Справа № 349/908/24
Провадження № 22-ц/4808/391/25
Головуючий у 1 інстанції Рибій М. Г.
Суддя-доповідач Мальцева
03 березня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючогосудді Мальцевої Є.Є.
суддів: Девляшевського В.А, Луганської В.М.,
секретар Гудяк Х.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвокатки Керніцької Ілони Романівни на рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 04 грудня 2024 року, ухвалене суддею Рибій М.Г. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Хмельницької міської ради, про позбавлення батьківських прав,
17 травня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
Позовна заява обґрунтована тим, що відповідач є батьком їх дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сторони офіційно шлюб не реєстрували та спільно не проживали. З 2019 року позивачка проживає в Україні, де і народила дочку, відповідач проживає закордоном. З народження дочка перебуває на повному утриманні матері. У вересні 2023 року позивачка переїхала до м. Хмельницького, де почала проживати однією сім'єю з іншим чоловіком, якого дочка вважає рідним батьком.
Староснятинським районним судом видано наказ про стягнення з відповідача аліменти у розмірі частини заробітку на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 20 березня 2024 року.
Вказує, що батько дитини з кінця 2020 року не цікавиться її життям, розвитком, не приймає участі у її утриманні, вихованні та підготовці до самостійного життя.
Просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 04 грудня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокатка Керніцька І.Р. подала апеляційну скаргу, в якій вказує, що рішення винесено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 фактично самоусунувся від виховання доньки, не цікавиться нею, не виконує свої батьківські обов'язки. Відповідач не помагає утримувати доньку, не сплачує кошти на лікування, оздоровлення чи на додаткові заняття доньки. Особисто батько ніколи не зустрічався з донькою.
При цьому факт здійснення грошових переказів відповідачем не є підтвердженням, що ці кошти є саме аліментами, адже це є добровільна допомога.
Крім того, як вбачається з письмових платіжних доказів, платежі відповідача не регулярні, в квитанціях відсутнє їх цільове призначення. Нерегулярні перекази коштів не можна вважати належним виконанням батьківських обов'язків щодо матеріального забезпечення дитини, і це свідчить про його ухилення від обов'язку утримувати дитину на постійній основі.
Щодо долучених копій скірншотів переписки між сторонами, то такі повідомлення не доводять активної участі батька в житті дитини та не свідчать про реальну та постійну зацікавленість батька вихованням дочки.
Свідки у справі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , допитані в судовому засіданні, підтвердили факт самоусунення батька від виховання дочки ОСОБА_3 .
З дня народження дочки та до травня 2024 року відповідач жодним чином не ініціював питання щодо встановлення порядку спілкування з дитиною та не звертався до суду чи органів опіки для вирішення цього питання.
Щодо висновку виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 29 липня 2024 року про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно ОСОБА_3 , то вказаний висновок не містить переконливих обґрунтувань щодо недоцільності позбавлення відповідача батьківських прав. Орагоном опіки та піклування не здобуто доказів того, що відповідач піклується про фізичний і духовний розвиток своєї малолітньої дитини, готує її до самостійного життя, забезпечує їй необхідне харчування, медичний догляд лікування, спілкується з нею в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення. ОСОБА_3 демонструє більшу прихильність до вітчима ОСОБА_6 , якого вважає своїм батьком.
Батьківські обов'язки є безумовними та не залежать від місця проживання, тобто навіть перебуваючи закордоном можна зберігати зв'язок з дитиною та забезпечувати її утримання, що відповідач тривалий час не робить.
Просить рішення Рогатинського суду Івано-Франківської області від 04 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове про задоволення позову та позбавити відповідача батьківських прав відносно дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокатка Либовка А.В. подала відзив на апеляційну скаргу. Стверджує, що доводи апеляційної скарги є не обґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.
Вказує, що відповідач ніколи не ухилявся від утримання дочки. З моменту народження дитини регулярно цікавиться її станом здоров'я, розвитком, проявляє ініціативи у спілкуванні.
Здійснював регулярні грошові перекази ОСОБА_2 на утримання доньки, що підтверджується квитанціями від 05.03.2021, 15.07.2021, 03.12.2022, 28.08.2023.
Бажання спілкуватись з донькою підтверджується рішенням Старосинявського районного суду від 23.01.2025 за його позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні. За результатом розгляду справ визначено способи участі ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні з дочкою.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом для якого необхідні вагомі та переконливі докази. Відсутні докази, які підтверджують ймовірну зміну життя дитини на краще при задоволенні позову та позбавленні відповідача батьківських прав.
Позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , представник третьої особи до суду не явилася, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 - адвокатки Керніцької І. Р., яка підтримала доводи апеляційної скарги, представника відповідача ОСОБА_2 - адвокатки Либовки А.В., яка заперечила доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до наступного.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми обов'язками і вини ОСОБА_2 у невиконанні своїх батьківських обов'язків немає з огляду на те, що він перебуває за кордоном, що є характерним для значної кількості українців; сплачує кошти на утримання дитини та висловлював побажання спілкуватися з дочкою в доступний йому спосіб через засоби зв'язку. Підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав суд не встановив.
Колегія суддів погоджується із висновками суду.
Матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є донькою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.5 Т.1).
Згідно з довідкою Хмельницького закладу дошкільної освіти № 36 «Вербиченька» від 18.03.2024 ОСОБА_3 відвідує цей заклад з 01.09.2023. За час перебування дитини в закладі ОСОБА_2 не відвідував батьківські збори, не спілкувався з вихователями, не приводив та не забирав дитину (а.с.7 Т.1).
Згідно з довідкою Старосинявської селищної ради від 21.03.2024 ОСОБА_2 не проживав за адресою: АДРЕСА_1 . За період проживання ОСОБА_1 з 30.01.2020 до 15.08.2023 за отриманням довідок, на особистому прийомі старости не був (а.с.8 Т.1).
Згідно з довідкою, виданою 21.03.2024 лікарем КНП «Старосинявський центр первинної медико-санітарної допомоги», ОСОБА_3 знаходилась під наглядом педіатра з 08.04.2020. На прийоми дитину супроводжувала матір (а.с.9 Т.1).
В декларації про вибір лікаря від 08.04.2020 як законного представника ОСОБА_3 зазначено ОСОБА_1 (а.с.10 Т.1).
Старосинявським районним судом Хмельницької області від 27.03.2024 видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 в розмірі його заробітку (доходу), справа №684/148/24 (а.с.6 Т.1).
Зі справи також вбачається, що ОСОБА_2 перераховував кошти ОСОБА_1 , що підтверджується квитанціями із призначенням на утримання дитини, зокрема 15.07.2021, 20.07.2021, 23.08.2021, 28.08.2021, 11.08.2022, 06.03.2022, 24.09.2022, 22.10.2022, 09.08.2023 (а.с.44-58 Т.1)
Згідно з висновком органу опіку та піклування виконавчий комітету Хмельницької міської ради від 29 липня 2024 року №1790/0131 недоцільним є позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 69-70 Т.1)
Відповідно до ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року у справі №735/308/21 (провадження №61-10098св23) наведені наступні правові висновки.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Частиною 2 ст.150 СК України передбачено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно ч. 4 ст. 155 СК України, ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказувала, що батько свідомо ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню доньки не бере участі в її утриманні та забезпеченні, що негативно впливає на фізичний та духовний розвиток доньки.
Особа, яка подала позов про позбавлення батьківських прав повинна довести, що батьки (один із батьків) ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дитини. У свою чергу батьки (один із батьків) мають довести, що вони належним чином виконують свої батьківські обов'язки.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України). Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.
Висновком органу опіку та піклування виконавчий комітету Хмельницької міської ради від 29 липня 2024 року №1790/0131 встановлено, що підтверджень того, що батько матеріального не утримує дочку, не надано, не підтверджено також, що відповідач є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину. У висновку зазначено про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 69-70 Т.1)
За психологічним висновком практичного психолога ОСОБА_8 від 11.06.2024 №24/2024-р ОСОБА_3 демонструє тісну прихильність до матері та вітчима.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно постанови Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідач заперечує проти позбавлення батьківських прав та хоче брати участь у житті сина, мати можливість бачитись з дочкою, що підтверджує небайдуже ставлення батька. Відповідач регулярно надсилає кошти на утримання дочки, що підтверджується квитанціями, як вбачається з переписки сторін, ОСОБА_2 цікавиться життям дочки та бажає брати участь у її вихованні. Факт зацікавленості батька у видаванні дочки підтверджується поданим позовом про усунення перешкод в спілкуванні з дочкою.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Відтак, на думку колегії суддів, у цій справі не встановлено обставин, які б однозначно свідчили про те, що ОСОБА_2 свідомо не бажає спілкуватися з дочкою, брати участь у її вихованні, остаточно самоусунувся від виконання своїх обов'язків з виховання доньки, яка проживає з матір'ю.
Посилання позивачки на те, що донька ОСОБА_3 проживає разом із матір'ю та вітчимом, не спілкується із відповідачем, не є підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Основним доводом її щодо необхідності позбавити відповідача батьківських прав є факт його проживання за межами України тривалий час, що виключає його можливість приймати повноцінну участь у вихованні дитини. Однак позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, і необхідність застосування такого заходу, з огляду на підстави позову, ОСОБА_1 не довела.
Суд відхиляє доводи апеляційної скарги, про те що ОСОБА_2 фактично самоусунувся від виховання доньки, не цікавиться нею, не виконує свої батьківські обов'язки, оскільки відсутні обставин свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками.
Батько проти позбавлення батьківських прав заперечує, не втратив інтерес до участі у вихованні доньки, має намір на відновлення відносин з нею, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для позбавлення його батьківських прав.
Наявні в матеріалах справи докази, зокрема перебування тривалий час закордоном, вказують на недостатню участь батька у житті доньки, однак не можуть слугувати підставою для позбавлення батьківських прав, що є крайнім заходом, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин, на думку колегії суддів, у справі не встановлено.
При встановленні обставин справи та дослідженні доказів судом першої інстанції не допущено порушення процесуальних норм, а висновок суду щодо відмови в задоволенні позову із попередженням відповідача про необхідність дотримання батьківських обов'язків доводами апеляційної скарги не спростований. В апеляційній скарзі позивач виразила незгоду із рішенням без будь-якого правового обґрунтування, доводи апеляції є аналогічними обставинам позовних вимог, не містять посилань на конкретні висновки суду, які, на думку позивача, не відповідають обставинам справи і застосованим нормам закону.
Судом першої інстанції у відповідності до положень ст.ст. 77-79, 89 ЦПК України досліджені докази у справі, в тому числі висновок органу опіки та піклування, якому суд дав належну оцінку.
За своєю формою рішення суду відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, переглядаючи справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивачки задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвокатки Керніцької Ілони Романівнизалишити без задоволення.
Рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 04 грудня 2024 року залишити без змін
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повне судове рішення складено 05 березня 2025 року.
Судді Є.Є. Мальцева
В.М.Луганська
В.А.Девляшевський