 19 березня 2024 року у справі «Parildak v. Turkey»1 Європейський Суд з Прав Людини, ґрунтуючись на своїй попередній практиці, виснував таке
Стаття 5 Конвенції гарантує фундаментальне право на свободу та безпеку. Це право має велике значення в «демократичному суспільстві» за духом Конвенції.
Кожен має право на захист цього права, тобто - не бути та не залишатись позбавленим свободи інакше, як відповідно до вимог пункту 1 статті 5. Перелік виключень, наведений у пункті 1 статті 5, є виключним та лише його вузьке тлумачення відповідає меті та завданням цього положення, гарантуючи, що ніхто не буде свавільно позбавленим волі.
Підпункт (с) пункту 1 статті 5 не вимагає, щоб слідчі органи зібрали достатні докази для висунення обвинувачення ані - під час арешту, ані - під час утримання під вартою в поліції. Метою допиту при затриманні відповідно до цього пункту є завершення розслідування шляхом підтвердження чи виключення конкретних підозр, що обґрунтовували арешт. отже, факти що є підставами для підозри, не мають бути того ж рівня, що ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку та навіть - для висунення обвинувачення
Менше з тим, «правдоподібність» підозр, якими має бути обґрунтований арешт, являє собою суттєвий елемент захисту, передбачений статтею 5 § 1 (с) Конвенції від свавільного позбавлення волі. Ось чому самої по собі «добросовісної» підозри недостатньо.
Слова «правдоподібні підстави» означають, що повинні існувати факти чи інформація, здатні переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити правопорушення. Те, що є «правдоподібним», залежить від сукупності обставин. … Таким чином, уряд-відповідач зобов'язаний повідомити Суду принаймні певні факти чи інформацію, здатну переконати його в тому, що існували вірогідні підстави підозрювати заарештовану особу у вчиненні передбачуваного злочину.
Термін «правдоподібність» також стосується порогу, якого має досягти підозра, щоби переконати об'єктивного спостерігача в правдоподібності звинувачень. Як правило, проблеми в цій сфері виникають на рівні фактів. Додатково до фактичного аспекту існування «імовірних підстав для підозри» у значенні статті 5 § 1 c) вимагає, щоб факти, на які посилаються, могли обґрунтовано вважатися такими, що підпадають під дію одного з розділів Кримінального кодексу, який стосується кримінальної поведінки. Таким чином, вочевидь не може бути «розумної підозри», якщо дії або факти, висунуті затриманому, не утворювали складу злочину в момент їх вчинення.
/пункти 55 - 62/
При цьому у пункті 63 цього ж рішення наголошується на тому, що
Якщо «правдоподібна підозра» має існувати на момент арешту та первісного затримання, то у разі продовження тримання під вартою також має бути продемонстровано, що підозра зберігається та що вона, так само, як і раніше, ґрунтується на «правдоподібних підставах».
5.3. Відповідно до правової позиції, що сформована Європейським Судом з прав людини, для продовження строку тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку. Також суд вказав, що пункт 3 статті 5 Конвенції визначає право заарештованого на розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження, при цьому таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання. Сторона обвинувачення зобов'язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи, в іншому випадку суд може змінити запобіжний захід на більш м'який.
Європейський суд з прав людини судом також відзначає, що "ризик втечі або уникнення правосуддя" зменшується з часом, адже включення строку запобіжного ув'язнення до строку покарання, якого мав підстави боятися заявник, зменшує це побоювання і його наміри втекти.
Далі відзначається, що таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи.
Європейський суд з прав людини також наголошував, що "саме національні судові органи мають подбати про те, щоб тривалість попереднього ув'язнення обвинуваченого у відповідній справі не перевищила розумного строку. Для цього вони мають дослідити всі факти на користь і проти існування реального суспільного інтересу, який, за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи, і викласти ці міркування у своїх рішеннях про подовження строку тримання під вартою… Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов'язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою… Згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції, визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання особи під вартою, відповідні посадові особи зобов'язані розглянути й альтернативні заходи забезпечення її явки до суду. Фактично, це положення не лише проголошує право на "розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження", а й передбачає, що "звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання".
/див. рішення у справі "Тодоров проти України" від 12.01.2012 року, "Пунцельт проти Чехії", "Харченко проти України" та інші/
Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у справі "Летельє проти Франції" (рішення від 26.06.1991 року), "особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення принаймні, протягом певного часу. За виняткових обставинах цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі, в якій внутрішнє право … визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має передувати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути "формою очікування" обвинувального вироку" (п.51).
5.4. Європейський Суд з Прав Людини у своїй практиці обґрунтував підхід, відповідно до якого тримання особи під домашнім арештом, так само, як й триманні її під вартою, є позбавленням свободи у розумінні статті 5 Конвенції /див., окрім іншого, рішення у справах «Гуццарді проти Італії» (пункти 92 - 95); «Бузаджі проти Республіки Молдова» (пункти 103 - 110); «Корбан проти України» (пункти 138 - 139) та інші/.
При цьому Європейський Суд з Прав Людини зазначає, що в більшості випадків домашній арешт передбачає меншу кількість обмежень та менший ступінь страждань та незручностей для затриманого, ніж звичайне ув'язнення у відповідній установі. Але цю обставину Європейський Суд з Прав Людини пов'язує з особливостями режиму, але - не з сутністю становища ув'язненого. /див., окрім іншого, рішення у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова» (пункти 111 - 114); «Корбан проти України» (пункти 138 - 139)/
5.5. У згаданому захисником рішенні Європейського Суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначається таке
«Запобіжне ув'язнення заявника тривало з 4 жовтня 1993 року до 31 січня 1997 року. Тому період, який береться до уваги, становить три роки, три місяці й двадцять сім днів.
Незмінна наявність обґрунтованої підозри, що заарештований вчинив злочин, є необхідною умовою законності подальшого тримання під вартою, однак зі спливом певного часу лише цього вже недостатньо…
Сторони, певна річ, не заперечують того факту, що первісне взяття заявника під варту спиралось на обґрунтовану підозру в тому, що він учинив злочин. Суд не бачить жодної причини зробити інший висновок.
Що ж до підстав подальшого тримання під вартою, то національні суди застосовували норми права та практики, згідно з якими презумпція необхідності запобіжного ув'язнення існує в тих випадках, коли можливе покарання перевищує певний рівень суворості (позбавлення волі на строк від десяти років, відповідно до закону, що діяв до червня 1995 року, а пізніше - від п'яти років).
Суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику переховування або повторного вчинення злочинів. Суд визнає, що, з огляду на серйозність обвинувачень, висунутих проти заявника, органи влади мали підстави вважати, що існування такого ризику було встановлене із самого початку.
Однак Суд уже неодноразово наголошував, що тяжкість обвинувачення сама по собі не може бути виправданням тривалих періодів запобіжного ув'язнення…
Це особливо слушно в цій справі, коли, відповідно до застосованого національного законодавства та практики, правову кваліфікацію фактів - а отже, й покарання, що могло бути призначене заявникові, - визначали органи прокуратури, а судового контролю щодо питання, чи докази справді підтверджують обґрунтовану підозру в тому, що обвинувачений вчинив злочин, який має наслідком покарання відповідної тривалості, не було.
Єдиною додатковою підставою для подальшого запобіжного ув'язнення заявника був висновок національних судів про відсутність виняткових обставин, що свідчили б на користь звільнення з-під варти.
Цей висновок, однак, не ґрунтувався на оцінці всіх відповідних фактів. Органи влади розцінили як несуттєві доводи заявника, а саме - те, що він не мав судимості, був одружений і вів усталений спосіб життя, як і те, що з часом будь-яка потенційна небезпека змовляння з метою перешкодити слідству та переховування зменшилася.
У своєму висновку вони спиралися на статтю 152 Кримінально-процесуального кодексу та на практику Верховного суду: встановлені цим положенням презумпція могла бути спростованою тільки у виняткових обставинах, коли навіть гіпотетична можливість переховування, повторного вчинення злочинів або змовляння з метою перешкодити слідству виключалася з огляду на тяжку хворобу або інші виняткові чинники.
Крім того, обов'язок довести існування таких виняткових обставин було покладено саме на заарештовану особу; якщо ж вона цього зробити не могла, то повинна була залишитися в запобіжному ув'язненні протягом усього судового розгляду.
Суд повторює, що тривале тримання під вартою може бути виправдане в тому чи тому випадку тільки оді, коли є певні ознаки існування суспільного інтересу, що, попри презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Як така, будь-яка система обов'язкового запобіжного ув'язнення несумісна з пунктом 3 статті 5 Конвенції…
У тому випадку, якщо закон встановлює презумпцію стосовно чинників, пов'язаних із підставами подальшого тримання під вартою …, то й тоді треба переконливо довести існування конкретних фактів, що переважають принцип поваги до особистої свободи.
Крім того, Суд вважає, що з'ясувати такі відповідні факти були зобов'язані органи влади. Покладення тягаря доведення в таких питаннях на заарештовану особу рівнозначне скасуванню дії статті 5 Конвенції - положення, що проголошує тримання під вартою за винятковий відступ від права на особисту свободу, допустимий лише у вичерпно перелічених і чітко визначених випадках»
/пункти 76 - 85/
5.6. Відповідно до статті 2 Конвенції право кожного на життя охороняється законом та нікого не може бути умисно позбавлено життя.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Андронікоу та Константіноу проти Кіпру», передбачене статтею 2 Конвенції право на життя «... є одним з найбільш фундаментальних положень Конвенції і охороняє одну з основних цінностей демократичного суспільства».
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини перше речення статті 2 Конвенції зобов'язує державу не тільки утримуватись від умисного або незаконного позбавлення життя, але також вживати відповідних заходів для захисту життя тих, хто знаходиться під її юрисдикцією. Обов'язок захищати право на життя за статтею 2 Конвенції визначається у поєднанні з загальним обов'язком держави за статтею 1 Конвенції, яка зобов'язує «гарантування кожному, хто перебуває під [її] юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції», також опосередковано вимагає наявності будь-якої форми ефективного розслідування, коли особу вбито в результаті використання сили (див. mutatis mutandis рішення від 19 лютого 1998 року у справі «Kaya v. Turkey», 1998-I, п. 105). Головна мета такого розслідування полягає у забезпеченні ефективного виконання національних законів, які захищають право на життя.
Для того, щоб розслідування стверджуваного незаконного вбивства було ефективним воно має бути здатне привести до встановлення обставин смерті людини та встановлення і покарання відповідальних осіб
Прогалини ж у розслідуванні, які підривають його здатність встановити причину смерті або відповідальних осіб, чи то прямих виконавців створюють ризик недодержання такого стандарту.
/див. рішення Європейського суду з прав людини у справах
«Муравська проти України» «Гонгадзе проти України», «Шевченко проти України», "Меркулова проти України" та інші/
IV……З огляду на ці приписи діючого законодавства та настанови судової практики суд, повертаючись до обставин цього кримінального провадження, відзначає таке.
Стосовно наявності обґрунтованої підозри у вчиненні злочину ОСОБА_5 .
1. Відповідно до позиції, що була висловлена апеляційним судом під час здійснення цього кримінального провадження у суді першої інстанції, суд зауважує, що оскільки по справі лише здійснюється судовий розгляд, наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_5 у вчиненні злочину, що йому інкримінується на даній стадії судового розгляду не перевіряється, а встановлення його вини/невинуватості можливо лише під час ухвалення вироку по суті пред'явленого обвинувачення.
2. Разом з тим, відповідно до правової позиції, що започаткована у практиці Європейського Суду з Прав Людини, зокрема - у згаданому вище рішенні у справі «Parildak v. Turkey» - суд відзначає таке.
2.1. Наявні в розпорядженні суду відомості, зокрема - отримані з електронних документів - не дають розумних підстав для сумнівів у «правдоподібності» як викладених в обвинувальному акті фактів, так й - запропонованої органами досудового розслідування кваліфікації.
2.2. Захисник посилається лише про те, що наданий суду обвинувальний акт не є повним відтворенням відомостей, що містяться в наданих суду електронних документах.
Але з цього приводу слід відзначити, що діюче кримінальне процесуальне законодавство не зобов'язує слідчого або прокурора під час формулювання версії в обвинувальному акті повністю відтворювати відомості, що містяться у певних доказах.
З огляду ж на згаданий вище факт того, що захистом власна версія подій не сформульована, посилання захисника в частині, що аналізується, не є здатними поставити під сумнів правдоподібність суті версії органів досудового розслідування.
2.3. Стосовно посилань захисту про обставини досудового розслідування цього кримінального провадження суд відзначає таке.
Не можливо заперечити того, що досудове розслідування цього кримінального провадження не є бездоганним.
В той же час, отримані під час судового розгляду відомості не дають підстав стверджувати, що вказані захистом вади є непоправними, а їх усунення - істотно зменшить «правдоподібність» підозри.
Отже, висунута ОСОБА_5 підозра є «правдоподібною»
3. Далі суд відзначає, що на теперішній час /тобто - через 07 місяців після надходження справи до суду/ захистом навіть не сформульована у відповідній процесуальній формі /тобто - у суді/ будь-яка версія /безвідносно до її доведення/ про перебіг подій, що є предметом розгляду в межах цього кримінального провадження.
Отже, висунута ОСОБА_5 підозра наразі є єдиною версією, що підлягає перевірці судом.
4. Далі суд відзначає, що зміст висунутого ОСОБА_5 обвинувачення зводиться загалом до того, що він, перебуваючи у публічному місці, на ґрунті несуттєвого конфлікту позбавив життя одну особу та важко поранив іншу.
Стосовно ж посилань захисту про те, що погроза застосування ножів не є «несуттєвою» обставиною слід зазначити таке.
Поза розумним сумнівом, ці посилання заслуговують на увагу.
В той же час, на цій стадії кримінального провадження вони не здатні поставити під сумнів «правдоподібність підозри», адже стосуються лише певних епізодів конфлікту, але - не конфлікту в цілому.
Стосовно наявності передбачених законом ризиків.
1. Попередньою ухвалою суду встановлена наявність ризику вчинення обвинуваченим нових злочинів.
Стосовно наявності цього ризику суд відзначає таке.
1.1. Як зазначалось вище, зміст висунутого ОСОБА_5 обвинувачення зводиться до того, що він, перебуваючи у публічному місці, на ґрунті несуттєвого конфлікту позбавив життя одну особу та важко поранив іншу.
Таке свідчить про те, що обвинувачений є схильним до небезпечних агресивних дій відносно інших осіб, що, в свою чергу, доводить ймовірність вчинення ним нових злочинів проти життя та здоров'я особи.
1.2. Також суд відзначає, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя людини.
Таке, з огляду на приписи кримінального закону, дає підстави для обґрунтованого припущення про те, що виправлення його особи таким чином, щоб він не вчиняв нових злочинів, є можливим лише у разі його тривалого перебування в умовах позбавлення свободи.
Наразі ж строк перебування обвинуваченого в таких умовах не є домірним визначеному законом.
1.3. Таке припущення в обставинах цього кримінального провадження набуває особливої актуальності, адже захист - з визначення - за дорученням та за згодою обвинуваченого - наполягає на наявності в нього саме права заподіювати тілесні ушкодження потерпілим з огляду на їх (потерпілих) особисті якості.
1.4. Посилання захисту про те, що обвинувачений раніше до кримінальної або адміністративної відповідальності не притягувався, в цьому випадку відомості про спрямованість його особи не спростовують.
Так, досліджені судом докази не містять відомостей про те, що під час подій, що є предметом розгляду в межах цього кримінального провадження, обвинувачений вагався перед вчиненням тих чи інших дій; таке, незалежно від кваліфікації його дій, є можливим лише у разі певної спрямованості його особи.
З огляду на таке, наявність ризику, передбаченого пунктом 5 частини 1 статті 177 Кримінального Процесуального Кодексу України суд вважає доведеною.
2. Попередніми ухвалами суду встановлена наявність ризику того, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може переховуватись від суду.
2.1. Наявність цього ризику наразі випливає з того, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого злочину за який передбачено безальтернативне покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років, а строк його перебування під вартою наразі не є домірним покаранню, що загрожує йому у разі визнання його винним за вироком суду.
2.2. Додатково до цього суд відзначає наступне.
(а) У попередніх ухвалах суду зазначалось, та сторонами або потерпілою загалом не заперечується той факт, що в обставинах цього конкретного кримінального провадження події, що є предметом його розгляду, можливо повною мірою встановити внаслідок аналізу електронних документів, на яких перебіг подій є повною мірою зафіксований за допомогою камер відео спостереження.
(б) При цьому показовим є те, що захист проти застосування належних інструментів для такого дослідження під час судового розгляду кримінального провадження послідовно заперечує, підтримує ситуацію, коли спроби залучення таких інструментів виявляються невдалими та ухиляється від вжиття заходів щодо покращення цього становища.
(в) Натомість захист наполегливо оскаржує допустимість інших доказів, які навіть у своїй сукупності навряд можуть суттєво вплинути на хід та результати розгляду цього кримінального провадження.
При цьому показовим є й те, що, оскаржуючи допустимість таких доказів, захист:
-з одного боку - ставить на вирішення суду питання, які дійсно мають певний теоретичний інтерес, з огляду на що їх вирішення вимагає значних витрат у часі, пов'язаних з допитом значної кількості посадових осіб, проведення додаткових судових засідань з метою організації такого допиту та складанням значних за обсягом та складних за змістом процесуальних документів;
-з іншого ж боку - не обґрунтовує необхідність вирішення цих питань потребами цього кримінального провадження, зокрема - не вказує про те, яким саме чином визнання того чи іншого доказу недопустимим здатне вплинути на результати розгляду кримінального провадження.
З огляду на ту обставину, що саму по собі зайнятість суду вирішенням саме цих питань захист зрештою пов'язує з необхідністю звільнення обвинуваченого з-під варти, наведене у сукупності містить стійки ознаки того, що захист, всіляко уникаючи встановлення дійсних обставин справи, намагається у будь-який спосіб добитися звільнення ОСОБА_5 з-під варти.
Це, в свою чергу, не може бути поясненим інакше, ніж тим, що обвинувачений вживає усіх доступних йому заходів для уникнення суду, тобто - щодо переховування від суду.
З огляду на таке, наявність ризику, передбаченого пунктом 1 частини 1 статті 177 Кримінального Процесуального Кодексу України суд вважає доведеною.
3. Наявність інших ризиків попередніми ухвалами суду не встановлена; відомостей про те, що такі ризики виникли після 21 січня 2025 року, матеріали справи не містять.
Отже, інші, окрім згаданих вище, ризики в обставинах цього кримінального провадження є відсутніми.
Стосовно запобіжного заходу, який має бути застосованим відносно обвинуваченого.
1. Характер встановлених судом ризиків, особливо - ризику вчинення нових злочинів - є таким, що на цій стадії кримінального провадження запобігти цьому ризику інакше, ніж шляхом тримання обвинуваченого під вартою, не є можливим.
2. Під час обрання відносно обвинуваченого запобіжного заходу суд відзначає й таке.
2.1. В цьому випадку публічний інтерес полягає ні в чому іншому, як у захисті громадян та суспільства від свавільних дій щодо позбавлення життя.
При цьому, як зазначається у процитованих вище рішеннях Європейського суду з прав людини, здійснення такого захисту утворює фундамент демократичного суспільства, відсутність такого захисту позбавляє можливості для існування саме такого суспільства.
Держава ж є зобов'язаною захищати право на життя своїх громадян, такий захист становить мету її діяльності та зміст її /держави/ обов'язку
2.2. З огляду на таке суд відзначає, що в цьому випадку діями, що складають сутність підозри, публічний інтерес був істотно порушений, адже, як зазначалось вище, їх зміст полягає у посяганні на життя двох осіб у публічному місці.
2.3. Відзначає суд й ту обставину, що дії, що складають сутність підозри, утворюють злочин проти життя та здоров'я інших осіб під час дії воєнного стану, тобто - у період, коли публічний порядок є особливо вразливим.
2.4. Суд відзначає й те, що в обставинах цього кримінального провадження захист фактично вимагає від суду публічно та від імені держави висловитись про те, що перелічені вказані в обвинувальному акті обставини не тягнуть обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Наведене доводить, що в обставинах цього кримінального провадження публічний порядок дійсно опинився під загрозою, при цьому - такою мірою, що публічний інтерес в цьому випадку виправдовує подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Стосовно заперечень захисту.
І……Стосовно о посилань захисту суд перш за все відзначає таке.
1. Ані - буква, ані - дух закону не зобов'язують суд, погодившись з слушністю висунутих стороною посилань на підтвердження відповідної позиції, відтворювати у своїх рішеннях саме та лише ті міркування, якими відповідні посилання обґрунтовуються відповідною стороною.
Натомість очевидним є те, що хід думок представників сторін не є обов'язковим для суду та під час прийняття та відхилення певних посилань для обґрунтування власного рішення суд має виходити з дійсних обставин кримінального провадження.
Отже, посилання захисту, ніби порушенням є те, що суд самостійно наводить аргументи на користь тих чи інших обставин, не ґрунтується на законі.
2. Як зазначалось вище, захист власної версії подій, що є предметом розгляду в межах цього кримінального провадження, не сформулював.
В той же час, захист вимагає від суду «уявлення» про те, що ОСОБА_5 вчинив діяння, яке передбачає покарання, не пов'язане з триманням під вартою. При цьому показовим є те, що захист пропонує суду цілий «вибір» діянь, «уяву» про які має мати суд.
Таке доводить, що в обставинах цього кримінального провадження захист фактично вимагає від суду самостійно до розгляду справи визначити, у якій спосіб можливо применшити винуватість ОСОБА_5 або взагалі - визнати того невинуватим в обставинах цього кримінального провадження.
ІІ……Далі, на переконання суду, найбільш показово позиція захисту виявляється у тій процитованій вище частині, де захист стверджує таке:
суд: «порушуючи принцип презумпції невинуватості, в своїх ухвалах зазначає: «…виправлення Невінчаного, щоб він не вчиняв нових злочинів, є можливим лише у разі його тривалого перебування у мовах позбавлення свободи».
Тобто, ще до завершення судового розгляду та винесення вироку, Суд вже висловився про можливість виправлення Невінчанного лише у разі тривалого перебування в умовах позбавлення волі.
При тому, що ще не встановлено та не доведено, яке саме кримінальне діяння вчинив Невінчанний:
-Умисне вбивство;
-Вбивство з перевищенням мір необхідної оборони;
-Вбивство з необережності;
-Або взагалі перебував в стані необхідної оборони.
«Виправлення» за вчинення якого з цих діянь можливо лише у разі тривалого перебування в умовах позбавлення волі?
Сторонній спостерігач надасть відповідь, що Суд вже прийняв рішення, що Невінчанний визнаний винним у вчиненні саме злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України».
Стосовно цих посилань захисту суд наголошує на такому.
1. Цитата «виправлення Невінчаного, щоб він не вчиняв нових злочинів, є можливим лише у разі його тривалого перебування у мовах позбавлення свободи» є вочевидь вирваною з контексту.
2. При цьому суд повторює, що дійсний вислів в ухвалах суду є таким:
«суд відзначає, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя людини.
Таке, з огляду на приписи кримінального закону, дає підстави для обґрунтованого припущення про те, що виправлення його особи таким чином, щоб він не вчиняв нових злочинів, є можливим лише у разі його тривалого перебування в умовах позбавлення свободи».
3. Відповідно до загальновідомих правил української мови вжиті у цій частині ухвали мовні звороти вказують про те, що зміст цієї тези не є інакшим, ніж твердженням про те, що сутність висунутої ОСОБА_5 підозри на цьому етапі доводить наявність ризику вчинення тим нових злочинів.
4. Спосіб же використання частини цього вислову захистом дозволяє усвідомити його /захисту/ позицію:
-або - незнанням української мови;
-або - навмисним викривленням тексту ухвали;
-або - тим, що в обвинуваченого, за відомим українським прислів'ям, «у вухах пищить»2, та саме те, що відбувається «у вухах», й «відтворюється» захистом.
4.1. Перший випадок, як такий, що свідчать про неписьменність, в обставинах цього кримінального провадження повністю виключаються.
4.2. В останньому ж випадку людина, яка вчинила непорядний вчинок, природно намагається отримати від органів, які зобов'язані надати оцінку її діям, чітких та однозначних сигналів того, що вона «є виправданою»/«перебуває поза підозрою» та підтримується, а відсутність саме таких сигналів природно болюче сприймає, як загрозливе для себе становище.
Та суд відзначає, що саме з таким узгоджуються:
-подання безпідставних заяв про відводи;
-заперечення права суду наводити аргументи;
-наполегливе вишукування «порушень презумпції невинуватості»;
-перекладання на суд функції щодо вишукування способів применшити винуватість або взагалі - спростування її
5. При цьому очевидним є те, що доводи, що продиктовані такою позицією, не можуть бути покладеними у підґрунтя судового рішення.
Наведене у сукупності доводить, що заперечення захисту здебільшого не заслуговують на увагу.
ІІІ……Заперечуючи проти задоволення клопотання прокурора, захист посилається про те, що зі спливом часу сама по собі тяжкість підозри стає недостатньою підставою для продовження строку тримання під вартою.
З цього приводу суд відзначає таке.
1. В обставинах цього кримінального провадження навряд можливо говорити про «сплив строку», адже строк, який наразі витрачений на досудове розслідування та судовий розгляд кримінального провадження через його незначну тривалість не є таким, що істотно вплинув на обставини, що зумовлюють застосування запобіжного заходу.
2. Далі, очевидним є те, що в цьому випадку тримання обвинуваченого під вартою обґрунтовується не лише тяжкістю підозри, але - публічним інтересом, який виправдовує подальше застосування відносно ОСОБА_5 такого запобіжного заходу.
IV……Посилання захисту на рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» не є релевантними.
1. Так, у вказаному рішенні йдеться про ситуацію, у якій законодавчо визначені презумпція необхідності запобіжного ув'язнення та виняткові випадки, що виправдовують відхилення від такої презумпції.
Але така ситуація жодного відношення до законодавчого регулювання, що існує в Україні, не має.
2. Більше того, в обставинах цього кримінального провадження суд не вимагає від захисту доведення наявності якихось виняткових обставин для звільнення обвинуваченого; в дійсності - навпаки - судом встановлюються виняткові обставини, які виправдовують тримання обвинуваченого під вартою в обставинах цього кримінального провадження.
V……Заперечуючи проти задоволення клопотання прокурора, захист головним чином спирається про те, що ризик втечі з боку обвинуваченого, на переконання захисників, є відсутнім.
Стосовно цих посилань захисту суд відзначає таке.
1. Ці посилання, як зазначалось вище, не є повною мірою обґрунтованими.
2. До того ж, в обставинах цього кримінального провадження цей ризик не є вирішальним; вирішальними є ризик вчинення обвинуваченим нових злочинів, його ставлення до подій а також - підвищена суспільна небезпека діяння, у вчиненні якого він підозрюється.
VІ……Захист стверджує, що належна поведінка обвинуваченого може бути забезпеченою внаслідок застосування до нього менш суворого запобіжного заходу.
З огляду на ці посилання захисту суд в черговий раз наголошує, що ризику вчинення обвинуваченим нових злочинів через малозначний привід навряд можна запобігти в умовах, що не передбачають постійний нагляд за обвинуваченим та постійний контроль за його поведінкою.
Та такі умови можуть бути забезпеченими лише шляхом застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Враховуючи наведене, суд вважає, що клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою підлягає задоволенню, а у задоволенні клопотання захисту про зміну цього запобіжного заходу слід відмовити.
Ґ. Стосовно? організації наступного судового засідання
1. Обвинувачений постійно перебуває у місцях попереднього ув'язнення; можливість конвойного підрозділу щодо здійснення доставки ув'язнених до Центрального районного суду міста Миколаєва є обмеженою.
2. Відповідно до Відповідно до статті 336 Кримінального Процесуального Кодексу України
Судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження), зокрема, у разі:
1)неможливості безпосередньої участі учасника кримінального провадження в судовому провадженні за станом здоров'я або з інших поважних причин /пункт 1/;
2)введення воєнного стану /пункт 4-1/
/частина 1/
Суд ухвалює рішення про здійснення дистанційного судового провадження за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження. У разі якщо сторона кримінального провадження чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного судового провадження, суд може ухвалити рішення про його здійснення лише вмотивованою ухвалою, обґрунтувавши в ній прийняте рішення. Суд не має права прийняти рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, якщо він проти цього заперечує, крім випадків здійснення дистанційного судового провадження в умовах воєнного стану.
/частина 2/
Застосовувані в дистанційному судовому провадженні технічні засоби і технології мають забезпечувати належну якість зображення і звуку, дотримання принципу гласності та відкритості судового провадження, а також інформаційну безпеку. Учасникам кримінального провадження має бути забезпечена можливість чути та бачити хід судового провадження, ставити запитання і отримувати відповіді, реалізовувати інші надані їм процесуальні права та виконувати процесуальні обов'язки, передбачені цим Кодексом.
/частина 3/
...
Суд може постановити ухвалу про участь учасника кримінального провадження у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні суду ...
Якщо особа, яка братиме участь у судовому провадженні дистанційно, знаходиться у приміщенні, розташованому на території, яка перебуває під юрисдикцією суду, або на території міста, в якому розташований суд, судовий розпорядник або секретар судового засідання цього суду зобов'язаний вручити такій особі пам'ятку про її процесуальні права, перевірити її документи, що посвідчують особу, та перебувати поряд з нею до закінчення судового засідання.
/частина 7/
Якщо особа, яка братиме участь у судовому провадженні дистанційно, тримається в установі попереднього ув'язнення або установі виконання покарань, дії, передбачені абзацом другим частини сьомої цієї статті, здійснюються службовою особою такої установи.
Особа, яка тримається в установі попереднього ув'язнення або установі виконання покарань, може брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні такої установи за допомогою її технічних засобів та з використанням власного кваліфікованого електронного підпису.
У разі відсутності власного кваліфікованого електронного підпису участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції здійснюється з використанням електронного кабінету установи або кабінету її службової особи.
Технічну можливість участі у відеоконференції, належну якість зображення та звуку, інформаційну безпеку тощо забезпечує така установа.
/частина 9/
Хід і результати процесуальних дій, проведених у режимі відеоконференції, фіксуються за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису. Відео- та звукозапис відеоконференції зберігаються в матеріалах кримінального провадження в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.
/частина 10/
...
Дистанційне судове провадження згідно з правилами цієї статті може здійснюватися в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій під час здійснення судового провадження з будь-яких питань, розгляд яких віднесено до компетенції суду.
/частина 12/
3. З огляду на наведене суд відзначає таке.
3.1. Здійснення доставки обвинуваченого, хоча наразі й є можливим, проте - потребує попереднього узгодження та можливе лише у дати, на які запланована доставка не більше трьох осіб.
3.2. До того ж, наразі суд досліджує документи, захисники обвинуваченого беруть активну участь в їх дослідженні, а обвинувачений лише заявляє про свою підтримку позиції захисту.
3.3. Обвинувачений на його доставці до зали суду не наполягає.
Наведе у сукупності доводить, що в обставинах цього кримінального провадження доставка обвинуваченого до зали суду лише призведе до зайвих організаційних складнощів та пов'язаного з таким збільшення часу розгляду справи.
З огляду на це суд вважає, що участь обвинуваченого у наступному судовому засіданні слід забезпечити шляхом організації відео конференції.
Керуючись ст.ст. 369-372; 376 КПК України, суд, -
1.У судовому засіданні з розгляду кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 115, частиною 1 статті 121 Кримінального Кодексу України - оголосити перерву до 08 квітня 2025 року до 14:00 години.
2.Клопотання прокурора - задовольнити.
Продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_9 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 - до 27 квітня 2025 року включно.
3.У задоволенні клопотання захисту про зміну запобіжного заходу - відмовити.
4.Забезпечити участь обвинуваченої ОСОБА_5 у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Доручити адміністрації Державної Установи "Миколаївський слідчий ізолятор" забезпечити 08 квітня 2025 року о 14:00 годині участь обвинуваченого ОСОБА_5 у судовому засіданні у режимі відео конференції, а також виконати дії, передбачені частиною 1 статті 345 КПК України.
Викликати до судового засідання у приміщення Центрального районного суду міст Миколаєва /м. Миколаїв, вул. Захисників Миколаєва, 41/12/ прокурора, захисника та потерпілого.
Ухвала в частині продовження строку дії запобіжного заходу може бути оскарженою безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом 5 днів, в решті ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя = ОСОБА_29 =
1 - https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22sort%22:[%22kpdate%20Descending%22],%22itemid%22:[%22001-231602%22]}
2 - повний вислів - «хто порося вкрав, у того і у вухах пищить. Цей фразеологізм означає, що людина, яка вчинила якийсь непорядний вчинок, сама себе чимось видасть