Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
25.02.2025м. ХарківСправа № 922/3944/23 (922/3921/24)
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Міньковського С.В.
при секретарі судового засідання Черновій В.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект центр"
до 1. ОСОБА_1 , 2. ОСОБА_2
про визнання недійсним договору
за участю сторін:
представника позивача - Арсемікова І.В. (в режимі вкз, довіреність №72 від 07.02.24)
представника відповідача ОСОБА_1 - Колеснікова А. Г. (в режимі вкз, ордер АН №1315268 від 20 грудня 2024 року)
представника відповідача ОСОБА_2 - Іванченко А.В. (в режимі вкз., ордер АН №1577662 від 12 грудня 2024 року)
керуючого реструктуризацією боргів боржника - Корольова В.В. (в режимі вкз., свідоцтво №942 від 11.07.13)
КОРОТКИЙ ЗМІСТ СПРАВИ.
В провадженні Господарського суду Харківської області у складі судді Міньковського С.В. перебуває справа про неплатоспроможність ОСОБА_2 № 922/3944/23.
До Господарського суду Харківської області звернувся кредитор Товариство з обмеженою відповідальністю "Коллект центр" з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просить суд визнати недійсним Договір позики від 16.05.2018 року укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та боргові розписки до нього; стягнути з відповідачів, на користь позивача судовий збір у розмірі 4 844,80 грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.11.2024 року позовну заяву (922/3921/24 від 05.11.2024) ТОВ "Коллект центр" залишено без руху; надано позивачу строк 10 днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків, а саме: надати суду докази направлення копії позовної заяви іншим учасникам справи.
Заявою (вх. № 29008/24 від 19.11.24) позивачем ТОВ "Коллект центр" було усунуто недоліки позовної заяви та надано до суду реєстр з описом вкладенням від 15.11.2024 року про направлення копії позовної заяви разом з додатками на адреси інших учасників.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.11.2024 року прийнято позовну заяву ТОВ "Коллект центр" до розгляду та відкрито провадження за заявою №922/3921/24 в межах справи № 922/3944/23 в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи; розгляд справи призначено на 24.12.2024.
13.12.2024 через підсистему "Електронний суд" представник відповідача Карікова Д.В. надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував, просив суд відмовити в задоволенні позову.
23.12.2024 через підсистему "Електронний суд" представник позивача надав відповідь на відзив, в якому позову підтримував, просив суд задовольнити його.
В зв'язку з відпусткою судді, судове засідання, призначене на 24.12.2024, не відбулось.
30.12.2024 року від представника відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечував, просив відмовити.
Ухвалою суду від 28.01.2025 року учасників справи було повідомлено про те, що наступне судове засідання з розгляду справи по суті відбудеться 06.02.2025 року.
06.02.2025 до суду від представника відповідача ОСОБА_1 надійшла заява про долучення до матеріалів справи документів
06.02.2025 року від керуючого реструктуризацією арбітражного керуючого Корольова В.В. надійшли письмові пояснення щодо позову, в яких він проти позову заперечував, просив суд відмовити в його задоволенні.
В судовому засіданні 06.02.2025 року судом було оголошено протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи на 25.02.2025 року.
Представник позивача у судовому засіданні 25.02.2025 підтримав свої позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.
Представник першого відповідача Вдовіна О.Ю. у судовому засіданні проти позову заперечив, просив відмовити в повному обсязі.
Представник другого відповідача Карікова Д.Ю. у судовому засіданні проти позову заперечував, з підстав, викладених у відзиві.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ВИСНОВОК СУДУ.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, заслухавши пояснення учасників справи, суд встановив наступне.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.10.2023 року відкрито провадження у справі № 922/3944/23 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), введено процедуру реструктуризації боргів боржника; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; призначено керуючим реструктуризацією фізичної особи ОСОБА_2 арбітражного керуючого Корольова Вадима Вячеславовича (свідоцтво № 942 від 11.07.2013).
19.10.2023 на офіційному сайті оприлюднено оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 , зазначено строк подання заяв кредиторів з вимогами до боржника протягом тридцять днів з дня офіційного оприлюднення повідомлення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника.
08.11.2023 на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника на загальну суму 302871,11 грн., а також 5368,00 судових витрат. Вищезазначені вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані наявністю заборгованості за договором позики від 16.05.2018 у розмірі 260000,00 грн., нарахованих 25% процентів річних у розмірі 46849,312 грн. та 16021,79 грн. - інфляційних.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.11.2024 у справі № 922/3944/23 прийнята заява ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника та призначено її розгляд в попередньому судовому засіданні.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.11.2024 у справі № 922/3944/23 відкладено розгляд справи у попередньому судовому засіданні та зобов'язано ОСОБА_1 надати докази про фінансову можливість надання позики боржнику.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.03.2024 року у справі № 922/3944/23 визнано грошові вимоги фізичної особи ОСОБА_1 (Ідентифікаційний код: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) до боржника на загальну суму 302 871,11 грн., а також судовий збір за подачу заяви з грошовими вимогами у розмірі 5368,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.09.2024 року у справі № 922/3944/23 визнано вимоги кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект центр" частково в загальній сумі 9000,00 грн, а також 5368 грн судового збору. В решті вимог кредитора - відхилено.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.09.2024 року у справі № 922/3944/23 (попереднє засідання) визнано наступний розмір грошових вимог кредиторів: ОСОБА_1 (Ідентифікаційний код: НОМЕР_2 ) на суму 302 871,11 грн та 5368 грн судового збору, ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" на суму 17 817,00 грн та 5368 грн судового збору; ТОВ "Коллект центр" на сумі 9000,00 грн та 5368 грн судового збору.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Коллект центр" подано апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Харківської області від 17.09.2024 у справі № 922/3944/23 про часткове визнання грошових вимог кредитора ТОВ "Коллект центр" та ухвалу Господарського суду Харківської області від 17.09.2024 (попереднє засідання) у справі №922/3944/23.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 року у справі №922/3944/23 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект центр" залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду Харківської області від 17.09.2024 у справі №922/3944/23 за наслідками розгляду грошових вимог кредитора ТОВ "Коллект центр" залишено без змін.
ТОВ "Коллект центр" в позовній заяві зазначає що мало місце введення в процедуру банкрутства фізичної-особи кредитора на підставі штучно створеної заборгованості. Позивач вважає, що кредитор ОСОБА_1 , який має право вирішального голосу на зборах та є пріоритетним в розподілі коштів у несправедливій пропорції, позбавляє ТОВ "Коллект центр" можливості повного задоволення його вимог.
Отже, ТОВ "Коллект центр" ставить під сумнів кредиторські вимоги ОСОБА_1 , вважає що його грошові вимоги не є дійсними, а договір позики, що був вчинений 16.05.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та боргові розписки до нього, укладені для створення фіктивної заборгованості з метою уникнення відповідальності перед іншими кредиторами.
Відповідач ОСОБА_2 у своєму відзиві зазначив, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.03.2024 року у справі № 922/3944/23 кредиторські вимоги ОСОБА_1 на підставі договору позики від 16.05.2018 року та розписок до нього були визнані обґрунтованими та такими, що є підтвердженими належними доказами. Відповідач вважає, що твердження позивача про недобросовісність та очевидну зловмисну домовленість ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є хибним та не відповідає дійсним обставинам справи.
Відповідач ОСОБА_1 у своєму відзиві зазначив, що судом у справі № 922/3944/23 вже встановлено, що надання позики ОСОБА_2 доведено належними доказами та що позика дійсно мала місце. Кредиторські вимоги ОСОБА_1 були визнані у повному обсязі. Факт передачі та факт отримання грошових коштів вже був попередньо встановлений судом у справі №922/3944/23 про неплатоспроможність ОСОБА_2 . Також зазначив, що ухвала Господарського суду Харківської області від 05.03.2024 року по справі № 922/3944/23 має преюдиційний характер та є обов'язковою до виконання на всій території України, а відповідно до цього, договір позики від 16.05.2018 року та розписки до нього є реальними.
Керуючий реструктуризацією арбітражний керуючий Корольов В.В. у письмових поясненнях зазначив, що ухвалою Господарського суду Харківської області по справі №922/3944/23 від 05.03.2023 року було визнано кредиторські вимоги ОСОБА_1 . Під час визнання кредиторських вимог ОСОБА_1 судом було надано повну та належну оцінку доказам, що були подані разом із заявою про грошові вимоги та на вимогу суду. Дане судове рішення не було оскаржене. Зазначив, що факт надання ОСОБА_1 ОСОБА_2 грошових коштів є встановленим та підтвердженим. Зазначив про преюдиційність прийнятих раніше судових рішень.
Надаючи оцінку зазначеним обставинам та їх правову кваліфікацію, суд виходить з наступного.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Таке розуміння способу захисту як визнання правочину недійсним є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 та ін.
Тому у кожному випадку цієї категорії справ суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
Суд наголошує, що у частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
В силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України), обов'язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд звертає увагу, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.
Позивач, який звертається до суду із позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі №6-197цс14, з якою погодився і Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі №379/1256/15-ц (провадження №61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі №756/9955/16-ц (провадження №61-835св17), від 21 травня 2020 року у справі №468/1736/17-ц (провадження №61-47845св18).
Окрім цього позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача. Такий висновок зроблено в постанові ВС від 17.07.2019 року у справі № 752/11866/16-ц.
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Суд також зазначає, що у пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Наведенні вище правові висновки узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 29.01.2021 у справі №922/51/20, від 04.03.2021 у справі №908/1879/17 та від 21.04.2021 у справі №910/701/17.
Крім того, у справах господарської юрисдикції Верховний Суд неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Суд наголошував, що стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність (постанови Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 922/1163/18; від 29.08.2018 у справі № 909/105/15; від 29.08.2018 у справі № 910/23428/17; від 31.01.2018 у справі № 910/8763/17).
Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.
Баланс ймовірностей або перевага доказів характерні для цивільного та господарського процесів, де основним принципом є змагальність сторін, а суд виступає лише арбітром.
Водночас, для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості, при оскарженні заінтересованими особами угод боржника в порядку спеціальних норм КУзПБ або за правилами норм ЦК України, суду слід розглядати відповідні заяви пов'язані із недійсністю правочинів із застосуванням засад змагальності сторін у поєднанні з детальною перевіркою реальності проведення господарських операцій та наміру створення саме тих правових наслідків, що притаманні певним видам господарських правочинів.
Суд зазначає, що в межах цієї справи відповідач ОСОБА_1 надав до суду відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору в електронному вигляді та довідку ОК-7 з Пенсійного Фонду, відповідно до яких за підрахунками заявника його сукупний дохід за 2011-2018 роки приблизно становить 31858,10 доларів США, з яких 5734,45 доларів США сплачені податки, фотографії на яких відображено укладення договору позики і передання позичальнику ОСОБА_2 грошових коштів за договором позики.
Позивачем не надано доказів, які б спростовували доводи відповідачів, або доказів , що свідчили про існування протилежних фактів.
Натомість, надані відповідачами докази свідчать, що грошові кошти, які передані в позику реально (дійсно) існували і могли бути передані ОСОБА_1 позичальнику ОСОБА_2 . Крім існування договору позики, докази свідчать, що ОСОБА_1 мав постійне джерело доходу, отримував кошти у сумі, що порівняні з сумою наданої позики.
При цьому суд зазначає, що отримання доходу позичальником не є прямим доказом того, що цей дохід був спрямований саме на передання позики. Так саме і відсутність задекларованого доходу у позикодавця не свідчать однозначно про неможливість позикодавцю надати позику, бо не всі доходи фізичної особи підлягають декларуванню. Порушення порядку декларування можу бути підставою для юридичної відповідальності особи, що отримала дохід, проте до такої відповідальності не належить визнання укладеного договору позики недійсним. Такі докази лише ненапряму можуть підтвердити чи спростувати можливість і дійсність позики.
Застосування підвищеного стандарту доказування при встановленні дійсності грошових вимог і реальності укладених договорів і правовідносин необхідне для перевірки існування коштів, які мали бути передані в позику.
Суд звертає увагу на те, що зазначені докази досліджувались в межах справи № 922/3944/23 при розгляді заяви ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника
Ухвалою господарського суду Харківської області від 05.03.2024 року у справі №922/3944/23 після дослідження витребуваних у кредитора ОСОБА_1 доказів фінансової можливості надання позики боржнику, суд встановив, що між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) був укладений договір позики, за умовами якого Позикодавець надав Позичальнику позику у розмірі 260000,00 грн, а останній зобов'язався повернути позику у визначений договором строк.
Пунктом 2.1 вищезазначеного договору визначено, що строк надання позики позичальнику становить три роки з моменту реальної передачі всієї грошової суми.
Відповідно до п. 3.3 договору позики підтвердженням отримання позики позичальником є розписка видана Позикодавцю.
Згідно п.п.3.4 -3.5 договору позики, по закінченню строку, вказаного в п.2.1 цього Договору, Позичальник зобов'язується протягом наступного дня повернути суму позики. Позика повертається шляхом передачі готівки із рук Позичальника в руки Позикодавця.
З матеріалів справи вбачається, що 16.05.2018 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти готівкою у розмірі 260000,00 грн., про що боржником власноруч була складено розписка.
При цьому, ОСОБА_1 були надані відповіді докази фінансової можливості надання позики боржнику, а саме відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору в електронному вигляді та довідку ОК-7 з Пенсійного Фонду, відповідно до яких за підрахунками заявника його сукупний дохід за 2011-2018 роки приблизно становить 31858,10 доларів США, з яких 5734,45 доларів США сплачені податки.
Отже, ОСОБА_1 під час розгляду заяви із грошовими вимогами до боржника надано сукупність необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема щодо підтвердження реальності (дійсності) грошового зобов'язання.
Таким чином, заявником доведено належним доказом надання позики боржнику у сумі 260000,00 грн.
В зв'язку з неналежним виконанням умов договору позики щодо повернення грошових коштів, кредитор ОСОБА_1 нарахував на суму заборгованості проценти та інфляційні лише за період прострочення до воєнного стану, а саме з 16.05.2021 по 24.02.2022, що складає відповідно 46849,32 грн. - 25% процентів річних та 16021,79 грн. - інфляційних.
Отже, загальний розмір заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 становить 302871,11 грн.
Суд зазначає, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.03.2024 року були встановлені наступні обставини :
- укладення договору позики між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник);
- надання ОСОБА_1 доказів фінансової можливості надання позики боржнику
- отримання боржником від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 260000,00 грн, що свідчить про реальність грошового зобов'язання;
- факт невиконання боржником зобов'язання щодо повернення позики.
Ухвала Господарського суду Харківської області від 05.03.2024, якою були визнані грошові вимоги ОСОБА_1 , не була оскаржена учасниками справи про банкрутство, та набрала законної сили, а ухвала попереднього судового засідання від 17.09.2024 року була залишена без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 року за результатом розгляду апеляційної скарги ТОВ "Коллект центр".
Згідно ч.4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Норма ч.4 ст. 75 ГПК України по суті містить принцип правової визначеності який є невід'ємною складовою принципа верховенства права.
У рішенні Великої палати Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017 Конституційний Суд України вважає, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності.
У рішенні Великої палати Конституційного Суду України від 21 грудня 2017 року № 3-р/2017 зазначено, що згідно із принципом правової визначеності як одним із елементів принципу верховенства права обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустимі, зокрема, за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, якими встановлюються такі обмеження.
Позивачем ТОВ "Коллект центр" не надано у цій справі доказів, на підставі яких позивач обґрунтовує свої вимоги. Правова позиція позивача зводиться до перегляду висновків суду, що зроблені в ухвалах від 05.03.2024 року і від 17.09.2024 року у справі 922/3944/23.
Суд вважає, що розглядаючи докази, які вже були предметом дослідження при прийнятті ухвал від 05.03.2024 року і від 17.09.2024 року у справі 922/3944/23 і на підставі який суд дійшов до висновку, про підтвердження реальності (дійсності) грошового зобов'язання, суд не має підстав для прийняття протилежного рішення. Прийняття на підставі одних і тим самих доказів двох протилежних рішень буде порушувати принцип остаточності судового рішення і верховенства права.
Суд звертає увагу, що одними з основних засад (принципів) господарського судочинства є верховенство права та обов'язковість судового рішення. У свою чергу, основним завданням другого з цих принципів є забезпечення першого названого принципу - верховенства права, оскільки без виконання судових рішень реалізація цього принципу є недосяжною. Зокрема, це випливає також із судової практики ЄСПЛ (див. рішення від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії" ("Ryabykh v. Russia", заява № 52854/99, п. 55), від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України" ("Svetlana Naumenko v. Ukraine", заява № 41984/98, п. 91) тощо).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини однією з важливих складових верховенства права є принцип правової визначеності, дотримання якого забезпечується реалізацією принципу res judicata (скорочено від "Res judicata pro veritate habetur!", що в перекладі з латини - "судове рішення визнається за істину"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Тобто жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов'язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи. Повноваження судів вищої ланки переглядати рішення повинні використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі "Рябих проти Росії" (п.п. 51-52, 56), у справі "Науменко проти України" (п. 91), від 18.11. 2004 у справі "Праведная проти Росії" ("Pravednaya v. Russia", заява № 69529/01, п.п. 24-25), від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України" ("Ponomaryov v. Ukraine", заява № 3236/03, п. 40), від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" ("Khristov v. Ukraine", заява № 24465/04, п.п. 33-34), від 17.06.2021 у справі "Тряпишко проти України" (заява № 59577/12, п. 22) тощо).
У Постанові від 13.02.205 року у справі № 914/2693/23(914/3476/23) суд наголосив на тому, що згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї позиції.
Обставини надання позики, відносини що склалися між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , джерела походження коштів ОСОБА_1 за рахунок яких була надана позика та інші супутні обставини надання позики були встановлені ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.03.2024 року у справі № 922/3944/23. Дана ухвала не була оскаржена, залишається у силі та є обов'язковою до виконання на всій території України.
Суд звертає увагу на те, що ТОВ "Коллект центр" після набуття статусу конкурсного кредитора та винесення ухвали Господарського суду від 17.09.2024 року у справі №922/3944/23 (попереднє засідання), в якій було визначено розмір грошових вимог кредиторів, у тому числі ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на суму 302 871,11 грн та 5368 грн судового збору, не був позбавлений можливості в силу приписів ст. 47 Кодексу України з процедур банкрутства оскаржити ухвалу Господарського суду Харківської області від 05.03.2024 року та ухвалу попереднього засідання від 17.09.2024 року в частині визнання кредиторських вимог ОСОБА_1 . Проте своїм правом на оскарження вищевказаних ухвал в частині визнання грошових вимог ОСОБА_1 кредитор ТОВ "Коллект центр" у справі №922/3944/23 не скористався.
Також, слід зазначити, щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, недоведеними суду належними доказами, у зв'язку чим вони не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ТОВ "Коллект центр" не підлягають задоволенню.
За правилами пункту 2 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у разі відмови у задоволенні позовних вимог покладається на позивача.
Таким чином, з огляду на відмову у задоволенні даних позовних вимог, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 4844,00 грн слід покласти на позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект центр"
Керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 2, 4, 5, 13, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 236-239, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову - відмовити.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено "04" березня 2025 р.
Суддя С.В. Міньковський