Справа № 203/1891/24
Провадження № 1-кп/0203/444/2025
10 лютого 2025 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська
у складі колегії суддів:
головуючої судді - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі - ОСОБА_4 ,
за участю прокурора - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
представника потерпілої - ОСОБА_7 ,
потерпілої - ОСОБА_8 ,
обвинуваченої - ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023041030002980 від 28.07.2023 року, відносно ОСОБА_9 , обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 190 (в редакції Закону України №2617-VIII від 22.11.2018), ч.4 ст.189 КК України,
Під час дослідження у судовому засіданні письмових доказів захисник ОСОБА_6 подав до суду клопотання про визнання аудіозаписів розмов між потерпілою та обвинуваченою, зафіксовані на диску, який є додатком до протоколу огляду від 27.02.2024 року, очевидно недопустимими доказами. Клопотання обґрунтовував тим, що вказані відеозаписи здійснені з істотним порушенням прав обвинуваченої на таємницю спілкування, оскільки відбулось втручання у приватне спілкування без дозволу слідчого судді, до початку досудового розслідування, шляхом здійснення цілеспрямованого запису розмов неуповноваженою особою з метою в подальшому використати їх як докази у кримінальному провадженні.
У судовому засіданні обвинувачена підтримала клопотання про визнання доказів недопустимими, просила його задовольнити.
Обвинувачений підтримав клопотання свого захисника.
Прокурор, потерпіла, представник потерпілої просила відмовити у задоволенні вказаного клопотання, посилаючись на його необґрунтованість. Представник потерпілого зауважив на тому, що обвинувачена знала, що ведеться запис аудіорозмов, про що свідчить їх листування , та може бути підтверджено в ході допиту потерпілої.
Заслухавши думку учасників судового процесу, перевіривши матеріали кримінального провадження, суд доходить наступного висновку.
Згідно з ч. 3 ст. 89 КПК України сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.
Клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала (ст.350 КПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Тобто, виходячи з аналізу положень частини 1 статті 84 КПК України, можна зробити висновок, що доказами в кримінальному провадженні є не будь-які фактичні дані, а лише ті, які отримані у передбаченому КПК України порядку.
Згідно з ч. 1 ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 3 ст. 258 КПК України, спілкуванням є передання інформації у будь-якій формі від однієї особи до іншої безпосередньо або за допомогою засобів зв'язку будь-якого типу. Спілкування є приватним, якщо інформація передається та зберігається за таких фізичних чи юридичних умов, при яких учасники спілкування можуть розраховувати на захист інформації від втручання інших осіб.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України; не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Згідно з ч. 1 ст. 258 КПК України ніхто не може зазнавати втручання у приватне спілкування без ухвали слідчого судді.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду від 20.10.2011 обвинувачення у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на фактичних даних, одержаних у результаті оперативно-розшукової діяльності уповноваженою на те особою без дотримання конституційних положень або з порушенням порядку, встановленого законом, а також одержаних шляхом вчинення цілеспрямованих дій щодо їх збирання і фіксації із застосуванням заходів, передбачених Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльності. Конституційний Суд України у цьому Рішенні зазначив, що оперативно-розшукова діяльність здійснюється виключно оперативними підрозділами органів, визначених у ч. 1 ст. 5 Закону Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність»; відповідно до ч. 2 вказаної статті проведення такої діяльності громадськими, приватними організаціями та особами, іншими органами чи їх підрозділами, крім визначених у ч. 1 цієї статті, заборонено.
Конституційний Суд України виходив з того, що фактичні дані про скоєння злочину чи підготовку до нього можуть бути одержані не тільки в результаті оперативно-розшукової діяльності уповноважених на це осіб, а й випадково зафіксовані фізичними особами, які здійснювали власні (приватні) фото-, кіно-, відео-, звукозаписи, або відеокамерами спостереження, розташованими як у приміщеннях, так і ззовні.
За змістом цього Рішення при оцінюванні на предмет допустимості як доказів у кримінальній справі фактичних даних, що містять інформацію про скоєння злочину чи підготовку до нього та подані в порядку, передбаченому ч. 2ст. 66 КПК 1960 року, необхідно враховувати ініціативний або ситуативний (випадковий) характер дій фізичних або юридичних осіб, їх мету та цілеспрямованість при фіксуванні зазначених даних.
Відповідно до приписів ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.
Разом з тим, на переконання суду, для підтвердження чи спростування аргументів клопотання необхідно провести допити потерпілої та обвинуваченої в контексті їх ролі в отриманні та наданні слідчому доказів, вказаних у клопотанні захисника, та встановлення ініціативного або ситуативного (випадкового) характеру дій потерпілої при аудіозаписів розмов з обвинуваченою, також визначення обізнаності ОСОБА_9 щодо здійснення фіксації таких розмов.
Мотиви, на які посилається захисник, неможливо об'єктивно оцінити без дослідження доказів в процесі судового розгляду, за результатами якого дані докази будуть оцінені при винесенні остаточного судового рішення, в тому числі, і з точки зору їх допустимості.
Таким чином, суд вважає, що клопотання сторони захисту на даному етапі кримінального провадження є передчасним, питання допустимості вказаних доказів слід вирішити за наслідками розгляду кримінального провадження в цілому, тобто, з дотриманням вимог ч.1 ст.89 КПК України, надавши оцінку наведеним у клопотанні доказам у сукупності з усіма обставинами, встановленими в процесі судового розгляду.
З огляду на наведене, у задоволенні клопотання захисника слід відмовити.
Керуючись ст.ст.84-90, 93КПК України, суд-
У задоволенні клопотання захисника обвинуваченої ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 про визнання очевидно недопустимими доказів - відмовити.
Вирішити питання щодо допустимості доказів: аудіозаписів розмов між потерпілою та обвинуваченою, які містяться на диску, який є додатком до протоколу огляду від 27.02.2024 року, під час ухвалення остаточного судового рішення за результатами розгляду кримінального провадження.
Повний текст ухвали складено та оголошено 14 лютого 2025 року о 16.40 годині.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуюча суддя ОСОБА_1
Суддя ОСОБА_2
Суддя ОСОБА_3