просп. Науки, 5, м. Харків, 61612, телефон/факс (057)702 10 79, inbox@lg.arbitr.gov.ua
05 березня 2025 року м. Харків Справа № 922/3251/24
Провадження № 3/913/472/24
Господарський суд Луганської області у складі судді Секірського А.В., розглянувши заяву Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях від 28.02.2025 № б/н про встановлення/зміну способу і порядку виконання рішення від 21.01.2025 у справі за позовом
Акціонерного товариства «УкрСиббанк», м. Київ
до 1.Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях, м. Харків
2.Державного підприємства «Інститут азотної промисловості і продуктів органічного синтезу», м. Сіверськодонецьк Луганської області
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 - Державної казначейської служби України, м. Київ
про стягнення 182 229 грн 23 коп.
без повідомлення (виклику) сторін
Рішенням Господарського суду Луганської області від 21.01.2025 у справі № 922/3251/24 позовні вимоги Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до 1.Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях та 2.Державного підприємства «Інститут азотної промисловості і продуктів органічного синтезу», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 - Державної казначейської служби України про стягнення 182 229 грн 23 коп. задоволено в повному обсязі.
Стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» грошові кошти в сумі 102 173 грн 23 коп., судовий збір в сумі 1 211 грн 20 коп.
Стягнуто з Державного підприємства «Інститут азотної промисловості і продуктів органічного синтезу» на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» грошові кошти в сумі 33 356 грн 67 коп., судовий збір в сумі 1 211 грн 20 коп.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» грошові кошти в сумі 46 699 грн 33 коп.
18.02.2025 на виконання рішення Господарського суду Луганської області від 21.01.2021 у справі № 922/3251/24 видано відповідні накази, які за супровідним листом від 24.02.2025 направлені Акціонерному товариству «УкрСиббанк».
28.02.2025 на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях надійшла заява від 28.02.2025 № б/н, в якій відповідач-1 просить встановити/змінити спосіб і порядок виконання рішення Господарського суду Луганської області від 21.01.2025 у справі № 922/3251/24 наступним чином:
- стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» грошові кошти в сумі 102 173 грн 23 коп. (боржник - Державний бюджет України);
- стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» грошові кошти в сумі 46 699 грн 33 коп. (боржник - Державний бюджет України);
- стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» судовий збір в сумі 1 211 грн 20 коп. (боржник - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях).
Заява обґрунтована тим, що Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях на виконання наказу Фонду державного майна України від 16.12.2020 № 2017 «Про організацію взаємодії Фонду державного майна України та його регіональних відділень з обліку забезпечувальних депозитів» забезпечувальний депозит, що надійшов на рахунок Регіонального відділення від Акціонерного товариства «УкрСиббанк», був перерахований на рахунок визначений Фондом державного майна України за договором оренди.
У зв'язку з чим, стягнення з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях коштів в сумі 102 173 грн 23 коп. буде неправомірним, оскільки стягнення має проводитись з Державного бюджету України, у зв'язку з надходженням до нього зазначених коштів.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 28.02.2025 вищевказану заяву передано на розгляд судді Секірському А.В.
Розглянувши подану Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях заяву від 28.02.2025 № б/н про встановлення/зміну способу і порядку виконання рішення Господарського суду Луганської області від 21.01.2025 у справі № 922/3251/24, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Отже, згідно чинних положень ГПК України суд може встановити чи змінити спосіб або порядок виконання рішення виключно за заявою стягувача або виконавця. Водночас в даному випадку із заявою звернувся боржник - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях.
Суд враховує, що ч. 3 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
В даному випадку суд звертає увагу на співвідношення вказаних норм Закону України «Про виконавче провадження» і норм Господарського процесуального кодексу України як загальної і спеціальної норми права.
За загальним правилом норми права мають забезпечувати однозначні орієнтири правомірності поведінки як суб'єктів приватного, так і публічного права, а також не повинні суперечити одна одній та мають взаємно узгоджуватись. При цьому завжди існує імовірність протиріч між нормами права, що є негативним явищем. Юридичною практикою вироблено декілька підходів до розв'язання протиріччя у застосуванні конкуруючих між собою норм (норми є конкуруючими у випадку ситуації, за якої вони за своїм безпосереднім змістом регулюють одні й ті ж правовідносини).
Основними підходами до подолання таких протиріч є використання змістовного та темпорального (часового) способу подолання колізій. Змістовні колізії - це колізії, що виникають внаслідок часткового збігу обсягів регулювання правовідносин різними нормами права, обумовлені специфікою суспільних відносин та пов'язані з поділом норм права на загальні, спеціальні та виняткові.
Ця специфіка полягає у тому, що обидва юридичних склади відповідають фактичній ситуації, однак зрозуміло, що необхідно застосовувати більш спеціальний припис: lex specialis derogat legi generali. Загальніша норма не застосовується до тих ситуацій, в яких є ознаки, що відповідають більш спеціальній нормі. При наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм, необхідно керуватися принципом lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.
У разі якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.
Саме такий підхід застосував Верховний Суд у постанові від 29.01.2019 у справі № 807/257/14. Крім того, про перевагу норм lex specialis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (п. 69 рішення у справі «Ніколова проти Болгарії» № 7888/03, п. 15 рішення у справі «Баранкевич проти Росії» № 10519/03 тощо).
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, згідно із ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу з процедур банкрутства, Закону України «Про міжнародне приватне право», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Отже, за змістом цієї норми при здійсненні судочинства господарський суд керується положеннями ГПК України, а не Законом України «Про виконавче провадження».
Поряд з цим, розділ V ГПК України (Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у господарських справах) безпосередньо регулює питання, пов'язані з виконанням судових рішень саме у господарських справах, у тому числі, щодо відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміна способу або порядку виконання рішення (ст. 331 ГПК України). Водночас, Закон України «Про виконавче провадження» регулює питання щодо примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), тобто не тільки рішень господарського суду.
Статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів:
1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;
11) судові накази;
2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;
3) виконавчих написів нотаріусів;
31) спеціальної виписки з Реєстру аграрних нот, що генерується за допомогою програмно-технічних засобів Реєстру аграрних нот виключно для звернення стягнення за аграрною нотою;
4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;
5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди;
6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
7) рішень інших державних органів, рішень (актів) Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами;
8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України;
9) рішень (постанов) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень;
10) рішень Органу суспільного нагляду за аудиторською діяльністю або Аудиторської палати України, які законом визнані виконавчими документами;
11) рішень Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про застосування заходів реагування у вигляді штрафу.
Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» є загальними нормами по відношенню до ст. 331 ГПК України, адже застосовується до більш широкого кола відносин, які виникають при виконанні не лише рішень господарського суду, а і судів цивільної, адміністративної юрисдикцій, третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Аналогічний висновок щодо співвідношення норм Закону України «Про виконавче провадження», як загальної, і норм ГПК України, як спеціальної, викладено у п. 31-35 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 920/149/18.
Отже, господарський суд в межах своїх повноважень при розгляді будь-якої заяви має керуватися нормами ГПК України, в даному випадку ст. 331 ГПК України, якою врегульоване вужче коло відносин.
Відсутність у Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях, як боржника, права на подання заяви про встановлення чи зміну способу або порядку виконання рішення по господарській справі, є достатньою підставою для повернення такої заяви без розгляду.
Враховуючи, що при зверненні із заявою про встановлення/зміну способу і порядку виконання рішення Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях не дотримано приписів ч. 1 ст. 331 ГПК України, суд дійшов висновку про повернення заяви про встановлення/зміну способу і порядку виконання рішення без розгляду.
Оскільки заява про встановлення/зміну способу і порядку виконання рішення з додатками у паперовому вигляді до суду не подавалась, а сформована в підсистемі «Електронний суд», суд обмежується лише процесуальним рішенням про її повернення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 170, 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд
Заяву Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях від 28.02.2025 № б/н про встановлення/зміну способу і порядку виконання рішення Господарського суду Луганської області від 21.01.2025 у справі № 922/3251/24 повернути без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання 05.03.2025 та може бути оскаржена до Східного апеляційного господарського суду у строки, передбачені ст. 256 ГПК України, та порядку, визначеному ст. 257 ГПК України.
Суддя Андрій СЕКІРСЬКИЙ