Справа № 177/3039/24
Провадження № 1-кп/177/110/25
05 березня 2025 року Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі матеріали кримінального провадження № 12024041230001468 від 03.07.2024 за ч. 1 ст. 122 КК України, щодо:
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Вільне Криворізького району Дніпропетровської області, українця, громадянина України, із професійно-технічною освітою, неодруженого, непрацюючого, не є особою з інвалідністю, військовослужбовцем (зокрема, строкової служби), утриманців не маючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
за участі:
секретаря судового засідання ОСОБА_3 ,
прокурора ОСОБА_4 ,
потерпілого ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_2 ,
захисника обвинуваченого,
адвоката ОСОБА_6 ,
ОСОБА_2 , 01.06.2024 приблизно о 04год. 20 хв., на запрошення свого знайомого ОСОБА_7 , підійшов для спілкування до будинку АДРЕСА_3 .
Під час спілкування до зазначених осіб підійшов їх спільний знайомий ОСОБА_5 , який перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, на ґрунті побутового п'янства, спровокував сварку з ОСОБА_2 .
Зазначена поведінка та дії ОСОБА_5 обурили ОСОБА_2 , викликавши у нього почуття гострої неприязні до ОСОБА_5 та умисел спрямований на спричинення йому тілесних ушкоджень.
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_2 , знаходячись на ділянці місцевості поблизу будинку АДРЕСА_3 , діючи з метою спричинення ОСОБА_5 тілесних ушкоджень, із мотивів гострої неприязні до нього, 01.06.2024 приблизно о 04год. 30 хв., умисно завдав потерпіломуОСОБА_5 один удар лівим кулаком в область обличчя.
Від отриманого удару кулаком в обличчя потерпілий ОСОБА_5 не устоявши на ногах, упав лівою стороною тулубу на землю та перевернувшись на живіт, почав відповзати від ОСОБА_2 по землі в сторону.
Відразу ж після цього, ОСОБА_2 , продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на спричинення ОСОБА_5 тілесних ушкоджень, із мотивів гострої неприязні до нього, підійшов до потерпілого з правої сторони тулубу та усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, бажаючи їх настання, умисно завдав потерпілому ОСОБА_5 обома взутими ногами не менше ніж по два удари в область голови та тулубу.
Після цього ОСОБА_2 припинив свої злочинні дії, а потерпілий ОСОБА_5 направився за місцем свого проживання, у приміщення квартири за адресою: АДРЕСА_4 , звідки цього ж ранку бригадою швидкої медичної допомоги був госпіталізований до КП «Криворізька міська клінічна лікарня № 2» КМР», де йому було надано належну медичну допомогу.
Таким чином, у результаті протиправних дій ОСОБА_2 , потерпілому ОСОБА_5 були спричинені фізичний біль та тілесні ушкодження у вигляді: перелому кісток носу, перелому верхньої щелепи ускладненого гемосинусом обох гайморових пазух, зламу коронок зубів верхньої та нижньої щелепи.
Згідно з висновку судово-медичної експертизи від 24.07.2024 № 1304, усі виявлені у потерпілого ОСОБА_5 тілесні ушкодження в області обличчя, у сукупності, відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, за ознакою тривалого розладу здоров'я (більше 21 доби).
Дії ОСОБА_8 суд кваліфікує за ч. 1 ст. 122 КК України, за ознаками: умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, тобто умисного ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 КК України, але такого, що спричинило тривалий розлад здоров'я.
Допитаний у судовому засіданні як обвинувачений ОСОБА_2 вину в пред'явленому обвинуваченні визнав, не заперечував обставин, викладених у обвинувальному акті. Надав показання про те, що близько 05 год.00 хв., повертаючись додому, зустрівся зі знайомим ОСОБА_9 по АДРЕСА_3 . Під час їх спілкування до них вийшов та втрутився в розмову ОСОБА_5 , який перебував у стані алкогольного сп'яніння. На його зауваження не втручатися, останній не реагував, що його сильно обурило та у зв'язку з чим, він наніс потерпілому близько двох ударів кулаком руки в обличчя. Після нанесення цих ударів потерпілий ОСОБА_5 впав на землю та вже лежачому потерпілому він наніс ще не менше двох ударів своїми ногами по обличчю потерпілого. Припинивши наносити удари, пішов далі, а потерпілий також підвівся та пішов додому. Допомогу потерпілому ні в той день, ні в наступні, не надавав, його станом здоров'я не цікавився. Через деякий час намагався спілкуватися з ОСОБА_5 , однак останній на контакт не йде, отримувати від нього будь-яку допомогу, зокрема, матеріальну, на лікування, відмовляється. У судовому засіданні не заперечував, що тілесні ушкодження, які виявлені в потерпілого ОСОБА_5 під час проведення судово-медичної експертизи, виникли від його дій. У вчиненому розкаюється, засуджує свій вчинок, просив суворо не карати, вибачався перед потерпілим ОСОБА_5 .
Потерпілий ОСОБА_5 у судовому засіданні надав показання про те, що 01.06.2024, близько 04 год. 00 хв. - 05 год. 00 хв., він перебував на подвір'ї свого домоволодіння та разом з ОСОБА_9 , розбирали плитку. У цей час він почув сильний удар по воротах та побачив, що прийшов ОСОБА_2 , який разом з ОСОБА_9 почали гучно з'ясовувати між собою відносини. На його зауваження припинити галас, ОСОБА_2 не реагував, а навпаки, підійшов до нього та наніс декілька ударів кулаком своєї руки йому по обличчю. Від нанесеного удару він упав та в той час, коли він лежав на землі, ОСОБА_2 наніс йому ще декілька ударів ногою в обличчю. Коли ОСОБА_2 припинив його бити, він підвівся та пішов додому, де викликав швидку медичну допомогу. Був госпіталізований до медичної установи, де перебував на лікуванні більше 21 дня. Не заперечував, що обвинувачений ОСОБА_2 намагався з ним спілкуватися після вказаних подій, вже після скерування обвинувального акта до суду. Раніше обвинувачений не цікавився його станом здоров'я, грошові кошти на лікування не пропонував. Разом з тим, цивільний позов до обвинуваченого не подавав, хоче про таке право йому роз'яснювалося, оскільки не вбачає це за доцільне, вважає, що ОСОБА_2 не в змозі буде відшкодувати будь-які витрати. При вирішенні питання щодо виду та міри покарання ОСОБА_2 , у разі доведення вини останнього, покладався на розсуд суду.
У судовому засіданні за клопотання учасників судового провадження судом досліджено висновок судово-медичного експерта від 24.07.2024 № 1304, згідно з яким, у ОСОБА_5 виявлені: перелом кісток носу, перелом верхньої щелепи ускладненого гемосинусом обох гайморових пазух, злам коронок зубі з верхньої та нижньої щелепи, що підтверджується даними огляду, медичних документів на його ім'я, даними рентгенологічного дослідження. Характер тілесних ушкоджень у потерпілого (перелом кісток носу, перелом верхньої щелепи, ускладненого гемосинусом обох гайморових пазух, злам коронок зубів верхньої та нижньої щелепи) свідчить про утворення від дії тупого твердого предмета (предметів) за механізмом удар (удар - стиснення).
Виявлені ушкодження в області обличчя, у сукупності, відносяться до середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, за ознакою тривалого розладу здоров'я більше 21 доби (термін загоювання кісткове тканини більше 21 доби). Ці ушкодження виникли від багаторазової дії тупи твердих предметів в область обличчя. Ступінь загоєння виявлених ушкоджень (дані мед.документів) свідчить, що термін їх виникнення може відповідати часу вказаному постанові. Індивідуальні властивості предметів травми визначити не являється можливим з-за відсутності судово-медичних даних.Ступень загоєння виявлених ушкоджень свідчить, що ушкодження спричинені в короткий проміжок часу, без розриву в часі.Характер тілесних ушкоджень у потерпілого свідчить про їх утворення від дії тупого твердого предмета (предметів) за механізмом удар (удар - стиснення).Взаємне розташування потерпілого та нападаючого могло бути різни, могло змінюватися, у момент отримання ушкоджень потерпілий був звернений травмованими ділянками тіла до предметів травми.Локалізація та характер виявлених ушкоджень не характерні длявиникнення внаслідок падіння на площину.
На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, вислухавши думку учасників судового провадження, суд визнав недоцільним дослідження інших доказів в кримінальному провадженні щодо тих фактичних обставин, які ніким не оспорюються.
При цьому суд з'ясував, що учасники судового проводження правильно розуміють зміст цих обставин, сумнівів у добровільності їх позиції немає, а також учасникам судового провадження роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Після з'ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, аналізуючи показання обвинуваченого, які мають логічний та послідовний характер, відповідають фактичним обставинам справи і учасниками процесу не оспорюються, суд приходить до висновку про доведеність поза розумним сумнівом обвинувачення, яке пред'явлено ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 122 КК України.
Обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_2 , є активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Також судом встановлено, що обвинувачений у судовому засіданні висловлював жаль про вчинені ним дії, засуджував їх, просив вибачення у потерпілого та пропонував відшкодувати грошові кошти на лікування, тому вважає за можливе визнати, як пом'якшуючу покарання обставину, щире каяття. Позиція потерпілого, який відмовлявся від отримання грошової компенсації, не приймав вибачення обвинуваченого в судовому засіданні, не може бути беззаперечним доказом відсутності в діях обвинуваченого щирого каяття.
Обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченого, судом не встановлено.
Вирішуючи питання про вид та міру покарання, суд враховує приписи ст. ст. 50, 65 КК України, зі змісту яких випливає, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують. Саме на зазначені критерії призначення кримінального покарання звернуто увагу Верховним Судом (далі - ВС) у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к).
Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Отже, суд, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_2 покарання, керуючись ст. ст. 50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким, наслідки кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який вину визнав, добре характеризується за місцем проживання, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебував та не перебуває, однак, будучи фізично здоровою особою, не працевлаштований, спричинену шкоду упродовж тривалого часу, а саме, з 01.06.2024 не відшкодував, хоча і намагався, проте, потерпілий від будь-якого відшкодування відмовився, що останнім не заперечувалося в судовому засіданні.
Із огляду на викладене, аналізуючи надані суду матеріали та відомості, що характеризують особу обвинуваченого, зважаючи на приписи ст. ст. 50, 65 КК України, із урахуванням принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, суд дійшов до переконання про призначення ОСОБА_2 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 122 КК України, у виді обмеження волі. Підстав, передбачених ч. 3 ст. 61 КК України, які б унеможливлювали застосування до ОСОБА_2 покарання у виді обмеження волі, у судовому засіданні не встановлено.
Підстав для застосування до обвинуваченого положень ст. ст. 69 КК України судом не встановлено.
Статтею 75 КК України визначено, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене ст. ст. 403, 405, 407, 408, цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. 3 ст. 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Суд, враховуючи молодий вік обвинуваченого, а також те, що він має постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки, відсутність негативної характеристики, судимостей, бажання та намір працевлаштуватися, жалкує про вчинене, вважає, що ОСОБА_2 може бути корисним суспільству перебуваючи на волі, тим самим, вживати відповідних дій та заходів, у разі необхідності для відшкодування спричиненої шкоди, а тому приходить до висновку, що виправлення ОСОБА_2 можливе без реального відбування покарання, у зв'язку з чим, застосовує положення ст. 75 КК України, якими передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням, з покладенням обов'язків, визначених ст. 76 КК України.
На переконання суду, іспитовий строк дисциплінує засуджених, привчає їх до додержання законів, нагадує їм, що вони не виправдані, а проходять випробування, від результату якого залежить їх подальша доля - звільнення від відбування призначеної основної міри покарання або реальне її відбування.
Суд вважає, що саме таке покарання відповідатиме обставинам справи, тяжкості вчиненого злочину, особі обвинуваченого, буде необхідним та достатнім для його виправлення та запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень, відповідатиме принципу індивідуалізації покарання.
У рамках даного кримінального провадження потерпілим ОСОБА_5 цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_2 не пред'являвся.
Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися.
Речові докази та процесуальні витрати відсутні.
Керуючись ст. ст. 369-371, 373-374, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд, -
Визнати ОСОБА_2 винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 122 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік.
На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_2 від відбування покарання у виді обмеження волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, покласти на ОСОБА_2 наступні обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_2 обчислювати з моменту проголошення вироку.
Матеріали кримінального провадження № 12024041230001468 від 03.07.2024 за ч. 1 ст. 122 КК України щодо ОСОБА_2 (у 1 томі на 125 арк.), залишити при обвинувальному акті, з подальшим зберіганням у справі № 177/3039/24 (провадження № 1-кп/177/110/25).
Вирок може бути оскаржено з підстав, передбачених ст. 394 КПК України до Дніпровського апеляційного суду через Криворізький районний суд Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Суддя: