Справа № 127/41607/24
Провадження 2/127/6253/24
05 березня 2025 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Борисюк І.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
До Вінницького міського суду Вінницької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 26.11.2018 між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 26201000391630, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит строком до 26.11.2021. Крім того, 09.10.2019 між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 22034000189198, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит строком до 09.10.2022. Між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс» 15.12.2021 було укладено договір факторингу № 15/12/2021, у відповідності до якого АТ «Банк Кредит Дніпро» передало (відступило) ТОВ «Цикл Фінанс» належні йому права вимоги до відповідача за кредитними договорами № 26201000391630 і № 22034000189198. Всупереч умовам вказаних кредитних договорів відповідач не виконав своїх зобов'язань, заборгованість не погасив. Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача перед позивачем становить:
за кредитним договором № 26201000391630 від 26.11.2018 в сумі 8 022, 59 гривень, з яких: 3 938, 96 гривень - заборгованість по тілу кредиту; 2 762, 61 гривень - заборгованість по відсотках; 1 321, 02 гривень - заборгованість по комісії;
за кредитним договором № 22034000189198 від 09.10.2019 в сумі 91 300, 52 гривень, з яких: 46 469, 04 гривень - заборгованість по тілу кредиту; 2 762, 61 гривень - заборгованість по відсотках; 44 759, 40 гривень - заборгованість по комісії. Крім того, у відповідності до положень ст. 625 ЦК України відповідач зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням 3 % річних та індексу інфляції за період з 15.12.2021 до 23.02.2022.
Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогами про стягнення на його користь з відповідача заборгованості:
за кредитним договором № 26201000391630 від 26.11.2018 в сумі 8 184, 62 гривень, з яких: 3 938, 96 гривень - заборгованість по тілу кредиту; 2 762, 61 гривень - заборгованість по відсотках; 1 321, 02 гривень - заборгованість по комісії; 139, 37 гривень - інфляційні втрати; 22, 66 гривень - 3 % річних;
за кредитним договором № 22034000189198 від 09.10.2019 в сумі 93 212, 09 гривень, з яких: 46 469, 04 гривень - заборгованість по тілу кредиту; 72, 08 гривень - заборгованість по відсотках; 44 759, 40 гривень - заборгованість по комісії; 1 644, 21 гривень - інфляційні втрати; 267, 36 гривень - 3 % річних. Також, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь судові витрати.
Ухвалою суду від 03.01.2025 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом.
На виконання вимог ч. 7 ст. 43 і абз. 2 ч. 1 ст. 177 ЦПК України позивачем надано разом із позовом, поданим до суду в електронній формі, докази надсилання відповідачу за адресою його місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, листом з описом копії позовної заяви із доданими до неї документами (трекінг відправлення 0505219335789). (а.с. 9-11)
За інформацією з офіційного веб-сайту Укрпошти вбачається, що вищевказане поштове відправлення повернулося на адресу відправника із відміткою «за закінченням терміну зберігання».
З матеріалів справи вбачається, що поштове відправлення із ухвалою суду від 03.01.2025 було вручене відповідачу особисто 04.02.2025, що підтверджується відповідним поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення. (а.с. 250)
Тому, враховуючи положення ст. 128 ЦПК України, вважається, що відповідач був належним чином повідомленим про розгляд справи. Також, враховуючи положення п. 3 ч. 6 ст. 272 ЦПК України, ухвала суду від 03.01.2025 вважається врученою відповідачу.
У строк, визначений судом ухвалою суду від 03.01.2025, від відповідача відзив на позов не надійшов.
Будь-які докази по справі, крім поданих позивачем разом із позовною заявою, чи клопотання, від учасників справи на адресу суду не надходили.
Враховуючи вищевикладене та положення ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.
При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
26.11.2018 між ОСОБА_1 та АТ «Банк Кредит Дніпро» було укладено договір про встановлення кредитного ліміту № 26201000391630, у відповідності до умов якого банк зобов'язався здійснювати кредитне обслуговування поточного рахунку відповідача № НОМЕР_1 , відкритого у банку, операції за яким можуть здійснюватися з використанням електронного платіжного засобу, шляхом встановлення ліміту кредитної лінії у вигляді відкличної відновлюваної кредитної лінії без забезпечення з метою проведення платежів за товари та послуги понад суми власних коштів клієнта на рахунку. (а.с. 13)
Крім того, 09.10.2019 між ОСОБА_1 та АТ «Банк Кредит Дніпро» було укладено кредитний договір № 22034000189198, у відповідності до умов якого банк зобов'язався надати відповідачу грошові кошти (кредит) у тимчасове платне користування на споживчі потреби в розмірі 49 600, 00 гривень строком 36 місяців, до 09.10.2022. (а.с. 12)
Відповідач, в свою чергу, зобов'язався виконувати умови вищевказаних договорів у строк і порядку, визначені ними.
15.12.2021 між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс» було укладено договір факторингу № 15/12/21, відповідно до умов якого права вимоги переходять до ТОВ «Цикл Фінанс» з моменту набрання чинності даним договором та підписанням Акту приймання-передачі прав вимоги (додаток № 3) (п. 6.2.2. договору). Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін (п. 12.1. договору). (а.с. 20-23)
На виконання вищевказаних умов вищевказаного договору ТОВ «Цикл Фінанс» було здійснено фінансування АТ «Банк Кредит Дніпро», що підтверджується відповідною платіжною інструкцією від 15.12.2021. (а.с. 24)
15.12.2021 між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс» було підписано приймання-передачі прав вимоги (додаток № 3). (а.с. 28)
З витягів із Реєстру боржників вбачається відступлення АТ «Банк Кредит Дніпро» ТОВ «Цикл Фінанс» права вимоги до боржника за договорами № 26201000391630 від 26.11.2018 і № 22034000189198 від 09.10.2019 - ОСОБА_1 (а.с. 16-17)
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Доказів того, що вищевказаний договір факторингу визнаний недійсним, суду не надано.
Судом прийнято до уваги, що у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Таким чином, після набрання чинності вищевказаним договором факторингу та підписання Акту приймання-передачі прав вимоги (додаток № 3), відбулось одиничне, тобто сингулярне правонаступництво. З цього часу ТОВ «Цикл Фінанс» стало новим кредитором відповідача за кредитними договорами № 26201000391630 від 26.11.2018 і № 22034000189198 від 09.10.2019.
Позивач вважає, що відповідачем порушено умови вищевказаних договорів, заборгованість за якими підлягає стягненню в примусовому порядку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Як свідчить тлумачення ст. 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1047 і ч. 1 ст. 1055 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів ( змішаний договір ). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Суд дійшов висновку, що при укладенні вищевказаного кредитного договору, його сторонами було погоджено усі істотні умови цього договору.
Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч. 1 та ч. 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом ст. 10561 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Позивач, пред'являючи вимоги про повернення кредитів, просив стягнути крім заборгованості за основною сумою боргу (суму, яку фактично отримав в борг позичальник), заборгованість за відсотками, комісії, інфляційні втрати та 3 % річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, саме позивач зобов'язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються (п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України) і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Саме на суд покладено обов'язок під час ухваленні рішення вирішити, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України (ч. 3 ст. 263 ЦПК України).
Отже, вищевказані принципи вказують, зокрема, на те, що суд зобов'язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від наявності та/або відсутності заперечень щодо нього з боку сторони відповідача.
З'ясовуючи обставини, пов'язані із правильністю здійснення розрахунків заборгованості, та здійснюючи оцінку доказів, на яких ці розрахунки ґрунтуються, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному у ст. 13 ЦПК України саме відповідач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються його заперечення проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому відповідач міг би викласти свої заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими він не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, не скористався. Відповідачем не оспорювався факт отримання ним кредитних коштів, а також розмір заборгованості. При цьому, судом враховується стандарт доказування «більшої вірогідності».
В обґрунтування розміру заборгованості відповідача перед позивачем за договорами № 26201000391630 від 26.11.2018 і № 22034000189198 від 09.10.2019, останнім, крім довідок від 13.12.2024 і розрахунків заборгованості, надано виписки по рахунках відповідача. (а.с. 18-19, 32-241)
Судом прийнято до уваги, що розрахунок заборгованості за договором не є належним доказом видачі та отримання кредиту, оскільки не є первинним документом, а також не є безспірним доказом розміру заборгованості, а є лише обґрунтуванням позовних вимог щодо розміру заборгованості, який оцінюється судом у сукупності з іншими доказами.
Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Отже, з огляду на вищевказані положення, виписки по особових рахунках, що міститься в матеріалах справи, є належним доказом щодо заборгованості відповідача, які досліджуються судом у сукупності з іншими доказами.
Судом встановлено, що на виконання умов договору № 26201000391630 від 26.11.2018 відповідачу було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 , операції за яким можуть здійснюватися з використанням електронного платіжного засобу, шляхом встановлення ліміту кредитної лінії у вигляді відкличної відновлюваної кредитної лінії без забезпечення.
Так, з виписки по особовому рахунку відповідача № НОМЕР_1 вбачається, що останній користувався кредитними коштами і частково погашав заборгованість за договором.
Також із вищевказаної виписки по рахунку вбачається, що сума заборгованості складається з повністю використаного боржником кредитного ліміту та суми овердрафту (мінусу по картці). У зв'язку з тим, що відповідач лише частково погашав заборгованість, вносив на карту менший розмір коштів, чим були його поточні витрати, виник указаний розмір заборгованості, який відповідачем не спростований.
У відповідності до узгоджених відповідачем із банком умов договору про встановлення кредитного ліміту № 26201000391630 від 26.11.2018, у разі нестачі коштів на рахунку позичальника для погашення нарахованих процентів, щомісячних платежів, банк такі нарахування зараховує як овердрафт. Як вбачається із виписки по рахунку відповідача, останній, використавши встановлений банком кредитний ліміт, продовжував користуватись кредитними коштами. У відповідності до ч. 1 ст. 1069 ЦК України, якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.
Крім того, на виконання умов кредитного договору № 22034000189198 від 09.10.2019 банком було видано відповідачу кредит в сумі 49 600, 00 гривень, що підтверджується випискою по рахунку відповідача № НОМЕР_2 .
Із виписок по особових рахунках відповідача вбачається часткова сплата ним грошових коштів в рахунок погашення заборгованості по договорах № 26201000391630 від 26.11.2018 і № 22034000189198 від 09.10.2019, що відповідає розрахункам заборгованості.
Верховний Суд у постанові від 07.04.2021 у справі № 478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов'язків відповідно до укладеного правочину.
У постанові від 23.12.2020 у справі №127/23910/14-ц Верховний Суд також вказав, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.
Відповідачем не спростовано факт отримання ним кредитних коштів за договорами № 26201000391630 від 26.11.2018 і № 22034000189198 від 09.10.2019, а також розмір заборгованості, визначений позивачем за тілом кредиту.
Оцінюючи надані позивачем докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів за вищевказаними договорами.
Судом встановлено, що заборгованість відповідача по тілу кредиту становить:
за договором № 26201000391630 від 26.11.2018 в сумі 3 938, 96 гривень;
за договором № 22034000189198 від 09.10.2019 в сумі 46 469, 04 гривень.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту:
за договором № 26201000391630 від 26.11.2018 в сумі 3 938, 96 гривень;
за договором № 22034000189198 від 09.10.2019 в сумі 46 469, 04 гривень.
Також позивач просив суд стягнути із відповідача заборгованість за відсотками за користування кредитом:
за договором № 26201000391630 від 26.11.2018 в сумі 2 762, 61 гривень;
за договором № 22034000189198 від 09.10.2019 в сумі 72, 08 гривень.
У відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позивач має право на одержання від позичальника процентів від суми позики у відповідності до умов кредитного договору.
В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Судом прийнято до уваги і строк кредитування, визначений умовами договорів № 26201000391630 від 26.11.2018 і № 22034000189198 від 09.10.2019, і порядок нарахування відсотків за користування кредитом.
Судом перевірено розрахунки заборгованості по відсотках за користування кредитними коштами за вищевказаними договорами і встановлено відповідність таких нарахувань як умовам цих договорів, так і вимогам чинного законодавства України.
Відповідачем не спростовано розмір заборгованості по відсотках за користування кредитними коштами, пред'явлений позивачем до стягнення.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами:
за договором № 26201000391630 від 26.11.2018 в сумі 2 762, 61 гривень;
за договором № 22034000189198 від 09.10.2019 в сумі 72, 08 гривень.
Також позивач просив суд стягнути із відповідача заборгованість по комісіях:
за договором № 26201000391630 від 26.11.2018 в сумі 1 321, 02 гривень;
за договором № 22034000189198 від 09.10.2019 в сумі 44 759, 40 гривень.
Пунктом 1.2.4 договору № 26201000391630 від 26.11.2018 та пунктом 1.1 договору № 22034000189198 від 09.10.2019 визначено, що до загальних витрат позичальника за кредитом включено щомісячну комісію:
за договором № 26201000391630 від 26.11.2018 за користування лімітом кредитної лінії в розмірі 2 % від фактичної заборгованості за кредитом станом на останній банківський день поточного місяця;
за договором № 22034000189198 від 09.10.2019 за обслуговування кредиту за період з 09.10.2019 по 08.08.2020 в розмірі 5 % від суми кредиту, з 09.08.2020 по 08.05.2021 - 4 % від суми кредиту, з 09.05.2021 по 08.02.2022 - 3 % від суми кредиту, з 09.02.2022 по 09.10.2022 - 1, 95 % від суми кредиту.
Згідно із ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов'язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов'язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію.
Доказів того, що комісія за вищевказаними договорами була сплачена відповідачем, матеріали справи не містять. Відповідачем дані обставини не спростовано.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за комісією:
за договором № 26201000391630 від 26.11.2018 в сумі 1 321, 02 гривень;
за договором № 22034000189198 від 09.10.2019 в сумі 44 759, 40 гривень.
Крім того позивач просив суд стягнути із відповідача на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати та 3 % річних за період з 15.12.2021 по 23.02.2022.
Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування на суму боргу вищевказаних процентів вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Виходячи з умов договорів № 26201000391630 від 26.11.2018 і № 22034000189198 від 09.10.2019 судом встановлено, що сторони цього правочину погодили строки кредитування і узгодили нарахування процентів за користування кредитами в межах цих строків кредитування. Однак за «неправомірне користування кредитом» поза межами строків кредитування нарахування відсотків договорами не передбачено, тобто сторони не узгодили відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Відповідно, позивач має право на підставі положень ч. 2 ст. 625 ЦК України вимагати від боржника сплатити 3 % річних від простроченої суми, враховуючи що інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається із розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат, наведеного позивачем у позовній заяві, нарахування цих відсотків та індексу інфляції здійснено лише на заборгованість по тілу кредиту. Тому суд розглядає справу виключно в межах заявлених особою вимог (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Так, 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 15.12.2021 по 23.02.2022 становлять:
за договором № 26201000391630 від 26.11.2018:
3 938, 96 гривень (сума заборгованості по тілу кредиту, розмір якої впродовж вказаного періоду не змінювався) х 70 днів (кількість днів прострочення) х 3%/365 = 22, 66 гривень;
за договором № 22034000189198 від 09.10.2019:
46 469, 04 гривень (сума заборгованості по тілу кредиту, розмір якої впродовж вказаного періоду не змінювався) х 70 днів (кількість днів прострочення) х 3%/365 = 267, 36 гривень.
Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. З урахуванням останніх правових позицій, висловлених Верховним Судом, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, що також має місце у справі, що розглядається, інфляційна складова за певний місяць враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці (час прострочення у неповному місяці більше 15 днів - за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (15 днів) - за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується).
Таким чином, інфляційні втрати за період з 15.12.2021 по 23.02.2022 становлять:
за договором № 26201000391630 від 26.11.2018:
3 938, 96 гривень (сума заборгованості по тілу кредиту, розмір якої впродовж вказаного періоду не змінювався) х (100, 6 х 101, 3 х 101, 6)/1003-1 = 4 078, 33 гривень - 3 938, 96 гривень = 139, 37 гривень;
за договором № 22034000189198 від 09.10.2019:
46 469, 04 гривень (сума заборгованості по тілу кредиту, розмір якої впродовж вказаного періоду не змінювався) х (100, 6 х 101, 3 х 101, 6)/1003-1 = 48 113, 26 гривень - 46 469, 04 гривень = 1 644, 22 гривень.
Отже, за період з 15.12.2021 по 23.02.2022 з відповідача на користь позивача підлягають стягненню на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України:
за договором № 26201000391630 від 26.11.2018:
3 % річних в сумі 22, 66 гривень та інфляційні втрати в сумі 139, 37 гривень;
за договором № 22034000189198 від 09.10.2019:
3 % річних в сумі 267, 36 гривень та інфляційні втрати в сумі 1 644, 21 гривень.
Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 - ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.
Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані позивачем разом із позовом, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.
Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв'язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.
Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.
Також, судом в ухвалі суду від 03.01.2025 було роз'яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.
Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.
Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
В даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
Згідно із ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 - п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення ч. 8 ст. 279 ЦПК України, судом досліджуються докази і письмові пояснення, викладені в заявах по суті.
Суд, дослідивши письмові пояснення, викладені позивачем у позові, та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь з відповідача заборгованості:
за договором № 26201000391630 від 26.11.2018 в сумі 8 184, 62 гривень, з яких: заборгованість по тілу кредиту - 3 938, 96 гривень; заборгованість по відсотках за користування кредитом - 2 762, 61 гривень; заборгованість по комісії - 1 321, 02 гривень; 3 % річних за період з 15.12.2021 по 23.02.2022 - 22, 66 гривень; інфляційні втрати за період з 15.12.2021 по 23.02.2022 - 139, 37 гривень;
за договором № 22034000189198 від 09.10.2019 в сумі 93 212, 09 гривень, з яких: заборгованість по тілу кредиту - 46 469, 04 гривень; заборгованість по відсотках за користування кредитом - 72, 08 гривень; заборгованість по комісії - 44 759, 40 гривень; 3 % річних за період з 15.12.2021 по 23.02.2022 - 267, 36 гривень; інфляційні втрати за період з 15.12.2021 по 23.02.2022 - 1 644, 21 гривень.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено сплату позивачем судового збору за подачу позову в сумі 2 422, 40 гривень (із застосуванням коефіцієнту 0,8 відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»), що підтверджується платіжною інструкцією від 13.12.2024. (а.с. 7)
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 422, 40 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (100 %).
Судом встановлено, що 16.05.2023 між ТОВ «Цикл Фінанс» та адвокатом Дорошенко М.А. було укладено договір про надання правничої допомоги № 16/05, на підставі якого видано ордер. (а.с. 8, 29-31)
Згідно Єдиного реєстру адвокатів України, Дорошенко М.А. є адвокатом, здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 10289/10 від 11.10.2021.
Згідно із ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження виконання адвокатом Дорошенко М.А. умов вищевказаного договору, суду надано акт приймання-передачі наданих послуг № 683 від 13.12.2024. (а.с. 15зв.)
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:
- фіксованого розміру,
- погодинної оплати.
Як вбачається із умов договору про надання правничої допомоги № 16/05 від 16.05.2023, сторони даного правочину досягли домовленості про те, що вартість послуг за надання правничої допомоги визначається сторонами у додатку № 1 до цього договору (п. 3.1. договору). Так, сторони правочину у додатку № 1 визначили погодинну оплату праці адвоката. (а.с. 31)
У відповідності до акту приймання-передачі наданих послуг № 683 від 13.12.2024 та рахунку-фактури № 683 від 13.12.2024 вартість наданих адвокатом в межах даної цивільної справи послуг становить 7 570, 00 гривень, з яких: зустріч з клієнтом, консультація та ознайомлення із матеріалами справи - 3 028, 00 гривень; підготовка позовної заяви та додатків до неї - 4 542, 00 гривень. (а.с. 15-15зв.)
Судом прийнято до уваги, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Водночас, на підтвердження оплати наданих адвокатом послуг на підставі рахунку-фактури № 683 від 13.12.2024 в сумі 7 570, 00 гривень суду надано платіжну інструкцію від 13.12.2024. (а.с. 14)
За змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 2 ст. 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 4, 5, 9 статті 141 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Матеріали справи не містять клопотань відповідача про зменшення витрат позивача, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат, з урахуванням наведених обставин, відсутні.
Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.
Суд прийшов до висновку, що зазначена сума витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 7 570, 00 гривень є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на те, що справа є незначної складності, а її розгляд відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Оцінка дій адвоката, що полягали, зокрема: у зустрічі з клієнтом, консультації та ознайомленні із матеріалами справи, на що адвокатом було витрачено 2 години; підготовці позовної заяви та додатків до неї, на що адвокатом було витрачено 3 години, як то вказано в акті приймання-передачі наданих послуг № 683 від 13.12.2024, вказує на їх невідповідність критеріям обґрунтованості, розумності та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч. 3 ст. 141 ЦПК України з огляду на те, що такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребували вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складеного позову не є занадто значними. При цьому судом прийнято до уваги, що розрахунки заборгованості були здійснені первісним кредитором, як і надані виписки по рахунках відповідача, а наведені адвокатом позивача у позові розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат не є складними і не потребували багато часу. Доказів того, що адвокат вживав в межах цієї справи заходів задля отримання будь-яких доказів, матеріали справи не містять.
При цьому, суд звертає увагу учасників справи на те, що суд не втручається у договірні відносини між АО та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару, а лише виконує свій обов'язок щодо розподілу судових витрат.
Зважаючи на викладене вище та приймаючи до уваги те, що вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у заявленій позивачем сумі (7 570, 00 гривень) буде суперечити принципу розподілу таких витрат, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який є співмірним у відповідності до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, відповідає критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, становить 5 000, 00 гривень, який і підлягає розподілу між сторонами.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на корить позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000, 00 гривень.
До ухвалення рішення у справі ні позивач, ні відповідач не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших витрат; про причини неможливості надання таких доказів. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов'язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).
Отже, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.
Враховуючи вищенаведене та керуючись Конституцією України, ч. 1 ст. 1, п. 3 і п. 6 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 12, 15, 16, 204, 207, 509, 510, 512-519, 525, 526, 527, 530, 549, 551, 610-612, 625-629, 633, 634, 638, 639, 1046, ч. 1 ст. 1048, ст. 1049, ч. 1 і ч. 2 ст. 1050, ч. 1 і ч. 2 ст. 1054, ч. 1 ст. 1055, ст. 10561, 1077-1082 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» заборгованість за договором № 26201000391630 від 26.11.2018 в сумі 8 184, 62 гривень та за договором № 22034000189198 від 09.10.2019 в сумі 93 212, 09 гривень, що разом становить 101 396, 71 гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» судовий збір в сумі 2 422, 40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000, 00 гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .
Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс»: ЄДРПОУ 43453613; місцезнаходження: м. Київ, вул. Авіаконстуктора Ігоря Сікорського, буд. 8.
Рішення суду складено 05.03.2025.
Суддя