вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"03" березня 2025 р. м. Київ Справа № 911/2855/23
Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Електротрейдінг Груп»
до Публічного акціонерного товариства «Центренерго»
про стягнення 99 074,31 грн.
Суддя Карпечкін Т.П.
Без виклику сторін.
Обставини справи:
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Електротрейдінг Груп» (далі - позивач) про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (далі - відповідач) 99 074,31 грн, з яких: 73 040,69 грн інфляційних нарахувань та 26 033,62 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оплачений позивачем обсяг електричної енергії вартістю 748 800,00 грн не був відпущений відповідачем позивачу, сума якого встановлена постановою Північного апеляційного господарського суду у справі № 911/1337/22 від 20.06.2023, а тому позивач в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України здійснив нарахування 73 040,69 грн інфляційних та 26 033,62 грн 3% річних на прострочену суму вартості електроенергії.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.09.2023 відкрито провадження у справі № 911/2855/23, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Сторони належним чином повідомлені про дане судове провадження.
08.11.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач зазначив, що повністю заперечує проти позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних передбачених статтею 625 ЦК України, оскільки вважає їх нарахування безпідставним, посилаючись на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Разом з тим, відповідачем у відзиві на позовну заяву наведено контррозрахунок 3% річних, який складає 25 233,53 грн.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву із дотриманням процесуальних строків, встановлених ухвалою суду відкриття провадження у справі, тому суд прийняв відзив відповідача до розгляду та долучив до матеріалів справи.
20.11.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, яку судом долучено до матеріалів справи.
Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 Господарського процесуального кодексу України.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч.ч. 1-2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, господарський суд
Як свідчать матеріали справи, Товариством з обмеженою відповідальністю «Електротрейдінг Груп» (позивач) заявлено позов до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (відповідач) про стягнення з 99 074,31 грн, з яких: 73 040,69 грн інфляційних нарахувань та 26 033,62 грн 3% річних, нарахованих на заборгованість, встановлену рішенням суду у справі №911/1337/22.
Зокрема, у серпні 2022 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Електротрейдінг Груп» зверталось до Господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» про стягнення заборгованості. Спір розглядався у справі Господарського суду Київської області №911/1337/22, у якій прийнято рішення від 02.02.2023 у справі №911/1337/22.
Позовні вимоги у справі №911/1337/22 були обґрунтовані тим, що за двостороннім договором купівлі-продажу електричної енергії від 06.10.2021 №20/21-256-РДД Товариством з обмеженою відповідальністю «Електротрейдінг Груп» було перераховано Публічному акціонерному товариству «Центренерго» 4 262 400,00 грн. в оплату вартості електричної енергії в обсязі 1 776 МВт.г, що підлягала відпуску у період 01.01.2022 - 31.03.2022.
Однак, ПАТ «Центренерго» відпущено ТОВ «Електротрейдінг Груп» за Договором у період із 01.01.2022 по 31.03.2022 лише 1 464 МВт.год електричної енергії на суму 3 513 600,00 грн.
Отже, у період з 01.01.2022 по 31.03.2022 не відбулося відпуску/відбору оплаченої електричної енергії в обсязі 312 МВт.год на суму 748 800,00 грн (4 262 400,00 грн. - 3 513 600,00 грн. = 748 800,00 грн), право власності на оплачену електричну енергіюв обсязі 312 МВт.год до ТОВ «Електротрейдінг Груп» не перейшло.
Позивачем було направлено відповідачу вимогу № 05/07-03 від 05.07.2022 про повернення грошових коштів у розмірі 748 800,00 грн, сплачених в якості передплати за електроенергію, яка не була відпущена. Зазначена вимога була отримана відповідачем 07.07.2022, однак сума передоплати у розмірі 748 800,00 грн повернута не була.
За наслідками перегляду в апеляційному порядку рішення Господарського суду Київської області від 02.02.2023 у справі №911/1337/22, постановою Північного апеляційного господарського суду у справі № 911/1337/22 від 20.06.2023 було прийнято рішення ро часткове задоволення первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Електротрейдінг Груп» у справі № 911/1337/22 та стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Електротрейдінг Груп» 748 800,00 грн. попередньої оплати, 861,63 грн. 3 % річних, 11 244,92 грн. судового збору за подачу первісного позову. В задоволенні решти позовних вимог первісного позову відмовлено.
Оскільки встановлена рішенням суду - постановою Північного апеляційного господарського суду у справі № 911/1337/22 від 20.06.2023 заборгованість у сумі 748 800,00 грн не була сплачена відповідачем своєчасно та у повному обсязі, позивач у порядку ст. 625 Цивільного кодексу України за період фактичного прострочення виконання грошового зобов'язання здійснив нарахування 73 040,69 грн інфляційних та 26 033,62 грн 3% річних на прострочену суму вартості невідпущеної електроенергії, які заявлені до стягнення і розглядаються у справі № 911/2855/23.
Статтею 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 у справі №910/9823/17.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Отже, постанова Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2023 (повний текст складено 26.06.2023) у справі № 911/1337/22, яка набрала законної сили 20.06.2023, має преюдиціальне значення, а встановлені в ній факти повторного доведення не потребують.
На виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2023 (повний текст складено 26.06.2023) у справі № 911/1337/22, яка набрала законної сили 20.06.2023 Господарським судом Київської області видано відповідні накази.
Звертаючись до господарського суду з позовом у справі № 911/2855/23, Товариство з обмеженою відповідальністю «Електротрейдінг Груп» посилається на наявність підстав для стягнення з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» 73 040,69 грн інфляційних нарахувань та 26 033,62 грн 3% річних, у зв'язку з тим, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2023 у справі № 911/1337/22 встановлено заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 748 800,00 грн, яка не була сплачена своєчасно та у повному обсязі.
Відповідач подав відзив, у якому позовні вимоги заперечував, просив суд відмовити позивачу у задоволені вимог про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань зазначаючи про те, що пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Однак, відповідні доводи відхилено судом, оскільки дія п. 18 Прикінцевих положень Цивільного кодексу України розповсюджується лише на усі види кредитних (позикових) боргових зобов'язань, до яких спірне зобов'язання не належить. Тому твердження відповідача щодо безпідставності нарахування позивачем в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України 73 040,69 грн інфляційних та 26 033,62 грн 3% річних судом до уваги не приймаються.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частина 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином.
Таким чином, з прийняттям рішення про стягнення боргу, яким по суті фіксується обов'язок сторони сплатити кошти, зобов'язання, що виникли на підставі договору та їх прострочення не припиняються.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом статей 598-609 Цивільного кодексу України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Отже, постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2023 (повний текст складено 26.06.2023) у справі № 911/1337/22, яка набрала законної сили 20.06.2023, встановлений факт наявності у Публічного акціонерного товариства «Центренерго» простроченої заборгованості у сумі 748 800,00 грн. Відповідачем факт наявності простроченої заборгованості по суті не заперечив та не спростував. Відтак наявні правові підстави для нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача 73 040,69 грн інфляційних нарахувань та 26 033,62 грн 3% річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Встановлення законодавцем права кредитора на одержання коштів з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зумовлене тим, що грошовим коштам притаманна властивість знецінюватись в більшій мірі ніж всім іншим видам майна (нерухомості, дорогоцінним металам, автомобілям тощо), що призводить до зниження їхньої купівельної спроможності, дисбалансу попиту і пропозиції.
Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі №9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано або виконано з простроченням, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та 3 % річних аж до повного виконання боржником грошового зобов'язання.
Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція). При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Враховуючи те, що оплачений позивачем обсяг електричної енергії вартістю 748 800,00 грн не був відпущений відповідачем позивачу в порушення договірних зобов'язань і відповідачем не повернуто позивачу відповідну суму передплати, на яку зобов'язання не було виконане, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та втрат від інфляції є обґрунтованими і правомірними.
Позивачем заявлено до стягнення 73 040,69 грн інфляційних нарахувань, які нараховані за період серпень 2022 року по серпень 2023 року та 26 033,62 грн 3% річних, які нарахоані за період з 01.08.2022 по 14.09.2023.
У справі № 911/1337/22 розглядалось питання про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.04.2022 по 31.07.2022. Тобто, заявлені у справі у справі № 911/2855/23 інфляційні та 3% річних, нараховані за інші періоди, які не охоплені рішенням суду у справі № 911/1337/22.
Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що позивачем в розрахунку 3% річних допущено арифметичну помилку, про яку застережено відповідачем у відзиві на позов.
Зокрема, за наведений у позові період нарахування 3% річних з 01.08.2022 по 14.09.2023 на суму заборгованості 748 800,00 грн, 3% річних за 410 днів прострочення складає 25 233,53 грн, як наведено у контр розрахунку відповідача. Судом встановлено, що відповідна арифметична помилка сталась через неправильність математичних розрахунків. Таким чином, з відповідача підлягає стягненню 25 233,53 грн 3% річних.
Щодо розрахунку інфляційних, судом встановлено, що інфляційні нарахування у сумі 73 040,69 грн здійснено арифметично вірно та у відповідності обставин справи та вимог закону, тож вимоги позивача про стягнення з відповідача 73 040,69 грн інфляційних нарахувань та є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як визначено ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 73 040,69 грн інфляційних та 25 233,53 грн 3% річних. В решті позов задоволенню не підлягає у зв'язку з помилками в розрахунках.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2 129,85 грн.
Оскільки позивачем не надано належних доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу в заявленій у попередньому розрахунку сумі, відповідне питання залишено судом без розгляду.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 86, 129, 233, 236-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (08711, Київська область, Обухівський район, селище міського типу Козин, вулиця Рудиківська, 49, код ЄДРПОУ 22927045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Електротрейдінг Груп» (04116, місто Київ, вулиця Старокиївська, 14, код ЄДРПОУ 42190690) 73 040 (сімнадцять три тисячі сорок) грн 69 коп. інфляційних нарахувань, 25 233 (двадцять п'ять тисяч двісті тридцять три) грн. 53 коп. 3% річних та 2 129 (дві тисячі сто двадцять дев'ять) грн 85 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. В задоволенні решти позову відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Т.П. Карпечкін