вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"05" березня 2025 р. м. Київ
Справа № 911/3334/24
Господарський суд Київської області у складі:
судді Ейвазової А.Р.,
розглянувши у спрощеному провадженні справу за позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАУТЕХНІК» про стягнення 86 232,15грн, без виклику представників сторін,
Державне підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» (далі - позивач, ДП «МА «Львів» ім. Данила Галицького») звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАУТЕХНІК» (далі - відповідач, ТОВ «Маутехнік») про стягнення 86 232,15грн, з яких: 42000грн - основний борг; 3 404,1грн - 3% річних за період з 11.02.2022 по 22.11.2024; 16306,96грн - втрати від інфляції за період з 11.02.2022 по 22.11.2024; 24 521,09грн - пеня за період з 11.02.2022 по 30.06.2023.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором від 02.04.2019 №ОД/2019/04/02/9 зберігання майна в частині оплати послуг зі зберігання майна у січні-березні 2022 року в установлений договором строк (а.с.1-9).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.12.2024: відкрито провадження у даній справі за відповідним позовом; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження; встановлено строки для подання учасниками заяв по суті (а.с.86-88).
Відповідна ухвала доставлена до електронного кабінету позивача 27.12.2024 о 12:11, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с.90).
Відповідач у справі - ТОВ «Маутехнік», в порушення вимог ч.6 ст.6 ГПК України, не зареєстрував електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, що підтверджується відповіддю від 17.12.2024 №6104141 про відсутність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС (а.с.81).
Як визначено ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Копія ухвали від 27.12.2024 направлена відповідачу рекомендованим поштовим відправленням №0600998075111, яке повернуто з довідкою від 16.01.2025 відділення поштового зв'язку №1 м. Бориспіль, у якій причиною повернення вказано: «за закінченням терміну зберігання» (а.с.91-96). При цьому, адреса, за якою направлено відповідне поштове відправлення, відповідає адресі відповідача, що вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як станом на 16.12.2024 (а.с.76), так і станом на 22.01.2025 (а.с.97); іншої адреси відповідач суду не повідомив.
Окрім того, ухвала від 27.12.2024 направлена до Єдиного державного реєстру судових рішень 27.12.2024, зареєстрована у реєстрі 27.12.2024 за №124102480 та оприлюднена 30.12.2024.
До прийняття рішення у даній справі відзиву на позов від відповідача суд не отримав.
Граничний строк розгляду відповідної справи, визначений ч.1 ст.248 ГПК України, сплив.
Дослідивши зібрані у справі докази, суд встановив наступні обставини.
02.04.2019 між ДП «МА «Львів» ім. Данила Галицького» (далі - зберігач) та ТОВ «Маутехнік» (далі - поклажодавець) укладено договір №ОД/2019/04/02/9 зберігання майна (а.с.35-37; далі - договір).
Відповідно до п.1.1 договору поклажодавець передає на зберігання індивідуально визначене майно, перелік якого надано в додатку №1 до договору, а зберігач приймає на платне зберігання зазначене майно протягом строку дії договору.
Майно, що передається на зберігання згідно додатку №1 цього договору, зберігається в приміщенні (площею 26,3кв.м, Зона 2) на другому поверсі Терміналу «А» ДП «МА «Львів» ім. Данила Галицького» (п.1.3 договору).
В силу п.п.1.4, 1.5, 1.6 договору: представнику поклажодавця надається право доступу до приміщення, в якому зберігається майно; під час дії договору майно не може бути передане зберігачем в оренду, заставу, відчужене будь-яким способом; витрати на обслуговування майна несе поклажодавець.
До одного із обов'язків зберігача в силу пп.2.1.2 п.2.1 договору належить обов'язок повернути майна поклажодавцеві за актом приймання-передачі протягом 10 робочих днів після припинення або розірвання договору на підставі отримання зберігачем вимоги від поклажодавця щодо повернення майна, у стані, в якому воно було одержане, з урахуванням нормального зносу.
Як визначено п.3.3 договору, поклажодавець зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати зберігачу плату за зберігання майна. За порушення такого зобов'язання, сторони п.5.4 договору передбачили відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки, що діяла у відповідний період, за кожен день такого прострочення.
Пунктом 4.1 договору визначено, що вартість послуг зберігання за кожен календарний місяць визначається протоколом погодження договірної ціни (згідно додатку №2) та складає 14 000грн з ПДВ.
Згідно з п.4.3 договору: зберігач до п'ятого числа місяця, наступного за звітним, направляє поклажодавцю на адресу електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 рахунок та акт наданих послуг з подальшим надсиланням оригіналів зазначених документів поштою на адресу поклажодавця, що вказана в розділі 9 даного договору; поклажодавець зобов'язаний розглянути акти наданих послуг протягом п'яти робочих днів з дати отримання та повернути їх підписаними зберігачу; у випадку якщо поклажодавець протягом п'яти робочих днів не підписав акти наданих послуг та не повернув їх зберігачу або не надав свої мотивовані заперечення, акти наданих послуг вважаються підписаними в редакції зберігача; поклажодавець здійснює оплату вартості послуг в розмірі, визначеному відповідно до п.4.1 договору, щомісячно, не пізніше десятого числа місяця наступного за звітним, на підставі виставленого зберігачем рахунку.
Строк дії договору оренди встановлений його п.7.1 - з дати підписання та до 31.12.2019. При цьому, п.7.2 договору закріплено, що сторони можуть продовжити термін дії договору шляхом укладення відповідної додаткової угоди.
Судом встановлено, що між сторонами укладені додаткові угоди, якими строк дії такого договору продовжено, а саме: додатковою угодою від 27.12.2019 №1 - до 01.06.2020 (а.с.41); додатковою угодою від 28.05.2020 №2 - до 01.06.2021 (а.с.42); додатковою угодою від 31.05.2021 №3 - до 01.09.2021 (а.с.43); додатковою угодою від 19.08.2021 №4 - до 31.12.2021 (а.с.44); додатковою угодою від 10.12.2021 №5 - до 31.03.2022 (а.с.45).
Як вбачається з переліку майна, що зберігається, який є додатком №1 до договору та оціночної вартості такого майна (а.с.38-39), поклажодавець передав, а зберігач прийняв наступне майно:
- стелаж інструментальний у кількості 2шт вартістю 4 000грн;
- стіл офісний у кількості 1шт вартістю 500грн;
- лампа настільна у кількості 1шт вартістю 300грн;
- холодильник у кількості 1шт вартістю 7 000грн;
- мікрохвильова піч у кількості 1шт вартістю 3 000грн;
- принтер-копір (МФУ) у кількості 1шт вартістю 2 500грн;
- стіл письмовий у кількості 1шт вартістю 1 000грн;
- стілець офісний у кількості 7шт вартістю 4 200грн;
- диван у кількості 2шт вартістю 4 500грн;
- шафа у кількості 4шт вартістю 6 000грн;
- чайник у кількості 1шт вартістю 900грн;
- ноутбук у кількості 1шт вартістю 6 500грн.
Відповідно до протоколу погодження договірної ціни, що є додатком №2 до договору (а.с.40), сторони узгодили ціну за послуги зі зберігання майна за кожен календарний місяць у розмірі 14 000грн.
На підтвердження виконання зобов'язань зі зберігання майна за січень 2022 року позивач надав акт від 31.01.2022 №291 надання послуг, який підписаний сторонами та містить посилання на вказаний договір, на загальну суму 14 000грн (а.с.47).
Для оплати наданої послуги позивач виставив відповідачу рахунок на оплату від 31.01.2022 №291 на суму 14 000грн (а.с.46).
Також, як встановлено судом, на підтвердження виконання зобов'язань зі зберігання майна позивач надав підписані лише ним акти надання послуг за лютий-березень 2022 року на загальну суму 28 000грн, а також рахунки щодо оплати таких послуг, а саме:
акт від 28.02.2022 №1100 на суму 14 000грн (а.с.49), рахунок від 28.02.2022 №1100 (а.с.48);
акт від 31.03.2022 №1398 на суму 14 000грн (а.с.52), рахунок від 31.03.2022 №1398 на суму 14 000грн (51).
В якості доказів направлення вказаних актів надання послуг та рахунків на оплату відповідачу, позивач надав скріншоти направлень їх на електронну адресу, яка зазначена у п.4.3 договору та визначення сторонами для надсилання рахунків та актів, - «ІНФОРМАЦІЯ_1» (а.с.50, 53).
Також, на підтвердження направлення зазначених вище актів та рахунків відповідачу засобами поштового зв'язку, позивач надав фіскальні чеки від 05.02.2022, 26.08.2022 та списки згрупованих відправлень (а.с.54-59).
31.01.2022 відповідач перерахував позивачу 14 000грн, що підтверджується платіжною інструкцією №2638, у призначенні платежу якої вказаний рахунок №7346 від 31.12.2021 (а.с.62).
Відповідно до акту звіряння взаємних розрахунків за відповідним договором за період - 1 квартал 2022, який підписаний лише позивачем, позивач вказав сальдо на початок періоду - 14 000грн, а борг на кінець періоду звіряння - 31.03.2022, з урахуванням проведеної оплати 31.01.2022 - 42 000грн (а.с.61).
Відповідно до претензії від 01.06.2023 №786/01.01-16 позивач вимагав від відповідача сплатити борг за надані послуги у розмірі 42 000грн (а.с.63-64).
В якості доказів направлення зазначеної претензії надано: фіскальний чек від 10.06.2023 та витяг з списку згрупованих поштових відправлень (а.с.66).
Звертаючись до суду з відповідним позовом позивач стверджує, що борг відповідача за надані послуги зі зберігання майна, що надані у відповідний період, складає 42 000грн.
Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов'язку здійснити оплату за послуги зі зберігання майна, а також застосування до нього відповідальності, встановленої договором та чинним законодавством, за порушення відповідного зобов'язання.
Заявлені вимоги є частково мотивованими з наступних підстав.
Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу ст.ст.173, 174, ч.1 ст.175 ГК України.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ч.1 ст.175 ГК України.
Згідно ч.1 ст.193 ГК України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, як установлено ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За своєю правовою природою укладений сторонами договір, враховуючи зміст прав та обов'язків його сторін, є договором зберігання.
Згідно ч.1 ст.936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Відповідно до ч.1 ст.938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.
Поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання (ст.948 ЦК України); зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (ч.1 ст.942 ЦК України).
Частиною 1 ст.949 ЦК України визначено, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ч.1 ст.953 ЦК України).
Отже, враховуючи наведені положення законодавства, умови укладеного договору з додатками та додатковими угодами, позивач зобов'язаний зберігати передане відповідачем майно протягом строку дії договору або до першої вимоги поклажодавця.
Під час розгляду справи суду не надано доказів того, що поклажодавець - відповідач у справі до закінчення строку дії договору вимагав повернення майна, переданого на зберігання, тому відповідач має оплатити послуги зберігання, надані у період дії договору.
При цьому, під час розгляду даної справи суду не надано доказів наявності у відповідача зауважень щодо надання відповідних послуг позивачем, підписання направлених йому актів із зауваженнями тощо.
Відповідно до ч.1 ст.946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Враховуючи умови договору, беручи до уваги підписання сторонами акту за січень 2022 року без зауважень, направлення позивачем на електронну адресу відповідача рахунків та актів за лютий-березень 2022 року, за відсутності мотивованих заперечень відповідача у строк, встановлений п.4.3 договору, щодо надання послуг у лютому-березні 2022 року, відповідач мав сплатити вартість послуги зі зберігання майна за січень-березень 2022 року в строк, встановлений п.4.3 договору, а саме до включно: 10.02.2022 - за січень 2022 року, 10.03.2022 - за лютий 2022, 10.04.2022 - за березень 2022 року.
Доказів оплати послуг зі зберігання майна у заявлений позивачем період відповідач до прийняття рішення не надав.
При цьому, не підписання відповідачем актів надання послуг за лютий-березень 2022 року не звільняє ТОВ «Маутехнік» від оплати вартості послуг, оскільки в силу вимог п.4.3 договору, відповідні акти вважаються підписаними в редакції позивача, так як відповідач не надав жодних заперечень відносно факту або якості наданих послуг.
Частиною 1 ст.612 ЦК України установлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В силу ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, відповідач допустив порушення зобов'язань, не здійснивши оплату в установлений договором строк.
З урахуванням вищезазначеного, суд вважає заявлені вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 42 000грн, таким, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3 404,10грн - 3% річних за період з 11.02.2022 по 22.11.2024, 16 306,96грн - втрати від інфляції за період з 11.02.2022 по 22.11.2024.
Відповідно до ст.617 ЦК України, ч.2 ст.218 ГК України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Як визначено ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки відповідач допустив порушення зобов'язання з оплати послуг зі зберігання майна, вимоги позивача про сплату боргу з урахуванням втрат від інфляції та процентів є обґрунтованими.
За розрахунком суду, враховуючи період прострочення, розмір боргу, за період з 11.02.2022 по 22.11.2024 розмір втрат від інфляції складає - 16 310грн, а розмір 3% річних - 3 404,10грн.
Розбіжності у розрахунках втрат від інфляції пов'язані із застосуванням позивачем сукупного індексу інфляції без його округлення до десятої (наприклад, на суму боргу за лютий 2022 року фактично застосовано 140,089919% замість 140,1 %, за березень 2022 року позивачем застосовано 134,057243% замість 134,1%). Між тим, офіційний індекс інфляції встановлюється як за місяць, так і за рік в процентах саме до десятої, тому сукупний індекс інфляції мав визначатись в процентах саме з округленням до десятої.
Оскільки відповідно до ч.2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, вимоги в частині стягнення втрат від інфляції підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.
За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 3404,10грн та втрат від інфляції у розмірі 16306,96грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 24 521,09грн пені, яка нарахована ним за період з 11.02.2022 по 30.06.2023.
Заявлені у відповідній частині вимоги є такими, що підлягають задоволенню повністю, враховуючи наступне.
В силу ч.1 ст.216, ч.1 ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. пеня (ч.1 ст.230 ГК України).
Відповідно до ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Як установлено п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як визначено ч.2 ст.343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Аналогічне обмеження щодо розміру пені, що нараховується у зв'язку з несвоєчасним виконання грошового зобов'язання, встановлено також ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Розмір пені, встановлений п.5.4 договору, не перевищує максимального розміру пені, визначеного вищевказаними положеннями законодавства.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Положеннями ч.6 ст.232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, протягом якого кредитор має право нараховувати пеню і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане, якщо інше не встановлено за згодою сторін. Перебіг відповідного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (висновок викладений у постановах Верховного Суду у справі №907/65/18 від 12.03.2020, у справі №916/1777/19 від 10.09.2020, у справі №911/858/22 від 27.02.2024).
Поряд з цим, нарахування пені позивачем за період з 11.02.2022 по 30.06.2023 здійснено понад строк, встановлений ч.6 ст.232 ГК України, однак, договором або окремою угодою його сторони не передбачили за взаємною згодою можливість нарахування пені понад встановлений відповідною нормою строк.
Умова договору про сплату пені за кожний день прострочення не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч.6 ст.232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Разом з тим, Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02.04.2020, розділ ІХ «Прикінцеві положення» ГК України доповнено п.7 такого змісту: «під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
З викладеного вбачається, що законодавець у наведеній нормі присічний строк визнав продовжуваним, а тому позивач у період дії карантину не обмежений шестимісячним строком нарахування пені (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.02.2024 у справі №911/858/22).
Постановою Кабінету Міністрів України №651 від 27.06.2023 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, скасований.
Отже, позивач міг нараховувати пеню на борг за договором з оплати послуг зі зберігання майна, понад 6 місяців у період дії карантину, тобто з 11.02.2022 (дата визначена позивачем у розрахунку) по 30.06.2023.
За таким обставин, нарахування позивачем пені понад строк, встановлений ч.6 ст.232 ГК України, є мотивованими.
За розрахунком суду, враховуючи розмір боргу, період прострочення, розмір облікових ставок НБУ у певному періоді прострочення, розмір пені за період з 11.02.2022 по 30.06.2023 (загальний період) складає 24521,09грн.
У даній справі відповідачем не наведено підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення пені та не надано доказів, що підтверджують наявність відповідних обставин.
Отже, позов в частині стягнення 24 521,09грн пені підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, враховуючи, що заявлені вимоги задоволені повністю, позивачу за рахунок відповідача підлягають відшкодуванню витрати у розмірі 3 028грн, понесені на оплату позову судовим збором.
У поданій позовній заяві ДП «МА «Львів» ім. Данила Галицького» вказувало, що попередній розрахунок суми витрат на правничу допомогу та інших витрат, що пов'язані з розглядом цієї справи може складати 50 000 (а.с.7-8), однак, остаточного розрахунку відповідних витрат та заяви про розподіл витрат у певному остаточному розмірі позивач до ухвалення рішення не подав, отже, питання про відшкодування таких витрат даним рішенням не вирішується.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232-233, 237-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МАУТЕХНІК» (ідентифікаційний код 41166866; 08800, 08307, Київська обл., м. Бориспіль, Міжнародний Аеропорт «Бориспіль») на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» (ідентифікаційний код 33073442; 79000, Львівська обл., м. Львів, Аеропорт ЦА) 42 000грн - основного боргу, 3404,10грн - 3% річних, 16306,96грн - втрат від інфляції, 24 521,09грн - пені, а також 3028грн - в рахунок відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.
Суддя А.Р. Ейвазова