КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА
Справа № 488/1963/21
Провадження № 2/488/89/25 р.
Іменем України
05.03.2025 року м. Миколаїв
Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого по справі судді - Селіщевої Л.І.,
при секретарі - Варакута Є.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міськради про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, -
Встановив:
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом до відповідача - Миколаївської міськради, в обґрунтування якого вказав, що він є сином ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір'ю якого була ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Таким чином, ОСОБА_3 була рідною бабусею позивача по даній справі.
З 04.12.1981 року бабуся позивача перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
На підставі свідоцтва про право власності на житло від 03.02.2003 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належала квартира АДРЕСА_1 .
Позивач зазначив, що починаючи з березня 2004 року він постійно проживав разом зі своєю бабусею - ОСОБА_3 та її чоловіком - ОСОБА_4 однією сім'єю у їхній квартирі АДРЕСА_1 . Не дивлячись на те, що місце проживання позивача було зареєстровано за іншою адресою: АДРЕСА_2 , він постійно проживав лише у квартирі АДРЕСА_1 , і іншого місця проживання не мав.
Після смерті ОСОБА_3 спадщину, яка залишилась після її смерті, фактично прийняв її чоловік - ОСОБА_4 , а після його смерті спадщину у вигляді вищевказаної квартири, фактично прийняв позивач, який є єдиним спадкоємцем.
У позасудовому порядку позивач позбавлений можливості оформити належну йому спадщину через пропуск строку для прийняття спадщини і відсутність доказів його постійного проживання разом зі спадкодавцями на час їх смерті, що підтверджується відмовою нотаріуса, доданою до матеріалів позовної заяви.
Посилаючись на викладене, позивач просив:
-встановити факт його постійного проживання разом з ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
-визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
У судовому засіданні позивач підтримав свій позов у повному обсязі з підстав, що викладені у позовній заяві, просив його задовольнити.
Представник відповідача - Миколаївської міськради у судове засідання не з'явився, подав заяву про слухання справи у його відсутність та залишив вирішення справи на розсуд суду.
Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 07.02.2023 року до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, був залучений ОСОБА_5 .
У судове засідання третя особа без самостійних вимог - ОСОБА_5 не з'явився, його представник - адвокат Коваль О.В. у судовому засіданні заперечував проти позову через безпідставність та недоведеність позовних вимог. Представник третьої особи пояснив, що після смерті своєї бабусі позивач не звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після її смерті. Після смерті ОСОБА_4 позивач не є спадкоємцем, оскільки спадкоємцем першої черги за законом є його син - ОСОБА_5 , який спадщину прийняв в установленому законом порядку. Крім цього, представник третьої особи посилався на те, що позивач постійно ніколи не проживав у спірній квартирі, а лише періодично приходив провідувати бабусю.
Суд, дослідивши зібрані по справі письмові докази, прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частина 3 ст. 12 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Із матеріалів справи вбачається, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 03.02.2003 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності, по 1/2 частині за кожним, належала квартира АДРЕСА_1 (а.с.12-13).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Стаття 1217 ЦК України визначає, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Згідно ч.ч. 1-3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Згідно ч. ч. 1-2 ст. 1269 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини), спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Таким чином щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори. Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).
Із копії спадкової справи № 38/2011, заведеної П'ятою Миколаївською державною нотаріальною конторою до майна померлої ОСОБА_3 (а.с. 91-101), вбачається, що на випадок своєї смерті заповіту вона не залишила. Із заявою про прийняття спадщини після її смерті до нотаріальної контори звернувся її чоловік - ОСОБА_4 , який проживав та був зареєстрований разом зі спадкодавцем на час її смерті, за адресою: АДРЕСА_3 . Інші особи на час відкриття спадщини за даною адресою не були зареєстровані.
Враховуючи те, що ОСОБА_3 не залишила заповіту на випадок своєї смерті, то в силу ч. 2 ст. 1223 ЦК України, право на спадкування належного їй майна, належить її спадкоємцям за законом.
Так, згідно ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому силі, зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив та батьки (ст. 1261 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живі на час відкриття спадщини.
Судовим розглядом встановлено, що син спадкодавця ОСОБА_3 - ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до часу її смерті. За такого і на підставі ч. 1 ст. 1266 ЦК України, позивач по даній справі - ОСОБА_1 як син ОСОБА_2 та відповідно онук ОСОБА_3 , мав право на спадщину після смерті своєї бабусі за правом представлення.
Разом із цим, для прийняття спадщини після смерті своєї бабусі, позивач повинен був вчинити дії, передбачені ч. 3 ст. 1268 ЦК або ч. 1 ст. 1269 ЦК України. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що він на час смерті бабусі постійно проживав разом із нею, починаючи з березня 2004 року, у квартирі АДРЕСА_1 , хоча й був зареєстрований за місцем проживання своїх батьків: АДРЕСА_2 .
З цього приводу суд вважає необхідним зазначити, що сама по собі відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав разом зі спадкодавцем, оскільки лише відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем та оцінені судом. Такі висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 10 січня 2019 року в справі № 484/747/17 та від 07 червня 2022 року в справі № 175/4514/20.
За загальним правилом, визначеним статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що є одним із основоположних його принципів. За змістом частини третьої зазначеної норми, обов'язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які посилається особа як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається на кожну із сторін.
Згідно із частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Досліджуючи надані позивачем письмові докази по справі, зокрема, акт про постійне проживання (а.с. 31) та письмові пояснення ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , (а.с.33-40), суд прийшов до висновку, що вони не є достатніми та достовірними доказами на підтвердження його постійного проживання разом з бабусею на час смерті останньої. Від виклику у судове засідання свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , позивач відмовився, клопотань про виклик інших осіб в якості свідків, суду не заявляв. До того ж, акт, складений за участю ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , суперечить поясненням позивача, які він надав у судовому засіданні 18.09.2024 року. Зокрема, в акті зазначено, що позивач постійно проживав у квартирі АДРЕСА_1 починаючи з березня 2004 року і на теперішній час (дата складення акту 12.03.2020 р.), а позивач у судовому засіданні вказав, що після смерті бабусі він повернувся жити до батьків - у будинок АДРЕСА_2 , і більше вже не бував у спірній квартирі, а про смерть ОСОБА_4 він дізнався після його похоронів. Інших доказів, які б доводили вимоги позивача, судовим розглядом не встановлено.
З огляду на вищенаведене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог позивача про встановлення факту його постійного проживання разом з ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 на час відкриття спадщини.
Щодо іншої частини позовних вимог позивача, зокрема, про встановлення факту його постійного проживання разом з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 на час відкриття спадщини, та визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , то суд також не вбачає підстав для їх задоволення виходячи із наступного.
Так, із матеріалів спадкової справи № 4/2020, заведеної Третьою Миколаївською державною нотаріальною конторою Миколаївської області до майна ОСОБА_4 (а.с. 106-116), вбачається, що на випадок своєї смерті він заповіту не залишив. Із заявою про прийняття спадщини після його смерті у визначений законом строк звернувся лише його син - ОСОБА_5 , як спадкоємець першої черги за законом. Довідки про осіб, зареєстрованих разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, спадкова справа не містить. Постановою нотаріуса від 16.09.2021 р. ОСОБА_5 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з відсутністю оригіналу правовстановлюючого документу на спадкове майно - квартиру АДРЕСА_1 .
Враховуючи викладене і те, що позивач не належить до кола спадкоємців першої черги за законом, то він в силу положень ст. 1258 ЦК України не має права спадкувати після смерті ОСОБА_4 .
Навіть за умови доведеності його постійного проживання разом з ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, то позивач в силу ч. 1 ст. 1264 ЦК та ст. 1258 ЦК України, як особа, що проживала зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, відноситься до кола спадкоємців четвертої черги за законом. У такому випадку він закликається до спадкування лише за умови відсутності спадкоємців попередніх черг або усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Проте, як судом вже було зазначено вище, судовим розглядом встановлено і це підтверджується письмовими доказами, що спадкоємцем першої черги за законом, який в установленому законом порядку прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , є його син - ОСОБА_5 .
Таким чином, само по собі встановлення такого юридичного факту як проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, у даному випадку, не породжує для позивача юридичних наслідків та права на спадкування. До того ж, позивачем ці обставини не доведені відповідними доказами, що є самостійною підставою для відмови у їх задоволенні.
Суд також вважає потрібним звернути увагу на визначенні відповідача у даній справі.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав і не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦК України).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц.
За своїм змістом відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову вирішуючи питання про права та обов'язки сторін (позивача та відповідача).
Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Зокрема, у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.
Судом встановлено, що заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов'язків ОСОБА_5 , який є спадкоємцем першої черги за законом після смерті свого батька, і який прийняв спадщину, та відповідно претендує на спірну квартиру як на спадкове майно.
Проте позивач не заявляв клопотання про заміну неналежного відповідача або залучення до участі в справі в якості співвідповідача ОСОБА_5 , якого суд у межах своїх повноважень, залучив до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Суд вважає, що пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
З огляду на вищевикладене суд не вбачає підстав для задоволення позову і відмовляє у позові в повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України позивачу не відшкодовуються понесені ним судові витрати через те, що суд відмовив йому у задоволенні позову в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 258-259, 264-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-
Вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Миколаївської міськради про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частину) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: Миколаївська міська рада, 54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська 20, код ЄДРПОУ 26565573.
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору : ОСОБА_5 , АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Повний текст рішення суду складений 05.03.2024 року
Суддя Л.І. Селіщева