ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
27.02.2025 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1001/24
Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Кобецької С.М., секретаря судового засідання Поліводи С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа Захід",
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПБС",
про стягнення заборгованості в сумі 492 104,64 грн.
за участю:
від позивача: Лещинець Л.В.
установив: Товариство з обмеженою відповідальністю "Основа Захід" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПБС" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 492 104,64 грн, з них: 440 000,00 грн - основна заборгованість, 38 809,56 грн - пеня, 4363,93 грн - 3% річних, 8 931,15 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору оренди № 0108 від 01.08.2023 в частині здійснення орендної плати за користування технікою (автокраном марки КАМАЗ, модель 55111 КТА-25, реєстраційний номер НОМЕР_1 ), внаслідок чого виникла заборгованість по орендній платі на суму 440 000,00 грн. За прострочення виконання зобов'язання по договору позивач здійснив нарахування пені, яка складає в розмірі 38 809,56 грн, 3% річних в сумі 4 363,93 грн та інфляційні втрати в розмірі 8 931,15 грн. Позовні вимоги обгрунтовані нормами ст. 525, 526, 530, 549, 610, 611, 625, 759 ЦК України, ст. 193 ГК України.
Відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався.
Відповідно до ч.9 ст. 165 та ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За наведеного та беручи до уваги: - приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку; - норми частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника; - те, що відповідач належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а його явка не визнавалась судом обов'язковою; - те, що у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті - спір вирішується у відсутності представника відповідача за наявними матеріалами у справі.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд приходить до висновку позовні вимоги задовольнити.
Фактичні обставини у справі вказують на те, що 01.08.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Основа Захід» (по договору - орендодавець/по справі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ПБС» (по договору - орендар/по справі - відповідач) укладено Договір оренди № 0108 (далі Договір оренди/Договір) відповідно до умов якого орендодавець зобов'язавяс передати , а орендар прийняти в строкове, платне користування (оренду) майно, а саме: автокран марки КАМАЗ, модель 55111 КТА-25, реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі - Техніка) без екіпажу (п.1.1. Договору).
Договір підписаний сторонами та скріплений печатками. В судовому порядку недійсним не визнавався.
Пунктом 8.1. Договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2023, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань згідно даного Договору.
Пунктом 3.2. Договору встановлено, що відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони дійшли згоди, що автоматична пролонгація (поновлення договору на новий строк) та норми статтей 764 Цивільного кодексу України, ч.4 ст. 284 Господарського кодексу України не застосовуються до відносин сторін за цим Договором. Продовження строку дії Договору допускається виключно за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до Договору.
29.12.2023 між сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору оренди №0108 від 01.08.2023 відповідно до п.1.4 якої було змінено п.8.1 та викладено його в наступній редакції: “8.1. Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2024, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань згідно даного договору».
Згідно п. 2.1. Договору оренди орендар вступає у строкове платне користування Технікою з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі Техніки. Техніка, що передається в оренду, повинна бути передана орендодавцю та прийнята орендарем протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту підписання сторонами даного Договору.
На виконання умов договору позивач здійснив передачу відповідачу орендованого майна, що підтверджується Актом приймання-передачі техніки до Договору оренди №0108 від 01.08.2023.
Пунктом 4.1. Договору сторони обумовили, що розмір орендної плати за один календарний місяць становить 55 000,00 грн, в тому числі ПДВ.
Відповідно до п.4.2 Договору (з урахуванням редакції Додаткової угоди №1 від 29.12.2023) орендар зобов'язався сплачувати орендну плату шляхом перерахування коштів на поточний банківський рахунок орендодавця в строк 5 (п'ятого) числа місяця, наступного за звітним.
Пунктом 5.1.3. Договору встановлено, що орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату згідно п. 4.2, п. 4.3 Договору.
В порушення умов Договору оренди відповідач орендну плату у строки визначені договором належним чином не сплачував, внаслідок чого виникла заборгованість на суму 440 000,00 грн. Факт прострочення мав місце з лютого 2024 року по вересень 2024 року.
Предметом судового розгляду є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по орендній платі в сумі 492 104,64 грн, з них: 440 000,00 грн - основна заборгованість, 38809,56 грн - пеня, 4 363,93 грн - 3% річних, 8 931,15 грн - інфляційні втрати.
Із змісту ст. 11 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов'язки виникають зокрема з договору.
На підставі господарського договору між суб'єктами господарювання виникають господарські зобов'язання, в силу яких один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст.173,174 ГК України).
Згідно з ч. 1 ст.179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Частиною 1 ст.193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Між сторонами по справі виникли правовідносини на підставі Договору оренди №0108 від 01.08.2023 , який за правовою природою є договором оренди (найму).
Відповідно до ч. 1 ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Згідно з частинами 1, 5 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 2 ст. 614 ЦК України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Станом на день ухвалення судом рішення, відповідач доказів погашення заборгованості по орендній платі на суму 440 000,00 грн не надав.
Отже, враховуючи, те що доказами наявними в матеріалах справи підтверджено, а відповідачем в свою чергу не спростовано факту невиконання зобов'язання в частині сплати орендної плати в заявленій сумі - вимога позивача про стягнення заборгованості в сумі 440 000,00 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч.1ст.230 ГКУкраїни, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пункт 6ст.231 ГК України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою з огляду на положення ст. 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які, боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 6.2.Договору сторонами погоджено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання, орендар за кожен день прострочення сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
Відповідно до поданого розрахунку позивачем за прострочення зобов'язання нараховано пеню в розмірі 38 809,56 грн.
Суд, здійснивши перевірку нарахування пені,прийшов до висновку про обгрунтованість та арифметично вірне нарахування.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.
На підставі вказаних правових норм позивач нарахував відповідачу 4 363,93 грн - 3% річних та 8 931,15 грн - інфляційних втрат , що відповідає усталеній практиці нарахування .
За приписом статтей 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч. ч. 1,2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
З аналізу наведеного вище, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до ст.237 Господарського процесуального кодексу України суд, при ухвалені рішення, вирішує питання щодо розподілу судових витрат по справі.
Згідно з приписами п.12ч.3ст.2 ГПК України до основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Склад та порядок розподілу судових витрат визначено главою 8 розділу I ГПК України.
При зверненні з позовом до суду позивач зазначив орієнтовний розмір судових витрат в розмірі 17 381,57 грн, які складаються з судового збору в розмірі 7 381,57 грн , сплаченого при поданні позову, та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн, докази понесення яких позивач у позовній заяві зазначив, що подасть в порядку абз.2 ч.8 ст. 129 ГПК України.
Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до положень ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", розмір прожиткового мінімуму на одну працездатну особу з 01.01.2024 складає 3 028,00 грн.
За правилами п. 2 ч. 2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлена в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
При зверненні з позовом до суду позивач сплатив судовий збір в сумі 7381,57 грн (платіжна інструкція № 42 від 21.10.2024).
Оскільки позовна заява позивача надійшла до суду в електронній формі через підсистему "Електронний суд", за подання цієї позовної заяви позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 5905,26 грн із застосуванням коефіцієнту пониження ставки судового збору. Таким чином при зверненні із позовом до суду позивач надмірно сплатив судовий збір в розмірі 1476,31 грн.
При цьому суд звертає увагу, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Клопотання про повернення зайво сплаченої суми судового збору в розмірі 1476,31 грн- не подано.
За правилами, встановленими п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на задоволення позову в повному обсязі, судовий збір в сумі 5905,26 грн слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача.
Керуючись ст. 73,74, 86,123,129,130,178,238,240,241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа Захід" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПБС" про стягнення заборгованості в сумі 492 104,64 грн., з них: 440 000,00 грн. - основна заборгованість, 38 809,56 грн. - пеня, 4 363,93 грн. - 3% річних, 8 931,15 грн. - інфляційні втрати - задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПБС" (урочище Центр, буд. 5Г, с. Бистриця, Надвірнянський район, Івано-Франківська область, 78436, код 32872788) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа Захід" (майдан Незалежності, 4, м. Миколаїв, Миколаївський район, Львівська область, 81600, код 37893671) 492 104,64 грн. заборгованості, з них: 440 000,00 грн. - основна заборгованість, 38 809,56 грн. - пеня, 4 363,93 грн. - 3% річних, 8 931,15 грн. - інфляційні втрати та 5905, 26 грн. судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено 05.03.2025.
Суддя С. М. Кобецька